І.2 Умови успішного виховання дітей в сім'ї

У журналі "Сім'я і школа" директор однієї з шкіл Архангельської області писав про дітей, які виховувались у хороших сім'ях: - "Відверто кажучи, мені б дуже хотілося сказати, що такими їх виховала школа. Але будемо об'єктивні: школа, враховуючи специфіку, все-таки переконує, повчає, а сім'я - це практична школа моралі. І якщо в сім'ї здоровий клімат, і діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі високих моральних начал, за майбутнє молодих громадян можна бути спокійним" [13].

Що означає здоровий мікроклімат? Його не виміряєш жодним приладом, як ніякий термометр не визначить сердечного тепла. Але він існує не в нашій уяві, а в мільйонах сімей.

Ми думаємо, що добрі сімейні взаємини зовсім не виключають розбіжностей думок, сутичок. Але в гарній, дружній сім'ї вони розв'язуються без роздратувань, без приниження людської гідності дорослих і дітей, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цінуватимуть авторитет батька і матері, дідуся і бабусі.

Тон сімейного життя - це наслідок дії багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємин між членами сім'ї, культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, його традицій тощо [10].

Педагогічний клімат багато в чому визначається нашою любов'ю до дітей. Як любити дітей? Багато пристрасних, переконливих слів написано з цього приводу. Про це писатимуть і наступні покоління, адже "людину ми творимо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу і гідність людини" [12]. Чудові діти виростають у тих сім'ях, де батько і мати по-справжньому люблять і поважають людей. Відразу видно дитину, в якої батьки глибоко, сердечно, красиво, віддано люблять одне одного. У цієї дитини мир і спокій в душі, глибоке душевне здоров'я, щиросерда віра в добро, віра в красу людську,

Віра в слово, тонка чутливість до тонких засобів впливу - доброго слова і краси [14]. Так писав про найважливіший стрижень батьківської педагогіки В.О. Сухомлинський. Любов до дітей - величезна перетворююча сила. Але вона може бути і головною причиною невдалого виховання дітей, коли до них не ставляться розумні вимоги. Таку любов у народі називають "сліпою". На жаль, у сучасних сім'ях це повторюване явище. Деякі батьки вбачають любов до дітей у тому, щоб віддати їм найкращий шматок, створювати для них за будь-яку ціну найліпші умови.

У свій час Януш Корчак, говорячи про таке ставлення батьків до дітей, з обуренням писав: "Отже, все дозволити? Нізащо: з нудьгуючого раба ми зробимо знудженого тирана. А забороняючи, ми як-не-як гартуємо волю, хоча б у напрямі самоприборкання і самообмеження. І це хоч чогось та варте, хоча б як однобічна підготовка до життя. Дозволяючи ж дітям "усе", догоджаючи їхнім забаганкам, остерігаймось, щоб не придушувати справжніх бажань. Там ми ослаблювали волю, тут її отруюємо" [9].

Зустрічаються і такі сучасні сім'ї, у яких діти відчувають дефіцит батьківської любові. Це зовсім не означає, що в цих сім'ях діти занедбані, що їм не купують іграшки, смачну їжу. Навпаки, вони можуть мати все, що потрібно для нормального фізичного і розумового розвитку, але не відчувати уваги, тепла, довір'я батьків.

Їжа, одяг і сон самі по собі не можуть породити в дітей почуття любові і вдячності. Відмовляться батьки утримувати своїх дітей, про них потурбується держава.

У книжці Януша Корчака "Як любити дітей" є такі проникливі рядки: "Чи земля вдячна сонцю за те, що воно світить? Чи дерево вдячне зернині, що з неї виросло? Чи соловейко співає матері, яка вигріла його грудьми? Чи ти віддаєш дитині те, що взяла від батьків, чи тільки позичаєш, щоб віддати назад, старанно записуючи і підраховуючи відсотки? Хіба любов - це заслуга, що за неї ти вимагаєш плати?". Ми любимо дітей і у відповідь чекаємо дитячої любові. А за що діти люблять своїх батьків? Тільки за те, що вони батьки? Від любові дітей до батьків багато в чому залежить мікроклімат сім'ї. Зігрітий любов'ю батьків, малюк прагне тішити батьків своїми успіхами, зберігає оптимістичний настрій, впевненість, відчуває потребу ділитися з рідними найпотаємнішим. Найважливіше і найважче у ставленні до дітей - знайти міру, щоб ніжність не перетворилася в пестощі, розумні вимоги - у суворий педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала в дітей споживацькі погляди [9].

