Історія світової та української культури
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Таблица ведения экскурсия интерактивной выставки «ПОМНИ… мир спас советский солдат»
«ПОМНИ… мир спас советский солдат»
Історія світової та української культури Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти. - К.: Літера, 2000. - 464 с. ВСТУП Культура як скарбниця накопиченого протягом тисячоліть колективного досвіду віддавна вважається головним набутком людей і, за великим рахунком, є кінцевим підсумком життєвих шляхів окремих особистостей, людських колективів усіх рівнів і, зрештою, цілого людства. Відтак вивчення, засвоєння, захист від спотворень, примноження і передача наступним поколінням головних здобутків культури є справою почесною і надзвичайно відповідальною. Однак в Україні усі ці невід'ємні ознаки повноцінного культурного життя протягом довгого часу функціонували скоріше всупереч, ніж завдяки панівним тенденціям суспільних процесів. Українська інтелігенція, і ширше, українська еліта, тобто основні примножувачі й охоронці культурного досвіду, протягом століть зазнавали гонінь та репресій. За сталінського режиму, не задовольнившись знищенням еліти, творці «нової історичної спільноти - радянського народу» загнали репресивну сокиру під самий корінь національної культури, визнавши своїм «класовим ворогом» українське село. Попри тисячолітню історію і кількатисячолітню передісторію культурного розвитку на українських землях, процес консолідації українців як єдиного великого колективу у формі політичної нації розпочався порівняно недавно і ще триває. Для культурно-освітньої сфери суспільного життя це означає, що саме тепер мають визначитися основні пріоритети подальшого культурного розвитку народу України. Тому створення підручника з історії культури, який відповідав би вимогам сучасного і перспективного розвитку молодого українського суспільства, є справою надзвичайно важливою, актуальною і водночас складною з огляду на традиції тенденційного й дуже часто викривленого висвітлення історико-культурних явищ передусім у радянський час. Поки що доводиться констатувати, що десятиліття українського суверенітету в культурній сфері ще не повною мірою виразилося у принциповому перегляді відверто застарілих стереотипів опису і подачі навчального матеріалу, які досі негативно позначаються на рівні багатьох навчальних видань. Це стосується висвітлення як світової культурної спадщини взагалі, так і вітчизняної зокрема. Разом з тим вдумливий і критично налаштований читач міг «продертися» крізь машкару ідеологічних штампів і кліше радянського культурознавства і скласти більш-менш адекватне уявлення про попередні культурні епохи. Тому огульно відкидати спадок радянського культурознавства не варто. Якщо говори- ти про українську культуру, у працях багатьох українських радянських культурологів, істориків, філологів і мистецтвознавців (академік О.Бі-лецький, автори 6-томної «Історії українського мистецтва» та багато ін.) пробивало собі дорогу до читача відчуття живого дихання рідної культури, її світової ваги і неповторного колориту. Серед узагальнюючих праць періоду української незалежності своїм комплексним підходом відзначається «Нарис історії української культури» В.М.Поповича (1998) та праці низки дослідників окремих періодів. Написання колективом викладачів кафедри українознавства Університету внутрішніх справ підручника «Історія світової та української культури» мало на меті принаймні часткове вирішення накопичених у цій сфері проблем. Цей підручник є самостійною, комплексною і багаторівневою працею, в якій зроблено спробу систематичного викладу матеріалу з урахуванням найсучасніших вимог до якості гуманітарної освіти у вузах України. Разом з тим вузькі часові рамки, якими обмежені заняття з курсу історії культури, спонукали авторів бути якомога лаконічнішими в поданих ними оцінках та інтерпретаціях, залишаючи значне місце для ініціативної самоосвіти. Тільки самостійне зацікавлення й заглиблення у надзвичайно багатий і різноманітний у проявах космос культури, як світової, так і вітчизняної, може реально збагатити внутрішній світ і дієво вплинути на формування світогляду сучасної молодої людини. Предмет і завдання вивчення розвитку світової та національної культури суттєво різняться: історія світової культури більше цікава своїми закономірностями й широкомасштабними узагальненнями, тоді як історія національної культури - своїми особливостями і потенціалом патріотичного виховання. Тому підручник поділено на дві автономні, хоча й взаємопов'язані частини, щоб композиційне не перехрещувати у цілому суголосні, але відмінні за змістом і значенням тлумачення культурно-історичних процесів у світі та в Україні. Адресований безпосередньо курсантам ВЗО МВС України, цей підручник стане в нагоді усій студіюючій молоді, оскільки автори і редактор видання уважно ознайомилися з великою кількістю попередньо виданих передусім в Україні, а також за її межами праць з історії культури, і доклали максимум зусиль для того, щоб зробити це видання інформаційно й ілюстративно насиченим, дохідливим і різнобічне корисним для всіх бажаючих покращувати свою обізнаність у питаннях історії культури і підвищувати особистий культурний рівень. Доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України, народний депутат України ОМ. Бандурка Термін "культура" вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора Цицерона (45 р. до н.