Начало работы

 

6. Гомеостаз Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо в кров або лімфу, що їх омиває. Ці секрети називають гормонами. До залоз внутрішньої секреції належать гіпофіз, щитоподібна, прищитоподібні, загруднинна (тимус, вилочкова), шишкоподібна (епіфіз), надниркові, статеві, підшлункова. Останні дві одночасно є й залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними. Гормони - це біологічно активні речовини, які в невеликих кількостях здатні чинити на організм значний вплив.Гормони характеризуються специфічністю, тобто кожний гормон виконує певну функцію. Гормони, надходячи в кров, діють далеко від місця синтезу. В швидкості виникнення ефекту гормони поступаються нервовій системі.Хімічна природа гормонів неоднорідна: це видозмінені амінокислоти, білки, поліпептиди, стероїди (органічні сполуки, які належать до групи складних ліпідів, що не піддаються омиленню) та ін. Так, тироксин щитоподібної залози є йодованою амінокислотою; інсулін, глюкагон підшлункової залози,соматотропін (гормон росту) гіпофіза - білки; адреналін, норадреналін надниркових залоз - катехоламіни (азотовмісні органічні сполуки, що утворюються в клітинах організмів з амінокислот у процесі декарбоксилування); гормони статевих залоз естрадіол, тестостерон - стероїди. Гормони мають сильний вплив на регуляцію обміну речовин, росту, статевого розвитку, функцій' окремих органів. Одні гормони здатні підсилювати функцію, інші - послаблювати. Отже, завдяки гормонам, що виробляються в залозах внутрішньої секреції, здійснюється регуляція життєдіяльності організму.Злагоджена функція залоз внутрішньої секреції може порушуватися. Залози можуть виділяти гормони в надлишку, що супроводжується їх гіперфункцією (понад норму). В інших випадках залози можуть виробляти мало гормонів, тоді виявляється недостатність їх в організмі - гіпофункція (менше норми). Гіпер і гіпофункція призводять до порушення життєдіяльності організму, виникнення захворювань.Разом з нервовою системою вони належать до біологічних регуляторів вищого ряду і забезпечують нейрогуморальну регуляцію.

 

7.Біоритми. Біоритмами називаються ритми фізіологічних процесів, властиві усім живим організмам. Їхній характер завжди індивідуальний. У залежності від характеру біоритмів людей можна розділити на п'ять біоритмічних типів, чи хронотипів. Це "сови", що пізно лягають спати, найбільш активні в другій половині дня чи ввечері і вночі; "жайворонки" - рано встають, найбільш активні ранком; слабко виражений ранковий тип; "голуби", однаково активні в різний час доби, і слабко виражений вечірній тип.Розрізняють добові, сезонні, місячні, річні, багаторічні біоритми.Режим праці і відпочинку повинні відповідати хронотипу. "Жайворонкам" не рекомендується працювати у вечірню зміну чи по ночах, тому що може порушитися синхронність дії біоритмів організму. Результат - різке погіршення стану здоров'я. Збій біоритмів може відбутися і коли людина різко змінює режим праці і відпочинку. Наприклад, при переході на позмінну роботу чи роботу повну цілодобову. Самопочуття людини багато в чому залежить від того, наскільки режим праці і відпочинку відповідає його індивідуальним біоритмам. Активізація органів підпорядковується внутрішнім біологічним годинником. При енергетичному порушенні організму відбувається взаємодія головних органів, підстроювання їх один під одного, і під зміни навколишнього середовищаПорушення синхронності біоритмів. різко погіршується самопочуття і слабшає імунітет. Дуже часто в людей, що відносяться до ранкових типів, але працюють вночі чи протягом доби, порушується діяльність серцево-судинної системи і терморегуляція. Вони постійно почувають втому, слабість, легкозбуджувані, їх організм не відновлюється під час відпочинку. Крім того, вони частіше, ніж інші, стають "жертвами" загострень хронічних хвороб і простудних захворювань - ОРЗ, грипу, бронхіту. Вчені називають це явище "станом біологічного нездоров'я".

