Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Рівні розвитку групи




За рівнем розвитку розрізняються такі групи:

дифузні;

асоціації;

корпорації;

колективи.

Найнижча форма існування групи - дифузна. Найвища форма розвитку - колектив. В американській соціальній психології незалежно від наукової школи, під дифузною (від лат. сііггизіо - розлиття) розуміють групу людей, які є випадково об'єднаними на короткий проміжок часу.

Асоціація - це більш складне утворення. Це група в якій відсутня діяльність, яка Ті об'єднує, організація та управління. Ціннісні орієнтації членів асоціації проявляються в умовах групового спілкування. В залежності від соціальної спрямованості домінуючих ціннісних орієнтацій асоціації розділяють на просоціальні та асоціальні. В просоціальних

РОЗДІЛ 5

асоціаціях домінують позитивні цінності (спільний перегляд кінофільмів чи відвідини виступів рок-груп). До асоціальних асоціацій відносяться групи, члени яких мають негативні ціннісні орієнтації (наприклад - футбольні фанати, які завжди готові вчинити бійку із уболівальниками команди суперників). Асоціальні асоціації можуть переростати у корпорації.

Корпорація (лат. согрогаСіо - об'єднання) - організована група, що характеризується замкнутістю структури, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Як правило, корпорації протиставляють себе суспільству в цілому і окремим соціальним групам зокрема на ґрунті захисту власних інтересів. Міжособистісні стосунки характеризуються як такі, де самоствердження одних членів корпорації відбувається за рахунок приниження почуття власної гідності їх партнерів по спілкуванню.

Найвища форма розвитку групи - колектив. Колектив (від лат. соііестлуіїоиз - збірний) - це група людей, що об'єднані загальною метою і які досягли високого рівня розвитку в ході соціально-значущої діяльності. Для колективу є притаманним високий рівень згуртованості його членів, колективістське самовизначення, високий рівень авторитетності членів цієї групи одне для одного, спільні інтереси, ціннісні орієнтації, установки та норми поведінки.

Групові процеси в колективі мають кількарівневу структуру, ядром якої є спільна діяльність, що обумовлена соціально-значущою метою.

Перший рівень структури колективу утворює ставлення його членів до змісту та цінностей колективної діяльності, які об'єднують їх в єдине ціле. Другий рівень структури колективу визначається міжособистісними стосунками, які опосередковані спільною діяльністю. Третій рівень структури колективу складається із міжособистісних стосунків опосередкованих ціннісніми орієнтаціями, що не пов'язані зі спільною діяльністю. Цікаво, що закономірності, які діють на

ПСИХОЛОГІЯ

третьому рівні структури колективу, не завжди проявляють себе на другому і навпаки. Невипадково, фахівці із психології малих груп ввели такі поняття як інструментальна та експресивна функції групи - оскільки без введення до понятійного апарату цих змінних залишається незрозумілим, чому висновки, що роблять члени групи на рівні дружніх стосунків (третій рівень), не завжди впливають на ефективність дій групи. Виявляється, що інструментальна функція групи визначає критерії успішного виконання спільної роботи (рівень кваліфікації, ставлення до роботи, до партнерів), а експресивна функція - визначає ставлення до членів групи за критерієм «подобається/не подобається). Таким чином, член групи може позитивно оцінювати як приємну доброзичливу, з почуттям гумору людину, яку зовсім не сприймає в ролі ділового партнера. Згадайте розповсюджений вислів управлінців: «Гарна людина - це не професія». Навпаки, оцінюючи високопрофесійні характеристики колеги, член колективу буде терплячим до його суто людських якостей, при умові, що від нього залежать результати спільної роботи.

Групові процеси

Навіть високоорганізована (за результатами діяльності) група зовсім не обов'язково стає колективом. В цьому разі доцільно розглянути таке поняття як «колективоутворення». Цей процес переходу групи до більш високого рівня розвитку, обов'язково супроводжується низкою соціально-психологічних феноменів:

• підвищенням згуртованості та єдності колективу;

• формуванням колективістських форм поведінки та стосунків;

• ототожненням себе як члена колективу;

• орієнтацією на визнані колективом досягнення, норми поведінки та спілкування.

