Соціальна робота з особами, які повернулися з місць позбавлення волі
Що стосується роботи з особистостями антисоціальної спрямованості, то тут можливі такі аспекти цієї роботи: - допомога клієнтам у запобіганні антисоціальних проявів у своїй поведінці; використання технологій соціальної реабілітації людини для її повернення до повноцінного, законослухняного життя в суспільстві; - повернення до проблем підростаючого покоління; - виправлення засуджених і повернення їх до способу життя, що схвалюється суспільством; - установлення зворотного зв'язку, проведення опитувань, узагальнень, зіставлень і інтерпретацій у врегулюванні конфліктів, формулюванні цілей, прогнозуванні поведінки клієнтів антисоціальної спрямованості. Робота ж із маргіналами передбачає облік і реалізацію таких обставин: - опора на сильну об'єднуючу ідею, що спроможна згуртувати індивідів і надихнути їх на свідомі жертви й зусилля щодо подолання труднощів; - опора на моральну, психологічну й економічну підтримку, що спроможна запобігти процесу розпаду соціальних зв'язків індивіда або групи (у тому числі профілактика десоціалізації в економічному, ресурсному й організаційному планах); - надання допомоги маргіналу як у знаходженні нового місця в житті, так і в пошуку можливостей самоствердження вновому статусі; - профілактика спадкової маргінальності, тобто максимальне надання дітям маргіналів можливостей користування своїми правами, полегшення їм доступу до освіти, оволодінню перспективними спеціальностями, соціальному розвитку. Робота з ув'язненими. Ґрунтується на принципінеобхідності в наданні соціальної допомоги ув'язненим, тому що покарання зводиться до ізоляції злочинців від суспільства, але тільки в нормальних умовах. Соціальний працівник тут повинний ґрунтуватися на вимогах Загальної декларації прав людини: - припиняти жорстоке, що принижує людську гідність, поводження й покарання; - домагатися поліпшення санітарно-гігієнічних умов і охорони здоров'я ув'язнених; - допомагати їм у самовиправленні й у підготовці до виходу на волю; - приділяти особливу увагу контактам із роботодавцями, учителями, друзями, членами сім'ї - з усіма, хто може допомогти у виявленні проблем ув'язненого й пошуках їх вирішення. Соціальний працівник у першу чергу повинний допомогти ув'язненому усвідомити необхідність змінити свою долю. Для цього потрібно: - установити плідні й змістовні стосунки з клієнтами і провести визначену діагностичну підготовку (з метою допомоги ув'язненим проаналізувати свої протиправні потреби і вчинки); - допомогти засудженим змінити поведінку, особливо у зв'язку з повсякденними проблемами тюремного побуту (насильство, сексуальні і несексуальні зазіхання, крадіжки, азартні ігри, рекет, психологічні й соціальні переслідування з боку співкамерників і персоналу, гомосексуальность, національні конфлікти, зловживання алкоголем і наркотиками); - спробувати прищепити їм навички відповідальності за рішення при розгляді альтернатив і пошуків правильного вибору в життєвих ситуаціях " на волі". Робота із сексуальними меншинами й особами, які займаються проституцією. Тут у якості основної домінанти виступає боротьба за визнання прав " сексуальних меншин" на відкриті, що не засуджуються суспільством інтимні зв'язки подібного типу. У цьому розумінні клієнти соціальної роботи як представники сексуальних меншин потребують психологічної підтримки, консультацій спеціалістів, хоча в соціальних тестових дослідженнях вони і не виявляють особистісних істотних відмінностей від інших людей, а навпаки, більшість із них достатньо добре соціально адаптовані.Одним із головних завдань соціальної роботи із сексуальними меншинами є завдання поступального соціального розвитку даної субкультури: робота фондів допомоги сексуальним меншинам, телефонів довіри, психологічних і психотерапевтичних консультацій, профілактичних центрів СНІДу тощо.; відкриття відповідних дискотек, виставок, концертів, фестивалів і т.