Потрійне покриття шкіриШкіра людини складається з 3х шарів: епідерміс, дерма і підшкірний шар (Мал. 2). Зовнішній шар, епідерміс, складається приблизно з 12-15 шарів рогових клітин, його товщина складає всього 0, 07 - 0, 12 міліметра (приблизно товщина листа А4). Цей шар позбавлений кровоносних судин і складається в основному з змертвілих клітин. Адже на зміну старим клітинам приходять нові. Шкіра лущиться і це є не чим іншим, як очисним механізмом, який забирає із собою пил, речовини, що виділяються із залоз, мікроби. Епідерміс утримує левову частку всіх мікробів, що атакують людське тіло. Кожні 23 тижні верхній шар постійно замінюється новим, що зароджуються в нижньому шарі, і ми повністю оновлюємо наше " покриття". Але от що дивно: незважаючи на постійне відновлення, наша зовнішність і забарвлення шкіри залишаються незмінними. Внутрішній шар, дерма, має товщину близько 12 мм. Він весь пронизаний найтоншими кровоносними і лімфатичними судинами і містить також нерви, волосяні фолікули, рецептори і залози. Кожен волосяний фолікул складається з одного волоска, який передає сигнал про дотик до нерву, розташованому навколо фолікула. Сальні залози виробляють в'язку рідину (шкірне сало), забезпечуючи тим самим водонепроникність шкіри. Потові залози виділяють піт і допомагають охолоджувати шкіру. Шкіра має апокринні потові залози, які виробляють речовини, що пахнуть. Товщина шкіри людини - кілька міліметрів, але там, де потрібний підвищений захист, вона стає товще. Ще більш цікавим і неймовірним є та кількість і різноманітність функцій, які виконує шкіра людини. 1. Захисна функція. На поверхні шкіри людини в 1 см2 зазвичай буває від 115 000 до 32 мільйонів мікробів. Проте здорова шкіра непроникна для них. Бактерії і різні речовини відшаровуються з шарами і видаляються. Крім того, шкірне сало і піт створюють на поверхні людської шкіри кисле середовище, несприятливе для мікробів. Шкіра значною мірою захищає організм від радіації. Інфрачервоні промені майже цілком затримуються епідермісом, ультрафіолетові частково. Шкіра містить також меланін, що захищає людину від надлишкового ультрафіолетового випромінювання. Крім того, шкіра служить захистом для внутрішніх органів тіла. 2. Терморегулююча функція. Виявляється, що шкіра допомагає тілу підтримувати постійну температуру. Це дуже важлива і складна задача. Якщо наша температура досить довго буде підвищуватися на 2-3 С °, то людина може померти. Головне джерело тепла в нашому тілі - робота внутрішніх органів. Тепло від них розноситься кров'ю і рівномірно розподіляється по всьому тілу, але це досить повільний шлях розсіювання. Яким же чином тоді наше тіло позбавляється від зайвого тепла? Це відбувається завдяки методу охолодження, який називається перспірація, або потовиділення. Тіло людини містить маленькі потові залози, розподілені по всьому тілу. Їх загальна кількість більше 2 мільйонів. І вони виводять на поверхню нашого тіла воду, де вона випаровується, охолоджуючи організм. Потові залози складаються з маленьких трубочок, основна частина яких знаходиться глибоко в дермі. Ці трубочки йдуть вгору, досягаючи поверхні шкіри. Крихітні отвори на поверхні нашого тіла - це пори, які ледь помітні неозброєним оком. В процесі інтенсивного руху, вироблення організмом тепла збільшується, і тоді потові залози прискорюють виділення поту. Це відбувається також тоді, коли температура навколишнього середовища досить висока. Швидкість виділення поту може перевищити швидкість випаровування, і тоді піт буде накопичуватися на тілі у вигляді крапель. При підвищенні зовнішньої температури кров'яні судини розширюються, а кровоток підсилюється. При цьому підвищується потовиділення, і прискорюється процес позбавлення від зайвого тепла. У холодну ж погоду вени звужуються, циркуляція крові під шкірою скорочується, і зменшується виділення тепла. 