Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Чорні тропічні грунти




Загальна площа чорних тропічних грунтів світу
становить близько 235 млн га (Дюдаль, 1964). Значні території
ці грунти займають в Австралії, Африці та Індії. Вони належать
до групи інтразональних грунтів.

Особливості генезису, морфології, висока родючість цих грун-
тів здавна привертали увагу грунтознавців. Вони описані в бага- тьох країнах світу під різними назвами: «чорні глини», «бавовня-
ні грунти», «вертисолі». Крім того, вони мають ряд місцевих назв:
«регури» — в Індії, «тін-суда», «фірки», «бадоб» — в Північній
Нігерії, «блек турф» — в Південній Африці, «терра негра» — в
Південій Америці та ін. У вітчизняній літературі їх називають
«чорними тропічними», «чорними монтморилонітовими злитими
(злитоземами)», «чорними злитими тропічними».

Характерною умовою формування цих грунтів є режим періо-
дичного високого стояння грунтових вод або верховодки, тобто
сезонного грунтового зволоження. Інші кліматичні фактори (тем-
пература, опади) приблизно такі самі, в яких формуються червоно-
бурі і коричнево-червоні грунти. Більшість масивів чорних тро-
пічних грунтів перебуває в комплексі саме з цими зональними
грунтами.

Ці грунти розвиваються здебільшого на плоских слабкорозчле-
нованих рівнинах або в депресіях, в заплавах річок та на тера-
сах озер. Більшість чорних тропічних грунтів є палеогідроморф-
ними і гідроморфними. Подекуди вони утворюються в елювіаль-
них ландшафтах на породах з певними властивостями.

Як правило, чорні тропічні грунти формуються на породах,
які багаті на основи: габро, базальти, трапи, вапняки, вулканіч-
ний попіл, осадові безкварцеві глини тощо. Вивітрювання таких
порід в умовах перемінно-вологого клімату, при нейтральній та
лужній реакціях, спричинює утворення вторинних мінералів монт-
морилонітової групи, які зумовлюють високу ємкість вбирання
(до 60 мг-екв на 100 г грунту).

Важливою умовою в генезисі чорних тропічних грунтів є аку-
муляція на понижених ділянках рельєфу продуктів площинного
змивання грунтів з оточуючих територій (родючий мул, розчине-
ні поживні елементи). Колір продуктів змиву здебільшого чор-
ний, оскільки в їх складі багато гумусних рочовин. Таким чином,
чорні тропічні грунти формуються за наявності геохімічного спо-
лучення, тобто за участю хімічних сполук, принесених з прилег-
лих територій.

Особливості генезису чорних тропічних грунтів — один з прик-
ладів впливу грунтоутворюючої породи на географію грунтів.

Гідротермічні умови цих територій сприяють інтенсивному роз-
витку злакових трав, серед яких можуть рости окремі дерева, гру-
пи дерев або чагарників.

Утворюються так звані трав’янисті ландшафти — злаковники,
продуктивність яких значно більша, ніж трав’янистої рослинності
оточуючих субаридних ландшафтів. Щорічний опад фітомаси ста-
новить приблизно 40—50 ц/га. Органічна маса швидко розклада-
ється мікроорганізмами.

У різних районах поширення будова чорних тропічних грун- тів неоднакова, класифікація їх недосконала. Далі описано уза-
гальнену будову тропічних грунтів (див. рис. 28, 4).

Горизонт А — гумусний, чорного або коричнево-сірого забарв-
лення, горіхуватої структури. В нижній частині злитий, щільний,
кубо- або призмоподібної брилистої структури. Можлива наяв-
ність карбонатів і залізистих конкрецій. Потужність 50—100 см.

Горизонт АСса—гумусний перехідний, жовтувато-бурого тем-
ного забарвлення з сизуватими та іржавими плямами, глинисто-
го механічного складу, з великою кількістю карбонатних новоут-
ворень, інколи трапляються залізо-марганцеві конкреції.

Горизонт Сса — монтморилонітова глина або монтморилоніто-
ва кора вивітрювання масивних порід.

