Платежі за ресурси, їх види і нормативи нарахування

Основою формування економічного механізму раціонального використання природних ресурсів та їх охорони є принцип платного природокористування.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки, земельні ресурси тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, окремі громадяни, які використовують природні ресурси. Отже, плата за користування природними ресурсами – це форма реалізації економічних відносин між державою або іншими власниками природних ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, – з другого. Платне природокористування розв’язує цілий ряд проблем, а саме:

§ створює економічні основи для розвитку ринкових відносин у сфері природокористування;

§ стимулює комплексне, раціональне використання природних ресурсів і створює для цього науково-технічні передумови;

§ вирівнює умови господарювання при використанні природних ресурсів різної якості та доступності;

§ розширює інвестиційні можливості щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;

§ забезпечує узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами певних регіонів шляхом збалансованого розподілу коштів, отриманих від плати за природні ресурси, між державним і місцевим
бюджетами;

§ запобігає порушенням встановленого режиму природокористування.

Плата за використання природних ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки “роялті”, у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати, наприклад, “роялті” для мінеральних ресурсів, або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів, наприклад, у складі тарифів на воду тощо.

При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Водночас вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохід, але й через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи. Останнім часом спостерігається їх еволюція (перехід одного в інший) залежно від економічної та ресурсної політики.

Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів стягуються у вигляді штрафів з прибутку, що залишаються у розпорядженні природокористувача, і з його власних коштів.

Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливостей переробки й утилізації відходів тощо.

Платежі за використання земельних ресурсів. Нормативна ціна землі в Україні – це вартість земельних ділянок певної якості та
місцезнаходження, визначена з врахуванням потенційного доходу (“еталонної” прибутковості одиниці площі землі) і встановленого Кабінетом Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі.

В Україні встановлено три види платежів за земельні ресурси:

§ за використання земель сільськогосподарського призначення;

§ за використання земель населених пунктів;

§ за вилучення угідь, що не належать до населених пунктів, для непрофільного використання.

Основою формування нормативної ціни землі є показники якості та місцезнаходження земельної ділянки. Відповідно до Закону України “Про плату за землю” від 19.09.96 плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок – обов’язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за використання земельної ділянки. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Нормативи платежів за земельні ресурси в Україні наведені в табл. 3.2.

 

Таблиця 3.2

Нормативи платежів за земельні ресурси України

Категорія земель	Площа земель, млн. га	Нормативна ціна 1 га землі, тис. грн.	Вартість землі за нормативами, млрд. грн.
Сільськогосподарські угіддя (без земель населених пунктів)		6, 2	231, 6
В тому числі: - рілля	29, 93	6, 8	203, 5
- багаторічні насадження	0, 67	26, 3	17, 6
- сіножаті, пасовища	6, 75	2, 8	18, 9
Землі лісів та інші площі, вкриті лісом	10, 372	13, 4	139, 0
Землі в межах населених пунктів	6, 818	169, 7	1157, 0
В тому числі: - в містах і селищах міського типу	1, 736	441, 9	767, 1
- у сільських населених пунктах	5, 082	88, 3	448, 7
Землі промислових підприємств, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення	2, 089	16, 8	35, 1
Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення	0, 279	26, 8	7, 4
Інші землі	1, 035	1, 3	1, 3
Всього земель (суша)	57, 943		1571, 4
Води (території, що вкриті поверхневими водами)	2, 411	1, 7	4, 1
Всього території	60, 354		1575, 5

 

Економічна оцінка одного гектара землі (Г) за методикою академіка С.Г. Струмиліна визначається за формулою:

Г = К (У/Т: У₁/Т₁),

де К – вартість освоєння одного гектара у визначених умовах (середня по державі);

У/Т і У₁/Т₁ – відношення врожайності до витрат на виробництво сільськогосподарської продукції на даній дільниці і середньої величини по Україні.

 

Ціну землі у грошовому вираженні можна відобразити
формулою:

,

де S – ціна землі, грн.;

R – диференційна рента;

Е_н – норматив ефективності.

 

Зібрані кошти за використання земельних ресурсів розподіляються так: 30 % – відрахування у держбюджет; 70 % – в обласні та місцеві бюджети.

Платежі за використання надр. Дані платежі можна поділити на такі види:

§ збір за видачу ліцензій на користування надрами (встановлюється, виходячи з розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян; затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.95 № 709);

§ плата за користування надрами (нормативи за використання надр для видобутку корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.97 № 1014. У 2001 році вони були скориговані Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2001 № 957 (табл. 3.3), яка набрала чинності з 01.01.2002);

§ відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, затверджені в 1995 р;

§ плата за використання підземного простору (порядок і ставки
плати встановлені Постановою Кабінету Міністрів від 08.11.2000 № 1682);

§ акцизний збір.