3. Функція дотику. Одна з найважливіших задач шкіри - забезпечувати людині відчуття дотику. Воно стає можливим завдяки особливим нервовим утворенням - рецепторів, які посилають в мозок нервові імпульси. Хоча людина доторкається до предметів поверхнею епідермісу, дотик фіксується рецепторами всередині шкіри і передається в мозок. Шкіра має різною чутливістю: до доторку, болю, тиску, розтягування і температурі. В середньому на 1 см2 шкіри доводиться до 5000 чутливих закінчень, 200 больових, 12 холодових рецепторів, 2 теплових і 25 рецепторів, що реагують на тиск. Нервові рецептори в шкірі розподілені нерівномірно. Найбільшою чутливістю до дотиків володіє шкіра на кінчиках пальців, потім йде кінчик носа і середина долоні. 4. Функція термоізолятора. Навіщо людині потрібен підшкірний жир? Підшкірно-жировий шар це своєрідний " буфер". Він пом'якшує дію ударів, виконує роль термоізолятор і прикріплює шкіру до м'язів. Жир зігріває нас, як внутрішній тілесний костюм. Справа в тому, що підшкірний жировий шар погано проводить тепло, перешкоджаючи надмірному надходженню ззовні, як тепла, так і холоду, а також зайвої втрати тепла. Людина накопичує жир відмінно від тварин, які живуть на суші. Товщина жиру в людини неоднакова, наприклад, в області чола і носа виражена слабко, на віках відсутня зовсім, а от на животі і сідницях досягає декількох сантиметрів. Підшкірно-жировий шар. Пластику тіла забезпечується підшкірно-жировим шаром. Його кількість і місце розташування непостійні та залежать від генетичних ознак, статі, віку, способу життя людини та ін. Залежно від кількості жирової клітковини розрізняють типи зі слаборозвиненим жировим відкладенням (лептозомный або астеноидный тип), із середнім, підвищеним і рясним, з рівномірним і нерівномірним жиророзподілом. 5. На цьому функції нашої шкіри не закінчуються. Виявляється, вона " працює" ще як величезний переробний хімічний завод, послугами якого користується весь організм. Шкіра запобігає порушення водного балансу тіла: її зовнішній шар є водонепроникними, завдяки чому концентрація води в тілі контролюється. Наше існування без шкіри було б просто не можливим, оскільки в організмі не змогла б утримуватися вода. В шкірі відбувається обмін вуглеводів, білків, жирів, вітамінів і солей. Це складний процес, завдяки якому організм отримує необхідні йому поживні речовини. За інтенсивністю обміну шкіра трохи поступається печінки, а підшкірний шар є потужним складом поживних речовин, які організм витрачає в разі потреби. Через шкіру здійснюється обмін газів між тілом і навколишнім середовищем - ця здатність не менш важлива, ніж дихання через легені. Шкіра поглинає сонячні промені, виробляючи вітамін Д, необхідний для кісток.
Шкіра еластична і може стиснутися, якщо людина схудне, і розтягнутися, " підстроївшись" під вагу людини. Вона може розтягуватися і стягуватися при русі кінцівок сотні разів на день протягом усього життя! Відомо більше 350 запахів, що виходять від шкіри, хоча їх кількість може перевищувати 1000. Деякі з них унікальні для кожної людини. У своїй книзі " Що не знав Дарвін" доктор Джефрі Сіммонс зазначив наступні унікальні властивості нашої шкіри: «Коли нам холодно, кровоносні судини в шкірі стискаються, утримуючи тепло. Ефект гусячої шкіри зменшує втрату тепла за допомогою підняття волосків на шкірі, створюючи ямки більш теплого повітря. Тремтіння збільшує виробництво теплоти, начебто включаються мільярди крихітних теплових лампочок. Клітини шкіри " знають", як і коли стиснути місцеві судини після поранення для зменшення кровотечі... Гладка, непокрита шерстю шкіра, підшкірний жир, еластичність і величезна кількість залоз - унікальні для людей і не характерні тваринам».
Колір і структура шкіри відображають внутрішнє здоров'я людини. Зниження кількості червоних кров'яних клітин в результаті кровотечі можна визначити по шкірі, вона стане блідою; жовтувата шкіра свідчить про хворобу печінки і т.д. Контрольні запитання:
1. Які види м’язів людини ви знаєте? 2. Яким чином з’єднуються між собою м’язи? 3. Яка будова шкіри людини? 4. Які функції виконує шкіра людини? Лекція №4 Тема: «Загальна характеристика зовнішньої форми тіла людини» План: 1. Типи тілобудови жінок 2. Типи тілобудови чоловіків Мета: - ознайомлення з характеристиками зовнішності людини; - відображення ролі, що виконує підшкірно-жировий шар в організмі людини при формуванні тілобудови людини.