РОЗДІЛ 5

Найбільш цікавою ілюстрацією процесу колективо-утворення є так звані групи «соціально-перцептивного тренінга ділового спілкування». Ці навчальні форми спираються на особливі колективоутворюючі ефекти, що викликають активізуючий вплив групи на ЇЇ членів з метою розвитку в них колектвістських якостей. В цьому разі, взаємодія, що відбувається в тренінговій групі, призводить до активізації одним суб'єктом спілкування іншого, пробуджуючи його зустрічну активність. Члени тренінгової групи працюючи в екстремальних за рівнем нервового навантаження умовах, змушені вчитись розглядати свою позицію неупереджено, безвідносно того, що в захисті власної точки зору у звичайної «тобто нетренованої людини» спочатку спрацьовують емоції, а вже потім - логіка. Тобто, при оцінці власної позиції на першій стадії тренінгу завжди діють механізми «психологічного захисту», які дозволяють усвідомити лише те, що не суперечить самооцінці. Кажучи інакше, механізм психологічного захисту - це своєрідний фільтр, що не пропускає у свідомість індивіда ті оцінки, які розходяться із його «Я-концепцією» («Я-концепція» - це відносно стійка система уявлення індивіда про себе, на базі якої він формує свої стосунки із оточуючим його світом; це певний кут зору, під яким індивід оцінює власні вчинки). Тож, під час проведення тренінгу, його учасники звикають в оцінці особисто-значущих ситуацій використовувати так звану «метапозицію». Слухачі тренуються оцінювати власні вчинки с позиції сторонньої, неупередженої людини. «Знімаючи» емоційно-афективний компонент самооцінки, член малої Т-групи починає розглядати свої дії такими як вони є, а не такими, як хотілося їх бачити. Отже, без непрямого впливу неформального лідера групи ЇЇ членам дуже важко визначитись в тому, які саме норми поведінки, а пізніше і традиції, мають бути притаманні їх групі.

Позитивні традиції формуються в групі в разі, якщо неформальний лідер чітко, хоча, можливо, неусвідомлено виконує свої функції. Які ж це функції?

ПСИХОЛОГІЯ

Перша й можливо найголовніша - визначення головної мети, що стоїть перед групою та шляхи їх досягнення. Засвоєння та використання цієї функції - головна відмінність неформального лідера від того, хто безпідставно претендує на його статус. Досить часто серед претендентів виступають так звані «генератори ідей» - індивіди, які дають цікаві, а можливо й блискучі пропозиції чим саме має займатися неформальна група. Але їх головна проблема полягає в тому, що вони ніколи не пропонують конкретні шляхи реалізації своїх задумів. Тому, досить часто, лише у власній «Я -концепції» такі індивіди оцінюються як лідери, оскільки група їх такими не вважає.

Друга функція неформального лідера, яка багато в чому визначає характер його стосунків із членами групи - точна оцінка членів колективу та їх можливостей. Справжній лідер добре розуміється на людях і підбирає членам групи посильні для них доручення. Якщо це можливо, то ці доручення значною мірою можуть відповідати уподобанням та інтересам виконавців. Звичайно, це є ідеальний варіант. Значно поширенішою є ситуація, коли члени групи претендують на виконання престижних, але необтяжливих обов'язків, ухиляючись від чорнової роботи. Можливий і інший варіант: претензії членів групи із завищеною, нереалістичною самооцінкою. Оскільки вони ставляться до себе некритично, то щиро переконані у власному праві на престижні види діяльності. При невиконанні доручення завжди підшукуються зовнішні причини невдачі й ніколи не визнається власна відповідальність. Таким чином, неформальний лідер має чітко знати межі можливостей членів групи й розподіляти роботу у відповідності з їх реальними здібностями.

Третя функція неформального лідера полягає в створенні психологічної безпеки для членів групи. Це означає, що неформальний лідер ніколи, чи майже ніколи, прямо не критикує невдалі дії членів групи. Тобто в його оцінці домінує тенденція: «Непогано, але ж ти міг зробити це краще. Для цього всього-

РОЗДІЛ 5

навсьго тобі треба зробити: перше..., друге..., третє... .Ти ж і сам все це добре знаєш і вмієш. От і роби на своєму звичайному рівні.» Таким чином, критика не ображає почуття власної гідності виконавця й до того ж, в нього формується думка, що дійсно і він сам знав як треба вірно зробити, просто ще не встиг довести справу до кінця. Тому виконавець не боїться помилитися, оскільки розраховує на підтримку лідера. Якщо ж ця функція у неформального лідера не розвинута, то він може самоутверджуватись за рахунок критики дій членів групи, відшукуючи недоліки та упущення в їх роботі. В термінах психології маніпулювання така роль називається «Суддя-оцінник», коли на підлеглих постійно тиснуть загрозою низької оцінки виконаної ними роботи. При тому, що члени групи піддаються тискові маніпулятора й намагаються зайвий раз не псувати з ним стосунки, на ефективності роботи групи це відображається негативно. Це обумовлено прагненням членів колективу застрахуватися від критики в разі можливої невдачі і не ризикувати.