Для суб’єктів підприємницької діяльності діє єдиний норматив плати за кожну одиницю погашених або видобутих балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка від ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без урахування податку на додану вартість.

Таблиця 3.3

Базові нормативи плати за використання надр
для видобутку окремих корисних копалин

Корисні копалини	Плата за одиницю погашених запасів, грн./т
Залізна руда для збагачення	0, 07
Залізна руда збагачена	1, 10
Марганцева руда	0, 17
Бентонітова глина	0, 08
Глина вогнетривка	0, 06
Каолін вторинний	0, 06
Доломіт	0, 05
Флюсові вапняки	0, 03
Кварцит і пісок кварцовий для металургії	0, 05
Пісок формувальний	0, 04
Кварцит для виробництва	0, 07

 

Зібрані кошти за використання надр розподіляються таким чином: 40 % – відрахування у держбюджет; 60 % – в обласні та місцеві бюджети.

Платежі за використання водних ресурсів. Система плати за водні ресурси була введена в дію Водним кодексом України в 1995 році. Ставки платежів уточнювалися і коригувалися декілька разів. Повна ставка плати за використання водних ресурсів є сумою таких ставок:

§ за використання води як природного ресурсу і формування доступних для використання ресурсів у системі водопостачання;

§ за збір, очищення і розподіл води між водокористувачами в системі водопостачання.

Тарифи на використання водних ресурсів затверджені і введені в дію Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 5. В системі водопостачання тарифи на воду визначаються місцевими органами влади. На основі економічної оцінки води в системі водопостачання за фактичними витратами обчислюється середній тариф. На станціях очищення води склад споруд практично однаковий, а вартість реагентів становить 2-4 % від загальних витрат. Регіональні відмінності у значеннях середніх тарифів зумовлені переважно різницею у витратах електроенергії на подачу води, амортизаційних відрахувань тощо. Саме цим можна пояснити той факт, що в Чернігівській області середній тариф на воду в 3, 7 раза вищий, ніж у Кіровоградській області. Ціни на воду формуються на основі економічної оцінки водних ресурсів. Повна економічна оцінка водокористування (Р_пв) визначається за формулою:

Р_пв = Р_з + Р_в ,

де Р_з – плата за використання води як природного ресурсу та
формування доступних для використання водних ресурсів в системі водозабезпечення;

Р_в – плата за збір води, її очищення та розподіл між водокористувачами в системі водоподачі.

 

Собівартість 1 м³ води (Ц) визначається за формулою:

,

де З – річні витрати, грн.;

Q – кількість забраної води, тис. м³.

 

Вартість одного кубічного метра реалізованої чистої води (С_в)
визначається за формулою:

,

де D – доходи від реалізації води, грн.;

Q – об’єм реалізованої води, тис. м³.

 

На території нашої держави діють тарифи, встановлені на основі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.99 № 836 (табл. 3.4-3.6).

Таблиця 3.4

Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів з поверхневих водних об’єктів

Басейни річок, включаючи притоки всіх порядків	Нормативи плати, коп./м3
Дніпра, на північ від м. Києва, включаючи м. Київ	5, 04
Дніпра, на південь від м. Києва (за винятком Інгульця)	4, 79
Інгульця	7, 31
Сіверського Дінця	9, 83
Південного Бугу (без Інгулу)	5, 54
Інгулу	6, 80
Дністра	3, 02
Вісли та Західного Бугу	3, 02
Пруту та Серету	2, 27
Тиси	2, 27
Дунаю	2, 02
Річок Криму	10, 08
Річок Приазов’я	12, 10
Інших річок	5, 54

 

Таблиця 3.5

Нормативи плати за спеціальне використання підземних вод

Найменування регіону	Нормативи плати, коп./м3
Автономна Республіка Крим	9, 32
Області:
Вінницька	8, 06
Волинська	8, 32
Дніпропетровська	7, 06
Донецька	9, 58
Житомирська	8, 06
Закарпатська	5, 29
Запорізька (райони: Приазовський, Мелітопольський, Якимівський, Веселівський)	8, 06

