ПРОЕКТУВАННЯ ТА УМОВИ ЗАБУДОВИ МІСТ

 

Дотримання вимог нормативних документів – Законів України, державних будівельних норм та санітарних правил тощо є обов’язковим при проектуванні, плануванні та забудові нових і реконструкції існуючих міст України для державних, колективних і приватних підприємств, організацій та установ, незалежно від відомчого підпорядкування, форм власності, а також посадових осіб та громадян України, інвесторів-громадян інших держав.

Під час вирішення питань планування, забудови населених пунктів керуються вимогами чинних будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, які узгоджені з Міністерством охорони здоров’я України та використовуються для вказаних цілей.

3.1. Екологічне обґрунтування проектної містобудівної документації Екологічне обґрунтування у передпроектній і проектній документації здійснюється з метою оцінки дії планованої діяльності на навколишнє природне середовище; для оцінки екологічної небезпеки заходів, що передбачаються; своєчасного обліку екологічних, соціальних і економічних наслідків дії запланованих об’єктів та розробки заходів щодо запобігання негативного впливу конкретних об’єктів господарської діяльності на екосистеми й зниження його до встановленого рівня шляхом всебічного розгляду всіх переваг і втрат, пов’язаних з реалізацією діяльності, що запланована. Розробляючи проектну містобудівну документацію враховують: – геоморфологічні особливості території, рельєф місцевості, переважний напрям вітрів; – зональні й регіональні природні особливості території; – небезпечні природні процеси і явища; – експлуатаційні запаси природних ресурсів та корисних копалин; – ухили горизонтів підземних вод, джерела водопостачання; – зони особливого режиму природокористування; – природні об’єкти, що мають природоохоронний статус; – нормативи і обмеження щодо природокористування, санітарно-гігієнічні норми і правила, а також інші регламенти, що визначають екологічну безпеку життєдіяльності населення; – демографічні особливості території, динаміку чисельності та стан здоров’я місцевого населення; – історико-культурну цінність території; – сучасне і перспективне господарське використання території міста; – забезпеченість транспортом, транспортну доступність у разі аварій на промислових об’єктах. Екологічно і економічно обґрунтовані рішення в проектній документації повинні гарантувати: – екологічну безпеку та сприятливі умови для життєдіяльності населення; – мінімальний збиток природному середовищу за умови сталого соціально-економічного розвитку; – захист територій від небезпечних природних явищ і техногенних дій; – раціональне і збалансоване використання природних ресурсів, особливоземельних та паливно-енергетичних; – збереження біорізноманіття; – збереження і відновлення історико-культурної спадщини, унікальних природних ландшафтів, пам’ятників архітектури, садово-паркового мистецтва; – впровадження високопродуктивних та маловідходних технологій, устаткування і техніки.

Обов’язковому погодженню з органами, установами та закладами санепіднагляду підлягають проектно-планувальні документи різних рівнів:

– генеральна схема розміщення та розвитку продуктивних сил України;

– генеральна схема розселення населення України;

– схеми розвитку та розміщення галузей народного господарства та галузей промисловості;

– схеми та проекти планування регіону, області;

– схеми територіально-виробничих комплексів, курортних районів, територіальні комплексні схеми охорони природи;

– генеральні плани міст, сільських поселень; проекти розміщення будівництва; проекти приміських та курортних зон; проекти планування промислових зон та вузлів;

– проекти детального планування і забудови міста;

– проекти окремих будівель та споруд;

– схеми і проекти інженерного обладнання та благоустрою міст – водопостачання, водовідведення тощо;