Четверта функція неформального лідера - активізація діяльності всіх членів групи. В цьому разі, неформальний лідер прагне допомогти самоствердитись членам своєї групи. Завдяки підтримці лідера члени колективу реалізуються як особистості в спільній діяльності. Він допомагає кожному «розкритися», посилити ті риси особистості, які до цього моменту перебували в неявному стані. Цілком можливо, що саме завдяки високому рівню вимог з боку лідера, які були «занурені» в атмосферу доброзичливості та активності, індивід досягає таких результатів в діяльності, які перетворюють його вже в зовсім іншу особистість, оскільки відчуття успіху стимулює людину на подальшу самореалізацію в цій діяльності.

Для того, щоб особистість неформального лідера була цікавою для членів групи, він має виступати носієм тих морально-етичних норм, на які вони зорієнтовані. Таким чином, на перший план виходить таке психологічне поняття

ПСИХОЛОГІЯ

як референтність. Це поняття ввів в науку американський психолог Г. Хаймен, який стверджував, що судження людей про себе багато в чому залежать від того, з якою групою вони себе співвідносять. Звідси, референтність розуміється як особлива якість особистості, що визначається мірою її значущості для іншої людини чи групи людей. Хоча референтність як ознака людини чи групи завжди існує лише в чиїйсь уяві (оскільки людина - носій референтності може й не бути такою для сторонніх для неї осіб), в ній зафіксована міра значущості даної людини чи групи в очах тієї чи іншої особи.

Специфіка референтності полягає в тому, що спрямованість індивіда на значущий для нього об'єкт реалізується з урахуванням того, як на це зреагують авторитетні для нього члени малої групи. Приклад: якщо пропозицію прогуляти лекцію висуває студент, який має середній статус в групі, то він завжди намагається врахувати позицію референтної особи чи навіть референтної групи.

Референтна група - реальна або умовна група, з якою група співвідносить свої дії як з еталоном і на норми, цінності та оцінки якої вона орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Як правило, референтна група виконує дві функції:

нормативну;

порівняльну.

Нормативна функція проявляється як джерело норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій індивіда. Ця функція відповідає на питання: «Що і як треба робити, щоб референтна група оцінила ваші вчинки позитивно». Порівняльна ж функція виступає в ролі еталона за допомогою якого людина може оцінити себе та інших. Кажучи інакше, ця функція референтної групи відповідає на питання: «Як ви виглядаєте у порівнянні з членами референтної групи». Отже людина звикає оцінювати власну поведінку з точки зору того, наскільки це буде сприйнято авторитетною для неї групою. Референтні групи можна поділити на «позитивні» та

РОЗДІЛ 5

«негативні». До «позитивних» референтних груп відносяться ті групи членом яких людина хотіла б бути. До «негативних» груп належать ті з них, з якими людина прагне уникнути будь якої схожості. Наприклад: коли батьки погрожують підліткові, що коли він виросте, то стане схожим на якогось бомжа з вулиці. Інколи в ролі членів референтної групи виступають представники умовної референтної групи (герої улюблених книжок, кінофільмів, ведучи популярних телепрограм, диск-жокеї РМ-радіо). Під час будь-якого контакту треба врахувати, можливість того, що референтні для одного індивіда групи мають протилежне значення для іншого. Типовий приклад -так званий «конфлікт поколінь». В цьому разі, батьки посилаються на точку зору референтної (для себе) групи, не враховують нереферентності цієї групи для своїх дітей. Що цікаво, що ці ж діти, виступаючи руйнаторами батьківського стилю життя, через дванадцять-п'ятнадцять років, вже в ролі батьків прагнутимуть нав'язати своїм дітям нереферентні для них цінності.

