Принципи менеджменту

 

Визначення

Принципи менеджменту – це найбільш суттєві, вироблені практикою і теоретично узагальнені підходи, положення, правила побудови ефективної системи управління організаціями.

Серед багатьох груп принципів менеджменту, які в різні часи сформульовані різними авторами, найбільш відомими є наступні:

1. Дванадцять принципів продуктивності Г. Емерсона (1912):

1) чітко поставлені цілі;

2) здоровий глузд;

3) компетентна консультація;

4) дисципліна;

5) справедливе ставлення до персоналу;

6) швидкий, повний, точний і постійний облік;

7) диспетчеризація;

8) нормалізація умов праці;

9) нормування операцій;

10) норми і регламентація;

11) письмові стандартні інструкції;

12) винагорода за продуктивність.

2. Принципи управління А. Файоля (1916)

1) поділ праці;

2) повноваження і відповідальність;

3) дисципліна;

4) одноосібне керівництво;

5) єдність напрямку дій;

6) підпорядкованість особистих інтересів спільним;

7) винагорода персоналу;

8) централізація;

9) скалярний ланцюг або ієрархія;

10) порядок;

11) справедливість;

12) стабільність робочого місця для персоналу;

13) ініціатива;

14) корпоративний дух.

3. Загальні принципи сучасного менеджменту (сформульовані Т. Пітерсом і Р. Уотерменом в книзі «В пошуках ефективного управління» 1986 р.):

1) орієнтація на досягнення успіху;

2) пріоритет споживача;

3) самостійність підприємливість, ініціатива;

4) продуктивність;

5) зв’язок з життям;

6) вірність своїй справі;

7) простота структури, мінімальний штат керівників;

8) свобода і жорсткість одночасно.

4. Нові принципи менеджменту (90-ті роки ХХ ст.):

1) децентралізація управління;

2) корпоративна культура: ототожнення працівника з фірмою;

3) готовність до інновацій;

4) постійне навчання персоналу;

5) нові форми і способи мотивації;

6) відхід від команд і директив;

7) опора на природні інтереси персоналу;

8) орієнтація діяльності фірми на суспільні інтереси.

Аналіз наведених груп принципів призводить до наступних висновків:

- розвиток і уточнення принципів менеджменту – це процес об’єктивний;

- принципи менеджменту розвиваються у відповідності до етапів розвитку суспільства і бізнесу;

- зберігається суттєва наступність принципів менеджменту;

- еволюція принципів менеджменту відбувається в напрямі переорієнтації уваги з внутрішніх факторів на зовнішні.

 

3. Функції менеджменту

 

Визначення

Функції менеджменту – це відносно обособлені специфічні види управлінської діяльності, які мають єдність цілей, характеру виконуваних робіт і спрямовані на певну частину об’єкту, яким управляють, для досягнення спільних цілей.

 

Виділяють дві групи функцій менеджменту:

1. Загальні функції, до яких належать наступні:

1) Планування. Суть функції полягає у визначенні цілей об’єкту, яким управляють, розробці програми його дій у вигляді прогнозів, стратегічних, тактичних і оперативних планів.

2) Організація. Суть функції полягає у забезпеченні заходів з виконання розроблених планів:

а) встановленням раціональних пропорцій між елементами процесу виробництва;

б) визначенням порядку їх взаємодії;

в) формуванням управляючої і якою управляють систем;

г) визначення ролі і місця кожного працівника у виробничому процесі;

д) раціонального розміщення засобів виробництва у виробничому процесі;

е) розробки і впровадження в дію системи регламентуючих документів.

3) Координація. Суть функції полягає у забезпеченні погодженості дій між різними частинами об’єкта, яким управляють встановленням і підтримкою найбільш раціональних зовнішніх і внутрішніх зв’язків.

4) Мотивація. Суть функції полягає у пошуку, розробці і підтримці найбільш ефективних форм і методів спонукання працівників до досягнення поставлених цілей.

5) Контроль. Суть функції полягає у встановленні постійного спостереження за реальним ходом виробничого процесу, зіставлення його із планами з метою:

а) виявлення і усунення відхилень від планів і програм;

б) виявлення і усунення помилок в планах і програмах;

в) формування бази даних для наступного планового циклу.