Продовж. табл. 3.5

Найменування регіону	Нормативи плати, коп./м3
Запорізька (решта території)	7, 31
Івано-Франківська (райони: Долинський, Рожнятівський, Богородчанський, Надвірнянський, Косівський, Верховинський)	12, 60
Івано-Франківська (решта території)	7, 06
Київська (райони: Поліський, Іванківський, Бородянський, Макарівський, Києво-Святошинський, Броварський, Васильківський, Обухівський, Білоцерківський, Кагарлицький, Миронівський)	4, 03
Київська (решта території)	5, 29
Кіровоградська	9, 32
Львівська	7, 31
Луганська	10, 58
Миколаївська	10, 58
Одеська	8, 82
Полтавська (райони: Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Хорольський, Гадяцький, Зіньківський, Шишацький, Решетилівський, Великобагачанський, Новосанжарський)	4, 54
Полтавська (решта території)	5, 29
Рівненська (райони: Сарненський, Володимирецький, Костопільський, Рівненський, Острозький, Здолбунівський)	5, 80
Рівненська (решта території)	7, 06
Сумська (райони: Шосткинський, Глухівський, Сумський, Роменський)	5, 29
Сумська (решта території)	6, 30
Тернопільська	9, 83
Харківська	7, 56
Херсонська	7, 56
Хмельницька (райони: Шепетівський, Красилівський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Летичівський, Деражнянський, Полонський)	6, 30
Хмельницька (решта території)	9, 58
Черкаська	4, 54
Чернівецька	8, 82
Чернігівська (райони: Сосницький, Корюківський, Щорський, Городнянський, Талалаївський, Ічнянський)	7, 56
Чернігівська (решта території)	5, 54

Таблиця 3.6

Нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів

Нормативи плати
для потреб гідроенергетики	для потреб транспорту
Усі річки – 0, 98 коп. за 100 м3 води, пропущеної через турбіни, крім ГАЕС, які функціонують у комплексі з ГЕС	Усі річки, крім Дунаю: - вантажний самохідний і несамохідний флот – 1, 75 коп. за тонну/добу експлуатації; - пасажирський флот – 0, 20 коп. за 1 місце/добу експлуатації

 

Зібрані кошти за використання водних ресурсів розподіляються таким чином: 80 % – відрахування у держбюджет; 20 % – в обласні та місцеві бюджети.

Платежі за лісокористування. В системі економічних відносин важливе місце займають платежі за користування ресурсами лісу як основа для відшкодування витрат лісогосподарського виробництва, вирівнювання умов роботи лісових підприємств, поповнення бюджету за рахунок додаткового доходу від рубки лісу в кращих природних та економічних умовах.

Ставки платежів, на основі яких здійснюється збір за використання лісових ресурсів, називаються таксами.

Такса – вид ставок за використання лісових ресурсів, що передбачає оплату за кожне дерево залежно від його діаметра, висоти, якості, зручності заготівлі і місця його розташування.

Лісові такси виконують функцію відпускної ціни лісу на корені і можуть залежно від господарського призначення бути нижчими або вищими від повної кореневої вартості такси, диференційованої за поясами і групами лісів, розрядами, породами, асортиментом і технічними якостями деревини. Середня величина лісових такс Т_ср (повна такса 1 м³) визначається за формулою:

 

,

де Д – сума затрат на лісове господарство (лісовідновлення);

М – об’єм деревини, лімітований розрахунковою лісосікою;

S ^max – максимальна сума транспортних витрат;

S – сума транспортних витрат для вивезення деревини з даної ділянки.

При таксації ліси України поділяють на два лісотаксові пояси:

§ до першого поясу відносяться всі ліси, крім гірських районів
Західної України;

§ до другого поясу відносяться ліси гірських районів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької і Львівської областей (такси для цього поясу в середньому на 15 % нижчі, ніж для першого).

Залежно від місця розташування ліси поділяються на п’ять лісотаксових розрядів. Розряд лісу визначається відстанню від лісосіки до пункту, звідки вивозиться деревина: 1-й розряд – до 10 км; 2-й розряд – 10, 1-25 км; 3-й розряд – 25, 1-40 км; 4-й розряд – 40, 1-60 км; 5-й розряд – 60, 1 і більше км. Зазначена відстань може корегуватися залежно від геоморфологічних особливостей місцевості шляхом застосування коефіцієнтів: 1, 10 – ліси рівнинного характеру; 1, 25 – ліси з горбистим рельєфом та ліси, 50 % площі яких зайняті болотами; 1, 50 – ліси з гірським рельєфом.

Зібрані кошти за використання лісових ресурсів розподіляються таким чином: 80 % – відрахування у держбюджет; 20 % – в обласні та місцеві бюджети.

Плата за лісокористування на сьогодні має формальний характер. Не всі ресурси лісу платні, а діючі такси на деревину, що відпускається на пні, не відшкодовують витрат на її відтворення. Не відображають фактичної вартості і ціни на лісоматеріали, тому що в собівартість їх закладений низький рівень плати за деревину на пні.