Лекція: Україна – незалежна держава

 

План

1. Політичний розвиток України (1991-2004 рр.). Конституція України.

1. Проблеми економічного розвитку. Становище в соціальній сфері.

1. Зовнішня політика України.

1. Духовне життя суспільства.

1. Першочерговою задачею незалежної України стало державне будівництво. Варто підкреслити, що державотворчі процеси надзвичайно ускладнювалися відсутністю нової Конституції.

Основні державотворчі події.

• Законом від 17 вересня 1991 р. назва “Українська Радянська Соціалістична Республіка” була замінена на споконвічну назву держави – “Україна”.

• У листопаді 1991 р. прийнято закон “Про Державний кордон України”, яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.

• 1 листопада 1991 р. Верховною Радою було прийнято “Декларацію прав національностей України”. Підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права був також прийнятий закон “Про національні меншини в Україні”. Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, тобто на розвиток своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, сповідування свої релігії і т.д.

• Будівництво власних Збройних сил на основі закону “Про збройні сили України” від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без’ядерному і позаблоковому статусі України.

• Створення правоохоронного органу – Служби безпеки України (СБУ).

• У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн (музика М.Вербицького до національного гімну “Ще не вмерла Україна”).

• Створено Національний банк України, посольства та консульства, Українська фондова біржа.

• У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради 13-го скликання (1994-1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України О.Мороза. майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило.

• У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Із семи кандидатів перемогу здобув Л.Кучма, за якого у другому турі віддали голоси понад 52% виборців.

Однак, стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призводила до падіння авторитету влади, до втрати нею ж контролю над суспільними процесами. Питання негайного прийняття нової Конституції набуло особливої актуальності.

Конституційний процес.

Прийняття Конституції 28 червня 1996 р. завершило період державного становлення, закріпило правові основи незалежності України. Наша країна реально стала невід’ємною частиною європейського і світового співтовариства.

В Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, за державним устроєм – унітарною, тобто єдиною соборною державою.

З прийняттям Конституції завершилося остаточне формування законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні. главою держави є Президент, який виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами строком на 5 років. Єдиним органом законодавчої влади є парламент – Верховна Рада, яка обирається громадянами держави один раз у 4 роки у кількості 450 депутатів. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет міністрів, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Органами державної влади на місцях є обласні, районні, а також у містах Києві та Севастополі відповідні державні адміністрації. Їх голови призначаються Президентом України.

У цілому Конституція визначає всі основні засади та напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави, орієнтири реформування нашого суспільства. Вона є першоосновою подальшої розбудови України як демократичної, соціальної і правової держави.

Багатопартійність в Україні.

Україна, відійшовши від тоталітарної однопартійності, впала в іншу крайність – у гіпертрофовану багатопартійність., що призвело до створення мультипартійної політичної системи. На сьогодні в Україні існує понад 100 політичних партій. За характером політичної орієнтації їх традиційно поділяють на праві, ліві і центристські.

• До правих відносять націонал-радикальні партії (УНА-УНСО, Українська націонал-соціалістична партії, Консервативна Республіканська партія, зараз приєднались Народний Рух України, Українська народна партія, Парітія “Реформа і порядок” і ін., що належать до блоку Віктора Ющенка, а також блок Юлії Тимошенко).

• Ліві – це партії соціалістичного і комуністичного спрямування: Селянська партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія, Комуністична партія.

• Центристськими партіями були.т..зв. партії блоку “За єдину Україну” – Партія регіонів України, Народно-демократична партія, політична партія “Трудова Україна”, Аграрна партія України, партія промисловців і підприємців України і ін., а також Соціал-демократична партія України (об’єднана).

Вибори до Верховної Ради 1998 р. У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Вони вперше проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

У виборах взяли участь 30 політичних партійних та виборних блоків. Лише 8 із них подолали необхідний 4-відсотковий бар’єр і отримали певну частку депутатських депутатів. Головою Верховної Ради 14-го скликання було обрано О.Ткаченко, пізніше після “оксамитової революції” правоцентристських сил у парламенті головою став І.Плющ.

Вибори Президента України 1999 р. Із 13 кандидатів на посаду Президента (Л.Кучма, П.Симоненко, Є.Марчук, Ю.Костенко, Г.Удовенко, Н.Вітренко, О.Мороз, В.Кононов і ін.) у другий тур вийшли діючий президент Л.Кучма (отримав 36, 49% голосів виборців) і лідер КПУ П.Симоненко (отримав 22, 24% голосів виборців). У другому турі переконливу перемогу отримав Л.Кучма, набравши 56, 25% голосів виборців. За П.Симоненка проголосувало 37, 8% виборців.