2. Конкретні (спеціальні) функції менеджменту:

а) адміністративна;

б) маркетингова;

в) логістична;

г) виробнича;

д) збутова;

е) фінансова;

є) кадрова та ін.

 

Між загальними і конкретними функціями існує тісний взаємозв’язок, оскільки кожна загальна функція проявляє себе через конкретні, а кожна конкретна – вимагає реалізації всіх загальних функцій.

 

Рекомендована література: 2, 4, 8, 10, 11, 14, 15, 16, 29, 36, 37, 43, 44, 53, 54, 60.

 

Питання для контролю:

1. Класифікаційні ознаки та види менеджменту.

2. Дванадцять принципів продуктивності Г. Емерсона.

3. Принципи управління А. Файоля.

4. Загальні принципи сучасного менеджменту Г. Пітерса та Р. Уотермена.

5. Нові принципи менеджменту.

6. Функції менеджменту.

Тестові завдання до теми 2

1. За рівнями управління виділяють наступні види менеджменту:

а) стратегічний, оперативний, первинний;

б) виробничий, кадровий, менеджмент контролю;

в) інституційний, управлінський, первинний.

 

2. За галузями діяльності виділяють наступні види менеджменту:

а) промисловий, фінансовий, кадровий;

б) промисловий, аграрний, банківський;

в) маркетинговий, виробничий, страховий.

 

3. За стадіями управління виділяють наступні види менеджменту:

а) транспортний, туристичний, оперативний;

б) стратегічний, оперативний, менеджмент контролю;

в) виробничий, фінансовий, транспортний.

 

4. За об’єктами управління виділяють наступні види менеджменту:

а) маркетинговий, виробничий, фінансовий;

б) аграрний, транспортний, кадровий;

в) інституційний, стратегічний, оперативний.

 

5. До принципів продуктивності Г. Емерсона належать наступні:

а) поділ праці, здоровий глузд, пріоритет споживача;

б) чітко поставлені цілі, диспетчеризація, нормування операцій;

в) корпоративна культура, централізація, пріоритет споживача.

 

6. До принципів управління А. Файоля належать наступні:

а) поділ праці, нормалізація умов праці, децентралізація управління;

б) постійне навчання персоналу, зв’язок з життям, здоровий глузд;

в) поділ праці, єдність напрямку дій, порядок.

 

7. До загальних принципів сучасного менеджменту належать наступні:

а) винагорода персоналу, пріоритет споживача, готовність до інновацій;

б) пріоритет споживача, продуктивність, зв’язок з життям;

в) децентралізація управління, справедливість, дисципліна.

 

8. До нових принципів менеджменту належать наступні:

а) корпоративна, культура, готовність до інновацій, відхід від команд і директив;

б) здоровий глузд, компетентна консультація, продуктивність;

в) пріоритет споживача, продуктивність, зв’язок з життям.

 

9. До загальних функцій менеджменту належать:

а) планова, виробнича, мотиваційна;

б) організаційна, мотиваційна, контролююча;

в) планова, маркетингова, фінансова.

 

10. До конкретних функцій менеджменту належать:

а) планова, мотиваційна, логістична;

б) організаційна, координаційна, фінансова;

в) маркетингова, виробнича, фінансова.

Тема 3. Основні школи і течії класичного наукового менеджменту

 

План:

1. Основні ідеї школи наукового управління Ф. Тейлора.

2. Основні ідеї адміністративної школи управління А. Файоля.

3. Основні ідеї школи людських стосунків та поведінської школи управління.

 

1. Основні ідеї школи наукового управління Ф.Тейлора

 

Виникнення сучасного наукового менеджменту пов’язане з ім’ям відомого американського вченого та інженера, менеджера Ф. Тейлора (1856-1915). Він же був засновником першої концепції наукового менеджменту, яка пізніше дістала назву «школа наукового управління». Представниками школи є також Г. Емерсон, Л. Джільберт, Г. Форд та інші.

Концептуально ідеї школи можна об’єднати у дві групи:

1.Формування і реалізація в підприємствах системи наукової організації праці (НОП) робітників. Це означало:

а) розділення робочого процесу на його найпростіші елементи – рухи;

б) спостереження, вивчення, хронометраж рухів з метою відбору най-більш продуктивних і ефективних та усунення неефективних;

в) встановлення на цій основі науково обґрунтованих норм виробітку і досягнення найвищого за певних умов рівня продуктивності праці;

г) встановлення розміру заробітку робітника залежно від виконання норми та складності роботи шляхом впровадження тарифікації робіт та застосування відрядної системи оплати праці.

2. Перебудова системи управління в підприємстві відповідно до вимог НОП, тобто:

а) забезпечення раціональної організації робочого місця робітника;

б) стандартизація інструментів, навичок, рухів виконавців;

в) забезпечення відбору, тестування, навчання і консультування робітників;

г) розподіл управлінської праці на окремі спеціалізовані функції (Тейлор виділив їх вісім), які виконуватимуться висококваліфікованими вузькоспеціалізованими фахівцями;

д) перехід від лінійної системи управління до функціональної, за якої кожен вузькоспеціалізований фахівець інструктує і контролює робітника;

е) забезпечення оптимального поєднання інтересів робітника і підприємця через запровадження НОП.

Позитивним є те, що система Тейлора давала можливість досягти найвищої за даних умов продуктивності праці, практично без здійснення додаткових капіталовкладень.

З іншого боку, вона перетворювала працівника на придаток до технологій, який повинен чітко виконувати технологічні операції в жорстких часових рамках.

2. Основні ідеї адміністративної школи управління А. Файоля

 

Засновник школи – французький вчений, інженер, підприємець А. Файоль (1841-1925). Видними представниками школи були Дж. Д. Муні, Л. Урвік, М. Вебер.

У центрі вчення школи лежить адміністративна доктрина, що визначала суть управлінської адміністративної діяльності, ефективної побудови системи управління організацією в цілому. Розглядаючи організацію як єдиний організм, А. Файоль виділяв шість основних напрямків діяльності будь-якої організації:

1) технічна діяльність (виробництво, виготовлення, обробка);

2) комерційна діяльність (закупівля, продаж, обмін);

3) фінансова діяльність (пошуки і оптимальне використання капіталу);

4) захисна діяльність (захист власності і людей);

5) облікова діяльність (інвентаризація, балансовий звіт, витрати, статистика);

6) адміністративна управлінська діяльність (планування, організація, розпорядництво, координація, контроль).

При цьому адміністративна діяльність є об’єднуючою, інтегруючою, яка визначає характер та зміст інших напрямків.

Унікальним внеском в теорію управління було виділення А. Файолем п’яти функцій менеджменту, до яких він відніс: передбачення і планування, організацію і розпорядливість, координацію, контроль. Саме ці функції і становлять суть будь-якої управлінської діяльності.

Не менш значущим внеском в управлінську науку є сформульовані А. Файолем чотирнадцять принципів менеджменту (див. попередню тему), які й до сьогодні використовуються в управлінській практиці.

Продовжувачами ідей адміністративної школи були англійський вчений Л. Урвік (1908-1975) та американські Дж. Д. Муні (1848-1910) та Л. Г’юлик (1842-1943). Зокрема Л. Урвік та Л. Г’юлик є авторами так званої «синтетичної теорії» управління, згідно з якою функції і принципи менеджменту об’єднані в єдиний управлінський процес, зорієнтований на конкретний результат. Дж. Д. Муні відомий як один з авторів формальної логіки управління організаціями.

В основі ідей відомого німецького соціолога М. Вебера (1864-1920) є вчення про «ідеальну» бюрократію як найкращий тип адміністративної організації. Це означає чіткий поділ праці в системі управління, точне визначення функцій, обов’язків, повноважень, відповідальності, жорстка ієрархія, повне підпорядкування діяльності працівників апарату управління, встановленим нормам, інструкціям, процедурам, регламентам. Зрозуміло, що така система має примусовий характер, а її структурні елементи і окремі посадові особи повинні діяти як добре налагоджений механізм.

 

 

3. Основні ідеї школи людських стосунків та поведінської школи управління

 

Школа людських стосунків сформувалась в 20-30 роках ХХ століття. Її формування пов’язано з іменами Е. Мейо (1880-1949), М. Фоллет (1868-1933). Помітними представниками цієї школи були також Ф. Ротлісбергер, Ч. Барнард, Г. Саймон. Науковий напрям школи визначався вивченням проблем соціальної поведінки людей в організаціях, зокрема таких питань, як мотивація, комунікації, лідерство.