ін. Метою діяльності соціальних працівників тут є: формування в сексуальних меншин високого рівня самосвідомості, що припускає самоповагу, відповідальність за себе і свої дії, потребу відстоювати свої права, погляди, спосіб життя; «закладання» фундаменту в суспільних відносинах адекватної реакції до сексуальних меншин. Соціальному працівнику, що зіштовхується з проституцією, необхідно показувати реальну негативну картину життя людей, які займаються проституцією, а не міф про їх " гарне життя", на основі постійного й систематичного звертання до конкретних прикладівкласичної літератури й кінематографії, до прикладів соціальної реальності. Робота з людьми суїцидальної поведінки. Цей видроботи організований поки ще слабко. Для людей зазначеного типу організуються суїцидологічні служби, служби соціально-психологічної допомоги, телефони довіри, функціонують добродійні товариства. У межах зазначених служб дуже важливим моментом соціальної роботи є профілактична робота: виховання характеру, життєвого оптимізму, почуття життєстійкості. Соціальні працівники координують діяльність центрів попередження суїцидів і управляють ними. Система таких дій найбільш повно подана в словнику-довіднику із соціальної роботи [25, 290]. Діючи в кризових і надзвичайних ситуаціях, соціальні працівники зустрічаються зі спробами й жертвами сущиду. Схильні до сущиду люди дуже схожі на клієнтів, обтяжених багатьма проблемами. Мета їхньої терапії визначається майже цілком зниженням фатальності, " зм'якшенням занепокоєння". Інакше кажучи, вони розглядають джерело зосередження людини на суїциді, створюють у неї соціальний інтерес, домагаються, щоб клієнт зрозумів, що його життя з " проблемами, що не припиняються", несправедливістю знаходиться в кращому стані, ніж йому здається, з тим, щоб він зміг відволіктися від своїх проблем, перестав їх аналізувати й зміг побачити альтернативні їх рішення. Необхідно сформувати в клієнта установку, що в житті завжди є вихід з огидних ситуацій. Розсудливе пристосування до життя саме по собі часто полягає у виборі альтернативи, що практично завжди досяжна. Страждання не може бути припинено, воно повинно стати терпимим. Не можна підтримувати точку зору клієнта на його проблему. Необхідно знову й зновупідкреслювати, що суїцид у принципі не сприяє вирішенню ніяких проблем. З деякими суїцидентами можливо обговорення філософських основ суїциду перед етапом власне терапії. Можна пояснити людині, охопленій щиросердним сум'яттям, що людська свобода - це не " свобода від", а " свобода для", тобто свобода для того, щоб відповідати. Можна переоцінити значення " травми" для людини, визначивши її як страждання, але терпиме. Можна розвити в ній властивість адаптації. Якщо хтось підтримує твердження: " Я не можу так жити", виходить, він погоджується, що людині не варто продовжувати існування. Не можна відповідати: " Але ти повинний". Краще сказати щось на зразок: " Коли Ви говорите: " Я не можу так жити", що означає це " так"? Треба перевизначити (перевести) проблему, наприклад, у терміни потреби вдосконалювання або обмежити нестерпну властивість (погляд) іншим чином. Варто знизити перебільшену безнадійність і безпомічність, що відчуває клієнт. Уже на першому етапі роботи з клієнтом важливо вселяти надію, віру у власні сили й розсіювати почуття безвихідності. Навіть незначні поліпшення рятують людині життя. Необхідно використовувати всі засоби при роботі із суїцидентами. Це і лікування, і підтримка, і техніка участі, особливо участь інших людей, не тільки тих, хто був близький клієнту або такими є, але й участь учителів, священиків, лікарів, людей похилого віку, усіх, хто може сприяти, прямо або побічно, полегшенню людських * страждань. Якщо до соціального працівника потенційний самогубець потрапляє, коли його ще можна врятувати, соціальний працівник повинен робити те, до чого зобов'язує його професія, і ніколи не брати на себе рольсудді й вирішувати, виходячи з власних переконань (або взагалі довільно), залишати клієнту життя або ні.
45. Технології соціальної роботи у пенітенціарній системі (з неповнолтніми, Тимченко, 310)
46. Технології соціальної роботи в системі освіти (Савченко, 320)
|