Вибори до Верховної Ради 2002 р. показали силу правих і правоцентристських сил (за пропорційно системою найбільше голосів набрав Блок “Наша Україна” Віктора Ющенка, на третьому місці опинився Блок Юлії Тимошенко). Тим не менше найбільше представництво у парламенті становили партії з блоку “За єдину Україну”. Вони формували парламентську більшість разом з Соціал-демократичною партією України (об’єднаною). В опозиції – блок “Наша Україна, блок Юлії Тимошенко, а також Соціалістична партія України.

2. На економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР, розпад загальносоюзного економічного комплексу. В момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95% підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80% усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу.

Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада 12-го скликання (1990-1994 рр.) змінила чотири уряди, розглянула сім програм виходу із кризи. Але жодна з них не була втілена в життя. Основні причини цього полягали в нерішучості й половинчастості програм, у затягуванні формування твердої виконавчої влади, блокуванні рішень уряду консервативною більшістю Верховної Ради, непродуманості програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними.

Те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів: з 1990-по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції – на 41%, національний доход – на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму – 27, 7%. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі і перевищував показники світових війн. Близько 64% населення опинилися за межею бідності.

Економічні та соціальні перетворення.

• У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко виявили себе ознаки економічної стабілізації. Було подолано падіння ВВП. Якщо спад ВВП у 1996 р. становив 10%, то в 1997 р. – 3, 3%. У жовтні 1999 р. вперше за останнє десятиріччя було отримано приріст ВВП у порівнянні з жовтнем 1998 р. на 2, 8%.

• Обсяг промислової виробництва у 1999 р. зріс на 4, 3%. Зростання промислової продукції було зафіксовано у 21 регіоні. На 7, 5% зросли обсяги житлового будівництва.

• Досягнуто відносно низького рівня інфляції гривні.

• Зростання розвитку харчової і деревообробної промисловості (на 7, 8% і 23, 6% у 1999 р.).

• Сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську та інші системи. Здійснена грошова реформа у 1996 р.

• Сформовано базові засади багатоукладної економіки. Утверджені механізми приватної власності. Понад 70% загального обсягу промислової продукції у 2000 р. вироблялося на недержавних підприємствах.

• Земельна реформа. Майже 6, 1 млн. громадян отримали земельні паї, обсяг яких становить більше половини земельних угідь країни. Приватизація присадибних ділянок. Їх власниками стали близько 11 млн. громадян.

• Ліберальний режим зовнішньої торгівлі.

• Ринкова інфраструктура. На кінець 1999 р. в Україні було зареєстровано 203 комерційні банки, 1230 інвестиційних компаній та фондів, 2250 аудиторських фірм, 262 страхових компаній. 340 бірж, 390 кредитних спілок. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового та валютних ринків.

• Частка зовнішнього експорту зросла з 26 до 53% у 1999 р. (відносно 1993 р.).

Нова програма економічних перетворень закладена у Посланні Президента України до Верховної Ради у лютому 2000 р. – “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки”. Згідно цієї програми визначаються два етапи економічного зростання:

І етап (2000-2001 рр.): перед урядом ставиться питання забезпечити зростання ВВП у 2000 р. на 1-2%, у 2001 р. – на 4%;

ІІ етап (2002-2004 рр.): забезпечити зростання ВВП у середньому за рік на 6, 5%.

Напрями соціальної політики:

• Адресна підтримка соціально незахищених верств населення;

• Актуальні завдання пенсійної реформи;

• Забезпечення продуктивної зайнятості;

• Прискорений розвиток житлового будівництва, забезпечення доступності житла для різних верств населення;

• Примноження інтелектуального потенціалу суспільства;

• Зміцнення позицій середнього класу.

Недоліки соціальної політики:

1. поглиблення соціальної поляризації. Сформувалося помітне майнове розшарування, яке сьогодні приблизно відповідає рівню країн Центральної та Східної Європи (Чехії, Болгарії, Македонії, Словенії). Якщо у 1990 р. середній дохід 10% найзаможніших громадян України в 4 рази перевищував відповідний показник 10% найбідніших, то в 1999 р. – у 12 разів;

1. “розмивання” середнього класу. Немає ще стійкої верстви населення з середніми доходами.;

1. зростання бідності. Охопила майже всі верстви населення;

1. незареєстрована зайнятість;

1. поява маргінального прошарку. Появилися верстви населення, які опинилися на узбіччі суспільства, не можуть знайти себе у професійній діяльності. Тому відповідно їдуть за кордон шукати легшого життя.

3. Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб’єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася з Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна у повній відповідності з цілями і принципами ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику до зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

У липні 1992 р. Верховна Рада схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. Документ визначив базові національні інтереси країни, обґрунтував засади та пріоритети її зовнішньої політики, серед яких – розширення участі в європейському регіональному співробітництві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН, співпраця з державами Євросоюзу.