Проектна містобудівна документація включає: – генеральні плани міст та інших поселень; – проекти детального планування міста; – проекти забудови. У генеральних планах міст повинні бути екологічно обґрунтовані: – вибір місця або району розміщення нового міста; – розмір і межі міста з урахуванням перспективи збільшення чисельності населення; – потреби міста в ресурсах – природних, енергетичних, трудових тощо; – розміри і організація санітарно-захисних зон промислових об’єктів; – розміщення громадських центрів, житлової забудови, вулично-дорожньої мережі; – розміщення відходів міста – промислових і побутових. Екологічне обґрунтування в генеральному плані міста повинно включати: – аналіз і оцінку існуючої структури землекористування, підтверджену розрахунками, аргументацію необхідності використання додаткових земельних ділянок; – характеристики природних умов території в районі розміщення міста; – оцінка використання енергоресурсів– аналіз планувальної структури міста, оцінку організаційних заходів щодо планування території; – комплексний аналіз стану атмосферного повітря, поверхневих і підземних вод, ландшафтів, зміни геологічних процесів за умови будівництва споруд; – дані щодо водокористування, оцінку можливості додаткового водозабезпечення за перспектив розвитку міста і прогнозованих змін чисельності населення; – відомості про кількість і якість стічних вод, способи їх очищення, оцінку можливості використання нормативно очищених стічних вод за технічної неможливості повторного використання стічних вод; – відомості про кількість і токсичність відходів з урахуванням перспектив розвитку; – оцінку забруднення міського середовища промисловими об’єктами, транспортними засобами з урахуванням існуючої і запланованої дорожньо-транспортної мережі; – заходи щодо захисту населення від фізичних дій шуму, вібрацій, електричних і магнітних полів, іонізуючого випромінювання; – плановані заходи щодо озеленення міста, збереження унікальних природних та історичних об’єктів, аналіз їх достатності; – оцінку рекреаційного потенціалу міста, розрахунок розмірів зелених зон міст під час перспективного розвитку міста; – прогноз змін екологічних умов у міському середовищі за умов реалізації намічених рішень щодо структурної організації території і архітектурно-планувальних, архітектурно-будівельних і природоохоронних заходів; – оцінку екологічних ризиків; – заходи щодо організації екологічного моніторингу в місті. Екологічне обґрунтування генерального плану міста повинно бути ілюстроване картографічними матеріалами: – ландшафтно-екологічною картою міста; – картою існуючого екологічного стану міста; – картою прогнозованого екологічного стану міського середовища і приміської зони; – картами компонентів природного середовища: геологічною, ґрунтовою; – картою-схемою джерел забруднення міського середовища; – картою розташування об’єктів історико-культурної спадщини. 3.2. Вимоги до проектування міст України

 

Рівень соціально-економічного розвитку міста, що проектується повинен визначатися з урахуванням пріоритетності екологічних і соціальних критеріїв на основі комплексної оцінки території, виходячи з повного розкриття потенційних ресурсних можливостей і потреб населення.

Розміщення, проектування та будівництво міст та населених пунктів, окремих їх частин чи об’єктів здійснюються на основі регіональних схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, схем розселення, проектів і схем районного планування, генеральних планів міст, населених пунктів, територіальних комплексних схем охорони природи та інших документів, що відображують стан навколишнього середовища та перспективи розвитку населених пунктів відповідно до чинного законодавства України.

Міста проектують як елементи єдиної системи розселення України з урахуванням територіально-адміністративного розподілу, соціально-економічного та природно-містобудівного районування з урахуванням природно-географічних та інженерно-будівельних умов (рис. 1, 2).

Територію для будівництва нових і розвитку існуючих міст відповідно до земельного законодавства України передбачають на землях, непридатних для сільськогосподарського використання. Вилучення земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями для несільськогосподарських потреб, земель рекреаційного призначення, заповідників, курортів, а також лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарків, лісопаркових частин зелених зон міст, протиерозійних лісів і водозахисних насаджень для цілей, не пов’язаних з веденням лісового господарства) допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України. При цьому вилучення земель сільськогосподарського призначення і лісових угідь здійснюється за обов’язкової умови відшкодування забудовником збитків і втрат, пов’язаних із вилученням.

Вибір земельної ділянки під будівництво міста або його розширення повинен здійснюватися з урахуванням санітарно-гігієнічних і екологічних показників навколишнього середовища, з огляду на раціональне використання природних ресурсів та ступінь екологічної небезпеки запроектованих містобудівних рішень.

Матеріали, що обґрунтовують вибір земельної ділянки під будівництво міста, повинні розроблятися на варіантній основі і базуватися на детальному аналізі природних умов території, її історико-культурної спадщини та визначені сучасного та прогнозованого стану територіальної екосистеми.

Розміщення будівель, споруд і комунікації не допускається на землях:

1) заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і водозахисних зон;

2) зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об’єкти, що проектуються не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства;

3) зон санітарної охорони джерел водопостачання, якщо проектовані об’єкти не пов’язані з експлуатацією цих джерел.

 

Рис. 1. Фізико-географічне районування України

 

 

 

 

Рис. 2. Містобудівне районування України

 

 

 

У разі вибору земельних ділянок під будівництво, затвердження норм проектування, проектів планування та забудови міст потрібен обов’язковий експертний висновок органів та установ санітарно-епідеміологічного нагляду.