У сім'ях, де виховується кілька дітей, особливий мікроклімат. Діти дружні, подільчиві, товариські. Якщо росте одна дитина, її, як правило, надмірно пестять. А.С. Макаренко застерігав батьків: "Єдина дитина дуже скоро стає центром сім'ї. Піклування батька і матері, зосереджені на цій дитині, звичайно перевищують корисні норми". Щоб виховання однієї дитини в сім'ї було повноцінним, слід будувати взаємини так, щоб малюк не помічав надмірної уваги до себе, не звикав, що все найкраще тільки йому. Батьки повинні уникати непотрібних примовлянь: "Ти ж у мене один єдиний, ти ж для мене все на світі..." Зростаючи у такій атмосфері, маленький школяр швидко усвідомлює свою виключність, і для безвільних батьків може стати малим тираном [12]. Спокійна, трудова атмосфера взаємної турботи, вимогливості дозволить і в однодітній сім'ї виховати прекрасних чуйних дітей.

Говорячи про тон сімейного життя, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членів родини - бабусі й дідуся. Нерідко у сім'ях з легкої руки деяких молодих батьків вкорінюється зневажливе ставлення до думок, порад дідусів і бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях. Нерідко чуєш від батьків: "Ви не знаєте, який у нашої бабусі важкий характер, вона нам тільки заважає виховувати дітей". У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки, адже був час, коли бабуся була конче потрібна і тоді не заважала. Спробуйте підрахувати, скільки щоденних турбот припадає на долю таких бабусь і дідусів, які "нічого не роблять", а тільки доглядають за домівкою. Деякі батьки повністю перекладають на діда з бабою і виховання своїх дітей. Ви ж на роботі спокійно працюєте, бо впевнені, що вдома все гаразд. То, можливо, слід критичніше поставитися до своїх висновків про бабусину працю, її внесок у тепло і спокій домашнього вогнища [10].

У молоді роки ми мало замислюємось над власною старістю, та нам і важко це уявити. В одному можна бути впевненим, якщо змалку дитина відчуватиме, з якою повагою, чуйністю ви ставитесь до своїх батьків, це обов'язково позначиться і на ставленні до вас у зрілі роки.

Однією з найважливіших якостей батьків-вихователів є вміння спостерігати. Не просто дивитись на дитину і прискіпливо наглядати за нею, а уважно і доброзичливо придивлятись до її поведінки, помічати зміни настрою, прагнути об'єктивно зрозуміти мотиви вчинків, не робити поспішних висновків, а узагальнювати в думці результати багатьох спостережень [7].

Звертаючись до батьків, Януш Корчак говорив: "Виховання дитини - це не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал тяжких переживань і багато думок..." [9].

Спостережливі батьки швидко помічають зміну внутрішнього стану дитини, відчувають її реакцію на слово, вчинок, подію. А все це має велике значення для взаєморозуміння.

Бути спостережливим і уважним до дитини зовсім не означає, що треба слідкувати за кожним її кроком, постійно вимагати, щоб вона обов'язково вам звітувала. Це буде ускладнювати взаємини з дитиною і з часом викличе в неї негативне ставлення до батьків. Довідуватись про все, чим живе малюк, найкраще у невимушеній розмові, яка виникає випадково [1].

Відчувати зміни душевного стану дитини, прагнути зрозуміти їх причини - найперша умова успішного застосування всіх педагогічних прийомів. "Усі дорослі були спочатку дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає", - зауважував Антуан де Сент-Екзюпері. І справді, як часто не вистачає дорослим спогадів власного дитинства, щоб на хвилину стати на місце дитини, розібратись у мотивах і і вчинку [15].

