НАУКОВІ ЗНАННЯ

У розвитку та поширенні наукових знань Київська Русь стояла на досить високому рівні. Через Візантію вона познайомилася з творами Піфагора, Сократа, Платона, Філона, Демокріта, Арістотеля, Епікура та інших мислителів античного світу. Уривки з цих творів входили до складу численних збірників під назвою «Пчела» і були головним джерелом для ознайомлення наших предків з науковими ідеями.

На Русі були поширені натурфілософські твори таких християнських авторів, як Іоанна Дамаскіна, Георгія Писида, Козьми Індикоплова та ін. Ці твори являли собою поєднання наївно-матеріалістичних з 'явлень з релігійно-ідеалістичними. Викладені в них концепції (популярні в XI—XIII ст.), виходили з визнання Бога як найвищої сили, яка створила Світ і править ним. Це — прямий наслідок панування християнської ідеології, спільної для всього європейського середньовіччя. Наукові знання розвивалися разом із новими досягненнями, що з'явилися в результаті виробничої діяльності людей.

Математика на Русі мала прикладний, ужитковий характер. Знання з математики використовувалися під час будівництва, та у торгівлі. Актуальною була проблема мір та ваги, пов'язана з торгівлею, монетною системою, і з побутовими потребами. Підробка еталонів вважалася за найтяжчий злочин і каралася смертю. Стародавня Русь знала і реально застосовувала різні принципи хронологічних обчислень: сонячні та місячні роки, індикти (п'ятнадцятирічні періоди, так зване Велике коло, Метонів цикл тощо), робилися розрахунки при складанні церковних календарів.

Фізика. Найвищий гносеологічний рівень у галузі фізики наші предки запозичили з античності. Ного теоретичне (натурфілософське) підґрунтя становило вчення про чотири елементи, або стихії. Це — земля, вода, повітря та вогонь. Також було поширено вчення про світло як ідеальну форму матерії. Це є концепція неоплатонізму, що була засвоєна в Київській Русі ще в середині XI ст. Видатний київський філософ Іларіон був неоплатоніком і застосовував цю концепцію при соціологічних побудовах. Заслуговують на увагу геніальні передчуття стародавніх вчених, які, не маючи експериментальних даних сучасної фізики, поставили питання про світло як основу і втаємничений сенс буття.

Хімія. Знання в галузі хімії середньовічне природознавство черпало з виробничої практики, пов'язаної з перетворенням одних категорій речовин на інші. Це стосується металургії, склоробної про-

мисловості тощо. Київська Русь мала добре розвинену промислову галузь. Чорна металургія виготовляла предмети із сталі різного ґатунку. Наші предки добре зналися на технічних прийомах для перетворення однієї речовини (наприклад руди на метал) на молекулярному рівні.

Давні русичі знали про хімічні властивості матеріалів, які використовували при виготовленні виробів із скла (намисто, браслети, посуд, віконне скло), різнокольорових емалей, поливи для кераміки і поліхромних плиток, черні — суміші для прикрашання виробів із срібла, смальти для мозаїк та ін. Знання з хімії використовувались також при фарбуванні тканин, обробці шкіри, хутра, виготовленні різних напоїв.

Хімічні знання застосовувалися і у військовій справі. На Русі знали так званий грецький вогонь — легкозаймисту речовину, яку кидали в спеціальних сфероконічних посудинах— своєрідних запалювальних бомбах. Через половців наші предки познайомилися з порохом, винайденим китайцями. Його використовували із залякувальною метою. Вогнепальна ж зброя з'явилася наприкінці XIII— XIV ст.

Астрономія. їй належало важливе місце у системі наукових знань. Але термін «астрономія» мав той зміст, який нині вкладається в поняття астрології(вчення про евентуальний вплив небесних тіл та пов'язаних з ними процесів на людське життя). Давньоруськими натурфілософами було добре засвоєне поняття еклептики. У текстах вона називається «зодійним колом», а її перетин з небесною сферою — зодією. Зодіакальне коло було розбите на 12 знаків. Першим знаком вважався Овен, до якого Сонце вступало у березні, далі йшли: Телець, Близнята, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риба. Було точно розраховано час, протягом якого Сонце проходить через кожний зодіакальний знак.

Літописи засвідчують, що у Київській Русі спостерігали за такими небесними явищами, як сонячні та місячні затемнення, комети, боліди, північне сяйво, метеорити та атмосферні явища. їх трактували як божественні знамення, але опис явищ був реалістичним.

Географія. Освічені люди Київської Русі володіли певними географічними знаннями. їм були відомі три частини світу: Європа, Азія та Африка. Вони добре знали географію своєї держави. Наприклад, у Початковому літописі перелічено всі слов'янські племена Східної Європи і географічне місце їх проживання. Названо ріки Дунай, Дніпро, Дністер, Двіна, Буг, Десна, Сула, Прип'ять, Волга, Ока, Шексна та озера Ільмень, Нево і Біле. Детально описаний шлях «із варяг у греки». Розвитку географічних знань сприяли переклади таких іноземних географічних праць, як «Хроніка» Георгія

Амартола, хронограф Іоанна Малали, «Космографія» Козьми Індикоплова та ін. Чимало географічних знань містила і паломницька література.