Це характерне протиріччя обумовлене наявністю в будь якій малій групі (а не тільки в системі «батьки-діти») взаємодії двох тенденцій групової активності: інтеграції та диференціації. В цьому разі, інтеграція - це тенденція, що спрямована на зміцнення психологічної єдності членів групи, стабілізацію та впорядкування міжособистісних стосунків. Ця тенденція є головною умовою збереження єдності групи у відповідності з певними нормами поведінки для тих, хто в неї входить. Тоді як друга тенденція, що носить назву диференціації, проявляється в певній спеціалізації та виділенні пріоритетних ділових та емоційних стосунків в малій групі. Члени малої групи неусвідомлено присвоюють певні рейтинги своїм колегам. З ким з них вони будуть спілкуватися частіше і з яких питань, а з ким - лише вимушено. В цьому разі людина звертає увагу на функціональні ролі та психологічний статус своїх партнерів по спілкуванню. Диференціація є стимулом

ПСИХОЛОГІЯ

для розвитку групи, але в той же час, занадто посилившись, може призвести до порушення дружних стосунків, що були притаманні членам неформальної групи. Не будемо забувати, що неформальні групи об'єднуються за умов взаємного тяжіння індивідів один до одного. Коли ж дружні стосунки погіршуються, група має багато шансів припинити своє існування. Співіснування цих протилежних тенденцій обумовлює нерівномірність процесу розвитку групи, що передбачає можливість «сходження» групи на більш високий рівень розвитку і, в той же час, містить в собі можливість деградації групи.

Особистість і група

Одним з найважливіших показників, які характеризують групу, є ступінь її згуртованості. Згуртованість показує ступінь прихильності до групи її членів. Як конкретні показники згуртованості розглядаються:

рівень взаємної симпатії в міжособистійних стосунках - чим більше членів групи подобається одне одному, тим більша її згуртованість;

• чим більша кількість людей, які задоволені своїм пере буванням в групі - тим вищий ступінь її притягнення.

Згідно поглядів «хрещених батьків» концепції груповрї згуртованості американських психологів К. Левіна, Л. Фе-стінгера, останній показник є підсумковим тих сил, які утримують людину в групі. Група влаштовує людину до того часу, поки вигода від перебування в групі значно перевищує незручності, які з цим пов'язані. З цієї точки зору, сили згуртованості визначаються порівнянням привабливості власної групи відносно інших. Тому критика члена цієї групи з боку тих, хто до неї не належить, немає серйозного значення для його позиції. Лише в разі, коли людину перестає вла-

РОЗДІЛ 5

штовувати власний статус перебування в цій групі, вона робить висновок про необхідність покинути це угрупування.

Як правило, проблема виходу із групи постає перед людиною відразу, якщо не справдились її очікування відносно того, що вона отримає перебуваючи в складі групи (престиж, гроші, захист, тощо). Тобто мова йде про так звані експектаціг або очікування.

Очікування - різновид неформального кодексу поведінки, яким мають керуватися члени малої групи. Розрізняють два боки експектації:

1) право очікувати від партнерів такої поведінки, яка відповідає їх рольовій позиції (лідер чи аутсайдер);

2) обов'язок поводити себе відповідно до очікувань інших членів групи.

Проблема неприйняття групою деяких індивідів часто буває пов'язана саме із груповими експектаціями. Якщо новачок не знає норм поведінки в конкретній групі або свідомо їх ігнорує, то результат - його ізоляція в групі. Група виступає в ролі певного знаряддя тиску на індивіда, змушуючи його (під загрозою ізоляції) приймати ті цінності, які є нормативними саме в цій групі. Ці проблеми розглядаються в руслі дослідження конформізму, що розуміється як схильність людини підкорятися тиску з боку групи. Це знаходить свій прояв у зміні поведінки із метою догодити позиції більшості. Розрізняють зовнішню та внутрішню конформність.

Зовнішня конформність - демонстративне прийняття точки зору групи з метою заслужити її схвальну оцінку, а можливо, ухилитись від негативних санкцій. Внутрішня конформність - дійсне перетворення своїх поглядів як результат прийняття позицій оточення, що є більш обґрунтованою та об'єктивною. Згадаймо «Колектив завжди правий!» - провідне гасло макаренківської педагогіки. При всіх різновидах конформізму головним є те, що він є засобом запобігання конфлікту між індивідом і групою шляхом

ПСИХОЛОГІЯ

прийняття нормативних цінностей групи. Залежність людини від групи змушує її шукати злагоди з останньою, підлаш-товувати свою поведінку під еталони, що здаються їй чужими чи навіть ворожими.

