Поняття та характеристика шрифту

Машинний шрифт це фундаментальне явище, оскільки будь-яка робота з комп’ютером неможлива без обміну текстовими повідомленнями.

Шрифт (нім Schrift, від schreiben — писати):

• повний комплект друкарських літер певного типу й рисунку, необхідний для набору будь-якого тексту; сукупність металевих рельєфних літер, цифр, розділових знаків у друкарській машинці;
• комп’ютерний файл, що містить у собі всі параметри, необхідні для відтворення текстів на екрані чи цифрових друкарських машинах.
• графічна форма літер при писанні, характер малюнка написаних літер, накреслення літер та знаків, що складають єдину композиційну та стилістичну систему.

Шрифти створюються художниками у відповідності до:

• вибраного задуму;
• вимог єдності стилю та графічної композиції;
• конкретних змістовних та художньо-декоративних задач.

Шрифти характеризуються:

• гарнітурою: об`єднанням різних за кеглем та нарисом, але однакових за характером накреслення шрифтів;
• нахилом: прямий (regular), похилий (oblique), курсив (italic)

(Курсив — шрифт для набору, що базується на характерних ознаках вишуканого письма від руки. Курсив можна розглядати як компроміс між рукописним та власне друкованим шрифтом. Першу книгу курсивним шрифтом віддрукував в 1501 році венеціанець Альд Мануцій (1447/49—1515).)

• насиченістю: контурний, світлий (light), жирний, напівжирний (semibold), жирний (bold), наджирний;
• шириною: надвузький, вузький (condensed), нормальний (normal), широкий (extended), надширокий;
• ілюміновкою: оконтурений, відтінений, штриховий, орнаментований, негативний, кольоровий;
• розміром (кеглем) в пунктах (1 пункт = 1/72 дюйма).

7.2. Шрифти та їхній поділ за графічною основою

Шрифтом у широкому розумінні називають весь асортимент складальних матеріалів (як друкованих, так і пробільних), які застосовуються у друкарнях. У вузькому ж розумінні шрифтом називають комплект літер визначеного алфавіту із застосованими до них розділовими знаками і цифрами. До цього поняття можуть входити комплекти різних накреслень і різних кеглів.

За графічною основою типографські шрифти зазвичай поділяють на три великі групи:

- шрифти на кириличній (слов’янській) графічній основі — це шрифти, в основі яких лежить російський алфавіт; додавання окремих особливих знаків до російського алфавіту дозволяє набирати тексти на багатьох мовах народів колишнього СРСР (наприклад, українською, білоруською, узбецькою і десятках інших), а також на деяких іноземних мовах, зокрема на болгарській і македонській;

- шрифти на латинській графічній основі — це шрифти, в основі яких лежить латинський алфавіт; додавання окремих акцентованих і особливих знаків до нього дає можливість виконання набору на багатьох іноземних мовах (німецькій, французькій, іспанській, чеській і т.п.) і на деяких мовах народів колишнього СРСР, зокрема на естонській, латиській, і литовській;

- шрифти особливих графічних основ — це шрифти зі спеціальними графемами знаків, які використовуються при наборі на споріднених мовах невеликої групи (наприклад, арабський шрифт), а найчастіше на якійсь одній мові, зокрема вірменській, грузинській, грецькій, готичній, і багато інших шрифтів.

Алфавітом називається графічна форма певної системи літерно-звукового аркуша. Перший алфавіт літерно-звукового аркуша створений в XI ст. до н.е., грецький — у VIII-VII ст. до н.е., латинський — у III ст. до н.е. Слов'янський алфавіт створений Кирилом і Мефодієм у IX ст. н.е. Кожна система аркуша має свої графічні форми — шрифти. Специфіка мови визначає число знаків в алфавіті.

Головними графічними елементами, з яких складається літера шрифту, є основні штрихи, сполучні штрихи і кінцеві елементи.

До основних штрихів належать вертикальні і косі штрихи, спрямовані з лівого верхнього до правого нижнього кутів. Як правило, основні штрихи товщі від інших.

Сполучні штрихи — це горизонтальні і косі штрихи, спрямовані з лівого нижнього кута в правий верхній.

З погляду на зовнішній вигляд шрифти можна розділити на два великих класи:

· шрифти з зарубками(serif);

· шрифти без зарубок(sans-serif).

Зарубками називаються невеликі штрихи, що підкреслюють основні і деякі додаткові штрихи, а також точки і «хвостики», якими закінчуються деякі штрихи.

Шрифти з зарубками (serіf)

Зарубки (serіf) — це поперечні елементи на кінцях штрихів літери. Шрифти з зарубками (рис.7.1) також називають антиквенними, тобто античними, стародавніми. Справа в тому, що вперше подібні елементи у літерах застосували ще римляни.