Стартові умови розгортання державотворчого процесу

Проголошення незалежності Україною стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого – у переході на якісно вищій рівень суспільного розвитку. Тобто, має бути здійснено перехід від становища “уламка імперії” до власної державності.

Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу через відсутність науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави. Що викликало на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчарування.

Якими ж були стартові можливості України після проголошення незалежності? Одним із найважливіших аспектів оцінки стартових можливостей республіки є визначення її природно-ресурсного потенціалу (земельні, мінеральні, водні та лісові ресурси). На початку 90-х рр. частка с/г угідь у структурі земель України становила 70%, орних земель – понад 55%, один із найвищих показників як у Європі, так і у світі. Забезпеченість ріллею у розрахунку на одного мешканця – 0, 87га (у Великобританії – 0, 12га), у середньому в Європі – 0, 26га, у світі – 0, 29га.

Україна належить до держав з середнім рівнем матеріально-сировинного потенціалу. Має 7 тис. родовищ корисних копалин. Але в цьому є повна незбалансованість. З одного боку, на території республіки сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд і понад 5% запасів залізних руд, національні запаси графіту, ртуті, брому, самородків сірки у декілька разів перевищують реальні потреби, але з іншого боку – абсолютно недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, насамперед нафтою та природним газом, рудами кольорових металів і інше.

За рівнем забезпеченості прісною водою у розрахунку на одного мешканця Україна займає останнє місце у Європі. Деревиною республіка забезпечена лише на 20 – 25%.Крім того, потрібно ще звернути увагу на особливості форм і методів використання цього ПРП України у радянський час. Так, загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджалися 95% усієї власності, розташованої в Україні. 80% продукції української промисловості вироблялося підприємствами-монополістами. В результаті чого була низька конкурентоспроможність промисловості СРСР.

Серйозними успадкованими з радянських часів вадами української економіки були:

– командні форми і методи управління;

– надмірна централізація;

– екстенсивний шлях розвитку господарства;

– структурна та територіальна диспропорційність економіки (виробництво в групі “А” становило 70%, а в групі “Б” – 30%);

– істотні диспропорції у територіальному розміщені виробничих сил;

– структура республіканської економіки базувалася на принципі незавершеності (80% усього виробництва в Україні не мало закінченого технологічного циклу);

– надмірна мілітаризація економіки (35% союзного бюджету йшло на воєнні цілі. Після розпаду СРСР на території України залишилося майже 30% союзного ВПК);

– загроза екологічної катастрофи;

– сформований психологічний клімат колективної пасивності, утриманства, абсолютного пріоритету державних інтересів щодо особистих.

На основі вище сказаного можна зробити висновок, що стартові можливості народного господарства України були слабшими порівняно з іншими республіками. Так, серед республік колишнього СРСР Україна в 1990р. за розмірами ВНП на душу населення займала 7-е місце, за розмірами національного багатства – 6-е місце, за продуктивністю праці у промисловості – 9-е місце, а у с/г ділила з Росією – 5-6-е місця.

Отже, визначальними чинниками на початковому етапі державотворення в Україні були:

– непідготовленість українського суспільства до державотворчих дій;

– успадкована від колишнього СРСР деформована структура народногосподарського комплексу;

– значний, але незбалансований природно-ресурсний потенціал;

– недосконала організація державної влади у республіці, незавершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади;

– певне дистанціювання Заходу після формального визнання незалежності України.