Особливості невиробничої сферу в УкраїніУкраїна за рівнем розвитку сфери послуг суттєво відстає від розвинутих країн, втім дана сфера навіть в наявних, не зовсім сприятливих умовах, демонструє пристойну динаміку розвитку. За 10 років з 2002 по 2013рр. обсяг наданих послуг у вартісному виразі зріс у 7 разів і досяг за підсумками 2012 року 329 млрд.грн (23% ВВП). Фінансово-економічна криза 2008 року і подальша стагнація економіки перервала динамічний розвиток сфери послуг, хоча і не спричинила суттєвий спад економічної активності в даній сфері. Так, за підсумками 2012року сукупний обсяг наданих послуг зріс лише на 0,8% (з урахуванням зміни цін), при цьому варто зазначити, що характер розвитку різних видів послуг суттєво відрізняється (у сфері надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури і спорту зафіксований приріст у 20,8%, в той час, як в сфері освіти зафіксоване зменшення обсягу наданих послуг на 8,4%). У структурі послуг домінуюче становище належить діяльності у сфері транспорту та зв'язку (57,2% від загального обсягу) та операціям з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданню послуг підприємцям (30,8%), що відповідає загальносвітовій практиці. Як свідчить світовий досвід, бізнес у сфері послуг може стимулювати підвищення ефективності господарювання лише за умови позитивного сприйняття суспільством, активної підтримки державою його розвитку. Організаційно-правове регулювання взаємодії суб'єктів бізнесу на ринку послуг є системою державних заходів, спрямованих на розвиток, вдосконалення та упорядкування підприємницької діяльності, а також створення правових механізмів їх реалізації в реальній економічній ситуації. При цьому важливо, щоб державна політика сприяння і регулювання взаємодії суб'єктів бізнесу на ринку послуг формувалася на таких принципах: - принцип довгостроковості у державній політиці сприяння та регулювання розвитку бізнесу на ринку послуг. Найповніше він реалізується в розробленні державних програм, які визначають стратегічні напрями розвитку ринку послуг і методи державного регулювання; - принцип стабільності у державній політиці сприяння та регулювання розвитку бізнесу на ринку послуг. Ґрунтується він на стабільній державній політиці стосовно організаційно-правового регулювання ринку послуг. Важливім завданням держави є захист інтересів споживачів; - принцип юридичної захищеності інтересів підприємців. Контроль за підприємницькою діяльністю щодо задоволення суспільних вимог (екологічні, економічні, соціальні) в умовах ринкової економіки набуває особливої актуальності. Він повинний передбачати водночас юридичну захищеність інтересів усіх підприємницьких структур; - принцип економічної зацікавленості суб'єктів бізнесу в підвищенні ефективності господарювання. Економічні інтереси є об'єктивними мотивами підвищення ефективності діяльності суб'єктів бізнесу на ринку послуг, наслідком чого, як правило, буває повніше і якісніше задоволення потреб споживачів. Таблиця 2.1 Типові функції державного регулювання процесів розвитку бізнесу на ринку послуг
Між державою як виразником суспільних інтересів і підприємницькими структурами ринку послуг формуються певні економічні відносини, покликані задовольнити не тільки їх спільні інтереси, а й гнучко реагувати на зміни у зовнішньоекономічному середовищі. Основні функції державного регулювання ринку послуг класифікують за характером дії, за характером впливу і за змістом (табл. 2.1). Комплексні функції державного регулювання полягають у застосуванні всіх засобів впливу на розвиток бізнесу на ринку послуг (оподаткування, сертифікація послуг). Обмежуючі функції державного регулювання ґрунтуються на запровадженні заходів, які частково обмежують функціонування суб'єктів на ринку послуг(ліцензування і патентування окремих видів діяльності). Підтримуючі функції державного регулювання спрямовані на створення сприятливих розумів для розвитку суб'єктів бізнесу на ринку послуг (бюджетне фінансування, пільгове оподаткування, кредитування, укладення державних контрактів). Регулюючі функції державного регулювання полягають у розробленні і запровадженні стратегічних програм розвитку сфери послуг, окремих її сегментів, а також наданні функціональних повноважень відповідним державним структурним підрозділам щодо втілення їх у практичну діяльність. Правові функції державного регулювання спрямовані на формування законодавчої бази, покликаної сприяти і регулювати розвиток бізнесу на ринку послуг, формувати механізми їх реалізації в реальній економічній ситуації. Основними формами вияву правових функцій держави є закони Україні, які стосуються підприємницької діяльності, ухвали Верховної Ради Україні і Кабінету Міністрів Україні, нормативні акти міністерств і відомств. Саме закони є правовим фундаментом цивілізованого розвитку економіки, в т.