Експертне обстеження земельної ділянки, яке здійснюють уповноважені представники установ санітарно-епідеміологічної служби, передбачає оцінку умов, що мають гігієнічне значення. Вони здійснюють:

– аналіз природно-кліматичних умов з комплексною оцінкою сонячної радіації, вологості, температурного та вітрового режиму на всій території, що підлягає забудові;

– оцінку потенційної здатності природного середовища до самоочищення;

– аналіз відповідності якості атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтів гігієнічним нормативам;

– здійснення дозиметричного та радіометричного дослідження ґрунтів, рослинності, водних ресурсів для забезпечення радіаційної безпеки населення;

– виявлення та оцінку природних і штучних біогеохімічних провінцій, що можуть несприятливо впливати на здоров’я населення;

– аналіз забезпечення можливості формування планувальної структури та функціонального зонування території міста;

– оцінку можливості організації централізованого водопостачання, ефективного очищення та знешкодження промислових, господарсько-побутових і спеціальних відходів;

– можливості створення системи озеленення міст і приміського зеленого поясу;

– аналіз забезпечення нормативної потреби населення в короткочасному та тривалому відпочинку.

Розгляд проектів планування та забудови міст передбачає проведення гігієнічної експертизи територіального, соціального, комунально-побутового, промислового розвитку міста, планувальної структури, функціонального зонування, інженерного забезпечення та інженерної підготовки території, інфраструктури, транспортного забезпечення, організації всіх видів відпочинку, охорони навколишнього середовища на прогнозний строки.

Оцінка придатності території для розміщення міст, промислово-цивільного будівництва та місць масового відпочинку населення включає аналіз стану водних ресурсів, інженерно-геологічних чинників, висотності та ґрунтово-рослинних умов. Кліматичні умови території (температура повітря, вітровий режим, сонячна радіація) мають відповідати чинним будівельним нормам і правилам, які визначають систему й вид забудови, що забезпечує оптимальні гігієнічні умови проживання населення: інсоляцію, провітрювання, захист від вітру тощо.

Визначення ступеня придатності території проводять відповідно до певних критеріїв – табл. 6, 7, 8.

Міста розташовують на територіях, які відповідають основним гігієнічним вимогам, з малопересіченим рельєфом, що має схили 1–6º, достатні для природного стоку атмосферних опадів. Малопридатними в санітарно-гігієнічному відношенні є ділянки, що затоплюються, підтоплюються, мають високий рівень ґрунтових вод та нахил більше 30 %.

У разі невідповідності якості природних факторів – рельєфу, метеорологічних умов, водних ресурсів – містобудівним та санітарно-гігієнічним вимогам, передбачають заходи з інженерної підготовки території відповідно до ДБН 360–92 „Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”.

У населених пунктах з незадовільними умовами самоочищення природного середовища, низькими температурними інверсіями, частим туманоутворенням, забороняється розміщувати підприємства I та II класу небезпеки. Розміщення екологічно небезпечних об’єктів на територіях, забруднених хімічними речовинами, патогенними мікроорганізмами та радіоактивними речовинами, не допускається до повної реабілітації зазначених територій. Розміщенню нових поселень поблизу великих енергетичних об’єктів та водоймищ-охолоджувачів АЕС передують планувальні заходи для виключення можливості штучного туманоутворення над сельбищною зоною.

Проектувальні матеріали вміщують оцінку умов водопостачання, водовідведення, очищення і випуску стічних вод, яка виконується на підставі басейнових схем комплексного використання водних ресурсів і територіальних схем охорони природи.

Проектування систем водопостачання та водовідведення має бути засновано на таких засадах:

– збереження і раціональне використання водних ресурсів;

– дотримання нормативів гранично допустимих рівнів екологічного навантаження на водні об’єкти;

– дотримання санітарних нормативів,

– встановлення санітарно-захисних зон охорони водних об’єктів.

Проекти планування водопостачання та водовідведення повинні:

– оцінити умови водопостачання і водовідведення, як елементи комплексної оцінки умов розвитку міста;

– визначити потужності систем на прогнозні етапи для складу, що проектується, і кількість водокористувачів;

– розробити принципові схеми, узгоджені з планувальною структурою, функціональним зонуванням, вимогами охорони навколишнього середовища і заходами щодо організації інженерної інфраструктури міста.