Особливим різновидом тієї ж залежності від групи є так званий нонконформізм - прагнення діяти всупереч позиції більшості, за будь-яку ціну відстоюючи протилежну точку зору. Бажаючи бути яскравою непересічною особистістю, нонконформіст не помічає власної залежності від групи. Оскільки, спочатку має пролунати позиція більшості, після чого він прагне її заперечити. Таким чином, він змушений підлаштовуватись під групу.

Згідно з дослідженням С. Аша та Р. Крачтфілда рівень конформності залежить від декількох змінних величин.

Перша з них - характерні особливості індивіда, що потрапив під груповий тиск: вік, стать, освіта, рівень тривожності, самооцінка. Загальна закономірність - після 20-и років рівень критичності підвищується.

Друга змінна - характеристики групи, що є джерелом тиску: кількість осіб, ступінь згуртованості.

Третя - закономірність, особливості стосунків індивіда із групою, яка тисне на нього: його статус в групі, ступінь прихильності до неї, рівень залежності від неї.

Четверта змінна - зміст завдання: наскільки індивід орієнтується в тому, чи є позиція групи об'єктивно вірною.

Слід відрізняти одностайність в групі, що виникає як результат дії механізму конформізму, від групової єдності, яка виникає завдяки спільності самостійно спрямованих поглядів. Природній для будь-якої групи процес нормалізації стосунків передбачає взаємовплив її членів та знаходження загальноприйнятого компромісу. Невипадково поняття «колективістське самовизначення» виступає як альтернатива діаді «конформізм - нонконформізм». В цьому разі, відбувається вибіркове ставлення індивіда до впливів конкретної груші. Це

РОЗДІЛ 5

проявляється в прийнятті ним одних і неприйнятті інших групових впливів - в залежності від його оцінок, переконань, ідеалів. Колективістське самовизначення віддзеркалює характерну для особистості в розвиненому колективі позицію. Вона ґрунтується на усвідомлені індивідом необхідності діяти у відповідності із власними ціннісними орієнтаціями та стосунками, що склалися в групі під час спільної діяльності.

Розглядаючи специфіку поведінки групи під час прийняття загальногрупових рішень, дослідники- виділяють дві головні стратегії: «коло» та «колесо».

Для стратегії «коло» є характерним обговорення проблеми по колу, коли неформальний лідер діє в рівних з іншими умовах, не користуючись своїми повноваженнями. Ця стратегія с оптимальною при розробці концепції чи програми, коли треба врахувати всі можливі варіанти розвитку подій і виробити вірний алгоритм дій.

Обоє 'язкова умова: наявність значного часу для підготовки загальногрупового рішення, яке проголошується наприкінці обговорення. Головна вада: неможливість використання в екстремальній ситуації, коли події змушують швидко приймати рішення.

Для стратегії «колесо» є характерним обговорення проблеми через неформального лідера, коли він в ролі головуючого керує обговоренням. Ця стратегія плідно працює під час розв'язання екстремальних ситуацій, які потребують швидкого прийняття конкретних рішень.

Головна вада: неможливість плідного використання при розробці стратегічної концепції, оскільки лідер позбавляє слова колег, які виступають із незнайомими йому чи незрозумілими йому рішеннями. Тому при використанні стратегії «колесо» в стратегічному плануванні майже завжди за основу береться точка зору однієї людини - лідера як з позитивними, так і з негативними компонентами, побачити які він виявився не в змозі.

ПСИХОЛОГІЯ

Підводячи підсумки, зауважимо, що знання психології малих груп дозволяє зрозуміти групу як одиницю суспільних стосунків і розкрити механізми перетворення із дифузної групи в колектив. Таким чином у менеджера, де б він не працював, з'являється можливість управління соціальними процесами як одним із напрямків оптимізації управління персоналом.

Запитання для повторення і самоперевірки.

1. Що спільне і що відмінне в діяльності корпорації, колективі?

2. Дайте характеристику внутрішньогруповим процесам.

3. Що таке експресивна функція групи?

4. Основні функції неформального лідера малої групи?

5. Що таке референтність і в чому її специфіка?

6. Що таке процес взаємодії диференціації та інтеграції? Наведіть приклад.

7. Поняття «згуртованість групи» - основні показники, умови, динаміка розвитку.

8. «Внутрішня та зовнішня конформність» - спільне та відмінне.

9. Від чого залежить рівень комформності члена малої групи?

10. Які переваги має стратегія «коло» для демократичного стилю управління?