З географією тісно була пов'язана і географічна наука. Давньоруських освічених людей цікавили звичаї чужих народів, їхні вірування, родинні стосунки, обряди, спосіб життя тощо. У «Повісті минулих літ», окрім географічних відомостей наведені і етнографічні, де описується побут різних етнічних груп, в тому числі й племен, просторово віддалених від Русі: сирійців, вавілонян, халдеїв, бактріан, індійців, британців тощо. Ці етнографічні відомості запозичені з візантійських джерел.

Біологія. Особливу увагу давньоруських натурфілософів привертала наука про живу природу, з якою людина ототожнювала себе. В уявленні давньоруських книжників весь світ, в тому числі й жива природа, був створений Богом протягом шести днів. Тогочасна біологія могла мати переважно описовий характер. Головним джерелом знань залишалась сама природа, з якою людина постійно взаємодіяла. Наші предки— хлібороби і тваринники— нагромадили великий досвід стосовно рослинного і тваринного СВІТу.

Давньоруські хлібороби добре знали свій виробничий цикл, що залежав від пір року і мали точне уявлення коли орати, сіяти, збирати врожай. Вони розуміли яку роль у вегетації рослин відіграють метеорологічні умови і вміли передбачати їх. У них були надійні методи для сприяння нормальному розвитку і росту рослин — угноєння, ретельність обробки грунтів, певні елементи селекції, щеплення дерев, сівозміна тощо. Заняття сільським господарством було своєрідною академією, воно забезпечувало ефективне його ведення від покоління до покоління.

Подібно позвивалося і тваринництво. Давньоруське стадо складалося з великої і дрібної рогатої худоби, коня, свині, віслюка. Розводили різні види домашньої птиці (курей, гусей, качок, індиків), а також утримували собаку і кота. Мисливство, рибальство і збиральництво також сприяли освоєнню природних ресурсів і знайомству з дикою флорою і фауною.

Відомості про екзотичну флору і фауну (пальми, смоківниці, лев, крокодил, кит, верблюд, скорпіон, слон, носоріг, мавпа, тюлень тощо), давньоруські книжники запозичили з візантійських джерел.

В уявленнях наших предків про флору і фауну був присутній і фантастичний елемент. Поряд з реальними тваринами, іноді описуються єдинороги, дракони, кентаври, сирени, віщий птах Фенікс та ін.

Медицина становила важливий розділ біологічних знань. Ця галузь у Київській русі була добре розвинена. Лікарі (знахарі), яких

називали «льчці» були досить популярними. Писемні джерела свідчать, що «льчці» були при дворах чернігівського князя Святослава Давидовича, Володимира Мономаха, Юрія довгорукого та ін. Однак переважна більшість «лічців» лікували людей, незалежно від їх соціального стану.

Медиками були і ченці у монастирях. Серед них відомий лаврський ченець Даміан та найвидатніший медик домонгольської Русі Агапіт (кінець XI — перша половина XII ст.), який прийняв постриг у Печерському монастирі і діяв там до кінця життя, здобувши велику славу і популярність у народі. Внучка Володимира Мономаха Ганна, склала лікарський порадник «Мазі» у якому розповідається про гігієну тіла, вплив клімату на організм, про сон, лазні, їжу, різні хвороби і лікування ран.

На той час центрами освіти і культури були монастирі. Там концентрувалися основні кадри інтелігенції, в тому числі і медичні. Це було передбачено Студійським Статутом, запровадженим у Київській Русі Феодосієм Печерським. Статут зобов'язував чернечі осередки засновувати лікувальні заклади, богодільні та інші доброчинні установи. Зокрема, при Печерській лаврі було створено шпитальний монастир св. Миколи. Процвітала і аптечна справа.

Найдавнішими розділами медицини було акушерство і гінекологія. Новонароджених дітей приймали баби-повитухи, хірурги лікували травми, отримані на ловах або при збройних сутичках. Інфекційні хвороби (чума, холера, віспа) лікували молитвою і лікарськими рослинами («зелієм»). Лікування ліками рослинного походження у Київській Русі було поширеним з найдавніших часів. Тогочасні лікарі володіли знаннями предків. Також для лікування хворих застосовували різного роду процедури— компреси, пов'язки, масаж, мастила і протирання, клістири, кровопускання, лазню. Медичними знаннями володіли народні цілителі — волхви, знахарі, віщуни.

Отже, наука Київської Русі була адекватною загальному стану позитивних знань європейського, а почасти й східного середньовіччя. Перед давньоруською накою відкривалися широкі перспективи подальшого розвитку, але цей процес був перерваний у середині XIII ст. жорстокою навалою татаро-монгол, яка надовго затримала науковий розвиток нашої країни.