УДК 621.391.23

 

 

Учебно-методическое пособие для студентов

стоматологических факультетов ВУЗов России

 

 

СЕВЕРО-ОСЕТИНСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ

МЕДИЦИНСКАЯ АКАДЕМИЯ

 

Quot;Ми (українські соціалісти) стали частиною - організуючою, активною, живою, охочою частиною - єдиного цілого. Всякий сепаратизм, всяке відокремлення себе від революцчйної Росії, здавалося смішним, абсурдним, безглуздим. Для чого? Де ми знайдемо більше того, що ми матимемо в Росії? Де по всьому світі такий широкий, демократичний, всеохоплюючий лад? Де така необмежена свобода слова, зібрань, організацій /.../".

В. Винниченко

 

Якось Є.Коновалець сказав,злободенну істину "із соціалістами державу не збудувати". Наведемо ще кілька витягів, з документів тої епохи, щоб зрозуміти природу влади на Україні в ті часи.

І Універсал: "...нас ПРИНЕВОЛЕНО, щоб ми самі творили нашу долю",

ІІ Універсал "...ми рішуче ставимося ПРОТИ ЗАМІРІВ САМОВІЛЬНОГО ЗДІЙСНЕННЯ АВТОНОМІЇ"
ІІІ Універсал “...В ІМЯ РЯТУВАННЯ ВСІЄЇ РОСІЇ сповіщаємо: від нині Україна стає Українською Народною Республікою”
Навіть в ІV Універсалі “Учредительное собрание” - “належить рішити про федеративний звязок з народними республіками бувшої Російської держави”

Істина полягає в тому, що як тоді, так і сьогодні за 96 років, влада служить не Україні. Влада себе бачить у вигляді прислуги його величності Кремля, в якого вона на зарплаті, ізадовільняється з його подачок.

Ці документи, котрі сьогодні вважаються вершиною правової думки тих часів, твердинею української незалежности, а саме Універсали, які також лягли в голови тих хто творив нашу сьогоднішню псеудонезалежність є сміттям і отрутою, за які Україна заплатила непомірну ціну в мільйони життів. Вони і понині суть трунком в мізках існуючої генерації, не варті і копійки. Але їх вміло використовують вороги України, щоб підвести нас, під лінію звязки з Московією. Чого варті лишень спогади Кравчука в яких відкрито пише, що українцем він став опісля прочитання праць, тих же Грушевських-Винниченків, цих кацапів в українських шкурах. Їх ідеологія дуже проста, носи вишиванку, займайся шароварщиною і люби... “матушку Росію” і все що рухається, окрім “хохляцької”, “недорозвиненої” України. Ззовні ця ідеологія наче українська, та всередині вона несе лихе зерно — відданости Московії і ненависти до України. Пятій колоні завше будуть необхідні такі безбожники, здегенеровані політичні лідери, як Грушевські, Винниченки, Ющенки, Тимошенки, Клички, для єдиної цілі — смерті української револьвації — тобто повернення України до початкового шляху,очищеного від псеудовчень і лихих нашаруваннь, повернення України до державности, очищення через полумя національної революції.

Як ганебно вигляда програма псеудодержавних мужів, як того так і нашого часу, порівняно з простим гаслом українського самурая-тарасівця М. Міхновського — Українська Самостійна Соборна Держава від Карпат аж по Кавказ. Як же всі ці владники боялися цього.

Один у полі воїн, яким можна назвати Міхновського, як ніхто відчував що Україну можна здобути силою, і лише збройно може постати незалежність, і із нації-раба нас перетворить в націю-пана лише збройна відсіч окупанту. Саме йому належить заслуга того, що в час коли влада руйнувала Армію, він простий цивільний намагався її злучити і надихнути на боротьбу за Україну.
Якщо вглядатись в цифри — Українська армія на переломний період 1917-1918 рр. Могла скористатися такими силами — 200 тисяч вояків зукраїнізованих частин, 800 тисяч вільних козаків, 150 тисяч вишколених вояків 12 корпусу, 70 тисяч вояків висланих на німецький фронт, кілька полків сердюків, 27 дивізій що складалися переважно з українців, 4 мільйони українців вояків в московській армії.

Натомість наступу на ворога і придушення ворога Української національної революції із силами, що переважали в кілька разів сили супротивника, Україна спиняла наступ, замість відвоювання життєвого простору українця - втрата державності, замість героїчної звитяги — ганебна втеча влади пацифістів, провансалів і холуїв!