Суть ідей школи полягала в тому, що людина є істотою соціальною, а її продуктивність залежить не лише від рівня наукової організації праці та ефективного адміністрування, а й від характеру і змісту стосунків з іншими працівниками, з якими вона взаємодіє у процесі спільної діяльності.

Головні ідеї школи викладені в книгах Е. Мейо «Проблеми людини в індустріальному суспільстві» (1933) та «Соціальні проблеми індустріального суспільства» (1945). Книги стали результатом знаменитих експериментів в м. Хоторн (США) на заводах фірми «Вестерн електрик компані».

Основні висновки Е. Мейо та його однодумців наступні:

1) жорстка ієрархія, підлеглість, формалізація управлінських процесів не сумісні із природою людини і не можуть забезпечити ефективну реалізацію управлінських рушень;

2) вирішальний вплив на ріст продуктивності праці окремих пра-цівників мають не матеріальні, а головним чином, психологічні і соціальні фактори;

3) ставлення індивіда до своєї виробничої і соціальної діяльності залежить не лише від економічних факторів, а й від її оцінки людьми, з якими він зв’язаний і позиції яких великою мірою визначають його соціальний статус;

4) в будь-якій організації під впливом формальної взаємодії виникають неформальні соціальні структури, або групи, які мають свої норми і цілі, які впливають на членів груп і ефективність їх діяльності;

5) участь у прийнятті рішень, паритетне управління, участь у прибутках, навчання персоналу є ефективними засобами підвищення продуктивності праці;

6) головним завданням менеджерів є вирішення людських проблем, задоволення соціальних і психологічних потреб працівників.

Таким чином, школа людських стосунків у центр управлінської уваги поставила людину з її психологічними та соціальними потребами.

Поведінська (біхевіористська) школа управління сформувалась в 50-60 роках, і стала своєрідним продовженням ідей школи людських стосунків. Представниками школи є К. Арджиріс, Р. Лайкерт, А. Маслоу та інші. Суть ідей школи полягає у вивченні і реалізації спеціальних форм і методів впливу на мотиви людини, які визначають її поведінку.

При цьому ідеї школи ґрунтуються на наступних положеннях:

1) поведінка людини визначається мотивами, якими вона керується у своїй діяльності;

2) поведінська наука дає змогу виявити закономірності формування і прояву цих мотивів;

3) активно впливаючи на забезпечення задоволення цих мотивів, менеджери можуть впливати на поведінку працівників, спрямовуючи діяльність останніх у потрібному для організації напрямку;

4) використовувати працівника потрібно точно у відповідності до його потенціалу, знань і здібностей, що забезпечить максимальний мотиваційний ефект.

 

Рекомендована література: 4, 7, 9, 10, 12, 14, 15, 16, 29, 36, 37, 43, 44, 53, 54, 55.

 

Питання для контролю:

 

1. Ідеї школи наукового управління Ф.Тейлора.

2. Зміст та значення роботи Ф. Тейлора «Наукова організація праці».

3. Зміст та значення роботи Ф. Джільберта «Вивчення рухів як спосіб підвищити продуктивність за будь-якої роботи».

4. Основні ідеї класичної (адміністративної) школи управління.

5. Основні ідеї школи людських стосунків Е. Мейо.

6. Основні ідеї поведінської школи управління.

Тестові завдання до теми 3

1. Представниками школи наукового управління є:

а) А. Файоль, Ф. Тейлор, Е. Мейо;

б) Ф. Тейлор, Г. Емерсон, Ф. Джільберт;

в) Г. Емерсон, Е. Мейо, М. Фолет.

 

2. Представниками адміністративної школи управління є:

а) М. Вебер, А. Файоль, Дж. Муні;

б) М. Тейлор, М. Вебер, Е. Мейо;

в) Г. Емерсон, Е. Мейо, М. Фолет.

 

3. Представниками школи людських стосунків є:

а) М. Вебер, А. Файоль, Ф. Тейлор;

б) Е. Мейо, М. Фолет, Г. Саймон;

в) Е. Мейо, Р. Лайкерт, А. Маслоу.

 

4. Представниками поведінської школи управління є:

а) М. Вебер, Г. Емерсон, М. Фолет;

б) А. Маслоу, Р. Лайкерт, К. Арджрік;

в) А. Файоль, Е. Мейо, Ф. Джільберт.

