Міфологія і вірування як феномен слов’янської культури

Богом над богами в давні часи був Род. За міфологією він живе на небі, дарує життя людям, звірам, птахам. Цей бог зберігався в народній пам’яті дуже довго. Його вшановували ще й у XIX ст. Уважалося, що він є покровителем роду, предків і нащадків, які ще не народжені.

Жіночі божества Рожаниці були покровительками народження і мали таємний зв’язок з космосом, з зірками. Душа людини в уяві наших пращурів — це зірка, яка з’являлась і гасла одночасно з народженням і смертю людини. Рожаниця згодом поділилась на образи Лади і її доньки Лелі. Їх ототожнювали із сузір’ями Ве­ликої і Малої Ведмедиці. Владикою світу був Сварог, бог вогню і світла. Від нього походять інші боги — Сварожичі. У трипільський період молилися до домашнього вогню (Овина), Даждь Бог — бог сонця — дослівний переклад сучасною мовою. Даждь — дай і Бог (добро, багатство), тобто давач добра. Тому і тепер ще кажуть: «Дай, Боже, здоров’я», або «Дай Боже». Це колись звучало «Даждь Боже». Останній сніп жита — Дідух — дух Даждь Бога, завжди зберігався в хаті на покуті. Хорсу поклонялись роксолани, йому жертвували хліб, медяники, коржі. Слово «корж» співзвучне зі словом «Хорс», воно означає «коло» по-індоєвропейсь­ки. Стрибог — бог — родоначальник вітрів. Велес (Волос) — бог достатку, торгівлі, «скотний бог». Мокоша — жіноче божество — покровителька жінок. Її сфера — рукоділля, прядіння, ткання. Однак поклонялись їй усі. До нас дійшли вишиті на рушниках зображення цієї богині. Культ Мокоші походить від ще давнішого культу Дани — богині води. Богиня Дана присутня в назвах слов’янських рік. Да (вода), на (нене) — мати води. Слово «Дон» — вода, Данепр, Даністр, або Дунай. Слово «данина» походить від назви жертв богині Дані. Купайло — бог літнього сонця. Ярило — бог, близький до Купайла, але діє тільки навесні. Троян — триєдине божество. Деякі дослідники вважають, що це Ярило, Купайло і Даждь Бог. Інша назва Триглав. Сімаргл — недослід­жене божество. Уважають, що це охоронець рослин. У численних зображеннях він сприймається як сторожа дерева життя. В іранців Саенмаргл — крилатий собака. Білі кам’яні плити з його зображенням були, наприклад, у Борисоглібському соборі (XII ст.) у Чернігові. Після пожежі 1611 р. вони були зняті. Зображення часто практикуються ювелірами.

Наші предки вірили в існування духів, демонів — лісовик, водяник, русалка, польовик, перелесник, болотяник. Вірили у перевертнів, вовкулак. Міфів є дуже багато. Вони стали основою переказів, фольклору: міф про живу воду, про створення світу з яйця.

Існувало багато свят і обрядів. Були святилища, жертовники, де стояли боги і їм приносили жертви. З прийняттям християнст­ва їх потопили в річках, знищили. Одну з таких пам’яток знайде но в р. Збруч. Чотириликий, всевидящий (Сві­товид) під одним головним убором бог. Зберігається у Вавельському замку в Кракові. Копії є в Києві і Москві. Крім культових відправ була своя народна творчість, обрядові поезії, пісні календарні (календа — повідомлення, вість про початок зими, вес-
ни, літа, потім стали повідомляти про народження Христа; звідси і слова коляда, колядники, а також і календар).

Обряди, пісні були весільні, похоронні, народно-календарного циклу. Свято русаліїв нині злилося зі святом Трійці. Зимові колядки, щедрівки — ці обряди мали магічні функції. Вони і сьогодні збігаються зі святом Нового року, Різдва Христового, Водохрещ.

Візьмемо такий давній інститут, як інститут кумівства. Коли став розпадатися рід, формуватися сім’я, дядько вже не міг виховувати племінника, та й жили окремо, тому він ставав наставником, а у випадку смерті батька ростив його. Головним правилом моралі слов’ян була повага до матері. Первісне значення слова «батько» в мовах індоєвропейської групи означало годувальник.

В Україні здавна виготовляли для дітей іграшки — свистки, ко­ники, собачки з дерева, глини. Під час розкопок їх знаходять. А з XII ст. це стало навіть окремим промислом. Здавна відоме в Україні писанкарство — вид декоративного прикладного мистецтва. Розвивалась усна народна творчість, приказки, прислів’я, скоромовки, загадки, казки. На думку київського вченого М. Суслопарова, який виявив алфавіт пеласгів-трипільців, котрим користувалися ще кіммерійці, перший звуково-буквенний алфавіт був у Наддніпрянщині ще в ІV тис. до н. е. А фінікійці запозичили його саме в пеласгів. Слов’янську писемність пов’язують з Кирилом і Мефодієм.

Глаголиця була міжслов’янською літературною мовою. Але пам’яток написання глаголицею не збереглось. Кирилицю створено на базі грецького алфавіту, звідти запозичено 24 літери. Складалась кирилиця із 43 літер.

З договору 944 р. Ігоря з греками видно, що в слов’янських послів були письмові свідоцтва про їх повноваження. Аскольд ще в 860, 863, 866, 874 рр. робив походи на Візантію. Після першого походу він запроваджує на Русі християнство. Константинопольський патріарх посилає сюди митрополита Михайла Сіріна, шість єпископів, починають будувати церкви, виникає література, церковна і світська. Бояри не сприйняли християнства. У 882 р. з допомогою норманського князя Олега вчинено державний переворот і замінено династію Києвичів на династію Рюриковичів на Київському престолі.

Дохристиянська наша матеріальна, духовна культура має величезне значення для формування основної бази української культури. Багата духовна культура наших предків, злившись у єдине русло з християнським ученням, дала світові новий вражаючий продукт — культуру, з якою рахувалися Європа і світ, українську культуру.