В.О. Сухомлинський був глибоко переконаний у цьому і образно роз'яснював вихователям: "Дорослий випадково потрапив у світ дитинства, світ з іншими життєвими нормами, з іншими поглядами, навіть з іншою мовою, - потрапив і зразу намагається ввести в незрозумілому для себе світі свої порядки; населення світу дитинства не розуміє, що хоче від нього цей дивний мандрівник, а він сердиться, "виходить із себе", "аборигени" тільки плечима знизують: що йому треба?" [14].

Не тільки в дорослих, а й у дітей є право на свій внутрішній світ, і батьки, спілкуючись з ними, повинні завжди пам'ятати про це.

Інколи, розмовляючи з батьками про необхідність чуйності й тактовності в поводженні з малюками, чуємо категоричну відповідь: "Дитина в такому віці ще й не знає, що таке такт". Справді ваш син чи донька не знає, що таке такт, але добре відчуває, якщо дорослі перейшли міру тактовності [16].

Неодмінною ознакою педагогічної культури батьків є їхнє вміння володіти словом - "найтоншим інструментом людського виховання" [11]. Але чи завжди вміють дорослі розмовляти з дітьми? Скажемо відверто, небагато дорослих уміють розмовляти з дітьми. Одні батьки єдино можливим вважають повчальний тон; інші - будь-яку провину різко засуджують; деякі - засвоюють поблажливо-іронічну манеру.

Як саме розмовляти? Ні в якому разі не починати з грубих, різких слів, з "остаточних" висновків: "Я все знаю! Це ти винний!" Діти в таких випадках або затято мовчать, або вперто заперечують. Злість, роздратування, вплив поганого настрою найбільше позначаються на тоні розмов. Здавна відомий вислів "Крик - ознака безсилля". Якщо у вашій родині спілкування, на превеликий жаль, відбувається на підвищених тонах, крик став для дитини звичним, то незабаром настане той страшний час, коли у відповідь на свій крик ви почуєте з дитячих вуст грубі, жорстокі слова. Криком, бійкою, придушенням активності дитини ніколи не виховати справжню людину, а роз'ясненням, переконанням, гумором, особистим прикладом можна не тільки виховувати, а й перевиховувати педагогічне занедбаних дітей. Звичайно, у кожної сім'ї будуть свої прийоми виховання: де тверде слово, де послідовні докази, а де й жарт [4].

Не менш важливими у розмові е інтонація, жести, міміка. Справжній вихователь, писав А.С. Макаренко, коротку фразу "Іди сюди" повинен вимовляти з 15-20 відтінками. І в сім'ї дозвіл та заборона мають бути не лише вмотивованими, а й виявлятися в різних формах та інтонаціях. Наприклад, заборона може звучати як вимога, наказ, розпорядження, попередження, догана, вказівка, рекомендація, осуд, повчання, наполягання, докір, пропозиція і т.п.

Цікаво, як англійський драматург Бернард Шоу підкреслював силу живого слова: "Є п'ятсот способів сказати слово "так" і п'ятсот способів сказати слово "ні", а для того, щоб написати ці слова, є тільки один спосіб" [10].

Усі батьки вимагають, щоб діти слухались, поважали, а от вислухати дитячі розмови і виправдовування вміють далеко не всі люблячі батьки. Особливо тягнуться до розмов з батьком чи матір'ю діти 7-10 річного віку, та часто вони чують у відповідь: "Усе це дурниці", "Так-так, ти ніколи не винний..." Чи варто тоді дивуватися, що в підлітків і старших учнів нерідко згасає інтерес до батьків, як цікавих співрозмовників.

Наслідуючи батьків, дитина поступово засвоює стиль сімейних розмов, навчається користуватися словом у різних ситуаціях. Розвиваючи в молодших школярів уміння користуватись словом, слід мати на увазі такі поради швейцарського мислителя Догана Каспара Лафатера: "Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і закінчуй говорити, коли нічого більше сказати" [13].

Отже, батьки повинні навчитися вдумливо і тактовно користуватися словом, щоб зміст і форма висловлювань по-справжньому впливали на дитяче світорозуміння, щоб за словом ішло діло.