Ключові слова: грудний м’яз, м’язи живота, локалізація жирових відкладень.
Кількість годин: 4
Література: 1. Дунаевская Т.Н. Размерная типология населения с основами анатомии и морфологии: учебник для высших учебных заведений легкой промышленности / Т.Н.Дунаевская и др. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Легкая индустрия, 1980. 2. Пармон Ф.М., Кондратенко Т.П. Рисунок и графика костюма, – М.: Легпромбытиздат, 1987
Щодо осі симетрії тіла розрізняють широке (еліптична грудна клітина), нормальна й вузьке (округла грудна клітина) розташування залоз. Недолік розміру і пружності залози компенсують силіконовими і т.п. вставками. Форму живота визначають багато в чому м'язи живота, у тому числі і пряма. Ніж сильніше пружність цього м'яза, тим більше плоский живіт у людини. Сідничні м'язи визначають форму нижньої частини спини. Вона може мати слабкий, середній і сильний розвиток, високе, нормальне та низьке розташування округлості. У формуванні поверхні рук і ніг відіграють важливу роль трапецієподібний м'яз, двоголовий м'яз плеча та м'яза передпліччя, а також кравецька, чотириглава та литкові м'язи. При рясному підшкірно-жировому шарі відбуваються значні зміни форми людини. Істотно збільшується передня частина тіла (груди, живіт), зникає талія, з'являються відвислі жирові складки, відвислість яких з віком збільшується. У чоловіків місцем локалізації жирових відкладень є передній відділ черевної стінки, рідше — сідниці та стегна. У жінок більше широке коло зон локалізації жирових відкладень. Югославський учений Б. Шкерлі встановив основні зони локалізації жирових відкладень у жінок.
Групи: I II III IV,
1. У першу групу входять фігури з рівномірним жировим відкладенням по всьому тілу. Залежно від кількості підшкірно-жирової клітковини розрізняють лептозомний — Z (тонкий), нормальний — N і рубенсовський — R (повний) тип (мал. 2.14, а, б). 2. У другу групу входять фігури з нерівномірним жировідкладенням на тулуб, а саме: верхній S і нижній J (мал. 2.14, в, г). Верхній тип характеризується більшим скупченням жиру у верхній частині тіла (в області грудей, шиї, рук, верхньої частини живота). Для нижнього типу характерне скупчення жиру в нижній частині тіла (області сідниць, стегон, гомілок, нижньої частини живота та ін.). 3. У третю групу входять фігури, що мають нерівномірне жировідкладення між тулубом і кінцівками. У групу входять два типи: тулубний Тч і крайній Ех (мал. 2.14, д, е). Тулубний тип характеризується підвищеним жировідкладенням на тулуб, а крайній — на кінцівках. 4. У четверту групу входять варіанти типів фігур, що характеризуються значним жировідкладенням на обмежених ділянках тіла: грудний (М) і стегновий (Т) тип (мал. 2.14, ж, з). Для грудного типу характерно підвищене жировідкладення в області грудної залози, а для стегнового — в області стегон і сідниць. У повних жінок істотно збільшуються груди, передній відділ черевної стінки, зникає талія, з'являються відвислі жирові складки, які утворять складчасту поверхню тіла в області тазостегнового пояса фігури. Збільшення в передній частині передні-задніх діаметрів груди, талії і стегон у типової фігури богатиря в порівнянні зі среднєскладеною склали відповідно: 64, 4 %; 116 % і 78, 8 %. Реальної ж фігури жінок більших розмірів значно відрізняються від типових через деформацію тіла, обумовленої нерівномірним жиророзподілом. У повних жінок верхнього типу найбільш характерним місцем локалізації жирових відкладень є плечовий пояс. У результаті цього значно збільшується поперечний діаметр плечової області, рука здобуває грушоподібну форму, а вісь плеча відхиляється від природного, прямовисного положення руки (в > 90°). Наявність жировідкладення в області плечового суглоба приводить до зменшення нахилу плечей (Вп) і появі ввігнутої конфігурації лінії плечового скату. Локалізовані жировідкладення в області шиї і підборіддя збільшують поперечні