Продуктивність міських систем водопостачання і водовідведення встановлюється за розрахунковими витратами на добу найбільшого водоспоживання та водовідведення всіх груп водокористувачів і протипожежних витрат.

 

 

Таблиця 6 – Показники територій, сприятливих для промислово-цивільного будівництва та масового відпочинку населення

Фактори оцінки	Характеристика оцінюваних показників	Території сприятливі
для промислово-цивільного будівництва	для масового відпочинку
Водні ресурси	Середня багаторічна витрата води: об’єм можливого одночасного водовідбору, м³ /с	> 5	> 0, 2
Запаси підземних вод, модуль експлуатаційних запасів з 1 км² території, л/с	> 1, 5	> 0, 5
Нахил поверхні в бік водойми, град	< 3	3–5
Забезпеченість поверхневими водами від водойми, км	< 10	< 5
Інженерно-геологічні	Глибина залягання ґрунтових вод від поверхні, м	Не менше 3	Не менше 3
Імовірність затоплення високими водами, %	< 1	< 1
Середня відстань між гідрографічною мережею, горизонтальне розчленування рельєфу, км	> 5	> 1, 5
Ухил поверхні, град	0–10	до 20
Зсуви відсутні	Відсутні	Відсутні
Ярова ерозія	Яри відсутні або з’являються на невеликій площі глибиною до 3 м	Яри відсутні або старі стабілізовані
Сейсмічність, бали	0–6	0– 6
Висотність	Перевищення відміток рельєфу над рівнем моря, м	< 1500	< 2000
Ґрунтово-рослинні	Придатність ґрунту для озеленення	Без заміни родючого ґрунту	Без заміни родючого ґрунту
Лісистість території, %	30–60	> 40

 

Таблиця 7 – Показники територій, обмежено сприятливих для промислово-цивільного будівництва та масового відпочинку населення

Фактори оцінки	Характеристика оцінюваних показників	Території обмежено сприятливі
Для промислово-цивільного будівництва	для масового відпочинку
Водні ресурси	Середня багаторічна витрата води: об’єм можливого одночасного водовідбору, м³ /с	1–5	0, 05–0, 2
Запаси підземних вод, модуль експлуатаційних запасів з 1 км² території, л/с	0, 5–1, 5	0, 2–0, 5
Нахил поверхні в бік водойми, град	3–5	5–10
Забезпеченість поверхневими водами від водойми, км	10–30	5–20
Інженерно-геологічні	Глибина залягання ґрунтових вод від поверхні, м	1–3	1–3
Імовірність затоплення високими водами, %	1–4 %, шар затоплення менше 2 м	1–10 %, шар затоплення менше 1 м
Середня відстань між гідрографічною мережею, горизонтальне розчленування рельєфу, км	0, 5–5, 0	0, 3–1, 5
Ухил поверхні, град	10–30	20–30
Зсуви відсутні	Дрібні	Поверхневі типу опливини
Ярова ерозія	Яри глибиною до 10 м	Слабка інтенсивність росту
Сейсмічність, бали	7–8	7–8
Висотність	Перевищення відміток рельєфу над рівнем моря, м	1500–2000	2000–2500
Ґрунтово-рослинні	Придатність ґрунту	Зі заміною до 50 % родючого ґрунту	Зі заміною до 50 % родючого ґрунту
Лісистість території, %	10–30	10–40

Таблиця 8 – Показники територій, несприятливих для промислово-цивільного будівництва та масового відпочинку населення

Фактори оцінки	Характеристика оцінюваних показників	Території несприятливі
для промислово-цивільного будівництва	для масового відпочинку
Водні ресурси	Середня багаторічна витрата води: об’єм можливого одночасного водовідбору, м³ /с	< 1	< 0, 05
Запаси підземних вод, модуль експлуатаційних запасів з 1 км² території, л/с	< 0, 5	< 0, 2
Нахил поверхні в бік водойми, град	< 5	< 10
Забезпеченість поверхневими водами від водойми, км	< 30	< 20
Інженерно-геологічні	Глибина залягання ґрунтових вод від поверхні, м	< 1	< 1
Імовірність затоплення високими водами, %	> 4 %, шар затоплення > 2 м	> 10 %, шар затоплення > 1 м
Середня відстань між гідрографічною мережею, горизонтальне розчленування рельєфу, км	< 0, 5	< 0, 3
Ухил поверхні, град	> 30	> 30
Зсуви	Крупні, глибокі	Крупні, глибокі
Ярова ерозія	Яри глибиною більше 10 м, значна інтенсивність росту	Яри глибиною більше 10 м, значна інтенсивність росту
	Сейсмічність, бали	9 і більше	9 і більше
Висотність	Перевищення відміток рельєфу над рівнем моря, м	> 2000	> 2500
Ґрунтово-рослинні	Придатність ґрунту для озеленення	Зі заміною 50–100 % родючого ґрунту	Зі заміною 50–100 % родючого ґрунту
Лісистість території, %	< 10	< 10