Молодші школярі в усьому прагнуть до наслідування. Для них не може бути нічого кращого, як мати перед очима прекрасний взірець. Мабуть, немає батьків, які б не розуміли цього. Але в щоденному житті доводиться частенько бачити, як малюк не в силах розібратися, чому мати забороняє те, що робить сама, чому батько говорить одне, а робить інше. "Все моральне виховання дітей, - твердив Л.М. Толстой, - зводиться до морального прикладу. Живіть добре, або хоч намагайтеся жити добре, і ви в міру ваших успіхів у доброму житті добре виховаєте дітей... Люди найбільш сприятливі до наслідування в дитячому віці. Ось чому першим принципом виховання є: виховуй сам себе; і перше правило, яке треба виконувати, щоб оволодіти волею дитини, - оволодіти своєю" [16].

Найкращим висновком будуть переконливі слова А.С. Макаренка: "Найбільш правильні, розумні, продумані педагогічні методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І навпаки, тільки правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри... і авторитету" [12].

Важливою умовою успішного виховання дітей є авторитет батьків. Під авторитетом батьків слід розуміти вплив батька і матері на дітей, заснований на повазі і любові до батьків, до їх життєвого досвіду.

Бути батьками приємно, але й відповідально. Перефразовуючи слова Й.В. Гете, можна сказати, що призначення батьків в тому, щоб піраміда життя дітей, основу якої було закладено попередніми поколіннями, піднеслась як можна вище. Гарна батьківська сім'я - фундамент гарної сім'ї дочки чи сина. В хороших батьків найчастіше ростуть хороші діти. Саме від батьків в першу чергу залежить, якими виростуть їх діти, яку лінію поведінки виберуть, яким змістом наповнять своє життя. Аномалії в поведінці підлітків і юнаків, як правило викликані прогалинами сімейного виховання. Якщо підліток бачить відкриту ворожнечу між батьками, якщо на його очах сім'я розвалюється, таке "домашнє вогнище" тільки озлоблює [7].

Людина на своєму життєвому шляху зустрічає багато людей, які впливають на неї, передають свій життєвий досвід, погляди, звички, в той чи інший проміжок життя навіть стають її ідеалом. Часто кумирами дітей і підлітків стають герої улюблених книг, кінофільмів. Але, варто погодитись, найперші, найголовніші впливові життєві приклади - батьки.

Великий вклад в педагогічну науку і в розуміння ролі авторитету батьків в вихованні дітей вніс А.С. Макаренко. Аналізуючи досвід сімейного виховання, А.С. Макаренко прийшов до висновку: далеко не всі батьки розуміють значення авторитету в вихованні дітей і далеко не завжди педагогічне правильними будуть дії і вчинки по встановленню авторитету [8].

Розрізняють такі види авторитету:

Авторитет придушення. Особливо страждають ним батьки. З будь-якого приводу такий батько сердиться, підвищує голос, а нерідко хапається і за ремінь. При такому батьківському терорі положення матері в сім'ї зводиться до нуля, діти виростають або затурканими, безвільними, або самодурами, які мстять за своє пригнічене дитинство.

Авторитет чванства - батьки вихваляються своїми заслугами на кожному кроці, високомірні у стосунках з іншими людьми. Як правило, діти починають чванитися перед своїми товаришами: "Я скажу своєму батькові, він тобі дасть" або "А ти знаєш хто мій батько?" і т.п. При такому авторитеті діти виростають хвастливими, не вміють самокритично віднестись до своєї поведінки.

Авторитет педантизму - батьки тримають дітей в покорі на наказах, розпорядженнях. В сім'ї не радяться з дітьми, не рахуються з їхніми думками. Діти з таких сімей не вміють проявляти самостійність, ініціативу, постійно чекають розпорядження дорослих або чинять опір вимогам дорослих.

Авторитет резонерства, при якому батьки буквально заїдають дитяче життя безкінечними повчаннями і напутливими розмовами. З будь-якого приводу батьки починають довгі і нудні розмови, іноді одні і ті ж. Діти звикають до них, не реагують на них, часто оздоблюються і перестають слухати та поважати батьків.