ч. і бізнесу на ринку послуг. Економічні функції державного регулювання полягають у створенні та запровадженні сукупності економічних форм і методів регулювання ринкових процесів у сфері послуг. Серед них виокремлюють прямі і непрямі (опосередковані); регулюючі, підтримуючі та обмежуючі. Наприклад, до економічних функцій відносять оподаткування, ліцензування, патентування, сертифікацію, укладення державних контрактів, бюджетне фінансування та ін. Організаційні функції державного регулювання забезпечують формування розумів для сприяння розвитку бізнесу на ринку послуг на основі створення і функціонування відповідних організаційно-правових структур (міністерства, відомства, податкової адміністрації); розроблення державних програм розвитку ринку послуг; створення і налагодження роботи лабораторій з перевірки якості послуг. Прямі функції державного регулювання полягають у безпосередньому втручанні органів державної влади у підприємницьку діяльність суб'єктів бізнесу на ринку послуг(інспектування діяльності, аудиторська перевірка за рішенням господарського суду). Непрямі (опосередковані) функції державного регулювання передбачають застосування законодавчих і нормативно-орієнтуючих регуляторів, які розмежовують законний і тіньовий бізнес, визначають правові норми взаємовідносин учасників бізнесу, обсяги їх відповідальності, містять прийняті в країні економічні важелі стимулювання, підтримки і захисту законного бізнесу. Регулювання ринку послуг здійснюється на національному (встановлює певні режими для діяльності місцевих та іноземних фірм), двосторонньому (догоди між країнами, положення яких поширюються і на сферу послуг), багатосторонньому (конвенції та інші нормативні акти міжнародних організацій) рівнях. Найважливіші національні заходь регулювання ринку послуг спрямовані на встановлення і підтримання стандартів обслуговування в таких сферах, як медицина, освіта та інші, на захист внутрішнього ринку послуг від іноземних конкурентів, стимулювання експорту послуг. Основою заходів регулювання внутрішнього ринку послуг є політичні, економічні та соціальні інтереси країни: працевлаштування населення; підтримка регіональних підприємств у провідних сферах надання(реалізації) послуг; гарантування національної безпеки; стимулювання збільшення внутрішніх капіталовкладень; збереження національних культурних цінностей худе. Експерті ЮНКТАД (постійний допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, завданням якого є сприяння міжнародній торгівлі; утворений у1964 р., до складу входити 114 держав, Україна — з1972 p.; штаб-квартира у Женеві) Конвенції ООН із торгівлі та розвитку виокремлюють такі основні напрями національного регулювання ринку послуг: 1)заходи, що обмежують операції з іноземною валютою, спрямовані на поліпшення стану платіжного балансу країни. Передбачають певні правила обміну валюти, відстрочку платежів у іноземній валюті, обмеження грошових торб, які можна вивозити за кордон; 2)система державних закупівель, спрямованих на розширення споживання послуг національного виробництва(транспортних, послуг зв'язку та ін.); 3)державне регулювання національних галузей послуг методом надання їм пільг (субсидії, пільгові кредити, пільгове оподаткування) з метою підвищення їх конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Наприклад, у процесі реалізації транспортних послуг використання національного транспорту (фрахт) може бути стимульоване податковими і митними пільгами. Договори, що укладаються на державному рівні, можуть передбачати доставку вантажів національним транспортом; 4)заходи, які обмежують прямі іноземні капіталовкладення в інтересах зміцнення національних галузей економіки (страхування, банківська справа, реклама, бухгалтерський облік та ін.); 5)обмеження найму іноземних громадян фірмами, які залучають іноземний капітал. Наприклад, законодавство деяких країн, що регулює банківські та страхові послуги, містить положення, згідно з яким керівні посади в іноземних банках і страхових компаніях повинні займати тільки громадяни країни, де функціонують суб'єкти бізнесу; 6)диференційоване оподаткування іноземних підприємств. Іноді іноземні фірми (філії) сплачують вищі податки порівняно з місцевими підприємствами. Багатостороннє регулювання ринку послуг відбувається шляхом розроблення догод у межах міжнародних організацій широкого профілю. Наприклад, ВТО (Всесвітня організація торгівлі), ЮНКТАД є провідними міжнародними організаціями, що займаються дослідженням і регулюванням торгівлі