8. Грибкові і паразитарні захворювання Грибкові захворювання: викликають хроботворні грибки, вони є збудниками епідермофітії, стригуючого лишая, парші. Вірусами викликаються слідуючи хвороби шкіри: бородавки, пузирковий лишай, оперізуючий лишай.
Паразитарні захворювання: викликаються тваринними паразитами: чесотка, вошивість (педукульоз).Джерелом захворювань є хвора людина чи хвора тварина, зараження може відбуватися при безпосередньому контакті, а також через предмети особистого користування.До ураження патогенними грибками особливо схильні люди у яких діагностується:— порушення імунної системи організму (імунодефіцитний стан);
— порушення вуглеводного обміну (цукровий діабет);
— захворювання залоз внутрішньої секреції;— порушення цілісності шкірного покриву;— мацерація шкіри в результаті підвищеної вологості;— прийом антибіотиків широкого спектра дії;— недотримання правил особистої гігієни.
Грибки можуть уражувати всі шари шкіри, а також її придатки: волосся і нігті. Залежно від цього розрізняють шість видів грибкових захворювань.
Грибкові захворювання шкіри волосся.
Епідермофітія;Мікроспорія;Тріфофітія;Фавус

3-2 захворювання відоме під назвою стригучий лишай.
Фавус – звуть пармою. Епідермофітія (грибок) – частіше вражає підошви ніг, міжпальцеві складки пахову область, підмішечні впадини, нігті (дизінфекція інструменту, рушників щоб непередавалось).
Мікроспорія, трихофітія – різновидності стригучого лишая. Ранки округлої форми, волосся на них обломані (стирачать як пеньки), на 3-4 мм піднімаються над рівнем шкіри. Інколи волосся можуть бути обломані в рівень з шкірою і тоді вона має вигляд чорних крапочок. Звідси і пішла назва стригучий лишай.
Парша – вражає волосяну частину голови, на шкірі розвиваються жовті (корочки) шкірочки округлої форми. На місцях враження термостійке облисіння, розповсюджується на всю волосяну частину голови. Джерелом зараження грибковими хворобами є хворі люди і твирани, а також предмети на яких попали грибки.
Профілактика: своєчасна ізоляція хворих тварин і людей.
Паразитарні захворювання:
Чесотка – заразне захворювання шкіри викликається чесоточним кліщем, попавши на шкіру людини запліднене самка, прокушує поверхневий шар шкіри і відкладає яйця. Через декілька днів личинки перетворюються на дорослих кліщів. Головною ознакою хвороби є сильний зуд (свербіння) і розчеси.
Вошивість (педикульоз) – заразне захворювання. Розрізняють три види вошей.
Запліднена самка відкладає яйця (гниди) виділяючи при цьому клейку речовину, якою яйце прикріпляється до шкіри і волосся. Самка живе один місяць, але за цей період відкладає 150 яєць.
9. Шкіра. Шкіра - це найбільший орган, загальна площа якого в дорослої людини становить приблизно 1,5-2 м2. Шкіра тонша на тих ділянках тіла, які менше піддаються дії тертя (наприклад, внутрішня поверхня передпліччя), грубіша там, де навантаження більші (приміром, підошви ніг). Шкіра має три шари: внутрішній - дерма, в якій розта­шовані кровоносні судини, нерви, потові та сальні залози, коріння волосся та нігтів; середній - епідерміс, де містять­ся живі клітини, які діляться, ростуть, розвиваються і старіють, посуваючись до зовнішнього шару шкіри - рого­вого. Роговий шар практично непроникний для шкідливих речовин, значною мірою перешкоджає випаровуванню во­логи, а також має деякі бактерицидні властивості (тобто вбиває деякі бактерії). Функції:терморегуляційна, рецепторна, захисна, дихальна, видільна, обмінна, синтетична (віт.Д), депо крові (затримка),самоочищення.Під дією зовнішніх факторів (фізичних та хімічних) вини­кають запальні процеси у шкірі, найчастіше потертості, попрілості, опіки, озноблення. Багато захворювань вини­кає внаслідок дії біологічних факторів: бактерій, вірусів, грибків. Велике значення мають також внутрішні фактори: стан нервової та ендокринної систем, білкового, жирового та вуглеводного обміну, наявність вогнищ місцевої інфекції, ураження судин та ін.Все це може викликати різні патологічні процеси: запа­лення, крововиливи, порушення пігментації, відмирання окремих утворень (волокон сполучної тканини, сальних та потових залоз, волосяних цибулин тощо), а також пору­шення кровообігу та живлення шкіри.Деякі стани шкіри мають спадковий характер. Більшість родимих плям зникає з часом, але за ними потрібно весь час спостерігати, оскільки іноді вони можуть перероджува­тися в небезпечну форму раку.
Оскільки шкіра є передовим рубежем організму, то до­волі часто доводиться надавати їй першу допомогу при подряпинах, скалках, порізах, пухирях та синцях.
Запах поту зазвичай усувають правильним доглядом, підмиванням. Купання та підмивання - прекрасний засіб при сальності шкіри, але надмір води та засобів гігієни ви­сушує шкіру, робить ламкими нігті. обережно поставтеся до косметики, що містить лікарські засоби, і застосовуйте її тільки після консультації лікаря.
Косметичні засоби здатні проникати через неушкоджену шкіру та впливати на той чи інший орган та й на організм в цілому. Застосування кремів з антибіотиками може виклика­ти алергію, призвести до виникнення грибкових захворювань унаслідок знищення мікробів, які знешкоджують грибки. Крім того, розвиваються стійкі до антибіотиків штами бактерій.Уникайте гормональних кремів, якщо вони вам не реко­мендовані лікарем.

