Еволюція сфери послуг

 

Багато років економісти вивчають причини зростання послуг. Перший внесок в цьому напрямі зробив А. Фішер, який надав концепцію первинних, вторинних і третинних галузей економіки. До первинних відносяться такі галузі, як сільське господарство, тваринництво, рибальство, лісництво, охота і гірська промисловість. Вторинні включають переробні галузі і будівництво. Деякі автори в цю категорію включили і гірську промисловість. Нарешті, третинні галузі охоплюють транспорт, засоби зв'язку, торгівлю, уряд і особисті послуги. Фішер запропонував характеризувати економіку залежно від пропорції трудових сил, зайнятих в цих секторах. Він також аргументував таку думку: у міру того як ростуть доходи суспільства, основний об'єм попиту переноситься з первинного до вторинних, а потім до третинних секторів економіки.

Сучасна соціологія, автором якої вважають американського соціолога Даніеля Белла, розподіляє всесвітню історію людства на три стадії: доіндустріальну, індустріальну і постіндустріальну. Коли одна стадія приходить на зміну іншій, змінюються технологія, спосіб виробництва, форма власності, соціальні інститути, політичний режим, культура, спосіб життя, чисельність населення, соціальна структура суспільства.

Доіндустріальне - сільськогосподарська сфера, головні структури - церква, армія. Індустріальне - промисловість,головні структури корпорація,фірма

Постіндустріальне - теоретичні знання,головна структура університет, як місце їх виробництва і накопичення.

Доіндустріальне суспільство. Традиційне (доіндустріальне) суспільство - суспільство з аграрним укладом, з переважанням натурального господарства, станової ієрархії, малорухомими структурами і заснованими на традиції способом соціокультурної регуляції.

Домінуючою характеристикою ділової активності в доіндустріальному суспільстві є добувна галузь (тобто сільське господарство, рибальство, лісництво і гірська промисловість). Спочатку життя — це гра проти природи. Рівень технології низький або взагалі ніякий; продуктивність залежить від таких елементів, як пора року, дощ, грунт і фізичної сили людини. Соціальне життя організоване навколо сім'ї і домашньої роботи. Наслідком низької продуктивності і великої чисельності населення є високий рівень безробіття і в сільськогосподарському секторі, і в секторі місцевого обслуговування. Таким чином, виникає велика кількість людей, що працюють або придатних для роботи в області особистих і домашніх послуг.

Притаманні обмеження:

Обмеження виробництва (тобто ремісники замість масового виробництва)

В першу чергу сільського господарства

Обмежений поділ праці. У доіндустріальних суспільствах, виробництво було відносно простим і ряд спеціалізованих ремесел був обмежений.

Обмежена зміна соціальних класів

Місництво — соціальні теорії, за якими вважають, що комунікація була обмежена між людськими спільнотами в доіндустріальних суспільствах. Мали можливість небагато бачити або чути за межами свого села. На відміну від індустріального суспільства, яке виросло за допомогою більш швидких засобів зв'язку, маючи більше інформації під рукою про світ, дозволяючи перед

Це найбільш тривала з трьох стадій, і її історія налічує тисячі років. У наш час на даній стадії розвитку досі перебуває більшість країн Африки, Латинської Америки та Південно - Східної Азії. У доіндустріальному суспільстві основним виробником є не людина, а природа. Для цієї стадії також характерна жорстко авторитарна влада і власність на землю як основа економіки.

Індустріальне суспільство. Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).

Домінуючою характеристикою ділової активності в індустріальному суспільстві є виробництво товарів. Життя стає грою з природою. Економічне і соціальне життя механізоване і ефективніше.

Машини і енергія, яка їх живить, домінують у виробництві: вони замінили мускульну силу. Продуктивність неймовірно зросла; цінується мистецтво робити більше при менших зусиллях. Економічними закликами є максимізація і оптимізація. Розподіл праці розповсюджується все далі.

Технологічний розвиток веде до нових, швидших і більш спеціалізованих машинам, які постійно підвищують продуктивність і замінюють все більше число робочих. Робочим місцем є те місце, де люди, матеріали, машини і ринки організовані для ефективного виробництва і продажу товарів.

Елвін Тофлер виділяє такі характерні для індустріального суспільства риси:

· стандартизація;

· концентрація;

· централізація;

· синхронізація;

На зміну індустріальній ері, почало якій належало промисловою революцією першої половини минулого століття, прийшла інформаційна ера, перехід до якої провідні країни Заходу, а також Японія почали в 50-60 рр. у міру розгортання і поглиблення науково-технічної революції. Деякі дослідники (Хруцкий В.Е, Корнєєва І.В, Автухова Е.Е. вважають, що цей перехід в найекономічніше розвинених країнах світу до середини 80-х рр. завершився Підвищення ефективності виробництва йде переважно по лінії економії витрат минулої праці, витрат по реалізації продукції і зниження накладних витрат в цілому. Це обумовлено різкою зміною вартісної структури витрат виробництва.

Істотні відмінності є і в соціальній області. У індустріальну еру найбільш зростала чисельність виробничих робочих, а також їх частка у складі зайнятих.

У інформаційну еру найбільш швидкими темпами зростає у складі економічно активного населення високорозвинутих країн «частка дрібних і середніх підприємців, працівників управління і переважно розумової праці. Навіть у галузях сфери матеріального виробництва темпи зростання чисельності працівників розумової праці набагато вищі, ніж виробничого персоналу. Мало того, в більшості галузей промисловості частка і чисельність робочих неухильно знижується. Так, в промисловості США частка інженерно-технічного і адміністративно-управлінського персоналу за 1978-1987 рр. зросла в загальній чисельності зайнятих з 16 до 34 %, а у фонді оплати праці за 1954 – 1987 рр. – з 25 до 47%.