Норми господарсько-питного водоспоживання приймають залежно від ступеня інженерного устаткування забудови, природно-кліматичних умов та категорії міста (табл. 9).

Норми водоспоживання наведені для групи малих і середніх міст. Для інших груп міст застосовують такі коефіцієнти: для найкрупніших міст – 1, 05; для великих – 1, 1; для міст-курортів – 1, 2.

 

Таблиця 9 – Норми господарсько-питного водоспоживання

Ступінь впорядкування районів житлової забудови	Середньодобова норма господарсько-питного водоспоживання на одного мешканця у фізико-географічних районах, дм³
Полісся, західний Лісостеп, Прикарпаття	Лісостеп, Закарпаття	Степ, ПБК
Водогін, каналізація, централізоване гаряче водопостачання
Водопровід, каналізація, місцеві водонагрівачі

 

Водозабори з поверхневих джерел господарсько-питних водогонів розміщують вище населених пунктів, місць скиду стічних вод, стоянок судів, товарно-транспортних баз. Місця випуску стічних вод розташовують нижче за течією річки від межі міста з урахуванням можливості зворотної течії.

На водогонах господарсько-питного призначення виділяють зони санітарної охорони першого, другого та третього поясів.

Відстань до межі першого поясу зони санітарної охорони приймають не менше, м:

– для водотоків (річки, канали):

– вгору за течією, від водозаборів – 200;

– вниз за течією, від водозаборів – 100;

– у бік прилеглого до водозабору берегу, від урізу води в літньо-осінню межінь – 100.

– у бік акваторії:

– при ширині водотоку менше 100 м – вся акваторія і протилежний

берег шириною 50 м;

– при ширині водотоку більше 100 м – 100 м від водозабору;

– для водоймищ (водосховища, озера):

– за акваторією на всіх напрямках від водозабору і по прилеглому до водозабору берегу від урізу води – 100 м.

Для забезпечення територіальних умов розвитку міст на довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва споруд, пов’язаних з функціонуванням міського господарства на прилеглих до міста територіях виділяють приміські зони багатофункціонального призначення. У їх складі визначають території зелених зон для організації відпочинку населення, поліпшення мікроклімату та санітарно-гігієнічних умов міста.

 

Запитання для самоконтролю

1. Які рішення підлягають гігієнічній експертизі під час розгляду проектів планування й забудови міських та сільських поселень України?

2. За яких обставин потрібен обов’язковий експертний висновок органів та установ санітарно-епідеміологічної служби?

3. Які складові включає оцінка умов, що мають гігієнічне значення у виборі земельних ділянок під новий населений пункт або його розбудову?

4. Визначення яких критеріїв проводять під час оцінювання придатності території для розміщення населених пунктів, промислово-цивільного будівництва та місць масового відпочинку населення?

5. Які зони санітарної охорони виділяють на водогонах господарсько-питного призначення?

 

ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ МІСТА

 

Планувальна структура міста формується відповідно до його функціонального призначення та ролі в системі розселення: місто-центр, місто адміністративного, наукового, транспортного, промислового, сільськогосподарського, курортного чи культурно-історичного профілю.

Основний принцип планувальної організації території нових міст чи тих, що підлягають реконструкції, полягає у функціональному зонуванні, яке передбачає раціональне взаєморозташування всіх планувальних елементів міста і забезпечує сприятливі умови життя, праці та відпочинку населення.

Функціональне зонування території міста здійснюється на основі комплексної оцінки природних ресурсів, санітарно-гігієнічного стану території, інженерно-будівельних умов містобудування, аналізу розташування існуючих та перспективних підприємств з урахуванням їх спеціалізації, наявності зовнішніх транспортних зв’язків, рекреаційних ресурсів.