 

5. До основних ідей школи наукового управління належать:

а) участь працівників у прийняті рішень;

б) вивчення рухів та встановлення науково обгрунтованих норм виробітку;

в) виділення специфічних функцій менеджменту, які становлять суть будь-якої управлінської діяльності.

 

6. До основних ідей адміністративної школи управління належать:

а) участь працівників у прийнятті рішень;

б) виділення специфічних функцій менеджменту, які становлять суть будь-якої управлінської діяльності;

в) застосування специфічних методів впливу на мотиви людей, які визнача-ють їх поведінку.

 

7. До основних ідей школи людських стосунків належать:

а) участь працівників у прийнятті рішень;

б) вивчення рухів та встановлення науково обґрунтованих норм виробітку;

в) застосування специфічних методів впливу на мотиви людей, які визнача-ють їх поведінку.

 

8. До основних ідей поведінської школи управління належать:

а) участь працівників у прийнятті рішень;

б) виділення специфічних функцій менеджменту, які становлять суть будь- якої управлінської діяльності;

в) застосування специфічних методів впливу на мотиви людей, які визначають їх поведінку.

 

9. До принципів продуктивності Г. Емерсона належать наступні:

а) поділ праці, здоровий глузд, пріоритет споживача;

б) чітко поставлені цілі, диспетчеризація, нормування операцій;

в) корпоративна культура, централізація, пріоритет споживача.

 

10. До принципів управління А. Файоля належать наступні:

а) поділ праці, нормалізація умов праці, децентралізація управління;

б) постійне навчання персоналу, зв’язок з житям, здоровий глузд;

в) поділ праці, єдність напрямку дій, порядок.

 

11. До загальних принципів сучасного менеджменту належать наступні:

а) винагорода персоналу, пріоритет споживача, готовність до інновацій;

б) пріоритет споживача, продуктивність, зв’язок з життям;

в) децентралізація управління, справедливість, дисципліна.

 

12. До нових принципів менеджменту належать наступні:

а) корпоративна, культура, готовність до інновацій, відхід від команд і директив;

б) здоровий глузд, компетентна консультація, продуктивність;

в) пріоритет споживача, продуктивність, зв’язок з життям.

Тема 4. Сучасні школи і течії у західному науковому менеджменті

План:

1. Системний підхід в менеджменті, його суть і характеристика.

2. Ситуаційний підхід в менеджменті, його суть і характеристика.

3. Інші школи і течії в сучасному науковому менеджменті.

 

У сучасному західному менеджменті виділяють значну кількість шкіл, течій, підходів. Деякі є осучасненням класичних підходів: «неокласицизм», «неотейлоризм». Інші є відображенням нового, що з’явилось в теорії менеджменту в останні десятиріччя. Розглянемо найбільш відомі з них.

 

1. Системний підхід у менеджменті, його суть і характеристика

 

Одержав свій розвиток в 50-60 роках ХХ століття. Видними його представниками є Л. фон Берталоні, Ч. Барнарод, Г. Саймон та інші. Представники цього напрямку розглядають організації і управління ними з позицій загальної теорії систем, основними положеннями якої є наступні:

1) система – це сукупність взаємопов’язаних взаємодіючих і взаємозалежних об’єктів (елементів), які утворюють складну єдність, що має цілком певні властивості, відмінні від властивостей кожного елемента системи;

2) всяке ціле лише тоді є цілим (системою), коли кожен його елемент займає цілком конкретне місце, має свої функції і зв’язаний з іншими елементами. Функції кожного елементу системи визначаються характером його зв’язків з іншими елементами;

3) властивості системи залежать від того, які елементи до них входять і який характер взаємозв’язків між ними;

4) система сприймається як ціле, коли вона має «кордони», які виділяють її із зовнішнього середовища. Вони визначаються закінченням елементів, зв’язків чи властивостей. Ці «кордони», часто, є умовними і залежать від того, які елементи, зв’язки і властивості вивчаються;

5) виділяють відкриті і закриті системи. Відкрита система має постійний обмін із зовнішнім середовищем, речовиною, енергією, інформацією. Без цього система припиняє своє існування. Закрита система не має постійного обміну із зовнішнім середовищем;

6) залежно від характеру обміну із зовнішнім середовищем відкриті системи мають наступні властивості:

а) вхід =виходу – система знаходиться в стані динамічної рівноваги;

б) вхід > виходу – система розвивається;

в) вхід < виходу – система знаходиться у стані ентропії (виснаження).

