Дайте визначення політичного режиму. Які існують типи політичних режимів? Чим вони розрізняються між собою?

Політичний режим – система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державно-владних структур та населення.

Будь-який політичний режим визначається трьома основними чинниками: 1) процедурами та способами організації владних інститутів та безпосереднім здійсненням влади; 2) стилем ухвалення суспільно-політичних рі­шень; 3) відносинами між політичною владою та грома­дянами.

Поняття «політичний режим» охоплює порядок фор­мування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистос­ті, права та обов'язки громадян, порядок функціонуван­ня каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.

Найпошире­нішою є тричленна класифікація режимів на тоталітар­ні, авторитарні й демократичні.

Тоталітаризм — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним конт­ролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

— наявність загальнообов'язкової ідеології, яка дово­дить необхідність існування даного режиму;

— загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля «світлого» майбутнього;

— ігнорування особистих цілей та інтересів заради за­гальних цілей режиму;

— жорстке переслідування будь-якого спротиву і на­віть особистих думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;

— концентрація влади в руках одного лідера чи партії;

— підпорядкування інформаційного простору полі­тичному лідерові чи партії.

Класичними тоталітарними державами були гітлерів­ська Німеччина та СРСР.

Авторитаризм — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, можливістю застосування насильства чи примусу.

Найчастіше авторитаризм встанов­люється в країнах, які переходять від тоталітаризму до де­мократії. Характерно, що за авторитаризму існує і грома­дянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регла­ментації зазнає переважно політична сфера. За цього полі­тичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити ре­жимові свою особисту відданість і лояльність, то за авто­ритаризму відданість не обов'язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уні­фікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мо­білізаційні можливості її застосування практично відсут­ні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично зав­жди спотворюються. Авторитарними країнами були в різ­ні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Основними ознаками демократичного політичного ре­жиму є наявність конституції, яка закріплює повнова­ження органів влади й управління, механізм їх форму­вання; визначає правовий статус особистості та принцип рівності перед законом, а також принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них. Для демокра­тії характерними є вільна діяльність політичних і гро­мадських організацій, обов'язкова виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери грома­дянського суспільства, економічний та політичний, ідео­логічний плюралізм (заборони торкаються лише анти-людських ідеологій). Демократії властива зміна лідерів. Сутнісними озна­ками демократії є електоральні змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства.

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання: 1) фіксувати певну форму правління; 2) закріплювати й виражати зго­ду народу; 3) регламентувати повноваження урядових структур. І найголовніше — слід спочатку усвідомити де­мократичні цінності, а вже потім втілювати їх у політич­ній діяльності

тоталітарний	Тотальний, насильниць­кий контроль бюрокра­тичного, партійно-дер­жавного апарату над су­спільством і особою	1. Монопольний контроль держави над ви робництвом та іншими сферами життя спільства. 2. Безконтрольність влади та її централіза ція. 3. Організація суспільного життя на при ципах «надзвичайного стану». 4. Наявність ідеології, за допомогою яка здійснюється легітимізація режиму (часті пануюча партія). 5. Сильний апарат соціального контролю примусу. 6. Мілітаризм і агресивність
авторитарний	«Спосіб правління з обмеженим плюраліз­мом»	1. Моністична структура політичної влад в центрі якої одна людина чи група. 2. Відмова від тотального контролю над суспільством, невтручання або обмежене втручання у позаполітичні сфери. 3. Заборона діяльності політичної опозиції. 4. Опора на силу. 5. Контроль над засобами масової інфор­мації
демократичний	Народ як основа демократичного правління	1. Визначення народу як джерела влади. 2. Виборність основних органів влади та посадових осіб і їх підвладність виборцям. 3. Підконтрольність державних органів ви­борним організаціям і відповідальність пе­ред ними. 4. Забезпечення прав і свобод громадян. 5. Легальне існування опозиції і політич­ний плюралізм. 6. Державний устрій за принципом «розпо­ділу влади»: «Дозволено все, що не заборо­нено законом»