Авторитет любові - найрозповсюдженіший вид помилкового авторитету. Багато батьків впевнені: щоб діти слухали, потрібно, щоб вони любили батьків. А як це заслужити? Необхідно показати дітям свою батьківську любов, думають вони. Для цього батьки без всякої міри говорять ніжні слова, цілують дітей, пестять. В такому середовищі в дітей виховується сімейний егоїзм. Дитина скоро починає розуміти, що батька і маму можна легко обдурити, все в них випросити, показавши як ти їх любиш. В таких сім'ях виростають люди з холодним серцем. Терплять від такого виховання в першу чергу самі батьки.

Авторитет доброти, де дитяча слухняність купується добротою батьків, їх поступливістю, м'якістю. Батько і мама виступають перед дитиною як добряки, які все дозволяють, нічого для неї не жаліють. Батьки бояться конфліктів в сім'ї, вони за мир навіть з великими жертвами. В такій сім'ї діти дуже швидко починають командувати батьками.

Авторитет підкупу - найаморальніший авторитет, коли слухняність дитини купується подарунками і різними обіцянками. Особливо важкі наслідки такого авторитету в сім'ях, де немає злагоди між батьком і мамою, де виникла конфліктна ситуація. В таких сім'ях батьки задобрюють дитину з метою перетягнути її на свій бік. Дитина користується цим, але поступово перестає поважати і батька, і маму. Виростає людина, яка нічого не зробить за власним бажанням, яка навчена пристосовуватись, бути там, де більше платять, де вона буде мати більше зиску [8].

Яким повинен бути справжній батьківський авторитет, на якій основі він повинен будуватися? На це питання відповів А.С. Макаренко, життя підтвердило справедливість його висновків: "Головною основою батьківського авторитету тільки і може бути життя і праця батьків, їх поведінка" [12].

Таким чином, основний зміст авторитету старших в сім'ї полягає в тому, що батьки своїми думками, працею дають дітям гідний приклад поведінки, поряд з дитиною знаходиться людина, якою вона "дорожить, гордиться як зразком моральності".

Наведемо принципи створення батьківського авторитету:

- ставлення до дітей не повинно бути авторитарним і деспотичним;

- вияв батьківської любові не повинен бути надмірним, бо це тільки завдає дітям шкоди;

- батьки мають бути для дітей прикладом у всьому;

- до кожної дитини потрібно здійснювати індивідуальний підхід;

- треба любити дітей, поважати їх гідність, бути справедливими і тактовними у стосунках з ними;

- як би не були батьки завантажені, вони повинні знаходити час для сердечного спілкування з дітьми, яке не можна нічим замінити;

- батькам важливо пам'ятати своє дитинство - тоді зрозумілішими будуть власні діти, те, що викликає у них повагу до дорослих.

Отже, найголовнішими умовами успішного сімейного виховання ми вбачаємо:

а) сім'я -- міцний і дружний колектив;

б) інтереси членів сім'ї перебувають у гармонійній єдності з інтересами суспільства;

в) повна сім'я -- важлива умова успішного виховання дітей;

г) єдність вимог з боку батька і матері;

д) наявність у батьків почуття відповідальності за виховання дітей;

е) дотримання батьками норм і правил співжиття;

є) атмосфера взаємного довір'я, дружби, доброзичливості;

ж) використання порад А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського у сімейному вихованні.

Діти уважно придивляються до поведінки батьків. Перші уявлення про справедливість, честь, обов'язок дитина дістає не стільки зі слів батьків, скільки з спостережень за їхніми вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, життєве кредо і є головним фактором успішного виховання дітей. В сім'ї в процесі спілкування дітям передається світогляд батьків. Батьки щоденним особистим прикладом прививають дітям свої стереотипи свідомості і поведінки, до чого і зводиться суть всякого виховання. В "домашній школі" проходить підготовка до найважчої і складної професії на землі - матері і батька. При цьому багато батьків інстинктивно додержуються поради Л.М. Толстого: живіть правильно самі, і у вас виростуть хороші діти, неможливо, погано живучи самим, виховати хороших дітей [11].