розміри шиї та зменшують її довжину. У повних жінок грудного типу відбувається збільшення відстані між центрами грудей (Цг) і поперечного діаметра грудей через те, що розміри грудних залоз виходять за поперечні межі грудної клітини. У жінок нижнього типу більших розмірів поперечний діаметр талії найчастіше дорівнює поперечному діаметру грудей, а іноді навіть більше його. Серед жінок верхнього типу зустрічаються фігури, у яких поперечні діаметри грудей, талії і стегон рівні, а в жінок рівноважного типу поперечний діаметр талії більше. Бічна поверхня тіла в повних жінок часто має рельєфність, утворену жировими складками по лінії талії. Аналогічна рельєфність утвориться по лінії стегон. У результаті рівень найбільш виступаючої точки стегна (Дтб) часто не збігається зі стандартним. Він може бути вище і нижче його. Для фігур верхнього типу характерно високе положення округлості стегна (Дтб < 17 см), а для фігур нижнього типу - низьке (Дтб > 23 см). У чоловіків менш широке коло зон локалізації жирових відкладень. Найбільш інтенсивні жировідкладення проявляються в черевній області, в області плечового і талійового пояса фігури. Серед повних чоловіків переважають брахиморфні фігури верхнього і рівноважного типів. Контрольні запитання:
1. Як формується форма грудей у жінок? 2. Які різновиди форм грудей у жінок Ви знаєте? 3. Як розрізняються типи тілобудови жінок за системою Шкерлі? 4. Де розташовуються зони локалізації жирових відкладень у чоловіків? Лекція №5 Тема: «Антропометрія фігури людини» План: 1. Антропометричні площини 2. Антропометричні прилади 3. Види антропометричних вимірів 4. Основні антропометричні точки і правила вимірювання тіла людини Мета: - ознайомлення із наукою антропометрією; - ознайомлення із приладами антропометричними; - відображення ролі, що виконують антропометричні точки при вимірі тіла людини
Ключові слова: антропометрія, лінійні та дугові виміри, сантиметрова стрічка, толстотний циркуль, ростомір, штангенциркуль, антропометр, стрічково-тангенціальний антропометр, фотограмметрія,
Кількість годин: 4
Література: 1. Дунаевская Т.Н. Размерная типология населения с основами анатомии и морфологии: учебник для высших учебных заведений легкой промышленности / Т.Н.Дунаевская и др. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Легкая индустрия, 1980. 2. Пармон Ф.М., Кондратенко Т.П. Рисунок и графика костюма, – М.: Легпромбытиздат, 1987 Антропометрія ставить своєю метою вивчення розмірів тіла шляхом їхнього виміру в статиці й динаміку. Ця інформація може бути використана для конструювання різних об'єктів - одягу, машин, верстатів і т.п., у медичних цілях, для побудови розмірних стандартів і ін.
Необхідною умовою для одержання достовірної інформації про розміри тіла людини є точне дотримання методики й техніки вимірів. Під час антропометричних досліджень чоловіків і дітей вимірюють у трусах, жінок і дівчин - у трусах і бюстгальтері. Вимірюваний повинен стояти прямо, без напруги, зберігаючи звичну для нього поставу. Руки повинні бути опущені уздовж тулуби, пальці витягнуті; ноги выпрямлены в колінах, п'яти разом, носки розгорнуті на 15-20 см. Вимірюваний не повинен змінювати пози під час виміру. Для того щоб під час виміру мати чітку й стійку по положенню на фігурі лінію талії, фігуру переперізують шнурком або тонкою гумкою по самому тонкому місцю тулуба над тазовими костями. Шнурок повинен розташовуватися строго горизонтально. Для цих же цілей на тілі відзначаються антропометричні точки кольоровим або графічним олівцем, фломастером. Їм відповідають ясно виражені й утворення, що прощупуються легко, кістяка, точно обкреслені границі (лінії, виступи, западини) на м'яких тканинах або специфічні шкірні утворення. У класичній антропометрії використовують більше 100 крапок, а в прикладний - близько 20. Лінійний вимір — це найкоротша відстань між двома крапками тіла, виконана не по його поверхні.