11. Які переваги має стратегія «колесо» для управління групою в надзвичайній ситуації?

12. Опишіть неформальну структуру малої групи.

13. Основні причини психологічної несумісності індивіда з групою.

14. Дайте характеристику терміну «аутсайдер», наведіть приклад (література, телебачення, кіно).

15. Що таке «інтергрупова втрата рефентності»? Наведіть приклад (література, телебачення, кіно).

16. Що таке «інтрагрупова втрата рефентності»? Наведіть приклад (література, телебачення, кіно).

Література

1. Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Гросмейстер общения: иллю стрированный самоучитель психологического мастерства. - М.: «СМЫСЛ», 1996. - 192 с.

2. Корэн Л., Гурмэн П. Искусство торговаться или «все о переговорах». - Минск: ООО «Родны кут», 1995. - 160 с.

3. Мусатов С. О., Зливков В. Л., Хомутіннікова Н. Н. Су часний вчитель як суб'єкт педагогічної комунікації. Книга для вчителя. - К.: Наукова думка, 2003. - 96 с

4. Почепцов Г. Г. Информационные войны. - М.: «Рефл- бук», К.: «Ваклер», 2000. - 576 с

5. Рос Д. Создайте сильную команду / Пер. с англ. - Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2002. - 168 с.

6. Ходиссон Д. Ефективне ведення переговорів / Пер. з англ. - Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2002. - 252 с.

7. Чепцов В. А. Переговоры: психология, воздействие, практика. - М.: Изд-во «Институт Психологии РАН», 1996. - 136 с.

8. Шейное В. П. Скрытое управление человеком (Психо логия манипулирования). - М.: ООО «Издательство АСТ», Минск.: «Харвесм», 2002. - 848 с.

9. Яценко Т. С, Кмит Я. М., Алексеенко Б. М. Активное социально-психологическое обучение: теория, процесс, практика: Учебное пособие. - Хмельницкий: Издательство НАПВУ, 2002. - 792 с.

 

 

Глава 5.2 Спілкування

Поняття про спілкування

Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Саме за допомогою спілкування людина засвоює соціальний досвід та морально-етичні норми поведінки. Під час міжособистісного та міжгрупового спілкування і відбувається передача від однієї людини до іншої тієї сукупності соціальних та соціально-психологічних якостей, які й відрізняють людину від тварини, навіть високоорганізованої.

Якщо ж людське немовля пропускає сприятливий етап свого життя саме для засвоєння мови (так званий сензитивнии період), то опиняється у вимушеній ізоляції від суспільства. Красива казка Р. Кіплінга «Мауглі» про індійського хлопчика, якого виховали дикі звірі і який став володарем джунглів, так і залишилася казкою. Оскільки саме в Індії відомі випадки, коли вовки викрадали із сел маленьких дітей як здобич, але в силу випадкових причин діти залишалися живими, а не були з'їдені. Вони виростали, як дикі звірі, хоча в людській подобі. Потрапивши через кілька років знов до людського суспільства, за своєю поведінкою так і залишилися вовками чи мавпами (в залежності від того, які звірі їх виховували. Можна сказати, що коли звичайні діти засвоювали норми й закони людського спілкування, то діти-звірі «вчилися» на звірів.

Спілкування, як один із найважливіших факторів формування і розвитку особистості вивчається в декількох напрямках.

• В загально-філософському плані: формування людської сутності в єдності спілкування і активності.

• В загально-соціологічному плані: стосовно до розвитку і формування особистості в рамках різних соціально-еконо мічних формацій.

РОЗДІЛ 5

В загально-психологічному аспекті: конкретизація проблеми спілкування стосовно формування і розвитку особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

• В соціально-психологічному: дослідження механізмів спілкування, за допомогою яких група впливає на особистість.

Увага дослідників зосереджується перш за все на тому, як саме завдяки спілкуванню, конкретний індивід засвоює досвід, що виробило людство, долаючи тим самим обмеженість власного існування. Процес самопізнання людина здійснює лише в спілкуванні (із собою та з суспільством), в ході якого відбувається її розвиток як особистості.

Проблема впливу людини на людину є центральною для дослідження спілкування. Цей вплив залежить від того, які інтереси, цінності та установки стоять за бажанням людини досягти того чи іншого результату спілкування. Це визначає, чи людина діє виключно у власних інтересах, використовуючи інших лише як засіб досягнення мети, чи прагне взаємодіяти із ними на рівноправних партнерських умовах.

