Класифікація моделей корпоративного управління. Інсайдерська й аутсайдерська моделі

Моделі корпоративного управління в країнах з розвинутою ринковою економікою зв'язані, у першу чергу, зі структурою акціонерного капіталу.

Існуючі моделі корпоративного управління підрозділяють на три групи:

• по ступеню концентрації власності (інсайдерська й аутсайдерська);

• по функціональному призначенню спостережної ради (англосаксонська і континентальна);

• за структурою спостережних і виконавчих органів корпоративного управління (унітарна модель і модель подвійних стандартів).

Згідно і нсайдерській моделі корпоративного управління структура власності має високий ступінь концентрації, тобто акціонерами підприємства є обмежена кількість власників. Відповідно ці акціонери називаються інсайдерами. І нсайдерами є:

• власники акціонерного капіталу, що не працюють на підприємстві, але при цьому є власниками акцій підприємства в розмірі, що дає їм право одноособово скликати позачергові збори акціонерів ( в Україні - до 10% статутного капіталу);

• працівники підприємства, що є одночасноі його акціонерами, незалежно від їх частки в статутному капіталі.

Якщо інсайдери в сукупності володіють контрольним пакетом акцій, то на даному підприємстві має місце інсайдерська модель корпоративного управління.

Якщо в сукупності контрольним пакетом акцій володіють дрібні акціонери, тобто аутсайдери, то на підприємстві має місце аутсайдерська модель корпоративного управління.

Аутсайдерська модель корпоративного управління спирається на непряме регулювання з боку незалежних членів спостережних рад, на товарні і фондові ринки.

Інсайдерська модель корпоративного управління спирається на такі механізми, як ринок корпоративного контролю, ринок кредиту і т.д.

Інсайдерська модель корпоративного управління притаманна корпораціям країн континентальної Європи і Японії, аутсайдерська модель поширена в США і Великобританії.

Розходження в підходах до корпоративного управління чітко просліджується на рівні функціональних повноважень одного з органів корпоративного управління на підприємстві – спостережної ради.

Спостережна рада є тим інструментом, за допомогою якого мажоритарні акціонери, інсайдери чи аутсайдери, реалізують свої плани щодо володіння акціонерним капіталом.

На мал. 5.10 представлені моделі корпоративного управління в залежності від повноважень спостережної ради.

 

Рис. 5.10. Моделі корпоративного управління

Найчастіше на підставі існуючих у світі підходів до корпоративного управління виділяють три моделі корпоративного управління:

англо-американську, німецьку (континентальну) і японську, кожна з яких має свої особливості формування складу акціонерів, ради директорів і розкриття інформації про діяльність корпорацій.

Англо-американська модель відрізняється наявністю серед акціонерів великої кількості індивідуальних і інституціональних інвесторів (інвестиційні і пенсійні фонди, страхові компанії й ін.). Керування корпораціями США і Великобританії здійснюється зовнішньої акціонерами. Оскільки більшість громадян цих країн є акціонерами одночасно декількох корпорацій, існують досить тверді правила з приводу прозорості корпоративного управління. Фінансова інформація повинна надаватися державним органам і регулярно обнародуватися (щокварталу - у США, раз у півроку - у Великобританії). Також обнародується інформація про великих акціонерів (понад 5% акціонерного капіталу), репутації призначуваних директорів, про розміри винагороди менеджерів корпорації, про наміри чи злиття реорганізації.

Крім того, у рамках даної моделі корпоративного управління необхідне схвалення акціонерів при виборі ради директорів і призначенні аудиторів корпорацій. У США акціонери не мають права встановлювати розмір дивідендів, ці функції виконує рада директорів. У Великобританії ж це питання виноситься на голосування акціонерів.

При використанні німецької моделі корпоративного управління основними акціонерами корпорацій виступають банки, представники яких обираються в раду директорів.

У цілому, корпоративна система Німеччини має наступні особливості:

• двопалатне правління (виконавча і спостережна ради);

• обмеження права акціонерів при голосуванні на загальних зборах (обмежується число голосів, що має акціонер. При цьому число акцій, якими він володіє, може не впливати на число голосів на загальних зборах).

Німецькі корпорації надають перевагу банківському кредитуванню емісії акцій. Банк одночасно виступає акціонером і кредитором корпорації. Він також виконує функції емітента і депозитарію цінних паперів і боргових зобов'язань.

У рамках даної моделі корпоративного управління також використовуються інші в порівнянні з попередньої правила розкриття інформації про діяльність корпорацій. Оголошуються лише сукупні дані про винагороду директорів і менеджерів, а не кожного з них окремо. Не повідомляються зведення про володіння акціями членами наглядацької ради.

Зараз німецька модель корпоративного управління використовується не тільки в Німеччині, Австрії, Голландії, але і до деякої міри у Франції і Бельгії.

Японська модель корпоративного управління, так само, як і німецька, характеризується важливою роллю банків у складі акціонерів компаній. При цьому корпоративне управління здійснюється в рамках кейрецу, тобто групи компаній, об'єднаних спільним володінням і управлінням. Акціонерні відносини базуються навколо ключового банку, що, як правило, є основним власником акцій корпорації.

Банки надають своїм корпоративним клієнтам кредити і послуги по випуску облігацій, акцій, веденню розрахункових рахунків, а також консалтингові послуги.

У раді директорів японських корпорацій присутні представники уряду, що визначає значний ступінь прозорості ведення бізнесу в рамках даної моделі.