Основні пріоритетні напрямки зовнішньої політики України.

• Західний напрямок

Розвиток всебічних відносин з європейськими країнами. У 1992 р. Президент України підписав Заключний Акт наради безпеки співробітництва в Європі (НБСЄ), що сприяло інтеграції України у європейські структури. На самміті НБСЄ у листопаді 1999 р. Л.Кучма підписав Хартію Європейської безпеки на ХХІ ст.

9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи. У 1996 р. Україна приєдналася до об’єднання держав Центр Європейських ініціатив (ЦЄІ), мета якого – служити зміцненню стабільності безпеки у цьому регіоні. У перспективі Україна прагне до рівноправного членства у Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України у Євросоюз, набрала чинності і почала втілюватися в життя Угода про партнерство і співробітництво.

• Україна і СНД

Україна виступає проти перетворення СНД на наддержавну структуру, на суб’єкта міжнародного права. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу у рамках СНД. У той же час вона не підписала Статут СНД, угоди про створення об’єднаних збройних сил. Зараз Україна намагається створити зону вільної торгівлі (між Україною, Росією, Білорусією і Казахстаном).

• Україно-російські стосунки.

Спочатку було ускладнення відносин – за розподіл іноземних боргів, закордонного майна та активів СРСР, розподіл Чорноморського флоту, статус м. Севастополя, різні позиції щодо НАТО (зараз за о. Тузла біля Керчі). 31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією.

• Відносини з США.

Поліпшенню американо-українських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без’ядерного статусу. Є і вкрай непрості стосунки (касетний скандал, справа про т.зв. українські радари в Іраку тощо), але і позитивні стосунки (наприклад, зараз українські воїни знаходяться у складі миротворчого контингенту у Іраку).

• Розвиток відносин з країнами Чорноморського басейну, Близького і Середнього Сходу.

• Входження до міжнародних фінансових інститутів. Економічне співробітництво. У 1997 р. було підписано Хартію про особливе партнерство України і НАТО.

• Інтеграція у міжнародні економічні та фінансові структури. У 1992 р. Україна стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду та Європейського банку реконструкції і розвитку. Україна налагоджує торговельні зв’язки з країнами світу, досягнуто помітних успіхів в експорті продукції авіаційної, суднобудівної, ракетно-космічної галузей. Залучення іноземних інвестицій в українську економіку.

4. Недоліки у сфері культури. У Радянському Союзі на момент його розпаду накопичилося багато негараздів в освіті, науці, літературно-художній творчості. Так, за даними ЮНЕСКО, у кінці 80-х рр. СРСР за рівнем освіти посідав 28 місце у світі, а за інтелектуально-моральним рівнем – 57 місце. Це через залишковий принцип її фінансування, заідеологізованість.

Захист української мови. У жовтні 1989 р. було прийнято “Закон про мови в Українській РСР”, спрямований на захист національної мови, забезпечення її всебічного розвитку і функціонування у всіх сферах життя суспільства. Українську мову в республіці проголошено державною. Конституція України затверджує за українською мовою статус державної мови, а також гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин.

Стан освіти. Освітня система стає більш демократичною, гнучкою та різноманітною. З’явилася велика кількість ліцеїв, гімназій, коледжів, профільних академій, університетських комплексів і т.п. Реорганізовується вся структура вищої і середньої освіти. Здійснюється перехід на чотириступеневу освіту: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними вузами є і приватні. Недолік освіти – видатку на підготовку одного спеціаліста у вузах 5-6 разів менші, ніж у розвинених країнах.

Наука. Недолік – відтік кваліфікованих вчених із наукової сфери в інші структури і за кордон, втрата провідних позицій з ряду фундаментальних досліджень, відставання від Заходу за рівнем наукових розробок.

Художня культура. Недолік – комерціалізація культури, і надалі зберігається залишковий принцип її фінансування.

Релігія і церква. Активізація релігійного життя. У кінці 80-х рр. була легалізована заборонена комуністами в 1946 р. Українська греко-католицька церква (голова – кардинал Любомир Гузар).

Українська православна церква в процесі свої перебудови виявилася розколотою на:

1. Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ);

1. Українську православну церкву – Київського патріархату (УПЦ-КП);

1. Українську православну церкву – Московського патріархату (УПЦ-МП).

Серед населення України поширюється вплив протестантизму, іудаїзму, ісламу. Всього ж в Україні діють 105 релігійних об’єднань, діалог між якими здійснюється в рамках Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій.

 

У червні 2001 р. відбувся державний візит в Україну глави держави Ватикан, глави католицької церкви Папи Римського Івана Павла ІІ. Україна стала 123-ю країною, яку відвідав Понтифік. Папа відслужив божественні літургії у Києві та Львові.

Завдання для закріплення матеріалу: