Види груп, основні проблемиДевіанти - особи девіантної (що відхиляється) поведінки - поведінка, що не узгоджується з нормами, не відповідає сподіванням соціальної групи або всього товариства; жертви девіації. Девіація відбувається в результаті розриву між культурними цілями й засобами їх досягнення, що соціально схвалюються (за Р.Мертоном). Відповідно до такого підходу девіація може бути подана через типологію девіантних учинків: конформізм, інновація, ритуалізм, ретритизм, бунт. У сучасній соціології виділяють позитивну девіацію (політична активність, економічна підприємливість, художня творчість) і девіацію негативну (насильницька й корислива злочинність, алкоголізація і наркотизація населення, підліткова девіантність, аморальність поведінки тощо). У " кризових" товариствах проглядається посилення проявів негативної девіації й послаблення проявів девіації позитивної [25, 67-69]. Деприванти - " жертви" депривації. Депривація (буквально з латинської - утрата, позбавлення чого-небудь). Як суспільне й психологічне, явище може бути розглянуте з цих позицій. У соціологічному розумінні депривація - наслідки; відносної бідності, що припускають позбавлення матеріальних благ " понад першу необхідність". Маргінали (буквально з латинської - той, хто знаходиться на краю) - " індивіди, які втратили ознаки приналежності до стабільного соціального інституту, прошарку, групи в межах сформованих соціальних стосунків, що знаходяться в проміжному, " прикордонному" стані між ними" [25, 155]. Ту основу, що постійно продуціює маргінальність як масове явище, представляють три категорії індивідів: 1) які не бажають розділяти ціннісні орієнтації соціуму; 2) недієздатні адекватно інтегруватися в товариство в силу своїх інтелектуальних, психічних або соціальних особливостей; ->) які мають природжені відхилення від прийнятих норм. Для особистостей маргінального типу характерні деякі загальні особливості соціально-психологічного пчану: · стан непевності, коливання між агресивністю і пригніченістю (результат невизначеності в завтрашньому дні, блокади життєво важливих цілей); · наявність екстремізму (в ідеології), спроможності бути об'єктом маніпулювання (у поводженні); · нестійкість, схильність до впливу не розуму, а спонукань і настроїв (у психології); · - насторожене ставлення до можливостей змін, схильність до агресивного захисту свого статусу через страх перед подальшим погіршенням положення; · - невміння користуватися демократичними інструментами для захисту своїх прав і свобод, що нерідко, штовхають їх до екстремістських форм протесту. Антисоціальні особистості - люди, які не відповідають стандартам поведінки, що схвалюється товариством, тобто особистості, суспільна поведінка яких. не збігається з узвичаєними в даному товаристві) соціальними нормами, традиціями, що склалися. Найбільш загальною причиною антисоціальних проявів особистості є соціальна невпорядкованість: результат невідповідності об'єктивних властивостей індивіда вимогам позиції, що посідають у системі; суспільних відносин. Найбільш типові " жертви" соціальної ] невпорядкованості - це " бродяги", " дармоїди", " бомжі", І " кримінально карні особи" і ряд інших. Антигромадська поведінка може бути як кримінально і карною, так кримінально і некарною. Проте особи, які належать до антисоціального типу кримінально некараних, розглядаються як категорії осіб з антисоціальною] поведінкою, що граничить з кримінальним світом.Останнім часом значно погіршилася ситуація з дитячою антисоціальністю. Зросло число алкоголіків і наркоманів, набагато збільшилася кількість тяжких злочинів, убивств, розбійних нападів, зроблених підлітками. Особи алкогольної й наркотичної залежності. Алкогольна залежність - хронічне захворювання, що розвивається в результаті безконтрольного й систематичного вжитку спиртних напоїв і призводить до фізіологічних, психологічних і соціальних розладів. У галузі явища алкоголізму соціального працівника насамперед повинно турбувати таке коло проблем: · жіночий алкоголізм (ріст чисельності жінок із захворюваннями алкоголізму; відносна швидкість, порівняно з чоловіками, темпів росту алкогольної залежності й великі труднощі, пов'язані з лікуванням; причини жіночого алкоголізму: самітність, особиста, невпорядкованість, схильність до імітації й індукції, прийняття чоловічих форм поведінки, клімактеричні розлади, сексуальні дисгармонії); · дитячий і підлітковий алкоголізм, уперше ознаки якого з'являються до 18 років (злоякісність плину, що означає швидке прогресування основних симптомів, розвиток запійного пияцтва, похмеління великими дозами алкоголю, низька ефективність лікування, розпад соціальних і сімейних зв'язків, виникнення психозу; чинники, що сприяють алкоголізації: алкогольне оточення й пов'язані з ним стійкі алкогольні традиції; хитливі й епілептоїдні типи акцентуацій і психопатій як характерологічні особливості; властива віку схильність до імітації й об'єднання з однолітками, коли неформальна група стає головним регулятором поведінки; природженість алкогольних синдромів, коли немовлятавідчувають фізіологічну залежність від алкоголю в результаті вживання матір'ю спиртних напоїв під час вагітності); · алкоголізм людей похилого віку, що виникає на основі відчуття своєї неповноцінності й непотрібності, розпаду сім'ї через смерть чоловіка, послаблення здоров'я, погіршення матеріального стану, зміни місця проживання, посилення ізоляції від дітей; · сімейний алкоголізм, що є причиною сильних внутрішніх конфліктів у сім'ях, їхньої деградації й розпаду (проблема розлучень: погіршення харчування, що позначається на здоров'ї в першу чергу дитини; явище співзалежності типу міжособистісних стосунків, коли все життя сім'ї сконцентроване на алкоголі і стає згодом способом життя сім'ї; атмосфера непередбачуваності й двоїстих комунікацій, коли діти відчувають постійне почуття провини і приймають на себе неадекватну відповідальність за долю сім'ї; високий рівень насильства як між чоловіками, так і між дітьми й стосовно них). Наркотична залежність (наркоманія) - хронічне захворювання, що виникає в результаті тривалого вжитку психоактивної речовини (речовин), що впливають на емоційний стан індивіда, коли останній не може припинити самостійно його застосування, незважаючи на виникаючі в зв'язку з цим серйозні проблеми (погіршення здоров'я, сутичка із законом, соціальні й матеріально-фінансові ускладнення). Немедичне споживання наркотиків вважається девіацією. Для соціальної роботи важливо розуміння таких обставин наркоманії: · розрізняють декілька груп наркотиків: наркотичні анальгетики (морфін, кодеїн, опійний мак, героїн, метадон), що роблять гальмуючий вплив на центральну нервову систему; депресанти (лібріум, валіум), що при · немедичному використанні викликають стан сп'яніння; стимулятори нервової системи (коноплі, кофеїн, кокаїн, амфетамін і його аналоги), що роблять збуджений вплив, викликають підвищення фізичної й розумової активності, відчуття бадьорості, припливу сил; · уживання наркотиків звичайно починається в підлітковому віці, коли схильність до наркоманії формується низкою визначених чинників (антисоціальна поведінка в ранньому віці; виховання в сім'ї наркоманів; вплив несприятливого соцішіьного середовища; особистісні характеристики, пов'язані з непокірливим норовом, неприязнь до традиційних цінностей, низьким ступенем особистісної компетенції й соціальної відповідальності); · поширеність уживання наркотиків у різних групах, можливість несприятливих наслідків і можливість одержати ефективне лікування залежать від статевої й расової приналежності, віку, соціально-економічного статусу (расизм, дискримінація за національною приналежністю, статтю й віком, упереджене ставлення до бідних, інакомислячих та ін. породжують поширення наркоманії); · існує дві форми наркотичної " залежності": фізична залежність, при якій одна й та сама доза наркотику стає недостатньою і потрібно її збільшення, щоб досягти бажаного результату і не впасти в стан абстинентного синдрому у випадку різкого припинення прийому наркотиків, і психологічна залежність - та залежність, при якій люди, що зловживають наркотиками, відчувають бажання приймати їх, щоб уникнути дискомфорту або одержати почуття задоволення.
