Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Оцінка якості природного середовища міст




 

Цілісна система міста з його інфраструктурою, житлово-комунальним господарством, рекреаційними зонами і особливостями способу життя городян впливає на природне середовище.

Вплив господарської діяльності людини на довкілля та її негативні наслідки в цивілізованому суспільстві висвітлили проблему регулювання якості природного середовища. У світі зареєстровано понад 9 млн видів ксенобіотиків, тобто штучно синтезованих хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надходять у вільне користування. Асортимент штучних органічних речовин перевищує 2 млн найменувань, проте гранично допустимі концентрації розроблені тільки для 4,5 тис. з них. Для більшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації наявності їх у природному середовищі. Необхідний компроміс між діяльністю техносфери міст та безпечним станом природного середовища спонукає до розробки комплексної динамічної системи природоохоронних норм і регламентів та методів аналізу стану урбоекосистем.

Під якістю природного середовища міст розуміють сукупність показників, що характеризують властивості природного середовища, які забезпечують безпечний та комфортний стан середовища мешкання людини та функціонування біоти.

Основна проблема при виборі стандартів якості навколишнього середовища – це визначення такого рівня техногенного навантаження на природні екосистеми, який не перевищить їх здібності до самовідновлення без участі людини.

Стан навколишнього середовища міст необхідно оцінювати з урахуванням біокліматичних поясів і ландшафтних зон не тільки в аспекті антропогенного пресу, але і в розрізі дії природних факторів – магнітних, фізичних, гравітаційних полів, радіаційного випромінювання, прояву дестабілізуючих екзогенних і ендогенних процесів на земній поверхні.

Нормування антропогенного навантаження – це процес розробки та забезпечення юридичної норми науково обґрунтованих нормативів у вигляді показників гранично допустимого впливу.

Гранично дозволена норма – це законодавчо затверджені допустимі розміри антропогенного навантаження на довкілля як наслідок господарської діяльності.

Концепцією екологічного нормування передбачені такі екологічні норми:

• еколого-технічні та еколого-технологічні норми;

• еколого-економічні та соціально-екологічні норми.

• природоохоронні норми;

Еколого-технічні та еколого-технологічні норми – обмеження на використання техніки, технологій та матеріалів у різних галузях господарства, наприклад, регламентація з екологічних позицій технології виробництва певного виду продукції, регламентація технології очистки стічних вод.

Матеріали, що обґрунтовують екологічну безпеку технології включають:– детальну характеристику технологічного процесу і устаткування, їх класифікацію;– оцінку наукової новизни і практичної цінності запропонованих технологій і технічних рішень;– характеристику і оцінку методичного підходу до розрахунку валових викидів або скидів від технологічного устаткування;– повну номенклатуру – перелік забруднюючих речовин, що поступають у навколишнє середовище, та їх характеристику.

Еколого-економічні та соціально-екологічні норми – це нормативи, правила, вимоги до управління у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, спрямовані на екологізацію природокористування. До цих норм можуть бути віднесені: нормативи плати і розміри платежів за використання природних ресурсів з урахуванням їх екологічної небезпеки, нормативи компенсаційних витрат по зниженню екологічної шкоди, правила стимулювання за виконання екологічних нормативів, правила, вимоги та санкції за їх порушення.

Комплекс природоохоронних норм може бути розподіленим на три групи:

• нормативи і правила екологічної безпеки,

• ресурсогосподарські нормативи і правила.

Нормативи екологічної безпеки включають:

• гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у атмосферному повітрі: поверхневих, підземниих та питній водах, грунтах, біооб’єктах;

• гранично допустимі рівні (ГДР) акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу:

• гранично допустимі викиди (ГДВ) в атмосферне повітря та гранично допустимі скиди (ГДС) у водні об’єкти, розраховані на основі ГДК забруднювальних речовин.

До групи ресурсогосподарських нормативів та правил входять: нормативи використання природних ресурсів; нормативи споживання природних ресурсів як сировини виробничого призначення, питомі нормативи утворення відходів (на одиницю продукції, технологічного обладнання, використаного ресурсу), нормативи використання вторинних ресурсів; нормативи утилізації відходів виробництва. До групи ресурсогосподарських нормативів відносяться, наприклад, нормативи граничного утворення забруднювальних речовин, які викидаються в атмосферне повітря при експлуатації тхнологічного та іншого обладнання, споруд та об’єктів; галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, які утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї й тієї ж сировини.

До групи екологічних нормативів та правил охорони природних ресурсів належать: гранично допустимі рівні регулювання природних процесів. Наприклад, норми регулювання річкового стоку, норми регулювання чисельності диких тварин, правила охорони умов відтворення природних ресурсів, нормативи охорони природно-ресурсного потенціалу регіону – нормативи масштабів осушення боліт.

Екологічні нормативи антропогенного навантаження – нормативи розміщення відходів, гранично допустимі викиди (скиди) в одиницю часу, сумарні гранично допустимі екологічні навантаження, сумарні гранично допустимі рівні фізичного впливу, нормативи на інфраструктуру території.

Екологічні нормативи можуть бути індивідуальними (для конкретних та унікальних об’єктів, ситуацій) і типовими; для сучасного стану, перспективними та потенційно можливими; відносно стабільними (тривалими) і оперативними (для ситуацій, що змінюються). Вони можуть бути диференційовані за цілями, припустимими наслідками, припустимими змінами природних комплексів або компонентів у якісному та кількісному відношенні тощо. Окрему групу нормативів мають складати екологічні нормативи для зон надзвичайної екологічної ситуації, зон екологічного лиха та природних територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні.

Система екологічних норм має охоплювати всю сукупність факторів екологічного ризику, який пов'язаний із розміщенням, проектуванням, будівництвом, реконструкцією, експлуатацією господарських об’єктів та комплексів, із розробкою та використанням нової техніки, технологій та матеріалів, з формуванням житлових та рекреаційних зон тощо. Нормативне забезпечення має бути передбачено для всіх видів і стадій господарської діяльності, що не тільки безпосередньо, але й опосередковано впливають на стан навколишнього природного середовища міст та безпеку населення.







Дата добавления: 2014-11-10; просмотров: 1210. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2021 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия