Промисловий переворот

Хоча перші спроби впровадження машин у французькій промисловості розпочалися наприкінці XVIIІ століття, справжній старт промислового перевороту відбувається лише в 1815–1830 рр., а його завершення припадає на 1850–1860 рр.

Уповільнення промислового перевороту у Франції (порівняно з Англією) мало свої причини.

1) Нестабільність політичного устрою в країні в період 1789–1871 рр. і відносно слабкі політичні позиції промислової буржуазії. Так, після реставрації королівської влади в 1815 році Бурбони, які лобіювали інтереси аграріїв, дозволи вивіз вовни, що призвело до значного її подорожчання на внутрішньому ринку і підривало рентабельність найбільш розвиненої сукноробної галузі. Після революції 1830 року до влади прийшов король Луї-Філіп, представник великого фінансового і спекулятивного капіталу. Він проводив економічну політику, яка ґрунтувалась на максимізації позичкового банківського проценту, і це знекровлювало промисловий сектор французької економіки, підриваючи її інвестиційну базу через дорогі кредити.

2) Епоха наполеонівських війн відволікала значні людські, сировинні і фінансові ресурси, а континентальна блокада Англії перекрила потік англійських технічних інновацій у французьку промисловість (особливо парових машин).

3) Вузькість внутрішнього ринку, зумовлена домінуванням дрібної земельної власності («парцелярна система») в сільському господарстві, дрібнотоварністю і слабкою купівельною спроможністю французьких селян, що складали переважну частину населення країни.

4) Орієнтована на задоволення потреб вищих прошарків населення мануфактурна промисловість у Франції значною мірою спеціалізувалась на виробництві предметів розкоші на традиційно невеликих підприємствах, що значно гірше піддаються механізації.

5) Слабкість французької інженерної думки, що обмежувалась лише винаходами механічного ткацького верстата і льонопрядильної машини.

6) Протекціоністська політика хоча й захищала французьку промисловість від англійської конкуренції, але суттєво звужувала її сировинну базу через високі ввізні мита на сировину, метал і кам’яне вугілля, а, отже, – і високі ціни на ці «базові» для промисловості ресурси.

7) Більш передова англійська індустрія зайняла монопольні позиції на світовому ринку, обмежуючи французький експорт вивозом продукції сільського господарства, предметів розкоші, вина, парфумів, шовку і т.п.

Все це призвело до того, що в період Реставрації промисловий переворот не вийшов за межі підготовчої стадії. І хоча в 1830-1840 рр. продовжували діяти гальмуючі фактори, названі вище, розвиток промисловості все-таки пожвавився. Важливим поштовхом до цього стало будівництво залізниць, що розпочалося в 1851 році під впливом заохочувальних заходів уряду, який гарантував акціонерам залізничних компаній прибуток у 400%. На зміну гідравлічним двигунам все частіше приходять парові машини (в 1848 р. їх налічувалось більш, ніж 4, 8 тис.), що в основному використовувались у текстильній галузі. Ця галузь нарощує свій технічний потенціал і темпи розвитку, особливо бавовняна галузь і шовкова промисловість, зосереджена в Ліоні, майже половина продукції якої експортувалася за кордон. Відбуваються технічні зрушення і в металургії, де широко розповсюджується пудлінгування (виробництво заліза на основі використання кам’яного вугілля).

Однак завершення промислового перевороту у Франції відбувається лише після революційних подій 1848 р., що значно посилили політичний вплив промислової буржуазії. Пріоритетними темпами в 50-х – 60-х роках ХІХ століття розвивається важка індустрія, яка спиралася на цільові кредити уряди для технічного переозброєння відповідних підприємств, переводу їх на рейки машинного виробництва. Швидко зростає мережа залізниць, розширюється міське будівництво, створюється потужний торгівельний флот, порти, канали, інші об’єкти народногосподарської інфраструктури. Внаслідок цього з 1850 по 1870 рр. кількість парових двигунів у французькій промисловості збільшилась у 5 разів, виробництво чавуну – в 3 рази; сталі – у 8 разів; видобуток кам’яного вугілля – у 2, 5 рази; залізнична мережа зросла більше ніж у 5 разів. Національний дохід Франції за цей період подвоївся. Проте, незважаючи на збільшення кількості великих фабрик, середні і невеликі підприємства все ще переважали у Франції.

Період 1850-1860-х років характеризується значним зміцненням французької фінансово-кредитної системи, провідну роль в якій відігравали Французький банк, а також створені в ці роки банки «Креді Мобільє», «Товариство поземельного кредиту» (1852 р.); «Генеральне товариство» (! 864 р.) і «Ліонський кредит» (1865 р.). Значно зростає експорт капіталу за кордон, що сягнув у 1869 році 10 млрд. франків. Цьому сприяв новий торгівельний (1860 р.) договір із Англією, за яким відмінялися мита на англійські машини, метал, вугілля, щопослабило конкурентоспроможність французької промисловості та зменшило її інвестиційну привабливість.