10. Група крові, резус, донорство Група крові людини - це набір антигенів, які знаходяться в еритроцитах, лейкоцитах,
тромбоцитах, плазмових білках.
Група крові залишається незмінною впродовж всього життя людини. Все людство залежно від вмісту в еритроцитах антигенів (аглютиногенів) А і В ділиться
на 4 групи:
I група - не містить антигенів;
II група - містить аглютиноген А;
III група - містить аглютиноген В;
IV група - містить аглютиногени А і В. Кожна з цих груп може містити або не містити ще один білок еритроцитів — резус-фактор. Резус-фактор - це речовина (білок), яка лежить на поверхні еритроцитів, червоних кров'яних тілець. Близько 85% людей мають цей самий резус-фактор і, відповідно, є резус-позитивними. Інші ж 15%, які його не мають, є резус-негативними. Вірне визначення групи крові та резус-фактора життєво важливе для людини при переливанні крові(гемо трансфузії), тому що несумісність крові донора і реципієнта за групою чи резус-фактором може призвести доаглютинації, гемолізу еритроцитіві/чи згортання крові з можливістю смерті пацієнта— гемотрансфузійний шок. Аглютинація — склеювання в грудочки і осідання завислих у рідині мікроорганізмів або окремих клітин — еритроцитів чи лейкоцитів. Донорство крові — добровільне надання своєї крові чи її компонентів для подальшого переливання хворим, що цього потребують. Донором може бути кожна здорова людина віком від 18 до 60 років. Протипоказанням до здачі крові є нездоровий стан, оскільки втрата невеликої кількості крові на фоні нездоров'я може різко погіршити загальний стан організму, викликати загострення або подовження терміну хворобливого стану. Переливання крові (гемотрансфузія) — операція, яка полягає у перенесенні певної кількості крові або компонентів крові від донора до реципієнта. Має на меті заміну втрачених компонентів та відновлення функцій крові. кров І групи можна переливати особам з будь-якою групою крові. Люди з І групою крові є універсальними донорами. Особам, які мають IV групи, можна переливати крові усіх 4-х груп. Такі люди є універсальними реципієнтами. За останніми рекомендаціями переливати можна лише одногрупну резус-сумісну кров. Якщо кров резус-позитивного донора перелити резус-негативному реципієнту, у нього можуть утворитися антитіла, та при наступному переливанні крові від резус-позитивного донора виникне реакція руйнування еритроцитів резус-антитілами - резус-конфлікт. Резус-негативному хворому потрібно переливати тільки таку ж резус-негативну кров. Також, резус-конфлікт може зустрічатись при вагітності - коли плід має Rh-фактор відмінний від такого у мами.Для попередження ускладнень перед переливанням крові:визначають групу крові хворого та донора,резус-приналежність хворого,роблять пробу на індивідуальну сумісність,пробу на резус-сумісність,біологічну пробу, якщо потрібно.

 

11. Зір і слух у дітей. Глухота - найбільш різкий ступінь ураження слуху, при якій розбірливе сприйняття мови стає неможливим. Повна глухота зустрічається рідко. В більшості випадків зберігаються хоч би невеликі залишки слуху. З їх допомогою дитина може сприймати дуже гучні, різкі немовні звуки (дзвінок, свисток), окремі звуки мови, а іноді прості, добре знайомі слова, вимовлені голосно біля вушної раковини.Глухота може бути природженою і придбаною. Природжена глухота зустрічається рідше. Причинами її є:1) неправильний розвиток слухового органу у період вагітності матері (вплив спадкового чинника);2) несприятливі умови розвитку плоду в результаті дії шкідливих чинників в період вагітності матері: перенесені інфекційні захворювання — грип, кір, травми і т. д.; вживання матір'ю алкоголю; лікування стрептоміцином і іншими лікарськими препаратами; травма плоду в перші місяці вагітності.Придбана глухота найчастіше є результатом запальних процесів у внутрішньому вусі і слуховому нерві при різних захворюваннях: менінгіті, кори, скарлатині, грипі, свинці і т.д.
Залежно від часу виникнення розрізняють ранню глухоту, що виникла в період передмовного розвитку, і пізню, таку, що наступила, коли у дитини мова вже сформувалася.Ураження слуху, при якому виникають труднощі в сприйнятті мови за допомогою слуху. Якщо при глухоті сприйняття мови різко обмежене, то при приглухуватості в спеціально створюваних умовах (посилення голосу, використання спеціальної звукопідсилюючої апаратури та ін.) можливості сприйняття мови зростають.
Причини виникнення приглухуватості різноманітні. Погіршення слуху наступає:
1) як результат гострого або хронічного запалення середнього вуха: відбуваються патологічні зміни в середньому вусі — прорив барабанної перетинки, рубці, зрощення, що приводить до порушення рухливості барабанної перетинки і ланцюга слухових кісточок;2) як результат хронічних захворювань носа і носоглотки (наприклад, аденоїдні розрощування); при цьому порушується прохідність євстахієвої труби; 3) як результат перенесених інфекційних захворювань (скарлатини, грипу, кори);
4) як результат природжених аномалій органів слуху в ембріональному періоді.