Проекційні виміри визначають як відстань між двома крапками поверхні тіла в проекції на вертикальну або горизонтальну площини. До них ставляться висоти й глибини (Вп, Пк, Гт1 Гт2 і ін.). Прямі виміри встановлюють найкоротша відстань між двома крапками поверхні тіла. До них ставляться діаметри (передні-задні, поперечні, вертикальні dn-з, dn, dв) і відстані між центрами (Цл, Цг). Дугові виміри — це відстань між двома крапками тіла, виконані по його поверхні. До них відносять різні обхватные розміри (Ош, Ог, Від і т.д.), що вимірюють довжину периметра якої-небудь ділянки тіла), дугові, що вимірюють довжину (Д) або ширину (Ш) якоїсь ділянки тіла. Класична антропометрія розробила методику зняття більше 300 вимірів. У швейній промисловості використовують близько 100 вимірів. До горизонтальних конструктивних поясів відносять: верхівкову крапку голови (0), що визначає ріст людини; шийний конструктивний пояс (А), що бере участь у формуванні комірів і горловини одягу; плечовий конструктивний пояс (П), що є опорною поверхнею для плечового одягу, від відповідності одягу йому залежить якість її посадки на фігурі людини; грудний конструктивний пояс (Г), що визначає ступінь об'ємності й ширини одягу й номер її розміру; конструктивний пояс талії (Т), службовець опорою для поясного одягу й місцем її членування; тазовий конструктивний пояс (Б), що визначає об'ємність, ширину й членування одягу на цьому рівні, а також номер її повноти; підсідничну складку /кроку/ (Я), конструктивний пояс визначає рівень крокового шва штанів; колінний конструктивний пояс (ДО) характеризує об'ємність і ширину низу одягу; конструктивний пояс ікр (И); конструктивний пояс низу (Н). До вертикальних конструктивних поясів відносять: середню лінію спини (1), що є місцем членування одягу; підстава шиї (2), що визначає ширину горловини виробу; задню бічну пройму (3) — границю ширини спини; бічну лінію (4), що визначає середину тіла й розділяє одяг на передньої й задню; передню бічну пройми (5), що визначає границю ширини підлоги; грудну (Г), що проходить через виступаючі крапки грудних залоз; передню середню (7), що проходить через середину переду; крокову (8), що проходить уздовж бічної поверхні ноги. З урахуванням параметрів і місця розташування цих ліній будують розгорнення поверхні тіла або одяги.
а
б
д в г
Перші одержали таку назву внаслідок, того, що в процесі виміру інструмент або пристрій стикається з тілом людини, у другому — не стикається. Найбільше поширення одержав контактний спосіб, до якого ставиться і стандартний метод антропологічних вимірів тіла людини. Виміру виконують за допомогою сантиметрової стрічки (в), толстотного циркуля (а), ростоміра (г) та набору спеціальних лінійок для проекційних вимірів (б – штангенциркуль, д – антропометр). Недоліком способу є невисока точність, обумовлена: - деформацією м'яких тканин від контакту з вимірювальним інструментом; - відсутністю на тілі строго фіксованих антропометричних крапок; - послідовним методом виміру; - тривалістю виконання процедур. Ці недоліки стандартного способу привели до створення ряду нестандартних вимірювальних інструментів, пристроїв і приладів. По більшій частині це неавтоматизовані інструменти, крім стрічково-тангенціального антропометра. До нестандартних пристроїв ставиться жилет, роз роблений М.А. Воро- ніним і В.У. Несмеяном.
З метою автоматизації процесу обмірювання фігури людини інститутом проблем передачі інформації АН СРСР і ВНИИЛТекемаш був розроблений пристрій для обмірювання фігури людини (патент № 936847 СРСР 1980 р.) — стрічково-тангенціальний антропометр. Недолік пристрою - непристосованість до вимірів в області плечового пояса.
У Великобританії був розроблений автоматичний пристрій для зняття мірок у вигляді футляра, усередині якого змонтовані датчики, пов'язані із пристосуваннями для обмірювання.
|
Лінійні виміри ділять на проекційні й прямі.
Для виміру тіла людини використовують контактні і безконтактні способи виміру.