Розвиток сільського господарства

Розвиток сільського господарства в цей період значно гальмувався парцелярною системою землеволодіння і вкрай нерівномірним розподілом земельних угідь у Франції. Після реставрації монархії Бурбонів земельна власність дворян емігрантів відновлювалася лише в тому випадку, якщо їхні землі ще не були продані селянам, в іншому разі дворяни отримували значну грошову компенсацію від держави. В першій половині ХІХ ст. тривав процес подрібнення селянських наділів (парцеляризація) і навіть відносно великі володіння дворян здавались в оренду селянам, як правило, дрібними ділянками. У 1860-х роках 74% всіх французьких землевласників мали до 2 га землі, а 42% селянських господарств – до 1 га. Зростала іпотечна заборгованість селян перед банками, що в середині ХІХ ст. сягнула 11 млрд. франків. Високі прямі і непрямі податки, відсотки за іпотечний кредит і по інших займах фінансово виснажували й без того небагаті малоземельні господарства французьких селян, які не могли створити потужний внутрішній ринок для зростання промисловості.

Однак поряд із занепадом дрібного парцелярного господарства має місце певний прогрес у господарствах великих землевласників і заможних селян: поліпшується агрокультура, зменшуються площі під парами, зростає технічна озброєність господарств, в структурі посівних площ зростає питома вага посівів пшениці, значно збільшується виробництво цукрових буряків, шовкових коконів і винограду. В цілому вартість сільгосппродукції зростає з 3 млрд. франків у 1812 році до 7, 5 млрд. франків у 1870 р., незважаючи на падіння цін.

3. Особливості капіталістично-індустріальної

трансформації економіки Німеччини.

Причини економічної відсталості Німеччини

на рубежі XVIII-XIX століть

1. Більш тривале, ніж в інших країнах Європи панування феодальних відносин, затягування періоду феодальної роздробленості, відсутність єдиної німецької держави (на території Німеччини існувало 300 самостійних феодальних князівств і королівств, в кожному з яких існували власні гроші, власна система мір і ваги і, що найголовніше, – митні бар'єри (перше митне об'єднання виникло лише після наполеонівських війн в першій половині XIX століття).

2. Перехід від феодального ладу до буржуазного виявився незавершеним через поразку революції 1848 року в Німеччині, після якої військова феодальна юнкерська верхівка зберегла панівні позиції і політично домінувала над буржуазією.

3. У першій половині XIX століття Німеччина була ізольована від світових торгівельних шляхів.

4. Німеччина була аграрною країною, де 70% населення було зайнято в сільському господарстві. При цьому розподіл землі був украй нерівномірним – 18 тис. поміщиків привласнили 60% земельного фонду, в той час як 1, 6 млн. дрібних селян володіли лише 5% земельних угідь, а інші землі перебували в руках 40 тис. міцних селянських господарств (гросбауерів), які мали порівняно великі земельні угіддя – від 20 до 600 моргенів землі.

5. Панування цехового ладу в міському ремеслі надто затягнулося і було скасоване лише в 1869 році Промисловим законом.

6. Будівництво залізниць кожним із дрібних князівств велось самостійно і було майже неможливим, враховуючи їхні розміри і фінансову слабкість.

7. Через панування митних бар'єрів зовнішня торгівля розвивалася швидше, ніж внутрішня, що гальмувало розвиток загальнонімецького ринку як необхідної умови розвитку промисловості.

Аграрні реформи в Прусії

В 1807 році уряд Штейна видав едикт, що знищував особисту залежність селян від поміщиків (негайно – для спадкових користувачів наділів і з листопада 1810 року – для неспадкових і безземельних селян). Селяни одержали право на свій розсуд розпоряджатися майном і одружуватися; однак передача цим селянам землі була обставлена дуже жорсткими умовами. В 1811 році виходить едикт «Про регулювання», відповідно до якого для того, щоб отримати у власність оброблювану землю, селянин повинен був або заплатити поміщику 25-кратну річну ренту, або поступитися, віддавши йому від 1/3 (спадкові користувачі) до 1/2 (неспадкові користувачі) землі. В 1816 році видається урядова декларація, відповідно до якої едикт 1811 року застосовувався лише до селян, які мали певну кількість коней для обробки землі, що були відмічені у кадастрових списках і належали до спадкових дворів. Всі безкінні селяни, новосельці, орендарі землі, батраки і городники взагалі втрачали права відкупитися від повинностей й одержати власний земельний наділ.

Тільки едикт 1821 року, за яким було розпущено селянську громаду – марку, поширив положення едикту 1811 року на ту категорію селян, що викуповувала повинності не за рахунок відмови від землі, а за рахунок виплати 25-кратної ренти. Після революції 1848 року в 1850 році був виданий едикт, що дозволив викуповувати феодальні повинності не тільки заможним селянам і старосельцям, але й усім бажаючої (за винятком городників і батраків), тепер уже не за 25-кратну, а лише за 18-кратну ренту. Для посередництва між селянами й поміщиками задля взиску платежів були створені рентні банки, котрі вилучали викупну плату у селян протягом 56 років. З 1850 по 1865 рік звільнилося 13 тисяч великих селян-власників і більше мільйона дрібних землевласників.

Створення Митного союзу і початок