Зорові розлади пов'язані не тільки з умовами зоровоїроботи, але і з іншими широкими соціальними і побутовими умовами. Це такіфактори, як харчування, зокрема вітамінна недостатність, природніумови, клімат. Встановлено зв'язок між порушеннями зору та станомздоров'я. Має значення ріст і розвиток самого органа зору,спадкова схильність та ін Важливу роль відіграє істан нервової системи. Велика напруга н.с. і дратівливістьтакож може служити схильністю до розвитку зорових розладів.Іншими словами, не можна виділити один якийсь фактор, що впливаєна розвиток порушень зору. Можна тільки думати про переважне значеннятого чи іншого фактора в конкретних умовах. Найбільш поширені форми порушення зору у дітей - цеспазм акомодації, короткозорість, далекозорість, астигматизм і косоокість.

 

12. ПД при отруєннях. симптоми отруєння отрутними рослинами й надання першої долікарської допомоги.
Білена чорна – сухість слизуватої порожнини рота й шкіри, шкірний висип, осиплість голосу, спрага, нудота, блювота, затримка сечовипускання, підвищення температури тіла, судоми, буйний стан. Симптоми розвиваються від 10 хв до 10–15 ч. При отруєнні біленої чорної показане промивання шлунку розчином гідрокарбонату натрію з активованим вугіллям; вологе обгортання, холод на голову, пахові області, симптоматичне лікування.
Дурман звичайний – сухість слизуватої порожнини рота й шкіри, шкірний висип, осиплість голосу, спрага, нудота, блювота, затримка сечовипускання, підвищення температури тіла, судороги, буйний стан. Симптоми розвиваються від 10 хв до 10–15 ч. При отруєнні дурманом звичайним показане промивання шлунку розчином гідрокарбонату натрію з активованим вугіллям; вологе обгортання, холод на голову, пахові області, симптоматичне лікування. Рицина звичайна – нездужання, нудота, блювота, біль і печія в стравоході й шлунку, головний біль, сонливість, втрата орієнтації, свідомості, ціаноз, порушення серцевої діяльності, судоми, температура тіла знижена. При отруєнні рициною звичайною слід провести багаторазове промивання шлунку, клізми із уведенням активованого вугілля, також показане приймання слизуватих відварів (кисіль, желе); повний спокій з обігріванням тіла. Паслін чорний – біль у животі, нудота, блювота, депресивний стан, запаморочення, утруднений подих, неправильний пульс, порушення серцевої діяльності, коматозний стан. При отруєнні пасленом чорним показане промивання шлунку активованим вугіллям, штучна вентиляція легенів.. У всіх випадках отруєнь отрутними рослинами повинна бути проведена госпіталізація в лікувальну установу. Отруєння наступає при вживанні в їжу отрутних грибів (мухомори, бліда й зелена поганка, несправжні опеньки), а також умовно їстівних грибів (рядка, зморшки, свинушки, волнушки, сироїжки) при їхній недостатній кулінарній обробці (якщо вони мало промиті, не витримані у воді, погано проварені, не прожарені). Схований період отруєння – 1–4, рідше 10 ч. Потім виникають нудота, блювота, розлитий біль у животі, діарея, може з'явитися жовтяниця; при важких отруєннях – паралічі, кома. При наданні допомоги необхідно рясне питво з наступним викликанням блювоти, очисна клізма. Промивання шлунку активованим вугіллям. Термінова госпіталізація.