е.). Первісно він означав обробку грунту, його "культивування", тобто зміни у природі під впливом людини, на відміну від змін, викликаних природними причинами. Вже у цьому первісному змісті терміна було підкреслено важливу особливість культури - її людський фактор, висловлено ідею впливу людини та ЇЇ діяльності на оточуючий світ. Як самостійна наукова категорія "культура" фіксується вперше у працях німецького юриста С.Пуфендорфа (1632-1694). Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини. У подальшому слово "культура" отримало ще більш узагальнене значення, яке охоплювало собою сукупність створених людськими спільнотами традиційних благ і цінностей. У такому розумінні культура постає як створена людиною "друга природа", надбудована над природою первісною, як до певної міри окремий світ, створений людиною додатково до світу природного. Таким чином, у найзагальнішому вигляді культура - це сукупний результат продуктивної діяльності людей. У вузькому, осо-бистісному розумінні культура - це певні цінності та норми поведінки людини в соціальному і природному оточенні, Культура є складним суспільним феноменом, який відігравав і продовжує відігравати величезну роль у життєдіяльності людини. Вона впливає на працю, побут, дозвілля, менталітет, спосіб життя як всього суспільства, так і окремої особистості. Багато пов'язаних з культурою проблем мають глобальний, міжнародний характер. Розвиток культури щільно пов'язаний з прогресом людства, його перспективами. Засвоєння культури - важлива запорука розвитку людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей. Таким чином, культура - це не тільки досягнення минулого, - вона багато в чому визначає сьогодення і майбутнє не лише окремої особистості, а й усього людства. Наше майбутнє значною мірою залежить від напрямків подальшого розвитку культури, а вони, в свою чергу, щільно пов'язані з напрямками політичного розвитку світу, вирішенням глобальних проблем людства. Загроза культурі може _ походити від небезпеки реанімації тоталітарних режимів на кшталт фашистського в Німеччині в 30-40 pp. XX ст., від тенденцій до утилітарної матеріалізації життя, яка неминуче призводить до втрати культурного коріння і має своїм результатом кричущу бездуховність. Все більшого значення набувають взаємодія, взаєморозуміння різних культур країн і континентів світу, в тому числі стосунки сучасної західної культури і пострадянської культури незалежної України, традиційних культур країн, що розвиваються - Азії, Африки, Латинської Америки. Проблеми культури набувають сьогодні першорядного значення, оскільки культура виступає істотним чинником соціального прогресу. Культура суттєво впливає на характер поведінки, стиль і форми спілкування людей, їх свідомість, духовні потреби, ціннісні орієнтації. Рівень культури особистості багато в чому визначає її подальшу долю, кар'єру, життя. Як поступ усього людства, так і розвиток окремої особистості неможливі без засвоєння культурних надбань минулого. Людство й зараз захоплюється шедеврами, створеними митцями як понад дві тисячі років тому, так і 500, і 100 років тому. Культура в її кращих зразках відбиває те прекрасне і вічне, яке не може й не мусить піти в забуття. О.С.Пушкін писав, що "...поняття, праці, відкриття великих представників давньої астрономії, фізики, медицини-... застарілись і кожний день замінюются іншими - творіння ж істинних поетів лишаються свіжими й вічно юними". Так звані "вічні проблеми" мистецтва торкаються тих аспектів людського буття, які завжди хвилювали, хвилюють і будуть хвилювати людей. Це проблеми добра і зла, кохання і ненависті, життя і смерті, прекрасного і потворного, величного і негідного, війни і миру тощо. Історія мистецтва подібна не сходам, які безперервно ведуть вгору, де кожен щабель, виконавши свою функцію, поступається місцем наступному, а швидше пасму гір, сяючі вершини яких, сперечаючись одна з одною, утворюють величну і прекрасну панораму. Людській геній є невичерпним. Кожна нова відкрита цивілізація, представляючи новий ідеал краси, нову варіацію прекрасного, 1 дає нове свідчення невичерпності людської творчості. У творах мистецтва старіє й відмирає для наступних поколінь лише те, що відбиває тільки тимчасові реалії, настрої, схильності, смаки. Шедеври мистецтва попри часткову втрату своєрідності, притаманної й ціл- * Мистецтво - специфічна творча форма суспільної свідомості і людської діяльності, яка найбільш цілісно і комплексно, відповідно до особливостей місця й часу створення, відбиває дійсність у художніх образах (в речовині, звуці, русі тощо). ком зрозумілої лише певній добі, певному народу, завжди відносяться до сфери загальнолюдських цінностей. Сам по собі давньогрецький культ Афродіти для нас не існує. Пройшли століття з тієї пори, як в храмах Еллади на честь богині кохання здійснювались урочисті обряди з жертвопринесеннями. Але мармурові статуї цієї богині - шедеври античного мистецтва - хвилюють і вражають нас я
|