Розвиток економіки Стародавнього Єгипту

Історію Стародавнього Єгипту можна розділити на кілька періодів: Раннє, Стародавнє, Середнє, Нове і Пізнє царства.

В часи Раннього царства (біля 3100-біля 2800 року до н.е.) сформувалася влада перших фараонських династій. У рукахфараонів знаходилося величезне державне господарство: орні землі, сади, пасовища, зрошувальні системи, ремісничі майстерні. У цей період економіка країни стала усе більше залежати від використання праці військовополонених, перетворюваних у рабів. Поряд з царським господарством розвивалося общинне землеволодіння, що поступово попадало в залежність від держави.

В епоху Стародавнього царства (біля 2800-біля 2250 року до н.е.), головною галуззю Єгипту залишалося сільське господарство, засноване на басейновій системі зрошення. Держава приділяла велику увагу будівництву величезних каналів, гребель, водоймищ (басейнів) для сезонного нагромадження води. Стала створюватися система шадуфів (пристосувань у виді криничних «журавлів»), за допомогою яких воду з Нілу подавали через кілька ступенів на «верхні» поля. Крім зернових вирощували льон, саджали сади, виноградники, пальмові гаї. Основним сільськогосподарським знаряддям залишалася дерев'яна соха.

Помітного прогресу досягло ремісниче виробництво, де як сировина широке застосування одержала мідь. Вироби з заліза використовувалися рідко. Для виробництва виробів із глини застосовувалося гончарне коло. Єгиптяни будували з каменю і глиняних цеглин палаци своїм фараонам і храми богам.

Період Стародавнього царства характеризується посиленням влади фараонів, громадської знаті (номархів), вищих державних чиновників. Саме в цей час сформувався особливий стан жерців, щовиступали в ролі посередників між богами і народом. Навколо храмів стали створюватися величезні господарства, які майже ні в чому не поступалися царським.

У царських, храмових і часток господарствах поряд з рабами повинні були трудитися і селяни-общинники, особливо в неврожайні роки. Для царського двору селяни повинні були не тільки виконувати визначені роботи, але і віддавати різні продукти і предмети побуту (податі). Для збору податей призначалися спеціальні намісники і прикажчики. При них складалася велика кількість переписувачів, що вели докладний звіт про доходи і витрати. Своїх численних слуг і чиновників цар нагороджував одягом, посудом, прикрасами з царських складів. Чиновники вважалися «людьми пануючого», тобто знаходилися під його опікою (сам же цар був «під опікою богів»). Усякий нижчий по положенню повинний був підкоритися вищому чи приписатися до якого-небудь хазяїна, що формувало визначену васальну структуру суспільства.

Поступово фараони стали уступати право на самостійний збір податків серед підвладного населення представникам старої общинної знаті (номархам) і новим землевласникам, які, у свою чергу, залишали у своїх руках все більшу частину зібраних податків і усе менше залежали від фараонів.

У країні стали наростати сепаратистські тенденції, окремі території перестали підкорятися центральної влади і близько 2250 року до н.е. єдина держава розпалася. У результаті цього господарське життя Єгипту занепало, зруйнувалася єдина іригаційна система, на орні землі стала наступати пустеля.

Єгипетська економіка відродилася лише через 200 років у період Середнього царства (близько 2050-біля 1750 року до н.е.)

Були відновлені канали і система водоймищ. Оживилося ремісниче виробництво. Високого рівня досягла майстерність ткачів, ювелірів, ковалів. Однак основною галуззю як і раніше залишалося сільське господарство, де відбувалися зміни в знаряддях праці, поліпшувалися породи худоби. Стала розвиватися торгівля, однією з умов якої була спеціалізація виробництва усередині країни: південь Єгипту поставляв худобу, а північ — зерно, фрукти, виноград і ін. З'явилися великі поселення — міста, у яких селилися ремісники, торговці, будувалися палаци для знаті.

У цю епоху Єгипет почав здійснювати військову і торгову експансію на сусідні території — Лівію, Нубію, Сінай. Із завойованих країн Близького Сходу, з Кіпру, з Малої Азії купці везли і готові вироби, і сировину: вовну, шкіру, слонову кісту, деревину кедра і сосни, дорогоцінні метали, мідь, олово, свинець і багато чого іншого. Збільшився потік рабів, яких фараони не тільки використовували у своїх господарствах, але і дарували наближеним.

Особливу категорію залежного населення складали маси збіднілих городян і общинників, так називані царські хему. Незважаючи на те що в них малося господарство і родина, хему повинні були виконувати всілякої повинності на користь фараона, одержуючи за це лише продовольство й одяг. Слід зазначити, що хему не тільки виконували сільськогосподарські роботи, але і використовувалися як слуг, танцюристів, співаків, музикантів і ін.