7) відкриті системи, що розвиваються прагнуть до більшої спеціалізації своїх елементів і ускладнення структури, часто розширюючи свої кордони і утворюючи нову суперсистему;

8) закриті системи мають тенденції до ентропії;

9) для того, щоб відкрита система могла досягти рівноваги чи розвиватись, вона повинна мати зворотний зв’язок (інформаційний ввід), який повідомлятиме, наскільки система досягла певного стану і чи не має загрози ентропії;

10) системи є ієрархічні, оскільки, за винятком Всесвіту, всі системи є водночас підсистемами більших систем і самі мають власні підсистеми.

Застосувавши ці положення до організацій і управління ними, можна сформулювати наступні особливості системного підходу у менеджменті:

1) всі організації є відкритими системами, мають свої елементи, зв’язки, властивості і розвиваються відповідно до положень загальної теорії систем;

2) організації є соціально-виробничими системами, в яких можна виділити дві підсистеми, соціальну і виробничу, що мають специфічні відмінності у своїй побудові і розвитку;

3) взаємодія підсистем у соціально-виробничій системі здійснюється через зв’язувальні процеси, до яких відносять:

а) ціле встановлення як головний інтегруючий елемент соціально-виробничої системи;

б) комунікації – інформаційні потоки, за допомогою яких у різних частинах системи спричинюються дії;

в) рівновага (маркетингові дослідження) – механізм стабілізації системи і адаптації її до умов зовнішнього середовища.

4) в менеджменті як у системі можна виділити наступні основні підсистеми:

а) управляючу підсистему – сукупність елементів і зв’язків, які забезпечують управлінський вплив;

б) ту, якою управляють підсистему – сукупність ресурсів і організаційно-економічних умов, які виступають об’єктом управління для управляючої підсистеми;

5) управляючу підсистему можна розглядати як сукупність наступних взаємозв’язаних елементів: цілі менеджменту; принципи і функції менеджменту; методи і кадри менеджменту; структури управління, техніка і технологія менеджменту, інформація менеджменту.

6) у практичному плані, застосовуючи системний підхід, менеджер повинен відповісти на наступні питання:

а) з яких елементів складається його організація як соціально-економічна система?

б) яке місце займає і яку функцію виконує кожний елемент?

в) який характер зв’язків між ними?

г) як зміняться властивості системи зі зміною якогось елементу або характеру зв’язків між елементами?

7) управлінську діяльність менеджера слід розглядати як процес, тобто серію безперервних взаємопов’язаних дій, спрямованих на вдосконалення властивостей соціально-економічної системи.

 

2. Ситуаційний підхід у менеджменті, його суть і характеристика

Ситуаційний підхід в менеджменті розроблений в Гарвардській школі бізнесу і набув розповсюдження в 70-х роках ХХ століття. Представниками його є Е. Петерсен, Е. Плоумен та інші вчені. Спільним у цьому напрямку є прагматична орієнтація, яка ґрунтується на вивченні практики управління, конкретних управлінських ситуацій (кейсів) і формулюванні відповідних рекомендацій.

Основні положення ситуаційного підходу наступні:

1. Управлінська діяльність – це, переважно, мистецтво, якому навчає не скільки теорія, стільки практика.

2. Вирішальне значення в управлінні організаціями має безпосередній управлінський досвід, а не наука, теорія.

3. Наукові принципи, форми, методи менеджменту повинні витікати з безпосереднього досвіду, шляхом його систематичного вивчення, аналізу і узагальнення.

4. Порівняльний метод є одним з головних методів наукового пізнання у менеджменті.

5. Основним джерелом знань про управління є досвід «великих органі-заторів» крупних промислових комплексів.

6. Немає найкращого методу управління взагалі, який би можна було застосувати в усіх випадках, оскільки не може бути двох однакових управлінських ситуацій.

7. Ефективне управління – завжди ситуаційне, тобто таке, яке будується на аналізі конкретних обставин і прийнятті оптимального рішення для конкретної ситуації.

8. Існує більше одного шляху досягнення поставленої організацією цілі, і менеджери повинні знайти той з них, який найкращим чином відповідає ситуації.