 

13. Вакцинація - створення штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини чи анатоксину; Вакцини можна умовно розділити на чотири групи:1) Живі вакцини. Вони містять ослаблений живий мікроорганізм. Прикладом можуть служити вакцини проти поліомієліту, кору, свинки, краснухи або туберкульозу.

2) інактивованих вакцин. Містять або убитий цілий мікроорганізм (наприклад цельноклеточная вакцина проти кашлюку, інактивована вакцина проти сказу, вакцина проти вірусного гепатиту А), або компоненти клітинної стінки чи інших частин збудника, як наприклад у ацелюлярним вакцині проти коклюшу, коньюгированной вакцині проти гемофілусной інфекції чи у вакцині проти менінгококової інфекції. 3) Анатоксини. Вакцини, що містять інактивований токсин (отрута) продукується бактеріями. Прикладом можуть служити вакцини проти дифтерії та правця.

4) біосинтетичні вакцини. Вакцини, отримані методами генної інженерії. Прикладом може служити рекомбінантна вакцина проти вірусного гепатиту B, вакцина проти ротавірусної інфекції. ревакцинація – повторне введення вакцини чи анатоксину з метою підтримання штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб;

14. Кровотечі Розрізняють наступні види кровотечі і способи її тимчасової зупинки:

Капілярна кровотеча, коли кров повільно сочиться з пошкоджених судин, зупиняється накладанням тиснучої пов’язки. Венозна кровотеча, коли із рани витікає безперервно струмінь темно-червоної крові. Зупиняють його шляхом придання підвищеного положення пошкодженій частині тіла і накладенням тугої тиснучої пов’язки. При пошкодженні великих вен кровотечу зупиняють накладанням джгута. Артеріальна кровотеча, коли з рани витікає яскраво-червона кров. Зупиняють її пальцевим притискуванням артерії до прилягаючої кістки накладанням давлючої

пов’язки, джгута або закрутки. Кровотеча із малих артерій може бути зупинена накладанням тиснучої пов’язки: на рану накладають декілька шарів стерильної марлі

або бинта, потім шар вати, і все це щільно перебинтовують. Найшвидше зупинити кровотечу можна за допомогою пальцевого

притискування артерії до прилягаючої кістки. Особливо цей спосіб придатний при ранах голови, обличчя чи шиї. При кровотечах із ран голови притискують скроневу артерію попереду вуха, на рівні брови. Кровотечу із плечової артерії можна зупинити вдавлюванням тугого валика із вати у підпахову впадину. Кровотечу із ран на нозі зупиняють шляхом притискування стегнової артерії всередині пахового згину. Сильну артеріальну кровотечу із ран на кінцівках зупиняють також накладанням вище рани джгута або закрутки. Пальцеве притискування при цьому використовується тільки як допоміжний спосіб при накладанні джгута (закрутки) або при його перекладанні

Найбільш надійним способом зупинки артеріальної і сильної венозної кровотечі

є накладання джгута або закрутки. Матеріалом для джгута може бути гумова трубка, косинка, носова хустинка галстук та ін. Джгут чи закрутку накладають на кінцівки, а також стегно чи плече вище місця поранення. Під нього підкладають якусь тканину – одяг, рушник та ін. Необхідно особливо підкреслити, що джгут або закрутка накладається не більше, ніж на 1,5-2 год., а у холодний час і при променевих ураженнях не більше, як на 1 год., інакше може виникнути омертвіння кінцівки. Час накладання джгута або закрутки обов'язково повинен бути відмічений на папірці, який підкладають під джгут, або на самій пов'язці. Якщо з моменту накладання джгута або закрутки пройшло більше 1-2 год., то необхідно послабити джгут – до появи рожевого кольору кінцівки і відновлення чутливості. Роблять це повільно, з тим, щоб у випадку відновлення кровотечі потік крові не виштовхну кров’яний згусток, який утворився у рані.

Зупинення кровотечі із ран кінцівок їх згинанням у суглобах з наступною фіксацією є другим надійним способом. В область суглобного згинання попередньо кладуть валик із марлі або вати. Транспортувати хворих із зупиненою кровотечею необхідно обережно, без поштовхів і різких рухів, щоб не викликати повторну кровотечу. Для захисту рани від можливого ураження бактеріями, отруйними або радіоактивними речовинами на неї накладають пов’язку. Пов’язка також сприяє зупинці кровотечі і утримує пошкоджений орган у зручному спокійному стані. При ударах, здавлюванні, падінні можуть виникнути внутрішні кровотечі, ознаками яких є: головокружіння, слабкість, блідість шкіри, іноді втрата свідомості. До прибуття медичного працівника рекомендується підняти кінцівки потерпілого, щоб збільшити приплив крові до мозку і створити абсолютний спокій, на забите місце накладають пов’язку, змочену в холодній воді, або лід.