Відповідно до чинних будівельних норм та санітарних правил територія міста з урахуванням переважаючого функціонального призначення і використання поділяється на декілька частин:

– сельбищна територія – для розміщення житлового фонду, громадських будівель та споруд, установ соціального, культурного та побутового призначення, внутрішньосельбищної вулично-дорожньої та транспортної мереж, зелених насаджень та місць громадського користування, окремих комунальних та промислових об’єктів, будівництво яких допускається поблизу житлової забудови;

– промислова територія – для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними виробничих об’єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами; комунально-складських об’єктів – баз, складів, автопарків, трамвайних, тролейбусних депо; підприємств з переробки сільськогосподарської продукції; санітарно-захисних зон промислових підприємств; споруд зовнішнього транспорту і доріг позаміського і приміського сполучення, внутрішньоміської вулично-дорожньої і транспортної мереж.

– ландшафтно-рекреаційна територія включає зелену зону територій та акваторій у межах забудови міста, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу входять парки, лісопарки, приміські ліси, угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового короткочасного і тривалого відпочинку; курортні зони у містах, що мають рекреаційні і лікувальні ресурси (табл. 10).

 

Таблиця 10 – Ефективна щільність територій міста різного функціонального призначення

Територія функціонального призначення	Щільність, чол./га
Сельбищна	110–150, що мешкають
Житлова	400–500, що мешкають
Промислова	450–500, що працюють
Громадських установ	150–200, що працюють

 

Вдосконалення і розвиток планувальної структури міста пов’язують з історичною зоною міста, його історико-архітектурним планом та зонами охорони пам’яток природи, пам’ятників історії й культури.

Виділяють такі зони містобудівної цінності:

I – ядро міського центру – для найкрупніших міст;

II – центральна зона;

ІII – центральна зона для міст з населенням до 250 тис. жителів, перша середня зона для найкрупніших і крупних міст;

IV – середня зона;

V, VI – перша і друга периферійні зони;

VII – зона агломераційного розселення.

Цінність ділянки міської території визначають за оцінками її доступності до житлових районів, місць праці, установ обслуговування загальноміського значення, місць масового відпочинку з урахуванням їх розміщення в зонах різної містобудівної якості (табл. 11).

 

Таблиця 11 – Зразкова величина радіусів зон різної містобудівної якості щодо міського центру за групами поселень

Група поселення, тис. чол.	Зона містобудівної цінності *
I	II	III	IV	V	VI	VII
Більше 1000	15/15	25/35	35/5	40/8	45/10	60/12	90/15 і більше
250–1000	–	15/15	25/35	35/5	45/8	60/10	–
50–100	–		15/15	30/5	45/8	–	–
До 50	–	15/15	–	40/6	–	–	–

 

* чисельник – витрата часу, хв; знаменник – відстань, км.

У межах основних структурно-планувальних елементів міста передбачають території для розміщення об’єктів і установ культурно-побутового обслуговування населення. Місця їх концентрації формуються як громадські центри різних рівнів.

Число, склад та розміщення громадських центрів у плані міста приймаються з урахуванням ролі міста в системі розселення, його категорії, функціонально-планувальної структури, історичних та ландшафтно-природних особливостей.

Загальноміський центр розвивають як поліфункціональну систему, що включає: управління; громадську, ділову, освітню і культурну діяльність; торгівлю; громадське харчування, житло, заклади побутового і комунального обслуговування; зв’язок; транспорт.

Визначаючи площі загальноміського центру і його ядра враховують чисельність населення, адміністративну значущість, масштаби територіального розвитку міста, місцеві містобудівні і природні умови.

Для визначення площі територій загальноміського центру і його ядра орієнтуються на питомий показник 5–8 м² /чол., виходячи з перспективної чисельності населення міста.

У південних містах, розташованих в III Б і IV Б кліматичних підрайонах, намагаються знизити показник витрати територій до 4 м² /чол., окрім зон підвищеної сейсмічності.

У містах II В і III В кліматичних підрайонів, у малих і курортних містах питомий показник може бути збільшений на 15–30 %, але складати не більше 10–12 м² /чол.

Питома вага території для системи загальноміського центру і його основних елементів у балансі територій міста і центру становить:

центр міста:

– 3, 5–5, 0 % від площі міста – для найкрупніших і крупних міст;

– 6, 0–8, 0 % від площі міста – для інших груп міст;

ядро центру міста – 30–35 % від площі міста для всіх категорій;

громадські території – 70 % від площі міста у ядрі центру.

