Фінанси промислового підприємства – це система фінансово-економічних відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються і використовуються фонди грошових ресурсів.Фінанси як економічна категорія виражають інтереси учасників ринкових відносин. Фінанси підприємства представляють грошові ресурси. Фінанси підприємства охоплюють усі грошові відносини, зв’язані з виробництвом і реалізацією продукції, відтворенням основних і оборотних фондів, утворенням і розподілом грошових доходів. Кожне підприємство для забезпечення безперебійної роботи повинне мати в своєму розпорядженні не тільки устаткування, матеріали, кадри, але і необхідні кошти для своєчасної виплати зарплати, податків, платежів у бюджет, розрахунків з постачальниками і покриття інших витрат. Ці кошти підприємство одержує: у результаті реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; одержання позичок банку; залучення коштів постачальників і кредиторів; одержання банківських кредитів у результаті виконання лізингових операцій; капітальні вкладення і дотації (асигнування) з бюджету; доходи від цінних паперів; грошові і матеріальні внески засновників; надходження від роздержавлення і приватизації власності; кредити банків і інших кредиторів; безоплатні чи благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян; придбання майна іншого підприємства чи організації. У залежності від джерел одержання коштів фінансування підрозділяється: внутрішнє фінансування, тобто таке, котре здійснюється за рахунок коштів, отриманих від діяльності підприємства (прибуток, амортизація, доход від продаж майна і т.п.); зовнішнє фінансування, що має своїми джерелами кошти, не зв’язані з діяльністю підприємства (кредити, субсидії і т.п.). Важливим показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством своїх фінансових коштів, є показник співвідношення внутрішнього і зовнішнього капіталу. Задача підприємства – визначити розмір коштів і забезпечити їхнє раціональне використання. За допомогою фінансів регулюються грошові відносини між: 1. Підприємством і організаціями чи іншими підприємствами з приводу виконаних робіт і зроблених послуг, при сплаті за сировину, матеріали, устаткування, інструменти, реалізацію готової продукції. 2. Підприємством і зайнятими в ньому робітниками та службовцями при формуванні і використанні фонду оплати праці та інших розрахунків із працівниками. 3. Підприємством і банками при одержанні і погашенні позичок, кредитів, оплаті рахунків. 4. Підприємством і податковою інспекцією. Фінанси підприємства виконують дві функції: 1. Розподільна – підприємства утворюють фонди коштів за рахунок виторгу від реалізації продукції чи надання послуг, направляючи їх на відшкодування витрачених засобів виробництва, видачу зарплати і формування чистого доходу. 2. Контрольна - виникає на основі розподільної функції. За допомогою фінансів забезпечується контроль над виконанням замовлень, використанням лімітів, планів виробництва продукції, прибутку, валютного виторгу, відновленням продукції, ростом продуктивності праці, поліпшенням використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Контрольна функція чи фінансовий контроль здійснюється по трьох напрямках: усередині підприємств і у взаєминах між підрозділами; із зовнішнім середовищем (третіми особами); по лінії державної податкової інспекції. Фінансова діяльність підприємства охоплює наступні основні аспекти керування фінансами: організацію фінансової служби; планування фінансів; облік руху грошових коштів; контроль і аналіз ефективності використання фінансових коштів; стимулювання росту обсягу продажів, прибутку і рентабельності підприємства. Структура фінансової служби залежить від розмірів підприємства, характеру діяльності, фінансової стратегії, наявності технічних коштів управління фінансами і т.д. Головними задачами фінансової служби є забезпечення платоспроможності підприємства і збільшення капіталу.