Це не означає що понад 300 осіб під Крутами проливали свою кров намарно, це лише означає, що Україна могла мати альтернатвиний шлях розвитку.

Тож, маємо визнавати і власну славу воїнів, і власний срам бездарних і антиукраїнських державників, бачити хто є хто. А це бачення каже нам що націоналізм одвічно буде боротися з соціалізмом, з руїною, в імя незалежности України. Для незалежности якої треба боротися як з ворогом зовнішнім так і внутрішнім, причому з останнім набагато інтинсивніше, адже мета цього ворога відкрити двері у нашу укріплену фортецю Україна, загарбникам.
Що невдалося Міхновському, маємо зробити ми.

Власне це було вступне слово, для ознайомлення ситуації що сприяла виникненню героїчної звитяги і трагедії Крут.

Якщо звертатися до історичних фактів, то з 12 грудня 1917 року, коли на території України було створено маріонеткову Харківську радянську республіку, почалася офіційна війна з совітами. Коли фронти тріщали псеудоукраїнська Центральна Рада, займалася казначим, зокрема грала в рулетку і розважалася в “салонах”. Власне злочинна бездіяльність Уряду сприяла тому, що за короткий період 30 тисяч червонодупих вдерлися - зі Сходу під командою Антонова-Овсієнка, з Пн.Сходу наступала армія Муравйова. Наступ який продовжувався опісля захоплення Харківської, Катеринославської та Полтавських губерній провадився по залізниці Харків-Полтава-Київ з одного боку, і з іншого з Курська через Бахмач. Навідміну від українців ординці мали кулеметні загони та важку артилерію.

Не без крисюків в українському лігві в самій столиці, у вирішальний момент проголошення незалежности, сталося повстання на заводі “Арсенал”, що змусило кинути на його придушення основні ще не знищені військові частини. Саме через це, ставка вирішила направити на зупинення наступу червоних молодих добровольців, юнкерів.

Під тиском військових, зокрема Євгена Коновальця влада (лише тепер 22 січня 1918 року) проголошує IV Універсал, власне незалежність України. Власне швидкість мислення людей освічених має нас вразити більше місяця пройшло з часу проголошення війни 17 грудня 1917 року і лише 22 січня 1918 року влада формально — це зрозуміла. Тому власне більшовики, навіть не вважали це війною, а скорше каральною операцією...

Якби там не було, на зборах студентів першокурсників Київського університету ім. Святого Володимира і Українського народного університету, було ухвалено створення Студентського куреню Січових Стрільців.Власне ще 11 січня в газеті “Нова Рада” було проголошено звернення заклик бороти Україну, хоч по контексту досить сумнівного змісту:
“Треба за всяку ціну спинити той похід /большевиків/ який МОЖЕ призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент українець памятає, що в цей час злочинно бути байдужим. Сміливо ж дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, МОЖЕ останню послугу, тій великій будові, яку ми ж самі й будували — Українській державі! Записуйтеся до Куреня Січових Стрільців/.../”.

От так влада баламутів, закликала через постійні “може”, “мабуть”, “не знаю” до сміливости, до героїзму через пацифістську цивільну непевність, чим власне виказувала страх перед ворогом українців, Власне таким контектстом вона вказувала й на те, що вона найбездарніша влада яка лишень може провадити вйну, як і безсовісна, бо не передала її тим хто здібний до того, влада мегаломанів, без всякого відчуття відповідальності перед Нацією.
Всетаки вдалося скласти 2 “сотні” студентів-юнкерів- очолив їх студент Андрій Омельченко. 26 січня від корпусу на лінії Крути прийшло повідомлення, що потрібна негайна допомога проти наступаючих більшовиків.
27 січня на підмогу прийшла І сотня Студентського Куреня. Дві сотні, що були в районі станції Крути, мали нестачу боєприпасів, всього якихось 16 кулеметів, саморобний бронепотяг — артилерійська гармата на залізничній платформі. Власне вони навіть не мали надії на підмогу. Сили українців складалися з Студентського куреня, 20 старшин та 500 юнаків, київської юнацької школи ім. Богдана Хмельницького, котрих часто уникають при згадці про битву під Крутами.Також вже під час бою до них прилучилися 80 добровольців із Вільного Козацтва. Командувачем українських частин став Аверкій Гончаренко. 28 січня — українці зайняли оборону біля станції Крути Студенти розібрали залізничне полотно. І закріпилися так, що по правому фланзі знаходилася штучна перешкода — насип залізнчиної колії, а на лівому студентська сотня, у складі вже існуючого там загону. Студентський курінь поділився на 4 чоти — 28 -30 чоловік. 3 з них 3 були в окопах, 1 в резерві.

