Стародавня Індія

Найстародавніша у Південній Азії цивілізація називається індійською, так як виникла у районі ріки Інд у Північно-Західній Індії (зараз територія сучасного Пакистану) приблизно у XXIII – XVIII столітті до н.е. З часом в економіці, соціальному та політичному ладі Північної Індії відбуваються радикальні зміни. Місто племінних союзів поступово займають ранні державні утворення, у II – початку I тисячоліття до н.е. виникають замкнуті сослів’я (варни). Спадкоємний статус представників кожної з чотирьох варн визначав їх заняття, місце в суспільстві, релігійні обов’язки: на брахманів покладалися обов’язки жерців і вчителів; кшатрії повинні були воювати і правити, вайш’ї – працювати, а шудри – бути слугами трьох вищих варн.

Не дивлячись на політичну розробленість у II – III столітті до н.е., цей період можна охарактеризувати як час процвітання економіки Стародавньої Індії. Головним джерелом для вивчення господарства, соціального ладу і економічної думки Стародавньої Індії даного періоду є славетний трактат “Артхашастра”. Складена була “Артхашастра” в перші століття н.е. (але з широким використанням більш ранніх творів цього жанру) брахманом Каутіл’єю, головним радником царя Чандрагупти I. Трактат складається з 15 книг. В першій даються приписання відносно образу життя царя, друга присвячена діяльності керівників різних державних відомств, в третій і четвертій розглядаються питання суду і покарання злочинців, далі мова йде про методи зовнішньої політики, про секретну службу, про організацію армії і так далі. Тобто “Артхашастра” – це сукупність порад і правил для царів та правителів.

Про рабство: у трактаті “Артхашастра” серед робочої сили у царському господарстві незмінно згадуються раби, але царські підприємства не були засновані тільки на рабській праці – автор радив використовувати робітників самих різних категорій. Регламентувався також і продаж раба. Продавець повинен був гарантувати якісність товару, в противному випадку угода могла бути розірвана протягом року. Продаж вільних людей у рабство розглядався як вчинок, що заслуговує на покарання. В “Артхашастрі” проводилася думка, що раб може мати власність і має право одержати спадок. Спадкоємцями раба є його рідні, а при відсутності таких – власник раба. Майно раба як і вільної людини повинно бути недоторканим, крадіжка власності раба підлягає покаранню.

Про землеробство: Наглядач за землеробством, по “Артхашастрі”, повинен бути людиною добре освіченою в науці про сільське господарство. Підкреслюється важлива роль іригаційних споруд в обслуговуванні нужд царя. “Землероби повинні були віддавати на користь царських посівів із своїх зрошувальних споруд 5-ту частину води, якщо вона черпається ручним засобом, 4-ту частину – якщо вода добувається за допомогою пристроїв, які рухаються за допомогою важелів і 3-тю частину – якщо вода качається за допомогою машин, які дають напір. Зрошувальні споруди, які відносилися до числа нерухомості, повинні були знаходитися на обліку головного збиральника податей. Він повинен був мати інформацію про розміри і ціни товарів місцевого походження, які є продуктами зрошувальних споруд.

Про ремісництво: в обов’язки наглядача за прядильним ділом входить турбота про те, щоб обладунки, одяг і інші товари, які виробляються з ниток, виготовлялися майстрами свого діла. Нитки прялися вдовами, каліками, дівчинками, монахами, старими царськими рабинями та іншими. Оплата праці прядильниць відбувалася після перевірки наглядачем кількості ниток та їх якості. Наглядач повинен був заохочувати робітників подарунками та іншими видами уваги. При невиконанні роботи, а також невірному використанні, розкраданні чи порчі матеріалу жінка, яка отримала попередню платню за працю, каралася членоушкодженням (головним чином ноги, щоб руками мала змогу працювати далі). Покарання могло носити також форму грошового штрафу. В свою чергу наглядача штрафували, якщо плата за працю видавалася пізніші належного часу.

Про торгівлю: в “Артхашастрі” вчення про торгівлю розглядається поряд з вченням про землеробство і скотарство. Серйозна увага приділяється питанню нагляду за торгівлею. Так, наглядач за торгівлею повинен мати відомості про різні товари, які находять сухими чи водним шляхом, а також ціни різних товарів і коли треба пускати їх в обіг, а коли накопичувати. В “Артхашастрі” вказувалися заходи для приваблювання товарів іноземного походження: “купцям і господарям караванів треба надавати пільги, звільняти їх від поборів, для того щоб забезпечити збут в майбутньому”. Складною частиною регламентації торгівлі був встановлений нагляд за цінами і отримуваним прибутком. Що до прибутку то він складав для місцевих товарів 5 відсотків, а для іноземних – 10% з встановленої ціни. Незаконний прибуток карався великим штрафом.

В “Артхашастрі” знайшло відображення негативне ставлення до накопичення грошей.