Магія первісної епохи

Магія — це намагання вплинути на природний перебіг подій символічними діями: обрядами й ритуалами. Достатньо проб­лематичним є розділення магів на «білих» та «чорних», чарівників та чаклунів — «спеціаліст» мав володіти прийомами і цілительства, і завдавання шкоди. Але саме застосування своєї сили на зцілення, захист, а не на ушкодження, псування, розлад так чи інакше може вважатися ознакою цілительства, на відміну від чаклунства. Хоча в давніх спільнотах, коли протистояння ворожим божествам, тобто покровителям сусіднього племені, уважалося однією з функцій мага, розподіл на «білу» та «чорну» магію не міг бути осмисленим у сучасних етичних категоріях.

За сферою застосування магія поділяється на виробничу, лікувальну, застережливу, військову, метеорологічну (магія погоди) та ін. До виробничої відносять мисливську, рибальську, будівельну, рільничу, скотарську та ремісничу магію.

Дж. Фрезер уважав, що магічне мислення ґрунтується на двох принципах. У першому з них — принципі подібності — стверджується, що подібне породжує подібне, або наслідок має відбиток своєї причини. Другий — принцип контакту — полягає в тому, що речі, які колись взаємодіяли, продовжують перебувати у зв’язку, незалежно від часу, що минув, та відстані, що їх розділяє. Два різновиди магії — імітативна, або гомеопатична, та контагіозна об’єднуються дослідниками в більш загальний вид — симпатичну магію.

У сучасному світі не тільки збереглося багато проявів давнього магічного світосприйняття, але й з’являються нові різновиди, школи і напрями магії як діючого інституту. Однією з найодіозніших традиційних систем, що ґрунтується на магії, є культ вуду.

Згідно з ученням Вуду від дії ворожих сил може захистити лише могутніша сила. Вудуїстські чаклуни — мбацав якраз і наділені такою силою. Вони влаштовують нічні захисні церемонії з людськими жертвопринесеннями, під час яких можуть з допомогою отрути довести людину до стану клінічної смерті — перетворити на «зомбі» (буквально: «живий мрець»), якого потім приносять у жертву. Але вважається, що зомбі і після його другої смерті буде підкорятися тому, хто проводив обряд, і якщо його «господар» викличе його з могили, зомбі полишить її і виконуватиме накази чаклуна. У наш час вудуїзм поширений на Гаїті (його сповідують 90 % населення), багато чого він запозичив з католицизму: вудуїсти відзначають Різдво та Пасху, не проводять під час Великого посту своїх обрядів. Щоправда, католики дуже негативно ставляться до даного культу.

Очевидно, серед феноменів суспільної свідомості сьогодення до магії найближче стоїть релігія, бо магічні елементи є в культі всіх національних і світових релігій, а також у нових формах релігійності. Але магічні корені знаходять і в психотерапії, особливо якщо йдеться про навіювання або НЛП. А К. Леві-Строс доводив, що магія може розглядатися як натурфілософська система або як «наука палеолітичного людства». Зрозуміло, стверджуючи це, французький етнограф розглядав магію як елемент цілісної системи первісних інститутів: анімістичних уявлень, табу та міфології.

Центральне місце в шаманізмі посідає фігура шамана, який здійснює посередництво між людьми та духами. Шаманові допомагають духи-помічники, які називаються його «силою», або «військом» (вони можуть набувати вигляду тварин, птахів, риб). У шаманістичній міфології всесвіт розділений на три світи, кожен з них, у свою чергу, також поділяється на так звані яруси. Уявлення про зв’язок світів та ярусів між собою втілюється в образі відомого практично в усіх міфологічних системах світового дерева.

Люди живуть у середньому світі, верхній світ населений добрими духами (часто на чолі з верховним божеством), нижній світ — шкідливими та злими силами, а також душами померлих.

Найважливішими функціями шаманів уважаються: випрошування в духів мисливської удачі, припинення негоди, вигнання злих духів, наділення життєдайною силою амулетів, проводи душ небіжчиків до країни померлих, клопотання про народження дітей, ворожіння, однак найпоширеніша їх функція — це цілительство.

Обряд спілкування шамана з духами називається камланням. Шаман під час камлання здійснює подорож до світу духів, де за допомогою свого війська бореться з духами хвороб, повертає душі померлих у світ людей, здобуває душі немовлят, які мають народитися, протидіє магії інших шаманів, дізнається в духів про майбутнє. Деякі сучасні шамани Півночі стверджують, що можуть повернути душу на землю навіть через шість днів після смерті, щоправда, це залежить не тільки від здібностей шамана, а також від досягнення домовленості з духами.