1.7.2. Кредитування підприємств
Перехід економіки України на ринкові відносини обумовлює зміну економічних підходів до кредитування. Кредитний ринок – це насамперед механізм перерозподілу капіталу, що забезпечує трансформацію грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. За його допомогою вільні грошові капітали і доходи підприємств, приватного сектору і держави акумулюються та перетворюються на позичковий капітал, який передається за певну оплату у тимчасове користування зацікавленим суб’єктам українського ринку. Кредит – позиковий капітал банку в грошовій формі, передаваємий у тимчасове користування позичальнику на умовах забезпеченості, терміновості, платності, зворотності в зазначений час вартості позикових коштів і плюс відсотка за користування кредитом. Важливим критерієм надання кредитів стає кредитоспроможність підприємства-позичальника. Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту, здатність повернути його. По формах кредит можна розділити на: банківський – найпоширеніша форма кредитування, виражається тільки в грошовій формі чи у виді гарантії. державний – держава може виступати у виді позичальника, кредитора і гаранта. У виді позичальника держава виступає при залученні фінансових ресурсів юридичних і фізичних осіб для покриття дефіциту держбюджету і фінансування цільових програм. Як кредитор виступає при кредитуванні пріоритетних підприємств і галузей. Гарантом виступає при кредитуванні іноземними кредиторами проектів, що вимагають гарантії держави. комерційний – кредит, наданий підприємству на договірній основі іншим підприємством, тобто не що інше, як продаж товару з відстрочкою платежу. лізинговий – здача в оренду різних видів технічних засобів, будинків, споруджень; іпотечний – кредит, що видається під заставу нерухомого майна, включаючи землю; бланковий – кредитна картка, що дає право на придбання товарів і послуг у торговій мережі без оплати готівкою; консорціумний; споживчий – кредитування фізичних осіб. Кредитування може робити як банк, так і організації, що займаються виробництвом і реалізацією товару. міжнародний – надається уряду і юридичним особам держави іноземними урядами і юридичними особами, а також міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Використання підприємством фінансових коштів у виді власних коштів чи асигнувань з бюджету називають фінансовими відносинами. Використання підприємством банківських позичок (кредитів) називають кредитними відносинами. Потреба підприємства у фінансових коштах в основній своїй частині покривається за рахунок власних джерел, але в окремі періоди цих коштів може бути недостатньо, у зв’язку з чим у підприємства виникає тимчасова потреба в додаткових коштах. У той же час підприємства можуть мати тимчасово вільні кошти. Тому з’являється можливість і необхідність у тимчасовому перерозподілі коштів між підприємствами. Акумуляція тимчасово вільних коштів одним підприємством і передача їх у виді кредиту іншому підприємству здійснюється у виді кредитно-банківських операцій. Кредитування підприємств організується банківськими установами і провадиться з дотриманням ряду принципів: 1. Цільовий характер кредиту виражається в тім, що його видача проводиться тільки на покриття потреб, перелік яких визначений статутними документами підприємств (будівництво, придбання матеріалів і сировини, приватизація, реконструкція, модернізація основних фондів). 2. Принцип матеріальної забезпеченості кредиту вимагає відповідності суми, виданої банком позички, розміру (обсягу) прокредитованих товарно-матеріальних цінностей чи витрат на підприємстві. Така відповідність досягається тим, що банківські кредити видаються під залишки чи на оплату конкретних видів товарно-матеріальних цінностей чи у порядку відшкодування вже зроблених підприємством витрат. Вимагаючи від підприємств матеріального забезпечення виданих позичок, банки тим самим реалізують своє заставне право, надане їм законом. 3. Принцип зворотності – виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Якщо підприємство в силу яких-небудь причин не повертає банку узятий кредит, то дана позичка утрачає властивості кредиту. Несвоєчасне повернення кредиту свідчить про недоліки в діяльності підприємств, що є підставою для застосування банківських санкцій. 4. Принцип платності – припускає не тільки повернення кредиту, але й оплату за право користуватися позичкою протягом визначеного терміну. 5. Принцип терміновості – припускає встановлення банківськими установами кінцевих термінів користування підприємствами отриманими позичками. 6. Принцип забезпеченості кредиту – виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов’язань. 7. Рівноправність сторін у кредитних відносинах. 8. Кредитоспроможність позичальника.