Промислова революція, що завершилася «зеленою» революцією в сільському господарстві 40-х рр., звела до мінімуму роль найманої праці в аграрному секторі економіки. Найманих селян змінили сільськогосподарські підприємці і кооператори, в праці яких домінуюче місце займають функції організації і управління.

Переважна частина американських або канадських ферм, застосовують найману працю, має активи в декілька мільйонів доларів і товарообігу на сотні тисяч доларів. Більш 90,% американських фермерів мають вищу освіту. Їм потрібна тепер не наймана праця, а послуги консультантів, інших посередників по питаннях, що представляють для них інтерес, тобто добре розвинена сфера послуг або сфера обслуговування.

Постіндустріальне суспільство. Домінуючою характеристикою ділової активності в постіндустріальному суспільстві є виробництво послуг. Життя тепер можна назвати грою між людьми. Значення мають не м'язи або потужність машини, а інформація і знання. Центром економічного життя є професіонал. Він володіє різного роду навиками і знаннями, повсюдно потрібними в суспільстві. Вимога розширених спеціальних знань і навиків на робочому місці робить вищу освіту необхідною передумовою для того, щоб увійти до постіндустріального суспільства і хорошого життя. Індикаторами способу життя є кількість і якість послуг, які людина може собі дозволити.

Постіндустріальне суспільство - це суспільство, в економіці якого в результаті науково-технічної революції, істотного зростання доходів населення пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація і знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями є рівень освіти, професіоналізм, креативність працівника.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками:

· перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

· переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

· провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

· орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

· прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології»

Попит громадян на більшу кількість послуг і неадекватність ринкового механізму у виконанні цих вимог веде до розширення урядових структур для координації надання цих послуг, особливо на рівні штату і на місцевому рівні.

Зв'язок між часткою невиробничої сфери і рівнем соціально-економічного розвитку країни існує достатньо пряма. Перш за все, слід сказати, що розвиток невиробничої сфери є віддзеркаленням рівня розвитку країн, як в економічному, так і в соціальному плані. Тут існує пряма залежність, тобто чим більше частка невиробничої сфери, тим вище рівень соціально-економічного розвитку країни.

Країна, в якій частка невиробничої сфери висока, має постіндустріальну структуру господарства. Це вища форма розвитку господарства тієї або іншої держави. Це відбувається унаслідок дії науково-технічного розвитку на економіку країни. Унаслідок розвитку невиробничої сфери, частка її в структурі ВВП росте. У деяких країнах цей показник може досягати 70%. Яскравим прикладом великої частки невиробничої сфери в структурі господарства є Японія. Тут упор розвитку економіки зроблений не на виробництво, а на розробку сучасних технологій і інновацій. Також до подібних країн можна віднести США, Канаду, Австралію, а також деякі інші розвинені країни.

Постіндустріальними країнами називають, як правило, ті, в яких на сферу услуг доводиться значно більш за половину ВВП. Під цей критерій потрапляють, зокрема, США (на сферу послуг доводиться 80 % ВВП США 2002 рік), країни Євросоюзу (сфера послуг 69,4 % ВВП 2004 рік), Австралія (69 % ВВП 2003 рік), Японія (67,7 % ВВП 2001 рік), Канада (70 % ВВП 2004 рік), Росія (58 % ВВП 2007 рік). Проте деякі економісти указують, що частка послуг в Росії завищена.

Відносне переважання частки послуг над матеріальним виробництвом не обов'язково означає зниження об'ємів виробництва. Просто ці об'єми в постіндустріальному суспільстві збільшуються повільніше, ніж збільшуються об'єми наданих послуг.

Термін «постіндустріалізм» був введений в науковий обіг на початку XX ст. ученим А. Кумарасвамі, який спеціалізувався на доіндустріальному розвитку азіатських країн. У сучасному значенні цей термін вперше був застосований в кінці 1950-х років, а широке визнання концепція постіндустріального суспільства отримала в результаті робіт професора Гарвардського університету Дэниела Белла, зокрема, після виходу 1973 році його книги «Прийдешнє постіндустріальне суспільство».

Невиробнича сфера, як складова частина суспільного виробництва, еволюціонувала разом з ним і за останні півтора сторіччя істотно змінилася. За цей час відбулися глибокі зміни у виробництві і соціальній структурі суспільства.

Німецький дослідник економічних проблем майбутнього Вольфган Штайнле з дослідницького інституту «Емпірика» в Бонні вважає, що вже незабаром Європа перетвориться на «Ельдорадо світового ринку». Цьому сприятимуть низька вартість виробництва в країнах Східної Європи, високий на Заході і що росте на Сході континенту купівельний попит, кращі в світі біржі і ярмарки, могутні і екологічні чисті транспортно-розподільні системи і кваліфіковані кадри, які завдяки ультра - системи навчання в обов'язковому порядку володітимуть разом з трьома обов'язковими європейськими мовами ще і десятьма іншими.

При цьому затверджують фахівці, більше шансів буде у того, хто пройшов навчання можливо більшому числу професій. Таке поняття, як «вузька спеціалізація» в університетах, може негативно відбитися на шансах майбутнього претендента на робоче місце: хто знає, скільки, скажімо, економістів в області спорту або дослідників космосу буде потрібно вже через два – три роки.