15. Джгут, закрутка. Найбільш надійним способом зупинки артеріальної і сильної венозної кровотечі є накладання джгута або закрутки. Матеріалом для джгута може бути гумова трубка, косинка, носова хустинка галстук та ін. Джгут чи закрутку накладають на кінцівки, а також стегно чи плече вище місця поранення. Під нього підкладають якусь тканину – одяг, рушник та ін. Необхідно особливо підкреслити, що джгут або закрутка накладається не більше, ніж на 1,5-2 год., а у холодний час і при променевих ураженнях не більше, як на 1 год., інакше може виникнути омертвіння кінцівки. Час накладання джгута або закрутки обов'язково повинен бути відмічений на папірці, який підкладають під джгут, або на самій пов'язці. Якщо з моменту накладання джгута або закрутки пройшло більше 1-2 год., то необхідно послабити джгут – до появи рожевого кольору кінцівки і відновлення чутливості. Роблять це повільно, з тим, щоб у випадку відновлення кровотечі потік крові не виштовхну кров’яний згусток, який утворився у рані.

 

16. Носова кровотеча Причини, що викликають носову кровотечу, прийнято ділити на місцеві (локальні) і загальні (системні). Серед місцевих причин варто згадати:травми носа й навколоносових пазух, застосування назального спрею (особливо стероїдного);низька відносна вологість вдихуваного повітря (особливо в зимовий період);вдихання наркотиків;
Найбільш частою місцевою причиною кровотечі з носа є травма, що може бути легкою, яка спричиняє незначну кровотечу, і значною, з ушкодженням ґратчастого лабіринту й інших тканин, що може обумовити рясну кровотечу, що загрожує життю хворого. Загальн і причини, що викликають носову кровотечу, особливо численні:Захворювання серцево-судинної системи (гіпертонічна хвороба й симптоматичні гіпертонії, вади серця й аномалії судин з підвищенням кров'яного тиску в судинах голови й шиї, атеросклероз кровоносних судин);захворювання системи крові, гіпо - і авітамінози (дефіцит вітаміну C або K);Гіпертермія в результаті гострих інфекційних захворювань, тепловому й сонячному ударі, при перегріванні;
захворювання внутрішніх органів (цироз печінки, хронічний гломерулонефрит, вади серця, емфізема легенів, пневмосклероз);
Побічні ефекти лікарських препаратів (НПЗЗ);Системні захворювання сполучної тканини; Перша допомога: потерпілому сидяче положення або горизонтальне з піднятим головним кінцем ліжка (голова не закидається, тому що в іншому випадку відбувається утруднення венозного відтоку із судинної мережі голови й шиї, що підвищує регіонарний кров'яний тиск і підсилює кровотечу, крім того, створюються умови для заковтування крові); у половину носа, що кровоточить, ввести ватну або марлеву кульку, яку потрібно змочити судинозвужувальним розчином (якщо причиною кровотечі не служить підвищення артеріального тиску), 3% розчином перекису водню, або яким-небудь іншої гемостатичним препаратом;
притиснути крило носа пальцем зовні до носової перегородки й утримувати його протягом 10-15 хвилин (якщо пацієнт у стані, то робить це сам);
накласти «холод» на ділянку перенісся (мокрий рушник, гумовий міхур з льодом.

 

17. ПД при травмах голови. при ударі голови на місці події слід накласти кровоспинну пов'язку і доставити хворого до травматологічного (хірургічний) стаціонар для уточнення діагнозу та визначення тактики подальшого лікування. при закритої, відкритої або поєднаною чмт допомогу на місці події залежить від тяжкості травми і носить, як правило, симптоматичний характер. при відкритих і проникаючих пораненнях на догоспітальному етапі мозкову рану закривають гемостатичну губкою з канаміцином і накладають асептичну пов'язку. хворого необхідно доставити в травматологічний (хірургічний) стаціонар для уточнення діагнозу та визначення тактики подальшого лікування. при наявності свідомості потерпілого слід транспортувати на носилках лежачи на спині без подушки. при відсутності свідомості хворого транспортують на носилках в стійкому положенні півоберту з поверненою в бік головою для попередження можливої аспірації при блюванні.

18. ПД при травмах хребта. При підозрі на травму хребетного стовпа (Спини або шиї) не намагайтеся переміщати постраждалого. Це може привести до необоротного паралічу та інших серйозних ускладнень. Пошкодження хребта можна припустити, якщо:

 Є ознаки черепно-мозкової травми з наростаючим зміною рівня свідомості.