Фінансові і кредитні ресурси мають відмінності: 1. По характеру використання: а) при утворенні і витраті власних коштів виникають фінансові відносини і гроші витрачаються безповоротно; б) при витраті кредитів банків утворюються кредитні відносини і позички необхідно повернути, сплатити відсотки за користування кредитом. 2. По джерелах утворення: а) фінансові ресурси – власні кошти, отримані при реалізації продукції, робіт і послуг; б) кредитні ресурси – позикові кошти, що складаються з: · власних грошових коштів банку; · тимчасово вільних грошових коштів підприємств, що знаходяться на розрахунковому рахунку в банку; · тимчасово вільних грошових коштів населення, що знаходяться в ощадбанках. 3. По ролі в процесі виробництва і реалізації продукції: а) фінансові ресурси використовуються для розширення підприємства, для придбання виробничих фондів, для видачі заробітної плати, матеріального заохочення; б) кредитні ресурси можуть забезпечити тимчасову потребу в коштах строго за призначенням. Згідно Положення «Про кредитування», затвердженого постановою правління НБУ від 18.09.95 № 246 із змінами і доповненнями, визначені два види банківських кредити. У залежності від терміну, на який видаються кредити, вони поділяються на короткострокові і довгострокові. Аналіз кредитних портфелів промислових підприємств за критерієм строку їх надання свідчить про те, що на сьогоднішній день банківські установи кредитують позичальників, як правило, на короткі терміни, проте є помітною тенденцією до зростання питомої ваги довгострокових кредитів. Якщо у 1992-1993рр. частка довгострокових кредитів у загальному обсязі становила лише 3-4%, то у 2001-2002рр. вона збільшилася до 19,4%. Для формування потужного ринку довгострокового кредитування виробництва норма прибутковості капіталовкладень повинна бути значно більшою ставки відсотка за даними кредитами. Звідси зрозуміло, що поки процентна ставка не буде складати величину меншу норми рентабельності, очікувати активізації ринку довгострокового кредитування не доводиться. Терміновість кредиту визначається термінами (датами) його погашення. Так, короткострокові кредити видаються на термін не більш 1 року, наприклад, під товари відвантажені. Довгострокові кредити – на термін понад 1 рік видаються, як правило, на витрати по впровадженню нової техніки, розширенню виробництва, його реконструкцію, придбання дорогого устаткування та інші цільові програми. Довгострокові кредити можуть бути отримані: у банку; на фінансовому ринку; за рахунок лізингу. Забороняється надання кредитів на: покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування і нарощування статутного фонду комерційних банків і інших господарських товариств; придбання цінних паперів яких-небудь підприємств. Важливою функцією кредиту є стимулювання розвитку виробничих сил, прискорення формування джерел капіталу для розширення відтворення на основі досягнень НТП. Регулюючи доступ позичальника на ринок позичкових капіталів та надаючи державні гарантії і пільги, держава орієнтує банки на переважне кредитування тих підприємств і галузей, діяльність яких відповідає завданням здійснення загальнонаціональних програм соціально-економічного розвитку. Держава може використовувати кредит для стимулювання капітальних вкладень, житлового будівництва, експорту товарів, освоєння відсталих регіонів тощо. Кредитні взаємини між банком і підприємством-позичальником регламентуються на основі кредитного договору, що укладається тільки в письмовій формі. Його форма затверджена НБУ. У розділах договору відзначається: термін договору, сума договору, відсоток по кредиту, напрямок використання кредиту, права й обов’язки кредитора і позичальника. У ньому також обумовлюється відповідальність за: несвоєчасне повернення кредиту і відсотків за його використання – стягування кредитором пені (штрафу) у розмірі 0,5% і більш за кожний день прострочення; за використання кредиту НБУ не по цільовому призначенню – стягування кредитором штрафу в розмірі 25% від суми кредиту. Позичальник, звертаючись в банк за кредитом, повинний мати документально підтверджену підставу для його одержання. А банк, перш ніж дати кредит, повинний вивчити, проаналізувати діяльність позичальника для того, щоб визначити його кредитоспроможність, спрогнозувати ризик неповернення кредиту. Найважливішим показником кредитоспроможності підприємства є коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів підприємства. По рекомендаціях НБУ він повинний знаходитися в межах від 0,5 до 1. Якщо показник перевищує величину (0,5-1), тоді фінансова стійкість негативна. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, що характеризують його акуратність при розрахунках по раніше отриманих кредитах, його поточне фінансове положення і перспективи зміни, здатність при необхідності мобілізувати кошти з різних джерел. Основні критерії оцінки кредитоспроможності підприємства-позичальника: 1. Забезпеченість власними коштами не менш ніж на 50% усіх його витрат; 2. Репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни); 3. Оцінка продукції, що випускається, наявність замовлень на її реалізацію, характер наданих послуг (конкурентноздатність на внутрішніх і зовнішніх ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту); 4. Економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капітальних вкладень і ін.). Для визначення кредитоспроможності підприємства-позичальника роблять розрахунок показників: Основні:
|