У результаті внутрішньої нестабільності Єгипет став утрачати позиції в зовнішньому світі і утрачати свої колонії. У цей період почастішали набіги кочівників - гиксосів, що зрештою захопили Єгипет і установили своє панування на півтора сторіччя (близько 1710—1560 роки до н.е.

В другій половині XVI століття до н.е. почалася епоха Нового царства (близько 1580—1085 роки до н.е.). До цього часу Єгипет звільнився від панування гиксосів, і його економіка знову досягла колишньої могутності: відновлювалися іригаційні спорудження, розширювалося царське господарство, успішно розвивалися торгівля і ремісниче виробництво. Велике поширення одержала бронза, з якої робили не тільки знаряддя праці, зброю.

Єгипет вів незліченні війни, захоплюючи території і військовополонених, що поповнював ряди рабів. У цей період особливо підсилилася роль храмів. Жерці перетворилися в найбільших земельних власників. Приблизно 20% населення і 30% земельних угідь належало храмам. Їхні землі оброблялися общинниками в порядку трудової повинності.

Слід зазначити таку специфічну особливість Древнього Єгипту, як різноманіття форм господарського життя. Незважаючи на величезні розміри державної власності, велику питому вагу мала й общинна власність. Рабство не стало пануючою формою господарювання і найчастіше носило патріархальний характер, тому що багато рабів мали своє господарство, будинок, родину і навіть власних рабів. Боргові раби зберігали можливість розплатитися з боргами і стати вільними людьми. Крім рабства одержали поширення орендні відносини, причому умови оренди були різними.

В епоху Пізнього царства (Х-VI століття до н.е.), на Єгипет стали нападати лівійці, ефіопи, ассирійці. У 525 році до н.е. країну завоювали перси, і почався так називаний перський період, що продовжувався майже два століття. У 332 році до н.е. Єгипет був завойований греками на чолі з Олександром Македонським. Майже 300 років Єгипет знаходився в складі держави Птолемєїв, і цей період зветься елліністичним. В 33 році до н.е. Єгипет перетворився в римську провінцію.

 

Єгипет - одна з перших країн, на території яких розкладання первісно суспільного ладу привело до утворення держави. Для великої централізації господарства, суворої регламентації процесу відтворення необхідні чисельні грамотні чиновники. Тому про економічні уявлення того часу ми можемо судити перш за все по творам, написаними державними чиновниками. У Стародавньому Єгипті здійснювався суворий облік матеріальних і трудових ресурсів. З цією метою періодично проводилися переписи населення, складалися земельні кадастри, рахувалася скотина та інші матеріальні ресурси. Важливу роль в забезпеченні державних надходжень грали центральні і місцеві храми. За контроль за царсько-храмовим комплексом храми одержували 7, 5 % врожаю, тоді як частина, яка надходила до казни, складала 22, 5 %. Зібрана рента-податок використовувалась як матеріальне забезпечення величезного культового будівництва. На ці кошти утримувались робітники царського некрополя.

Треба відмітити, що економічна думка стародавніх єгиптян була укутана релігійною оболонкою. Головна особливість релігійного вчення - віра у загробне життя. Значна частина духовних і матеріальних ресурсів країни йшла на " забезпечення" загробного існування. Кожний заможний єгиптянин намагався ще при житті збудувати собі гробницю, а також був зобов’язаний утримувати гробниці своїх предків.

В економічній думці Стародавнього Єгипту поняття " власність" виникло не відразу. Важливо зазначити, що поняття приватної власності складалося на базі державної власності. Староєгипетське поняття власності (джет) включало не тільки предмети, які знаходяться у особистій власності, але і ті, якими єгиптянин міг користуватися завдяки своїй службі.

Для того, щоб той чи інший предмет став особистою власністю, необхідно було виконати наступні умови:

1. Щоб він був зроблений своїми руками і у вільний від службових обов'язків час;

2. Щоб предмет (будівля) був зроблений з власного матеріалу і власними знаряддями праці;

3. Щоб збудований об'єкт знаходився не на царський, а на власній або нічийній землі (насамперед це стосувалося будівель).

З розвитком товарно-грошових відносин рабство знаходить більше відображення у староєгипетських документах. В них говориться про купівлю-продаж рабів, найом і звільнення, а також про переслідування збіглих рабів.

Стародавнє єгипетське господарство було натуральним, тому торгівля виникає між окремими виробниками. В якості більш розповсюджених еквівалентів обміну виступають зерно і мідь, а пізніше - срібло. Боргові зобов'язання укладалися як у натуральній так і у грошовій формі. Борговий відсоток складав 150-200%. За кожний місяць затримки нараховували ще 10 відсотків. Високі норми відсотку і жорстокі умови повернення боргу свідчать про нерозвиненість обігу і перевагу натурального господарства.