Прутський похід проти Туреччини.

Полтавська перемога і під повний розгром Карла XII не сприяли закінчення війни, вона тривала ще 12 років. Основні причини цього були втручання інших країнах, вимушена війну з Туреччиною, як і того обставина, що Швеція було остаточно розбито суші, але продовжувала панувати на море. Тому на згадуваній другому етапі війни центр бойових дій було перенесено на Балтію. Однак цьому передували невдалі для Росії 1711 року.

Восени 1710 року Туреччина під впливом Карла ХІІ і європейських держав оголосила війну же Росії та зажадала повернення Азову та ліквідації російського флоту на Азовському морі. 120-тысячная турецька армія, до котрої я приєдналося 50 тис. кримськотатарського народу, переправилася через Дунай й у травні 1711 року попрямувала до Дністру. Військові дії развёртывались вкрай несприятливий для Росії. Хоча війна й викликала підйом національно-визвольного руху молдаван, валахів, болгар, сербів і чорногорців, але очікуваних значних підкріплень російська армія не отримала. Ряд генералів діяли нерішуче і виконували вказівок Петра I. Через війну російська армія в 44 тис. осіб була оточена майже 130-тысячной турецької армією. Хоча російські війська боролися героїчно, відбивши атаку турецьких яничарів, втратили лише вбитими більш 7 тис. людина, їхнє становище було досить важким.

Петро скликав військовий рада. Було прийнято рішення: запропонувати туркам перевагу початку переговорів. 10 липня зі стану російських до турецькому візиру направили парламентер. Відповіді також не пролунало. Тоді до туркам відправили другого гінця Дві доби у таборі російського царя солдати, офіцери і генерали не стуляли очей, очікуючи подальших подій. 12 липня сторони підписали мирний трактат. Відповідно до його умовам, Туреччина отримувала назад Азов; ще, Росія обіцяла зруйнувати фортеці Таганрог і Камінний Затон, не тримати військ у Польщі, стояти осторонь у її справи, не мати постійного дипломатичного представництва у Стамбулі, і навіть не підтримувати донських козаків і запорожців.

Умови світу можна назвати тяжкими і принизливими для Росії, хоча він і втрачала те що свого часу було завойоване дорогою ціною. Але збереглася армія, артилерія, завоювання у Прибалтиці.

4.2. Морські перемоги російського флоту при Гангуте і за Гренгаме. Підписання Ништадского світу.

Росія брала нові, і чималі, успіхи у Прибалтиці, цього разу в Померанії. Там проти шведських військ діяли армії союзників — російська, датська і саксонська. На початку 1712 року союзники, осаждавшие Штральзунд і Вісмар, розбили шведів. Проте союзники діяли погано, неузгоджено. Обидва короля позаду російського царя проводили про сепаратний мир. Петро розумів, що Росії знову потрібно покладатися лише з свої сили.

У 1713 р. Російська армія вщент розгромила шведів у Фридрихштадта. Попри останній успіх, підсумки бойових дій 1712 року Петра задовольнити було неможливо. Він вирішив розгорнути воєнні дії о Фінляндії, належала тоді Швеції. Петро надавав майбутньому походу чимале значення, бо з Фінляндії шведи отримували дуже багато, до продовольства.

У 1713 р. російський галерний флот висадив на фінське узбережжі 16-тысячный корпус. Петро командував авангардом десанту. Шведи без бою здали Гельсингфорс і Борго. 7 червня, залишивши командування Апраксину, Петро повернувся у Кронштадт і майже отримав там приємне звістка від Меншикова з Померанії: більш 11 тисяч шведів здалися союзникам під Тонингеном.

У другій половині року російські військ у Фінляндії оволоділи Або, в Померанії — Штеттином. Шведов вигнали з континентальної Європи. Значна частка власності Фінляндії потрапила до рук Петра. Швеція агонізувала, а й через упертості свого короля не могла вийти з війни. Щоправда, в неї залишався досить сильний флот, — за словами царя, «остання надія на» Швеції. Треба було позбавити її цього останнього переваги.

27 липня 1714 року російський флот розгромив велику шведську ескадру у мису Гангут. Вона з 16 лінійних кораблів, 8 галер і п'яти інших судів. Ця перемога, цього разу морська, та ще й на Балтиці, як громом, вразила Європу. У Стокгольмі почалася паніка, королівський двір спішно залишив столицю. Це були перші історія бій російського військового флоту, закончившееся перемогою, Петро порівнював цю перемогу з Полтавської битвою.

Але тут, на Балтиці, після заняття значній своїй частині Фінляндії пішли захоплення військами Петра Аландських островів близько берегів Швеції, потім, у вересні тієї самої 1714 року, экпедиция російського військового загону узбережжя самого королівства. Мирні переговори на Аландських островах закінчилися безрезультатно. Наприкінці липня 1720 року російська ескадра вщент розгромила великі за чисельністю морські сили Швеції при Гренгаме. Після цього Швеція змушена була розпочати переговори щодо світі.

Договір, підписаний 30 серпня 1721 року у Ніштадті, сповіщав встановити вічного світу між Швецією і Росія, перехід до останньої, у цілковите дерегулювання та вічне володіння Ингерманландии, частини Карелії, всієї Естляндії й Лифляндии, зокрема міст: Рига, Ревель, Дерпт, Нарва, Виборг, Корела (Кексгольм), островів Эзель і Даго. За землі Росія виплачувала Швеції компенсації (1,5 млн. крб.). Це був визначний успіх петровській зовнішньої політики України, дипломатії, довгоочікуваний результат війни.