У 1969 році американський психолог Д. Деле (4) нарахував 96 визначень поняття «спілкування». Річ у тому, що в залежності від наукової школи, вивчаються та досліджуються ті феномени спілкування, що співвідносяться із відповідною науковою концепцією. При цьому, одні автори вважають що спілкування та діяльність - дві рівнозначні категорії людського буття (6), другі - що спілкування є однією із сторін діяльності (1), і, нарешті, треті - що спілкування є особливим видом діяльності. (4)

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення й розвитку контактів між людьми, що породжується потребою спільної діяльності і який містить у собі обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприймання і розуміння іншої людини. 1

1 Краткий психологіческий словарь. Ред. А. В. Петровский, М. Г. Ярошевскпп. - М„ 1985

ПСИХОЛОГІЯ

Класифікація видів спілкування

Спілкування не розглядається в одній системі координат. Це багатомірний процес. Відповідно, види спілкування описують це явище з різних сторін:

залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів спілку вання можна розрізнити: самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосеред кованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють: анонімне, рольове, неформальне спілкування.

Дуже чітку графічну інтерпретацію видів спілкування навів Ю. Ханін (рис. 20).

Функції та структура спілкування

Функції спілкування. Мова йде про підхід, що виділяє три основні класи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно -комунікативна функція спілкування охоплює все, що має відношення до передачі та прийому інформації людиною. Йдеться не лише про готову інформацію, а також й про інформацію, яка створюється.

Регулятивно-комунікативна функція спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів спілкування. З цією функцією пов'язані і способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування, зараження, тощо.

Афективно-комунікативна функція спілкування відноситься до емоційної сфери особистості, визначає її ставлення до явищ навколишнього світу.

ПСИХОЛОГІЯ

Структура спілкування. Структура спілкування має взаємопов'язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Інтерактивна сторона спілкування: організація суб'єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлашто-вуватись.

Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація (ототожнення) та рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб'єкта спілкування інші люди).

Виходячи із опису структури спілкування, розглянемо модель міжособистісного спілкування, що була розроблена О. Цукановою.

Схема структурної моделі комунікативного акту представлена у вигляді спіралі, в якій кожний наступний виток (комунікативний акт) синхронізується із попереднім через проміжні результати спілкування. В динаміці комунікативного процесу виділяються три періоди: орієнтування, реалізація, контроль.

Рис.21. Схема структурної моделі міжособистісної комунікації, де:

1 - К-задача; 2 - комунікативний цикл (одиниця процесу спілкування); 3 - проміжний результат спілкування; 4 - стратегічна програма; 5 - К-результат; 6 - прямий зв'язок; 7 - тактичний план; 8 - зворотній зв'язок; К - комунікатор; Р - реципієнт. Етапи динаміки: І - орієнтування, II - реалізація, III - контроль.

На етапі орієнтування виділяють фази:

• орієнтування в макроструктурі спілкування (в парт нері, в соціально-психологічній ситуації, в можливості обрати адекватні засоби спілкування);

• формулювання комунікативної задачі (К-задачі) з врахуванням кожного з основних параметрів спілкування та вироблення на цьому підґрунті спільної програми спілкування - тобто формування так званого «сукупного» суб'єкта спілкування.

ПСИХОЛОГІЯ

На етапі реалізації:

реалізація плану спільних дій; здійснення К-задачі, спільної стратегії спілкування; поступове розгортання комунікативних циклів.

На етапі контролю:

• оцінюється результативність та ефективність всього комунікативного процесу, контроль виступає у формі зво ротного зв'язку на К-задачу, що була сформульована на першому етапі комунікативного процесу.

Підіб'ємо деякі підсумки.

Спілкування - важлива умова людського буття. Воно є одночасно і об'єктивним, зовнішнім фактором впливу на людину і, в той же час, формою існування її індивідуального-психологічного буття.

Спілкування не є процесом «накладання» одна на одну двох та більше комунікативних стратегій учасників взаємодії.

Спілкування, це перш за все взаємодія суб'єктів, що вступають в нього як рівноправні партнери з метою досягнення результату, який влаштовує обидві переговорні сторони.

Запитання для повторення і самоперевірки

1. Яка роль спілкування в соціалізації індивіда?

2. Які основні напрямки дослідження спілкування?

3. Дайте характеристики міжособистісному спілкуванню та його відмінності від самоспілкування.