Чорні тропічні грунти по всьому профілю (до глибини 100—
180 см) містять мало гумусу (0,5—3,0%). У верхній частині гу-
мусного горизонту переважають гумінові кислоти, а вглиб по про-
філю — гуміни. Більша частина профілю має лужну реакцію (рН =
= 7,5—8,0) і високу ємкість вбирання (40—60 мг-екв на 100 г грун-
ту). Грунтовий профіль насичений в основному кальцієм і магнієм.

Наступною характерною особливістю чорних тропічних грунтів
є процеси попереднього набухання і усадки грунтової маси. Це
зумовлено наявністю великої кількості монтморилонітів та інших
глинистих мінералів, здатних сильно набухати при зволоженні.
При цьому в грунті виникає сильний внутрішньогрунтовий тиск,
який руйнує структурні утворення, деформує грунтову масу і
спричинює сковзання пластичних глинистих мас відносно одна од-
ної і виштовхування їх до поверхні. З’являються глянцеві площи-
ни сковзання, які в зарубіжній літературі називають «слікенсай-
дами».

У сухий сезон об’єм грунтової маси зменшується і грунт роз-
тріскується на значну глибину (100—150 см). Поверхня грунту
ділиться на полігональні форми з шириною тріщин 2—3 см. З по-
чатком дощового сезону в тріщини легко затікає вода і змиває
туди грунтову масу з поверхні грунту. Наступного року цей про-
цес повторюється. В результаті грунтова маса переміщується на
глибину утворення тріщин. Цей процес перешкоджає диференці-
ації верхньої частини профілю на генетичні горизонти і зумовлює
рівномірне забарвлення чорних тропічних грунтів на значну гли-
бину.

В літературі є кілька пояснень причин темного забарвлення
цього типу грунтів. Найбільш логічним є пояснення К. Р. Вандер-
Мерве і П. Фагелера, які вважають, що темне забарвлення цих
грунтів зумовлене особливим складом гумусу. Вони показали, що
в складі гумусу чорних грунтів Південної Африки і Бразилії пе-
реважають гумін і ульмін, які мають інтенсивно чорне забарвлен-
ня. Ці гумусні речовини слабко розчинні в грунтовому розчині і міцно з’єднані з частинками глини, вкриваючи їх тонкою плів-
кою.

Незважаючи на погані водно-фізичні властивості, низький вміст
гумусу і поживних елементів (NPK), чорні тропічні грунти є ви-
сокородючими грунтами тропічного поясу, їх широко використо-
вують у землеробстві.

На цих грунтах вирощують бавовник, зернові, цукрову трости-
ну та інші культури. Ефективними заходами поліпшення їх влас-
тивостей є внесення органічних і мінеральних добрив, сидерація,
піскування невеликих ділянок.

За родючістю до чорних тропічних грунтів подібні лучні грун-
ти. саван,
невеликі масиви яких поширені в Африці і Південній
Америці. Це типові гідроморфні грунти тропіків, які межують з
тропічними болотами. Крім того, з групи гідроморфних у ксеро-
фітно-лісових і саванних областях поширені алювіальні грунти і
тропічні солонці і солоді. Останні поширені в Австралії на соле-
носних породах.

Землеробство в саванних і ксерофітно-лісових областях слаб-
корозвинене. Освоєно всього близько 80 млн га (5% загальної
площі), переважно в густонаселених районах (Південна Африка,
Південна Америка, Індія). Найбільше освоєно чорних тропічних
грунтів — близько 40 млн га, або 20% їх території. Освоєно знач-
ні площі лучних грунтів, а найменше червоно-бурих.

На цих грунтах переважає екстенсивна форма господарювання.
Тут вирощують, як правило, один урожай на рік. В Африці ще й
досі застосовують перелогову систему землеробства, освоюючи
нові ділянки, природну рослинність випалюють.

Заходи, що потребують великих капіталовкладень (зрошення,
внесення мінеральних добрив), застосовують на невеликих пло-
щах. Зрошення застосовують лише на рисових та бавовникових
плантаціях.

У цих областях є значний резерв (приблизно 200—300 млн га)
орнопридатних грунтів, але їх освоєння потребує значних капі-
таловкладень і людської праці.







Дата добавления: 2015-10-19; просмотров: 851. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.003 сек.) русская версия | украинская версия