Гносеологія та її напрямки.

1. Раціоналізм - (лат. розум) - філософське вчення, згідно якому розум є основою буття (онтологічний раціоналізм), пізнання (гносеологічний раціоналізм), моралі (етичний раціоналізм). Це вчення на противагу емпіризму виводить пізнання з розуму та світогляду; джерело пізнання він бачить в розумі, якому приписує роль творчого начала.Отже, за раціоналізмом, вирішальним моментом в пізнанні є мислення.(Демокріт, Сократ, Платон,Аристотель, Декарт, Спіноза, Лейбніц, Вольф)

2. Емпіризм - (від грець. досвід) - вчення в теорії пізнання, яке визнає досвід (чуттєві сприйняття) єдиним засобом досягнення знання. Емпіризм виводить всезагальний і необхідний характер знання не з самого розуму, аз досвіду. Пізнання, за його вченням, можливе лише при умові, що дано емпіричний фактор. Якби ми хотіли рухатись за допомогою лише одного мислення, то назавжди залишилися б в оточенні здобутого матеріалу. Тому всі наші зняття походять з досвіду. Те, що ми називаємо субстанцією, лише постійне співіснування емпірично даних якостей, а причинність є сприйнята нами постійна послідовність подій.

Емпіристи древності: Протагор, Арістип, стоїки, епікурейці.

Емпіристи нового покоління: Бекон, Гоббс та інші.

3. Критицизм - критична філософія (кантіанство). Кант висунув вимогу попереднього вивчення здатності мислити і межі пізнання. В результаті своєї критики він прийшов до заперечення пізнання об`єктивного світу, "річ в собі", тобто сутність речей не можна пізнати; ми пізнаємо лише явища.

В "Критиці чистого розуму" він виступив на захист апріорного знання. За Кантом, у всякому пізнанні приймають участь два фактори: емпіричний (він співпадає з відчуттям), тобто матеріал і трансцендентальний, котрий називається формою, він існує а пріорі, тобто до всякого досвіду. Перший походить від предметів (від "речі в собі"), котрі впливають на нашу чуттєвість, другий витікає із нашої пізнавальної здатності (душі) і виробляє два види форм: форми наочного представлення (простір та час) та форми мислення (12 категорій). На взаємодію цих форм спирається всяке "чисте", тобто вільне від емпіричних факторів пізнання (математика, логіка, теорія пізнання).

Остаточний висновок кантівської системи пізнання такий: не існує безпосереднього пізнання "речі в собі" з чистого розуму, тобто неможлива раціональна метафізика, іншими словами, буття предмета не може бути виведеним до досвіду за допомогою чистого мислення про нього; в бутті предмета ми переконуємося лише за допомогою досвіду.

4. Догматизм - спосіб мислення, що оперує поняттями, формулами, без врахування конкретних умов місця і часу і без врахування пізнавальних здібностей людини.

Догматизмом Кант називає будь-яку філософію, що вирішує філософські проблеми без детального дослідження пізнавальних засобів людини. Догматизм протилежний критицизму, який як раз і досліджує можливості і межі людського пізнання. Він поєднується переважно з раціоналізмом і ототожнює межі пізнання з межами мислення.

Після критики догматизму Кантом це вчення більше не проявилось, якщо не вважати матеріалістів 19 cт., які вважали теорію пізнання взагалі зайвою.

 

5. Скептицизм - (від гр. той що досліджує) - філософська течія, що заперечує можливість істинного пізнання. Необхідно розрізняти скептицизм абсолютний, який заперечує можливість будь-якого пізнання і скептицизм відносний, який заперечує філософське пізнання (позитивізм). Крайня форма скептицизму - агностицизм: в наших знаннях немає нічого відповідного дійсності, достовірне знання в принципі недосяжне.

6. Позитивізм - (від лат. позитивний) - течія в філософії, що походить від тези про те, що істинне знання може бути отримане лише окремими науками, а філософія як окрема наука не має права на існування, тобто для позитивізму немає самостійної галузі для філософії. Завдання ж науки - опис фактів, а не їх пояснення. Це не виключає однак існування деякої загальної науки, що складає синтез наукового знання, за якою можна зберегти стару назву "філософія". Філософія зводиться до загальних висновків із природних і суспільних наук.

7. Реалізм - філософський світогляд, згідно якого світ пізнається таким, яким він нам безпосередньо представляється, тобто таким, яким ми його бачимо, чуємо відчуваємо і т.д. Наївний реалізм розглядає якості відчуттів як якості самих предметів. Таке уявлення полягає у здатності психіки об’єктивізувати відчуття

8. Емпіріокритицизм - (грец. Досвід + критицизм). Представники: Мах, Авенаріус. Вихідний пункт емпіріокритицизму - "чистий досвід", який тлумачиться як остання, нейтральна (не психічна, не фізична) реальність. Це вчення висуває уявлення про світ як сукупність "нейтральних елементів" чи відчуттів.Емпіріокритицизм, як і вчення Берклі, розглядає речі як сукупність відчуттів, як явище свідомості, і в тому до нього не можна застосовувати філософські категорії (матерія, душа, причинність).І ще: емпіріокритицизм трактує пізнання як засіб біологічного пристосування до середовища, тому від пізнання вимагається лише простота та доцільність; це "принцип економії мислення".

9. Феноменалізм (від, грец. уявлення, думка) - це вчення про те, що ми пізнаємо не "речі в собі", а явища. Феноменалізм розглядає дані експерименту як явища, як вказівку на реальність, на "річ в собі". Світ зовнішнього досвіду і досвіду внутрішнього не є світ, як той, що існує сам по собі, а як той, яким він нам з`являється. Форми наочного подання - простір і час, це "чисті наочні уявлення" не витікають з досвіду, а лежать готовими в душі, тобто трансцендентальні, - це ми їх самі приносимо в досвід. Якою є душа і зовнішній світ незалежно від простору і часу, тобто самі по собі, ми не знаємо - "речі в собі" залишаються непізнаними.