Стародавній Китай

Одним з ранніх центрів світової культури в давнині став басейн ріки Хуанхе, де виникла цивілізація Китаю. Як і в інших країнах стародавнього Сходу, головними формами експлуатації місцевого населення були податки та трудові повинності общинного селянства на користь держави. Тому однією з проблем старокитайської економічної думки було питання про таку регламентацію державних податків та повинностей, яка б не підривала натурально-господарські устої економіки. Але мислителі Стародавнього Китаю бачили свої суспільні ідеали не у майбутньому країни, а у її минулому, в реставрації минулих соціально-економічних інститутів.

Величезну роль в історії Китаю відіграло конфуціанство. Став державною ідеологією, воно відпрацювало ряд соціальних стереотипів, яких старий Китай додержувався на протязі майже двох тисячоліть. Основоположником цієї ідеології був Конфуцій (Кун – цзи) (551-479 рік до н.е.). Він жив у складний період історії Китаю. В цей час проходило падіння ролі родової знаті в умовах становлення централізованої влади, яка спиралася на зростаючий адміністративно-бюрократичний апарат. Вчення Конфуція захищало інтереси родової знаті. Він прагнув консервації традиційних відносин в середині великосімейних общин, хотів використати архаїчні інститути (вікові класи) для забезпечення стійкості нижчих поверхів соціальної піраміди старокитайського суспільства.

Конфуцій створив вчення про досконалу людину – благородного мужа. Останній шановний до батьків, з повагою ставиться до старших братів, він не буде “виступати супроти вищестоящих”. В повсякденному житті йому достатньо “небагато їжі і води, скромний будинок”. Мислитель не засуджував прагнення людей до багатства. Але заслужити їх треба чесно, керуючись вищими моральними принципами.

Конфуцій вважав, що регламентація патріархально-родинних відносин – основа стабільності суспільного ладу. Не випадково він розглядав державу як велику родину, а “правителя” як батька народу. Конфуцій створив образ досконалого правителя, який повинен був насамперед бути досконалою особою. Він закликав правителів з початку зробити народ багатим, а потім його виховувати. По цьому питанню Конфуцій висунув цілу соціально-економічну програму, у якій виказував ідеї рівномірного розподілу багатства і встановлення миру між різними верствами населення. Але “вирівнювання багатств” він пов’язував з існуючою соціальною ієрархією населення. Не задовольняння низів можна відвернути і шляхом державної регламентації сільськогосподарського виробництва. Також Конфуцій пропонував правителям знизити податки. Етичні норми, проголошені Конфуцієм, сприяли в подальшому розвитку культу родини і клану, а також стабілізації соціально-економічного ладу у старому Китаї.