послугами, розробляють рекомендації для окремихсекторів ринку послуг (морських перевезень, страхових послуг, реалізації новітніх технологій і ноу-хау). Не менш важливим напрямом цієї роботи є розроблення конвенцій та догод міжнародної цивільної авіації, Міжнародної морської організації, Всесвітньої туристичної організації та ін.). Поклад від ситуації, яка складається на ринку послуг, держава може вдаватися до спеціальних заходів регулювання окремих його сегментів. Такими заходами, як правило є: а) законодавче регулювання національних сфер послуг. В Україні цьому завданню підпорядковані, наприклад, закони «Про загальну середню освіту» (1999р.), «Про освіту» (1991р.), «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» (1992р.) та ін. Відповідно до Закону Україні «Про освіту» всі недержавні освітні заклади підлягають обов'язковій державній реєстрації з наступним отриманням ліцензії в органах управління освітою. У процесі ліцензування оцінюванню підлягають не навчальні програми і плани, а відповідність розумів освітньої діяльності встановленому державою галузевому стандарту; б)пряме обмеження та ембарго на імпорт окремих видів послуг. Наприклад, у сфері надання (реалізації) послуг пасажирського перевезення практичне всі країни надають національним авіакомпаніям монопольне право на внутрішні маршрути; у сфері інформаційних послуг існують обмеження на доступ іноземних користувачів до національного банку даних; у сфері соціально-культурних послуг деякі держави забороняють імпорт рекламних фільмів, радіо-і телевізійних передач; в) обмеження напрямів діяльності іноземних фірм на внутрішньому ринку послуг. Наприклад, у сфері консультативних і правових послуг держава дозволяє іноземним юридичним персонам здійснювати консультації тільки з міжнародного має рацію. Іноді може бути боронує їх доля у судновому процесі. Найчастіше для обмеження імпорту окремих видів послуг застосовують ліцензування, ембарго на створення іноземних фірм, заборону перерахування доходів від іноземних інвестицій за межі країни, технічні стандарти, квоти, податки та ін. Наприклад, при укладенні двосторонньої догоди щодо створення сприятливого клімату іноземним юридичним і фізичним персонам багато країн виключають із національного режиму найважливіші сфери послуг (банківська справа, зв'язок, вантажні та пасажирські перевезення, радіо-і телебачення, супутниковий зв'язок). Розвиток підприємництва, в т.ч. ринку послуг, регулюють закони «Про захист має рацію споживачів» (1991), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991), «Про інформацію» (1992), «Про науково-технічну інформацію» (1993), «Про авторське право і суміжні має» (1993) рацію, «Про захист інформації у автоматизованих системах» (1994), «Про туризм» (1995), «Про страхування» (1996), «Про рекламу» (1996), «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення Україні» (1997), «Про кінематографію» (1998) та ін. Десятки інших законів прямо або опосередковано стосуються бізнесу на ринку послуг, регулюють відносини власності, банківські і торгово-посередницькі послуги інноваційну й інвестиційну діяльність. Діють численні укази, ухвали, стандарти інші нормативні документи владних структур. Правова основа, що регулює підприємницькі відносини на ринку послуг, на жаль, далека від досконалості. Основними її недоліками є: - недостатня систематизованість законів і нормативних актів, що регулюють розвиток національної економіки загалом; - застарілість багатьох правових і нормативних положень, що регулюють бізнес на ринку послуг; - нечіткість, багатозначність, розмитість змісту багатьох положень. Це породжує різночитання, спірні ситуації, які виникають між підприємцями, ними і владними структурами, ними і споживачами послуг. Тому особливо важливим питанням залишається визначення оптимальної сукупності законодавчих актів, яка б забезпечила ефективний розвиток комерційного підприємництва на ринку послуг і національної економіки загалом. З огляду на зарубіжний досвід, закони, що регулюють комерційний бізнес на ринку послуг, слід привести у відповідність типові структури підприємницької діяльності з економічними важелями і методами, розвинути правову основу комерційного бізнесу в цій сфері.
Питання до самоконтролю: 1. Дати визначення невиробничої сфери 2. Дати визначення сфери послуг. 3. Охарактеризувати основні чинники, що впливають на розвиток сфери послуг у світі. 4. Охарактеризувати до індустріальне суспільство. 5. Охарактеризувати індустріальне суспільство. 6. Охарактеризувати постіндустріальне суспільство. 7. Охарактеризувати особливості невиробничої сфери в Україні.
Тема 3. Особливості розроблення і створення послуг
|
