Під постійно-вологими тропічними лісами форму-
ються червоно-жовті фералітні грунти. Вони поширені в еквато-
ріальній Африці (басейн р. Конго), в Південній Америці (басейн
р. Амазонки), на півдні і південному сході Азії, на півночі Авст-
ралії, на Філіппінах, в Новій Гвінеї, на Мадагаскарі та в Індоне-
зії.
Клімат у цих областях теплий і вологий. Кліматичні пори ро-
ку майже не виражені і немає суттєвих коливань температур дня
і ночі. Середньомісячні температури протягом року вище +20°С,
коливання температур в різні пори року не більше 3—5°С.
Протягом року випадає 1800—2000 мм опадів (в окремих міс-
цях до 5000—8000 мм). Вони рівномірно розподілені за сезонами
року. Сухий сезон не перевищує 1—2 місяці. Коефіцієнт зволо-
ження у вологі місяці досягає 5—10, у сухі він знижується до
0,5—0,3. Багато опадів (>20%) випадає у вигляді злив, що приз-
водить до глибокого промивання і ерозії грунтів. Незважаючи на
велику кількість опадів, в тропічних лісах не спостерігається пе-
резволоження і заболочування грунтів. Це пояснюється тим, що
тільки 10% води від суми атмосферних опадів залишається на
промивання грунту і поповнення запасу грунтових вод. Решта во-
логи витрачається на поверхневий стік, десукцію, випаровування з поверхні грунтів і крон дерев. Безумовно, на тих понижених ді-
лянках, де опади скопичуються у великій кількості, формуються
грунти болотного типу.
Рослинність вологого тропічного лісу дає найбільшу біомасу
(в середньому 5000 ц/га) серед усіх біоценозів світу. Вона харак-
теризується різноманітністю видового складу і багатоярусністю.
Поверхня грунту дуже затінена і тому під покривом лісу майже
немає трав і чагарників.
Поверхня червоно-жовтих грунтів вкрита відмерлими рештками
рослин. Щорічно їх надходить 250—400 ц/га. Зольність органічної
маси тропічного лісу становить 5—6%, вміст азоту — близько 1%.
Гідротермічний режим вологого тропічного лісу («оранжерей-
ний» клімат) зумовлює активну діяльність мікроорганізмів, які
інтенсивно розкладають органічну масу до повної мінералізації,
минаючи стадію гуміфікації. Тому суцільної лісової підстилки на
поверхні грунту немає, а грунт має низький вміст гумусу.
Хімічні елементи, які вивільнюються при мінералізації орга-
нічної маси, не всі мігрують з атмосферними опадами в нижні го-
ризонти грунту. Більша їх частина тут же засвоюється густою
кореневою системою рослин і знову включається в біологічний
кругообіг. Таким чином, майже вся маса поживних елементів
міститься не в грунті, а в самих рослинах та в їх відмерлих решт-
ках.
Сумний досвід африканських та південно-американських країн
показує, що знищення вологих тропічних лісів призводить до зни-
кнення грунтового покриву. На ділянках вирубаного лісу швидко
оголюється грунтоутворююча порода.
Профіль червоно-жовтих фералітних грунтів має таку будову
(рис. 28):
Горизонт А — гумусний, коричнево-сірий, структура дрібно-
грудкувата або капролітова, потужність 12—17 см.
Горизонт АВ — перехідний, червонувато-бурий або жовтувато-
бурий, структурні агрегати крупніші, але неміцні, потужність
25—50 см.
Горизонт В — перехідний, бурувато-червоний або бурувато-
жовтий, поступово переходить до яскраво-червоної грунтоутворю-
ючої породи.
Червоно-жовті фералітні грунти бідні на гумус: у верхньому
шарі (5—7 см) гумусного горизонту вміст його 4—5%, в нижній
частині — 1—2%. В складі гумусу переважають фульвокислоти.
Це пояснюється тим, що в складі золи рослинного опаду мало
лужноземельних і лужних основ; в лісовій підстилці відбувається
інтенсивне окислення азоту і сірки. Все це сприяє підвищенню за-
гальної кислотності. В такому середовищі утворюються слабко-
конденсовані фульвокислоти і неспецифічні низькомолекулярні
Рис. 28 Грунти тропічного поясу
1 — червоно-жовтий, 2 — червоний, 3 — червоно бурий саван, 4 — чорний тропічний
органічні кислоти. Тому реакція по всьому профілю грунту кисла
(рН = 5—5,5). Ємкість вбирання цих грунтів дуже низька — 2—
3 мг-єкв на 100 г грунту.