Особи-" бомж" (особи без визначеного місця проживання) Практично у всіх країнах світового співтовариства є особи без визначеного місця проживання, що не мають постійних засобів до існування, що займаються бродяжництвом і жебруванням. До категорії громадян-осіб " бомж", як правило, уливаються: 1. Особи з психічною патологією, хворі на алкоголізм або наркоманію, які не бажають лікуватися, що загубили зв'язок із сім'єю й змушені блукати; жертви шахрайства з житлом. 2. Колишні засуджені, які втратили соціальні зв'язки і не спроможні реалізувати конституційне право на житло у зв'язку із: а) продажем житла родичами або його втратою внаслідок їхньої смерті; б) небажанням родичів спільно мешкати (людина насильно виганяється із житлоплощі, яку займає); в) недосконалістю функціонування структур щодо врахування й розподілу житла. 3. Особи, які ухиляються від виконання обов'язків покладених судом, або здійснили злочин і змушені ховатися. 4. Особи, яких виселили за рішенням суду із службової житлоплощі, що вони займали, внаслідок припинення трудових відносин із підприємством, що надало житлову площу. 5. Біженці, змушені переселенці, які незаконно в'їхали в Україну з інших країн.. 6. Діти, які втікають від батьків, із виховних закладів і будинків-інтернатів. Особи з обмеженими можливостями — це люди, які (мають функціональні обмеження, недієздатні до якоїсь діяльності в результаті захворювання, відхилень або хиб розвитку, нетипового стану здоров'я, унаслідок неадаптованості зовнішнього середовища до особливих потреб індивіда, через негативні стереотипи, забобони, що виділяють нетипових людей у соціально-культурній системі. Військовослужбовці та їхня сім'я. Сама специфіка військової служби містить у собі об'єктивні чинники, що негативно впливають на військових і утрудняє виконанняними визначених функцій. Усі проблеми й кризи суспільства знаходять відображення в Збройних силах. Зниження якості здоров'я й інтелекту населення призводить до притягнення на військову службу осіб із серйозними психічними або соматичними захворюваннями. Жінки - соціально-демографічна група населення, яка, у силу своїх особливостей, належить до категорії, щопершорядно потребує соціальної допомоги (особливо в нашій країні). Інваліди. Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975), інвалід - будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити цілком або частково потреби нормального особистого і/або соціального життя в силу вади, природженої або придбаної, його чи її фізичних або розумових можливостей. Відповідно до Рекомендацій 44-ої сесіїПарламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р.суспільство зобов'язано адаптувати існуючі в ньомустандарти до особливих потреб людей, що маютьінвалідність, для того, щоб вони могли жити незалежнимжиттям. При цьому під інвалідністю тут розуміютьсяобмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психологічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар'єрами, що не дозволяютьлюдині, яка має інвалідність, бути інтегрованою всуспільство і брати участь у житті сім'ї або суспільства натаких же підставах, як і інші члени товариства. Жертви насильства - особи, які зазнають насильство як примус, що здійснює соціальний суб'єкт (індивід, група, соціум) для досягнення поставлених цілей. Можна виділити такі основні проблеми насильства: - насильство пов'язано з такими його проявами, як: садизм (у галузі сексуальних та інших стосунків) і мазохізм (обертання садизму на власне Я); - насильство виступає однією із форм прояву агресії як тенденції при сукупності тенденцій, що виявляються в реальній поведінці або фантазуванні, мета якої полягає в нанесенні збитку, шкоди іншій людині, групі (принизити, примусити до яких-небудь дій і т.ін.); - насильство як агресія, у свою чергу, може бути: реактивною (реакція суб'єкта на фрустрацію у вигляді експресивних, імпульсивних і афективних проявів); ворожою (реактивна агресія, супроводжувана емоційним станом у вигляді ворожості, гніву, ненависті і т.ін., що здійснюється усвідомлено й цілеспрямовано) і інструментальною, що характеризується нейтральністю мети дії суб'єкта; - агресивність суб'єкта є його стійкою рисою особистості, що може бути спрямована " зовні" (на іншого) ^ і на самого себе (насамперед, це стосується суїцидної поведінки). Злиденні - люди, які характеризуються феноменом жебракування - " стан, при якому ведення нормального способу життя стає неможливим або скрутним через відсутність матеріальних засобів і коштів, власності, навичок трудової діяльності, а соціальне функціонування забезпечується в певною мірою збором милостині". Самотні — особи, які характеризують феномен " самітності" - соціально-психологічний стан вузькості або відсутність соціальних контактів, поведінкової відчуженості й емоційної незалученості індивіда; соціальна хвороба, що полягає в масовій наявності індивідів, які відчувають такі стани. Соціальному працівнику практичної діяльності із самотніми необхідно враховувати такі загальні моменти: Люди похилого віку. Серед категорій людей похилого віку особливої соціальної допомоги потребують ветерани війни і праці, інваліди, малозабезпечені пенсіонери, самотні громадяни. Однією з глобальних проблем сучасного світу є проблема старіння населення. Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я до літнього віку належить населення у віці від 60 до 74, до старого - від 75 до 89 років, а до довгожителів - 90 років і більше. Соціологи позначають ці періоди " третім віком", а демографи вводять поняття " третього" (60-75 років) і " четвертого" (понад 75 років) віків.Таким чином, у соціальній роботі до літніх відносять тих людей, чиє життя вже перейшло позначку 60-літнього віку. Особи, які займаються проституцією, де проституція - " сфера знеособлених емоційно, позашлюбних, безладних, здійснюваних за плату, статевих стосунків". Основними видами проституції є проституція чоловіча й жіноча, доросла й дитяча. Усі види проституції, за винятком жіночої, мало досліджувані. Дослідження жіночої проституції показують: більшість жінок вступають у цю сферу професійної діяльності не через серйозні скономіко-фінансові труднощі, а через зовнішні неконтрольовані чинники (зґвалтування і статева ненормальність у минулому, споконвічно ненормальне життя в батьківській сім'ї, труднощі у стосунках з однолітками, відсутність прагнення до освіти, бажання стати незалежною від сім'ї і т.ін.), хоча в періоди високого рівня безробіття або інфляції проституція переживає свої підйоми (низька заробітна плата підштовхує жінок до надання різного роду сексуальних послуг). Самовбивці (суїциди) — особи, які вільно й навмисно припиняють своє життя. Природа суїциду й суїцидних учинків вивчена недостатньо. Сучасні концепції самогубства засновані на соціологічних, психодинамічних, біологічних, гностичних орієнтацій людської поведінки: · суїцид провокується взаємодією між індивідом і навколишнім середовищем, а не тільки намірами й обставинами особистості (соціологічний напрямок); · суїцид - продукт внутрішніх, здебільшого неусвідомлених мотивів особистості, в основі яких лежить тривога, провина, залежність, гнів (психодинамічні теорії); · суїцид - генетична схильність, що передається в спадщину, при якій біохімічні зміни в організмі прискорюють прагнення до суїциду (біологічні теорії); · суїцид - спроба спілкування або вирішення проблеми в умовах безнадійності звільнитися від комунікативної проблеми (гностичний аспект). Важливим чинником, що визначає специфіку розподілу даного рівня соціальної патології, є економіко-географічне положення. Так. рівень суїцидів перевищує рівень убивств, рівень самогубств серед чоловіків вище, чим серед жінок, причому ці співвідношення практично не змінюються. Особи з вираженим синдромом «емоційного згоряння» - психологічно здорові люди, які знаходяться в інтенсивному й тісному спілкуванні з іншими людьми в емоційно перевантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги (виконанні професійних обов'язків). Перелік симптомів емоційного згоряння такий: утома, стомлення, виснаження; психосамотичні нездужання; безсоння, негативне ставлення до товаришів по службі, до самої роботи, убогість набору робочих дій; зловживанняхімічними агентами (тютюном, кавою, алкоголем, наркотиками); відсутність апетиту або, навпаки, переїдання, негативна Я-концепція; агресивні почуття (дратівливість, напруженість, тривожність, занепокоєння, схвильованість до перезбудження, гнів); занепадницький настрій і пов'язані з ним емоції (цинізм, песимізм, почуття безнадійності, безглуздості, апатія, депресія); переживання почуття провини.
32. Технології соціальної роботи із дітьми, ЯКІ мають функціональні обмеження (Кочкіна, 320)
|