Наступного ранку розпочався наступ. Совіти мали силу яка переважала крутянську залогу: 1 “армія” Єгорова — 1300 штиків, “армія” Берзіна 3500 штиків, Кудинського — 800 штиків.

Та навіть за таких обставин, українці відбивали атаки понад 5 годин. Під час бою ставалося ряд курйозів. Наприклад, до українських військ самовільно долучився сотник Лещенко, котрий притарабанив гармату, якою по залізнчному полотну заходив в тил супротивника, таким чином утворючи явище перехресного вогню. Так під нього попали, найбільш ярі — загін матросів-балтійців Ремньова. Навіть солдати-сибіряки, зазнавши значних втрат, відмовилися йти в наступ і повернули назад.
Довго утримувати сили супротивника українці не могли. Зазнавши великих втрат, і побоюючись реальної можливості захоплення в кільце, українці почали відступ. До того ж Муравйов підсилав червоним постйно підкріплення. Ситуація набувала фатального характеру, і вже певно в безвиході сотня Омельченка пішла в штикову, зазанала значних втрат, зокрема поліг і її командир. Та резерв не дав оточити українське військо і українці успішно добралися до ешелону.

 

Вже на збірці о 17 годині, українці зрозуміли, що не вистачає однієї чоти — розвідувальний загін в складі 27 осіб попав до лабет супротивника. Супротивник котрий втратив в бою більше 300 пик, вирішив компенсувати свою злість, зліквідувавши студентів.Так спочатку над ними познущались, а потім ганебно закололи штиками. Але чота не виказала страху і на сам кінець, доводила що якою б ганебною не була влада вони боролись з Націю, вони боролись за Україну, за свою велику мрію — тому вже знаючи летальний присуд студенти заспівали гімн України. Як не дивно розпочав співати студент, всього лишень 7 класу Пипський.

Таким чином, українці полишені владою на призволяще, змогли не втрачати морального духу воїна і дати відсіч супротивнику, виказуючи безумовний героїзм і палку самовіддачу Ідеї націїї, всупереч розкольницьким планам політиканів і боягузству таких осіб як зокрема Петлюра, котрий будучи із загоном неподалік, не пішов на допомогу, а поскакав на рятування владників у Києві і придушення повстання на заводі “Арсенал”, хоч сили в Києві могли самі впоратися з кількасотним супротивником.

Якби там не було совіти втратили надію на безпершкодне проникнення на Україну, а українці були надихнуті на бойову відсіч у себе на місцях, бо звістка про Крути пройшла через всю Україну, закликаючи до помсти за своїх братів.

Зліквідованих 27 студентів перепоховали лише 19 березня 1918 року, на Аскольдовій могилі. Довгий час вони так ілежали трупом, адже совіти не дозволяли місцевим хоронити цих неприборканих, спів яких певно ще не один рік лунав в їхніх проспиртованих головах. Нині там розсташований скромний памятник, який часто нищать активісти зокрема “Руского Блоку”, яких досі мучить певно український гімн із уст героїв, і окаянний вчинок їх предків, супроти Української Нації, який вони так і не визнали і не покаялися... покищо.

 

УДК 621.391.23

 

Однокристальная микроЭВМ семейства MCS51: Методические указания к лабораторным работам по дисциплине «Цифровые и микропроцессорные устройства» / Сост.: А.К.Артемьев, А.В.Матвеев, И.С. Минченко, Ю.В. Сентябрев. СПб.:Изд-во СПбГЭТУ «ЛЭТИ», 2000. 32 с.

 

 

Содержат описание лабораторных работ, посвященных изучению программно-аппаратных средств однокристальной микроЭВМ 87С51FA, могут использоваться при курсовом и дипломном проектировании.

Предназначены для студентов специальностей 200000 «Электронная техника, радиотехника и связь», 210000 «Автоматика и управление», 220000 «Информатика и вычислительная техника» и бакалавров по направлениям 550400 «Телекоммуникации», 552500 «Радиотехника» для вузов с объемом лабораторного практикума по курсу 16 – 18 ч.