9. У менеджерів організацій є дві специфічні групи обов’язків. Перша –пов’язана зі створенням з наявних ресурсів виробничої єдності, найбільш ефективної для даної ситуації. Друга – пов’язана з необхідністю в кожному рішенні і дії враховувати вимоги конкретного моменту, пам’ятати при цьому про майбутні перспективи.

 

3. Інші школи і течії в сучасному науковому менеджменті

 

Серед інших шкіл і течій в сучасному західному менеджменті можна виділити наступні:

1. Кількісна школа управління. Сформувалася в кінці 40-х на початку 50-х років ХХ століття. Представниками її є Д. Міллер, М. Старроу, Ф. Форрестер. В основі ідей школи є положення про те, що управління – це процес логічний, а тому може піддаватися формалізації і кількісній математичній обробці. При цьому передбачається широке застосування методів економічної статистики, математичного програмування, теорії ймовірності.

2. Концепція цільового управління. Сформована в 50-х роках ХХ століття П. Друкером. Основна ідея полягає в тому, що управління повинно починатися із формулювання цілей, а потім переходити до визначення функцій, завдань, процесів. Це корінним чином перевернуло логіку функціонального управління, прийняту із часів А. Файоля.

Концепція цільового управління П. Друкера (1904 р. н.) виходить з того, що ефективне управління – це таке, яке органічно поєднує досягнення різних цілей організації, оскільки будь-яка організація може мати різні цілі і потреби.

Основне завдання менеджерів – адекватно сформулювати конкретні цілі, які можливо виміряти, і часові параметри їх досягнення.

П. Друкер виділяв 8 сфер бізнесу, де можуть бути встановлені цілі виробництв:

1) визначення ринку, ринкові цілі;

2) нововведення;

3) продуктивність;

4) фізичні і фінансові ресурси;

5) прибутковість;

6) ефективність і розвиток менеджменту;

7) продуктивність поведінки персоналу;

8) суспільне визнання.

Механізмом реалізації цільового управління є побудова «піраміди» цілей організації.

Головними перевагами цільового управління П. Друкер вважав:

1. ефективний спосіб мобілізації персоналу;

2. ефективний спосіб визначення майбутніх результатів;

3. ефективний спосіб координації дій;

4. ефективний спосіб контролю і самоконтролю.

3. Модель управління «Мак Кінзі. 7 С». Сформована на початку 80-х років ХХ століття консультантами відомої консультаційної фірми «Мак Кінзі» Т. Пітерсом, Р. Уотерменом.

Головна ідея моделі полягає в тому, що ефективне управління грунтується на основі семи взаємопов’язаних складових, назва яких англійською починається з однієї літери «S»:

1. Стратегія – плани і напрямки дії, які визначають досягнення поставлених цілей у певні часові терміни.

2. Структура – внутрішня побудова організації, що відображає поділ її на підрозділи, ієрархію і розподіл влади.

3. Системи – процедури і процеси, що протікають в організації.

4. Штат – важливі групи працівників з відповідним рівнем освіти, кваліфікації, досвіду.

5. Сума навиків – видатні здібності ключових працівників організації.

6. Стиль – сукупність способів, якими керівники управляють організа-цією.

7. Спільні цінності – суть і зміст основних напрямків діяльності, які організація доводить до своїх працівників.

4. Концепція стратегічного управління сформувалась в 60-70-х роках ХХ століття. Видними представниками його є І. Ансофф, М. Портер, Б. Карлоф.

Суть її полягає у визначенні головних цілей, пріоритетів діяльності організації на перспективу з врахуванням прогнозних параметрів зовнішнього середовища, шляхів вирішення стратегічних проблем та оптимального розподілу обмежених ресурсів.

Головною сутнісною ознакою стратегії є її цілеспрямованість, а призначення полягає у побудові організації, здатної успішно адаптовуватись заради досягнення цілей до мінливих умов зовнішнього середовища.

5. Імпауермент як новітня течія сучасного менеджменту. Сформувалась в кінці 80-х – на початку 90-х років ХХ століття. Назву одержала від англійського empowerment (делегую, передаю). Імпауермент є своєрідним синтезом прикладної реалізації підходів попередніх шкіл і течій менеджменту.