4. Охарактеризуйте спілкування за ступенем пов'язаності із завданням діяльності суб'єкта спілкування.

5. Охарактеризуйте спілкування за засобами, що вико ристовуються.

6. Охарактеризуйте основні функції спілкування.

7. Розкрийте структуру спілкування.

8. Опишіть структурну модель міжособистісного спіл кування.

9. Що таке макроструктура спілкування.

РОЗДІЛ 5

10. Які етапи динаміки спілкування Ви знаєте?

11. Яка головна мета спілкування?

12.Як Ви розумієте термін «соціально-перцептивний компонент спілкування»?

13. Як Ви розумієте термін «інтерактивний компонент спілкування»?

14. Дайте психологічну характеристику «нейтральному» членові малої групи.

Література

1. Андреева Г. М. Социальная психология. 2-е изд. - М., 1998.

2. Дерябо С. Д., Ясвин В. А. Гросмейстер общения. Илюстри- рованый самоучитель психологического мастерства. - М., 1996.

3. Етика ділового спілкування. Навчальна програма та ме тодичні матеріали до вивчення дисципліни / Укладачі О. Ви- нославська, В. Зливков. - К., 2000.

4. Леонтьев А. А. Психология общения. - Тарту, 1973

5. Краткий психологический словарь / Ред. А. В. Петров ский, М. Г. Ярошевский. - М., 1985.

6. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические пробле мы психологии. - М., 1984.

7. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы / Пер. с англ. М., 1999.

8. Мелибруда Е. Я -ТЫ - МЫ. Психологические возмож ности улучшения общения / Пер. с польск. - М., 1986.

9. Ханин Ю. Л. Психология общения в спорте. - М., 1982. Ю.Цуканова Е. В. О структурной модели межличностной

коммуникации / В сб. Вопросы психологии общения и познания людьми друг друга. - Краснодар, 1979.

\\.Чмут Т. К. Культура спілкування. Навчальний посібник для студентів і викладачів вищих навчальних закладів. - Хмельницький, 1996.

 

 

Глава 5.3 Міжособистісні стосунки і конфлікти

Типи конфліктів та причини їх виникнення

Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Найчастіше виникають такі чотири типи конфліктів:

вііутрішньоособистісні (інтраперсональні), які вини кають на рівні однієї особистості (наприклад на рівні без посередньо викладача або студента);

міжособистісні (інтерперсональні), які виникають між двома особистостями (наприклад між двома студентами);

• внутрішньогрупові (інтрогрупові), які виникають всередині групи, зокрема між конкретною особою і групою;

міжгрупові (інтергрупові), які виникають між со ціальними групами, причому як всередині організації, так і за її взаємодії з оточенням (наприклад, між двома підрозділами в організації).

Конфлікти, які розгортаються в організаціях, характеризуються об'єктивно-суб'єктивною природою виникнення: з одного боку, вони зумовлюються зовнішніми, об'єктивними факторами (соціально-політичною та економічною ситуацією в суспільстві, станом розвитку та матеріально-технічного забезпечення галузі, особливостями функціонування конкретної організації тощо), а з іншого - внутрішніми, суб'єктивними факторами (психологічними характеристиками учасників конфлікту, їхніми потребами, інтересами, мірою значущості для них конфліктної ситуації, особливостями характеру тощо).

За причинами виникнення внутрішньоособистісні, міжособистісні, внутрішньогрупові та міжгрупові конфлікти можна класифікувати у такий спосіб:

РОЗДІЛ 5

конфлікти ролей - зіткнення різних соціальних ролей, які виконуються однією людиною або декількома людьми (групами);

• конфлікти бажань - зіткнення кількох бажань у свідомості однієї людини або зіткнення свідомостей декількох людей (груп) з приводу того самого бажання;

• конфлікти норм поведінки - зіткнення цінностей, норм поведінки, життєвого досвіду при взаємодії та спілкуванні людей (груп).

Причини виникнення конфліктів, класифікованих у такий спосіб, наведені у таблиці 13.

Таблиця 13 Причини виникнення конфліктів в організаціях

 

 


Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой





Загальні причини конфліктів Конкретизація причин різних типів конфліктів

Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1257. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2022 год . (0.114 сек.) русская версия | украинская версия
Поможем в написании
> Курсовые, контрольные, дипломные и другие работы со скидкой до 25%
3 569 лучших специалисов, готовы оказать помощь 24/7