
Датський учений Олаф Рьомер (1676 р.) працював у парижській обсерваторії. У спостереженнях він використовував затемнення супутників Юпітера, які періодично повторювались (рис. 5.2). Він міг точно визначити час між двома послідовними входами або виходами супутника з тіні, яку відкидає планета. Рьомер спостерігав, що проміжки між послідовними затемненнями дещо більші, коли Земля в своєму русі віддаляється від Юпітера, ніж коли вона наближається до нього. Рьомер пояснив своє спостереження, врахувавши додатковий час, який у першому випадку (віддалення) необхідно було додати, а в другому (наближення) – відняти від часу істинного обертання супутників навколо Юпітера.
Оскільки період обертання супутника невеликий (1, 75 суток), то вказана різниця навіть у більш благосхильних моментах (А та А′) не перевищує 15 секунд (швидкість Землі по орбіті 30 км/с) Тому для отримання надійного результату спостереження велися протягом усього року.
Позначимо через τ 1 τ 2 …, проміжки між послідовними затемненнями за період, коли Земля переходить з Т 1 в Т 2, такі ж проміжки за другу половину року (з Т 2 в Т 1) позначимо через
…. Тоді очевидно
та 
де N – число затемнень за півріччя;
– середній проміжок між затемненнями за цілий рік, який спостерігався б у випадку, коли б Земля знаходилася у стані покою відносно Юпітера;
D – діаметр земної орбіти;
С – швидкість світла.
Віднімаючи з ІІ-І рівності, отримуємо
тобто
5.1
Час
дорівнює 1320 сек., чому відповідає с =215000 км/с (D =299۰ 106 км).
З більш пізніх вимірів запізнення стало рівним (994±2) сек., і швидкість світла, яка була визначена за цим методом, дорівнювала (301000±600) км/сек.