Умови грунтоутворення в областях тропічного поя-
су різко відрізняються від умов біокліматичних поясів високих
широт. Це зумовлено особливостями клімату, біологічних факто-
рів і грунтоутворюючих порід.
Грунтоутворюючі породи. Типовими грунтоутворюючими поро-
дами тропіків є червоноколірні відклади, які поширені на терито-
рії давньої суші.
В В. Добровольський (1971) довів, що на території Африки в
минулі геологічні епохи було кілька етапів гіпергенезу, які за-
лишили відповідні кори вивітрювання. Утворення цих кір відбу-
валося задовго до формування сучасних грунтів. Так, поверхня,
на якій розвивалася давня каолінова кора вивітрювання, утвори-
лася у пізньому мезозої.
На всій території тропічного поясу, за винятком окремих райо-
нів Австралії, давні кори вивітрювання не є грунтоутворюючими
породами. Вони поховані під корами, що утворилися пізніше. На
великій території давні кори вкриті відкладами червоного забар-
влення, утворення яких почалося на початку неогену.
В результаті розмивання червоноколірного елювію він поши-
рювався на виходах кристалічних порід, на поверхні вулканічних
лав, на давній корі вивітрювання. Отже, червоноколірні відкла-
ди — це особливі гіпергенні утворення, які виникли значно пізні-
ше. Вони мають супіщано-суглинковий механічний склад, потуж-
ність 10 м і більше. З глинистих мінералів в їх складі переважа-
ють метагалуазит і мінерали групи гідрослюд.
Червоноколірні відклади формувалися в умовах гумідного
клімату. Комплекс факторів вивітрювання і грунтоутворення зу-
мовили процес фералітизації (стадія вивітрювання) грунтоутво-
рюючих порід і грунтів. Суть цього процесу в руйнуванні багатьох
первинних мінералів (за винятком кварцу) з паралельним утво-
ренням і накопиченням вторинних мінералів групи оксидів
(R2О3) і невеликої кількості глинистих мінералів групи каолініту
і галуазиту.
Основи і кремнезем виносяться з зони вивітрювання, а гідро-
ксиди заліза залишаються на місці і забарвлюють масу каолініту
в червоне або жовте забарвлення. Крім того, вони цементують
частки каолініту. В результаті утворюється водотривка дрібногруд-
кувата структура, яка зумовлює сприятливі водний і повітряний
режими тропічних грунтів.
Міграція оксидів заліза в понижені сезонно-заболочені ділянки
зумовила утворення пластоподібних скупчень цих сполук, які це-
ментували уламки інших порід і мінералів. Цей процес спричинив
утворення латеритних панцирів, які тепер трапляються на плос-
ких вершинах (останцях) кайнозойських денудаційних поверхонь.
У кінці неогену почався процес аридизації суші, який охопив
значні території тропічного поясу. В посушливих тропічних об-
ластях на ділянках з високим заляганням сезонних грунтових
вод сформувались карбонатні кори.
Таким чином, латеритні кори є гідроморфними утвореннями,
а карбонатні — автоморфно-гідроморфними. Останні несприятли-
ві для грунтоутворення і тому їх відслонення не мають грунтового
покриву. Отже, тропічні грунти формуються в основному на чер-
воноколірних відкладах, від чого вони мають червоне, жовтогаряче
або жовте забарвлення.
Порівняно невелику територію в тропічному поясі займають
інші грунтоутворюючі породи: озерні суглинки, супіщані алюві-
яльні відклади, вулканічний попіл та ін. Грунти, сформовані на
цих породах, не мають червоного забарвлення.
Характерною властивістю червоноколірних відкладів і сфор-
мованих на них грунтів є низька ємкість вбирання. Це зумовлено
наявністю в їх складі значної кількості слабкосорбуючих глинис-
тих мінералів метагалуазиту і каолініту.
Клімат. Характерною особливістю тропічного клімату є високі
температури протягом року, які зумовлюють інтенсивне випаро-
вування вологи. В цих умовах річна сума опадів не дає повного
уявлення про характер атмосферного зволоження. Залежно від
розподілу атмосферних опадів протягом року при постійній ви-
сокій температурі відбувається сезонна зміна промивного водного
режиму непромивним.
Залежно від співвідношення кількості опадів та інтенсивності
випаровування в тропічному поясі бувають сухий і вологий сезо-
ни. Якщо протягом місяця випадає менше 60 мм опадів, то вся
вода випаровується, грунт висихає. Такі місяці називаються.су-
хими. Якщо випадає 100 мм і більше опадів, випаровування не до-
сягає такої величини. Залишається певна кількість води, яка зво-
ложує грунт на значну глибину, а понижені ділянки рельєфу пе-
резволожуються. Такі місяці називають вологими. В зв’язку з
цим в тропічних ландшафтах формуються автоморфні, гідроморф-
ні і автоморфно-гідроморфні (або сезонно-гідроморфні) грунти.
У тропічних ландшафтах має місце мусонний характер перемі-
щення повітряних мас, що зумовлює зміну сухої погоди на до-
щову (сухого сезону на сезон дощів). Вологі повітряні маси пере-
міщуються над поверхнею суші і приносять ту чи іншу кількість
опадів. При цьому поступово зменшується кількість атмосферних
опадів В екваторіальному поясі їх випадає найбільше, а з просу-
ванням на північ і на південь кількість їх зменшується. Це зумов-
лює поступову зміну рослинних і грунтових зон.
Таким чином, в тропічних широтах горизонтальна зональність
грунтового покриву зумовлена зміною лише гідрологічних умов,
а у високих широтах — зміною гідротермічних умов.
Рослинність. Завдяки високій температурі вегетація рослин в
тропічному поясі можлива цілий рік. Однак у зв’язку з поступо-
вою зміною кількості опадів біологічна продуктивність окремих
грунтових зон неоднакова. Вона зменшується в напрямках від ек-
ватора до широти тропіків.
Характерною особливістю тропічного грунтоутворення є ін-
тенсивне розкладання органічних речовин до повної мінераліза-
ції. За оптимальних умов зволоження коренева система тропічних
рослин інтенсивно засвоює хімічні елементи грунту. Атмосферні
опади не встигають вимити їх в нижні горизонти. Біологічний
кругообіг речовин в тропічних широтах відбувається дуже
швидко.