 Потерпілий скаржиться на сильний біль в області шиї або спини

 Постраждалий не може повернути шию.

 Травма була пов'язана з ударом значної сили по спині чи по голові.

 Потерпілий скаржиться на слабкість, оніміння або порушення рухової функції кінцівок; параліч кінцівок, порушення контролю над функцією сечового міхура або кишечника.

 Шия або спина виглядають «вивернутими» або займають неприродне положення.

При підозрі на травму хребта:

 Викличте допомогу телефоном служби невідкладної допомоги.

 Зафіксуйте положення потерпілого. Підкладіть щільні валики з рушників по обидві сторони від шиї або утримуйте голову, попереджаючи руху шиї. Завдання першої допомоги при травмі хребта - Щоб потерпілий у міру можливості залишався до прибуття бригади швидкої допомоги в тому ж положенні, в якому він був знайдений.

 Будь-які маніпуляції при наданні першої допомоги повинні (наскільки це можливо) виконуватися без зміни положення голови і шиї. При відсутності ознак циркуляції повітря в легенях (дихання, кашель, рухи) приступайте до проведення серцево-легеневої реанімації, однак при відкритті дихальних шляхів не закидайте потерпілому голову. Замість цього пальцями обережно захопіть підборіддя і відтягніть його вперед.

 При виникненні крайньої необхідності повернути потерпілого (наприклад, якщо у нього блювота, задуха або він наражається на небезпеку нової Травми) Робіть це як мінімум удвох. Слідкуйте за тим, щоб голова, шия і хребет при повороті на бік постійно перебували на одній лінії.

19. ПД травми живота Виникають при прямому ударі в живіт, падінні, здавлюванні тіла, пораненні холодною зброєю тощо. Вони можуть супроводжуватись ушкодженням черевної стінки, кишок, жовчного міхура, печінки та шлунку. Закриті ушкодження супроводжуються ушкодженням м’язів живота, крововиливами під шкіру, особливо при супутніх травмах кісток тазу.
Навіть закрити травми черевної порожнини можуть призвести до внутрішньої кровотечі. Постраждалий скаржиться на загальну слабкість, запаморочення, біль у животі. Спостерігається блідість шкіряних покривів та слизових оболонок.
Схема надання першої допомоги:
при закритому ушкодженні:
- викликати швидку допомогу;
- покласти постраждалого на спину, не давати рухатись;
- туго забинтувати живіт еластичним бинтом;
- покласти холод на живіт.
при відкритому ушкодженні:
- викликати швидку допомогу;
- покласти постраждалого на спину, не давати рухатись, сідати;
- накрити рану повністю (прикривши краї) стерильною (у разі відсутності – чистою) серветкою;
- закріпити її лейкопластиром;
- при підняти постраждалому ноги, розстібнути поясний ремінь;
Неприпустимо:
- вправляти внутрішні органи, що випали;
- давати постраждалому пити;
- самостійно виймати сторонні предмети, що потрапили у черевну порожнину;
- самостійно промивати рану будь-якими розчинами;
- дозволяти постраждалому рухатись..

20. Білки, жири Травлення — процес обміну речовин, хімічна і механічна обробка певних речовин з метою засвоєння їх організмом. В ході травлення відбувається перетворення макромолекул їжі у дрібніші молекули, зокрема, розщеплення біополімерів їжі на мономери. Цей процес здійснюється за допомогою травних ферментів, відомих також як гідролітичні ферменти. Отримані відносно прості речовини піддаються всмоктуванню, а з них в органах і тканинах знову синтезуються складні органічні сполуки. Білки - незамінна частина їжі. Вони йдуть на побудову нових клітин і заміну зношених, активно беруть участь в обміні речовин, безперервно відбувається в організмі. Людина отримує білок, вживаючи тваринну і рослинну їжу, проте білки їжі відрізняються від тих, з яких складається людське тіло. В процесі травлення білки розпадаються на амінокислоти, які всмоктуються і використовуються організмом для утворення власного білка. Найбільш важливих амінокислот 22. З них вісім вважаються незамінними. Вони називаються так тому, що організм не може синтезувати їх самостійно - він отримує їх тільки з їжею, Інші амінокислоти розцінюються як замінні. Жири - найбільш потужне джерело енергії. Крім того, жирові відкладення ("депо" жиру) захищають організм від втрати тепла і ударів, а жирові капсули внутрішніх органів служать їм опорою і захистом від механічних пошкоджень. Депонований жир є основним джерелом енергії при гострих захворюваннях, коли апетит знижується і засвоєння їжі обмежується. Вуглеводи служать для організму основним джерелом енергії, допомагають працювати нашим м'язам. Вони необхідні для нормального обміну білків і жирів. У комплексі з білками вони утворюють певні гормони, ферменти, секрети слинних та інших утворюють слиз залоз та інші важливі сполуки.