Основні ідеї імпауерменту наступні:

1) підприємство використовує своїх працівників у рамках конку- рентного проекту, під конкретні, обмежені часом завдання;

2) у зв’язку із цим у працівників відсутня постійна посада. Успіх подальшої кар’єри визначається успішністю виконання проекту;

3) працівники на всіх рівнях мають широкі повноваження і несуть відповідальність за свої рішення;

4) групи у фірмі працюють як невеликі підприємства, контролюють прибутки і збитки і несуть відповідальність перед своїми покупцями;

5) керівний персонал значною мірою втрачає свою ієрархічну владу і виконує, більше роль наставників, консультантів, порадників для підлеглих;

6) внутріфірмові соціально-психологічні відносини повинні базуватися на наступних постулатах:

- підлеглий має право і повинен звертати увагу керівника на його помилки;

- в організації діє політика підкресленої соціальної та ієрархічної рівності;

- групи працюють на командних засадах, для чого здійснюється відповідний підбір працівників;

- відкритість і щирість – вищі соціальні цінності персоналу організації;

- кожний працівник має право на помилку, оскільки бізнес – це завжди ризик.

 

Рекомендована література: 2, 3, 6, 10, 12, 14, 15, 21, 24, 25, 29, 31, 40, 51, 59.

 

Питання для контролю:

1. Основні положення загальної теорії систем.

2. Особливості системного підходу у менеджменті.

3. Ситуаційний підхід у менеджменті та його характеристика.

4. Концепція цільового управління П. Друкера.

5. Управлінська модель «7 S» консультативної групи «Мак Кінзі».

6. Концепція стратегічного управління І. Ансоффа.

7. Імпауермент як новітня течія сучасного менеджменту.

 

Тестові завдання до теми 4

1. Системний підхід в менеджменті передбачає, що:

а) ефективне управління – завжди ситуаційне;

б) управляючу підсистему можна розглядати як сукупність взаємозв’язаних елементів;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

 

2. Ситуаційний підхід в менеджменті передбачає, що:

а) ефективне управління – завжди ситуаційне;

б) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці;

в) ефективне управління таке, яке органічно поєднує різні цілі організації.

 

3. Кількісна школа управління передбачає, що:

а) у системі управління можна виділити управляючу і ту, якою управляють підсистеми;

б) ефективне управління завжди ситуаційне;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

 

4. Концепція цільового управління передбачає, що:

а) ефективне управління – завжди ситуаційне;

б) ефективне управління таке, яке органічно поєднує різні цілі організації;

в) ефективне управління ґрунтується на семи взаємозв’язаних складових.

 

5. Модель управління «Мак Кінзі» передбачає, що:

а) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці;

б) ефективне управління таке, яке органічно поєднує різні цілі організації;

в) ефективне управління ґрунтується на семи взаємозв’язаних складових.

 

6. Концепція стратегічного управління передбачає, що:

а) працівники на всіх рівнях мають широкі повноваження і несуть відповідальність за свої рішення;

б) головні довготермінові цілі організації визначаються з врахуванням прогнозних параметрів зовнішнього середовища;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

 

7. Імпауермент як новітня течія сучасного менеджменту передбачає, що:

а) працівники на всіх рівнях мають широкі повноваження і несуть відповідальність за свої рішення;

б) головні довготермінові цілі організації визначаються з врахуванням прогнозних параметрів зовнішнього середовища;

в) управління може піддаватись формалізації і кількісній математичній обробці.

Тема 5. Розвиток вітчизняної управлінської думки

План:

1. Розвиток управлінської думки в Україні до 1917 року.

2. Розвиток управлінської думки в Україні періоду НЕПу.

3. Особливості розвитку управлінської думки в Україні у період централізованої економіки.

4. Формування сучасних ідей менеджменту в Україні.

 

1. Розвиток управлінської думки в Україні до 1917 року

Управлінська думка в Україні в усі часи формувалась під впливом і у взаємодії з управлінською думкою царської Росії, потім СРСР. Цей взаємовплив зберігся і в часи незалежності.

У дореволюційний період управлінська наукова думка в Україні формувалась як частина економічної науки. Найбільш відомими представниками цього періоду розвитку економічної і управлінської думки в Україні є наступні:

1. Михайло Андрійович Балудянський (1769-1847). Родом із Закарпаття. Закінчив юридичний факультет Віденського університету. Довгий час працював