Для забезпечення територіальних умов розвитку міста на довгострокову перспективу, а також розміщення і будівництва споруд, пов’язаних з функціонуванням міського господарства, на прилеглих до міста територіях виділяють приміські зони багатофункціонального призначення.

Підсобні господарства підприємств, організацій і установ, ділянки колективних садів розташовують на приміській території, за межами санітарно-захисних зон промислових, сільськогосподарських підприємств і споруд, на відстані не менше 300 м від межі резервних територій для розміщення перспективного будівництва, передбаченого генпланом населеного пункту, зон санітарної охорони господарсько-питних водогонів, водоохоронних зон.

 

4.1. Вимоги до розміщення та організації сельбищної територі ї

Організація сельбищних територій міст має бути спрямована на створення максимально сприятливих умов життя населення з урахуванням нормативного забезпечення повним переліком установ соціального, культурного та побутового обслуговування населення; дотримання нормативних показників щільності населення на території житлової забудови; якості навколишнього середовища та мікроклімату, транспортної та інженерної інфраструктури.

Сельбищна територія включає ділянки житлових будинків, громадських установ, будівель і споруд, навчальних, проектних, науково-дослідних і інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищну, вулично-дорожню і транспортну мережі, а також парки, сади, сквери, бульвари.

Архітектурно-планувальну організацію сельбищної території проводять відповідно до категорії та структури міста, пов’язуючи її з іншими видами територій – промисловою і ландшафтно-рекреаційною.

У межах сельбищної території передбачають формування взаємопов’язаних зон громадських центрів, житлової забудови, місць праці, зелених зон загального користування, а також магістральної і вуличної мереж.

Розміщення нового житлового будівництва в містах передбачають як на вільних територіях, так і в районах реконструкції. Архітектурно-планувальну організацію районів житлового будівництва здійснюють з урахуванням містобудівних умов, відповідно до їх розташування відносно центру міста; пам’ятників архітектури, культури, заповідних зон, навколишньої забудови з урахуванням її характеру та поверховості.

Для попереднього визначення території сельбищної зони міста приймають показники наведені в табл. 12.

 

 

Таблиця 12 – Територія сельбищної зони міста залежно від забудови

Середня поверховість забудови	Територія на 1000 чол./га
9 і більш поверхів
4–8 поверхів
До 3 поверхів без земельних ділянок
До 3 поверхів зі земельними ділянками

 

У межах сельбищної зони міста формують такі структурні елементи:

– житловий квартал або житловий комплекс – первинний структурний елемент житлового середовища, обмежений магістральними або житловими вулицями, проїздами, природними межами, площею 20–50 га з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення. У житлових кварталах передбачають в’їзди на їх територію, за необхідності – наскрізні проїзди в будівлях на відстані не більше 300 м один від одного, а за периметральної забудови – не більше 180 м. Площу озеленювальної території житлового кварталу приймають не менше 6 м² на 1 чол.;

– житловий район – структурний елемент сельбищної території площею 80–400 га, у межах якого формуються житлові квартали, розміщуються об’єкти міського значення, установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні й штучні рубежі.

– сельбищний район або житловий масив – структурний елемент сельбищної території площею більше 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Дана структурна одиниця характерна для крупних і найкрупніших міст і формується як цілісний структурний організм із розміщенням установ обслуговування районного і міського значення.

Житлову забудову, особливо у крупних і найкрупніших містах, розміщують у зонах пішохідної доступності зупинок міського транспорту з радіусом доступності, що не перевищує 500 м.

Розрахункову щільність населення на території житлового району рекомендується приймати від 110–170 чол./га – у малих містах до 190–220 чол./га – у найкрупніших містах. Щільність населення житлового кварталу з повним комплексом установ і підприємств місцевого значення розраховують відповідно до щільності крупніших структурних елементів в межах 180–450 чол./га. У найкрупніших і крупних містах величина щільності населення житлового кварталу може становити й більше 450 чол./га за відповідного обґрунтування.

Величину щільності населення допускається зменшувати до 10 % в умовах складного рельєфу при ухилі більше 20 ‰ і експозиції схилів 50–310°, якщо схили цієї орієнтації займають більше 50 % житлового кварталу, а також в історичних зонах за відповідного обґрунтування.

Мінімальну розрахункову площу земельної ділянки для окремої житлової будівлі без розміщення на ній дитячих дошкільних установ і підприємств обслуговування, гаражів, що належать громадянам,