21. Харчування дітей. Серед багатьох систем харчування найбільш привабливою вважається система збалансованого харчування, згідно з якою кількість їжі, що споживається, повинна відповідати енергетичним витратам людини, тобто повинен досягатись якісний та енергетичний баланс. Без задоволення норми фізіологічних потреб організму в білках, жирах, вуглеводах, мінеральних речовинах та вітамінах, порушується нормальний ріст, фізичний та розумовий розвиток дітей. Враховуючі особливу роль білків для дитячого організму, слід пам'ятати, що вони повинні бути повноцінними. Повноцінними білками вважаються білки тваринного походження, які містять незамінні амінокислоти. В той же час рослинні білки також дуже корисні для організму людини і вони обов'язково повинні бути в збалансованому раціоні. Це стосується і жирів їжі. Для дітей молодшого шкільного віку (від 6 до 10 років) як для хлопчиків так і для дівчат (див. табл. 7), рекомендується наступний склад їжі за добу (в грамах): білків 72-78 г (в тому числі тваринного походження 36-39 г); жирів 65-70 г (в тому числі рослинного походження від 10 до 16 г) і вуглеводів 332-365 г.Для дітей 11-13 років рекомендується вводити диференціацію складу їжі в залежності від статі дитини. Для хлопців 11-13 років необхідно споживати за добу: білків до 91 г (в тому числі до 46 г тваринного походження), жирів до 82 г (в тому числі до 19 г рослинного походження) і до 425 г вуглеводів. Дівчатам цього ж віку, у зв'язку з їх меншою фізичною активністю, рекомендується вживати: білків до 83 г (в тому числі до 42 г тваринного походження); жирів до 75 г (в тому числі до 17 г рослинного походження) і вуглеводів до 340 г. ксперти Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я (ВООЗ) вважають, що оптимальним є вживання їжі, калорійність якої на 12-15 % складають білки, 30-35 % — жири і 50-55 % — вуглеводи, тобто має місце співвідношення 1:2:3

22. Харчування дорослих. Рацiональне харчування (ratio — розумний) — це фiзiологiчно повноцiнне харчування здорових людей iз врахуванням їх вiку, статi, характеру працi та iнших факторiв. Рацiональне харчування сприяє збереженню здоров’я, опiрностi шкiдливим факторам навколишнього середовища, високiй фiзичнiй та розумовiй працездатностi, а також активному довголiттю. У сучасних раціонах харчування збалансованість харчових компонентів встановлюється в зв’язку з енергетичною цінністю. Таким чином співвідношення основних харчових речовин має відповідати формулі:БІЛКИ: ЖИРИ: ВУГЛЕВОДИ = 1: 2,3: 5,8.На білки має припадати 12% добової енергетичної цінності раціону, причому частка тваринних білків повинна сягати 60% загальної їх кількості. Жирам найкраще відвести 30%. Зауважимо, що з цієї кількості частка жирів рослинного походження має становити третину. Все решта — 58% — вуглеводи.

 

23. Індекси фізичної підготовки. Рівень фізичного розвитку визначають сукупністю методів, які засновано на вимірах морфологічних та функціональних ознак. Роз­різняють основні та додаткові антропометричні показники. До пер­ших відносять ріст, вагу тіла, окружність грудної клітини (під час максимального вдиху, паузі, максимальному видоху), силу кистей і станову силу (силу м'язів спини). Крім того, до основних показ­ників відносять визначення співвідношення «активних» і «пасив­них» тканин організму (худа маса тіла, загальна кількість жирові­дкладень) та інші показники складу організму.. Індекс - це величина відно­шення двох або кількох антропометричних ознак (ріст, маса, ок­ружність грудей та ін.) В основі індексів лежать зв'язки антропо­метричних ознак. Метод індексів можна використовувати тільки для орієнтовної оцінки окремих показників фізичного розвитку.

1.Ваго-ростовий показник Брока-Бругша:

МТ = ріст (см) - 100, якщо ріст 155-165 см;

МТ = ріст (см) - 105, якщо ріст 166-175 см;

МТ =' ріст (см) — 110, якщо ріст більше 175 см. Індекс тілесної маси (індекс Кетле) — це відношення маси (кг) до квадрата зросту (м): 2.Ваго-ростовий показник Кетле:вага (г): зріст (см),середніми показниками вважаються: для підлітків і ю