Дайте визначення політичного режиму. Які існують типи політичних режимів? Чим вони розрізняються між собою?

Політичний режим – система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державно-владних структур та населення.

Будь-який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільно-політичних рі­шень; 3) відносинами між політичною владою та грома­дянами.

Поняття «політичний режим» охоплює порядок фор­мування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистос­ті, права та обов'язки громадян, порядок функціонуван­ня каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.

Найпошире­нішою є тричленна класифікація режимів на тоталітар­ні, авторитарні й демократичні.

Тоталітаризм — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним конт­ролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

— наявність загальнообов'язкової ідеології, яка дово­дить необхідність існування даного режиму;

— загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього;

— ігнорування особистих цілей та інтересів заради за­гальних цілей режиму;

— жорстке переслідування будь-якого спротиву і на­віть особистих думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;

— концентрація влади в руках одного лідера чи партії;

— підпорядкування інформаційного простору полі­тичному лідерові чи партії.

Класичними тоталітарними державами були гітлерів­ська Німеччина та СРСР.

Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Найчастіше авторитаризм встанов­люється в країнах, які переходять від тоталітаризму до де­мократії. Характерно, що за авторитаризму існує і грома­дянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регла­ментації зазнає переважно політична сфера. За цього полі­тичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити ре­жимові свою особисту відданість і лояльність, то за авто­ритаризму відданість не обов'язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уні­фікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мо­білізаційні можливості її застосування практично відсут­ні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично зав­жди спотворюються. Авторитарними країнами були в різ­ні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Основними ознаками демократичного політичного ре­жиму є наявність конституції, яка закріплює повнова­ження органів влади й управління, механізм їх форму­вання; визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них. Для демокра­тії характерними є вільна діяльність політичних і гро­мадських організацій, обов'язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери грома­дянського суспільства, економічний та політичний, ідео­логічний плюралізм (заборони торкаються лише анти-людських ідеологій). Демократії властива зміна лідерів. Сутнісними озна­ками демократії є електоральні змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства.

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання: 1) фіксувати певну форму правління; 2) закріплювати й виражати зго­ду народу; 3) регламентувати повноваження урядових структур. І найголовніше — слід спочатку усвідомити де­мократичні цінності, а вже потім втілювати їх у політич­ній діяльності