Серед давніх обрядів важливе місце посідають ініціації (посвячення). Вони супроводжують людину протягом дитинства та юності, знаменуючи її переходи до інших вікових та соціальних категорій. До певної міри в сучасному світі цим ритуалам аналогічні хрещення, видача атестата, присвоєння нового звання та ін. Шаманська ініціація осмислювалася в міфологічних образах відвідання так званого дерева (або гнізда) померлих предків і отримання від них таємних знань та навичок або як шлюб з духом, який стає потім головним помічником шамана.

Інтерпретації діяльності шаманів присвячено багато літератури. Висловлюються різні думки. У розділі «Структурної антропології» «Чаклун та його магія» К. Леві-Строс пише, що сила впливу деяких магічних обрядів не викликає сумніву. Але, вочевидь, умовою результативності магії є віра в неї, причому в трьох її видах — самого чаклуна, віри хворого, якого чаклун лікує (або жертви, що він її переслідує), у могутність чаклуна та довіри соціуму, яка створює своєрідне гравітаційне поле магії, без якого чаклунство неможливе.

Деякі дослідники вважають інститут шаманства побудованим на авторитеті «мана» та навіюванні, а отже, на обмані. Цілком зрозуміло, що шахрайство досить поширене в тих сферах давніх і сучасних суспільств, які дають певні пільги вузькому колу втаємничених, але чи можна на підставі цього робити висновок відносно шаманізму як інституту? Доведення загального шахрайства шаманів поставив собі за мету один з реальних персонажів, описуваних К. Леві-Стросом. Квесалід, бажаючи викрити шаманів-шахраїв, навчається в них професійним трюкам і стає відомим шаманом, хоча й знає, що його дії лише обман. Він успішно витримує змагання з шаманами іншого племені. Після довгої практики в роботі, яку Квесалід спочатку ненавидить, у його свідомості, особливо щодо цілительства, відбуваються зміни. Він бачить дійсні зцілення, у тому числі і під впливом його «трюків», спостерігає різні способи цілительства, і його ставлення до цієї діяльності ускладнюється і стає менш заперечливим. Квесалід починає…шукати справжнього шамана [13, с. 154—158].

Зустрічається інтерпретація діяльності шамана як наслідків психічних відхилень, тим більше що існує спеціальний термін «шаманська хвороба», яким позначається стан людини, що проходить підготовку до посвячення у «вибрані». Але є серйозні аргументи проти такої точки зору. Ф. Резерфорд наполягає на тому, що ритуал, підтримуваний шаманом, цілісний і структурований, він є стрижнем внутрішньо логічного і доцільного життя первісної спільноти, що виключає, на його думку, можливість для неврівноваженої людини адекватно керувати такою діяльністю, хоча поодинокі випадки хворобливості, безумовно, можуть бути.

Існують також містичні концепції щодо розуміння властивостей та діяльності шаманів. І в наш час учені-психологи досліджують трансові та інші так звані змінені стани свідомості і порівнюють їх з наведеними в етнографічній літературі мандрівками шаманів та описаними ними картинами світу.

Але невирішеність цієї та інших проблем витлумачення шаманізму не відміняє історичної ролі цього інституту, яку він відігравав протягом тисячолітньої історії. У первісному та ранньому традиційному суспільствах шаман відповідає за збереження пам’яті племені, тобто міфології та епосу, він же — головний митець: музикант та художник, він же — і лікар, і науковець — перш за все, метеоролог та астроном і, безумовно, жрець культу та психотерапевт.

В умовах сьогодення в певних регіонах шаманізм не зник, а співіснує з релігійною свідомістю пізніших релігій, відстоює право на існування у взаєминах з наукою, ідеологією, іноді набуваючи нових, незвичних рис. Наприклад, під час виборчої кампанії 2000 р. в Приморському краї Росії місцеві газети закликали шаманів камлати за діючого губернатора — Наздратенка.

Значення шаманізму для становлення культу різних релігій — незаперечне. Елементи шаманістичних уявлень простежуються практично в усіх класичних міфологічних системах: наприклад, міф про Орфея, який намагався врятувати з царства тіней Еврідіку, міф про отримання рун скандинавським богом Одіном та ін.