Взаємозв'язок філософії і релігії

Релігія (від латів.religio – благочестя, побожність, святиня, предмет культу) – специфічна форма суспільної свідомості, відмітним ознакою якої є фантастичне свій відбиток у свідомості нашого народу панівних з них зовнішніх сил, у яких земні сили приймають виднеземних.

Специфічною особливістю релігійного світогляду є формування у людини особливого ірреального, надприродного і надчутливого світу, який пізнати з допомогою розуму. Цей світ збагненний лише з допомогою віри в надприродні сили, в існування однієї чи кількох богів, в якесь “священне” початок, яка була поза розуміння людини. Саме віра, а чи не знання, є основою релігійного світогляду. Саме віра у диво, таїнство і авторитет служить способом його існування.

Віра – спосіб існування релігійної свідомості, особливого настрою, характеризує його внутрішній стан.Внешней, соціально значимої формою прояви віри служить культ – система усталених ритуалів, догматів. Релігія – соціально організована віра людських співтовариств, форми їх поклоніння “вищих сил”, а цим втіленим у яких найбільш шанованим даним суспільством цінностям. Таємничі сили природи й історії (року, долі) осмислювалися як “вищі сили”. У баченні поняття “вищих силах” спліталися початку добра і зла, демонічні і божественні боку релігії довгий час розвивалися паралельно. Звідси змішане відчуття страху й поваги віруючих стосовно “вищих сил”. Від кошмару позбутися лютих духів віруючі шукали порятунку звертатися до божественним силам. Поклоніння “вищих сил” поступово вже призводить до поняття (образу) бога – вищого істоти, гідного поклоніння. Бог мислиться як і блюститель звичаю, традиції, моральності, сполучних людей культурних уз, шанованих у суспільстві духовні цінності.

Релігія – складне духовна освіта і суспільно-історичний явище, яке входить у однозначні характеристики. Однією з історичних місій релігії, які одержують в світі небувалу актуальність, виступало й виступає формування свідомості єдності людського роду, значимості загальнолюдських моральних норм, неперебутні цінностей. Однак у релігійному ж світогляді можуть виражатись і це зовсім інші настрої, ідеї: фанатизм, ворожнеча до людей іншої віри, чому чимало прикладів у минулому і теперішньому. Досвід нашого часу дає приклади непримиренної ворожнечі й між готували різні групи людей однієї віри.

Релігія - цей складний кризовий сукупне поняття, у тому числі у собі певну міфологію, систему догматів, культові і обрядові дії,социализированние релігійні інститути, конкретні форми відносин між віруючими й релігійної організацією й багато іншого. Для кожної релігії всі ці моменти мають власне специфічне значеннєве найменування, історичні підвалини виникнення й подальшого існування, своє, щоразу особливе, переломлення через етнічну, національну, класову іиндивидуально-личностную призму. Разом про те ця проблематика має і той загальнофілософський аспект, пов'язані з вивченням різної форми суспільної свідомості.

Немає жодної народу, котрий знав б релігії, і, отже, виникнення та розвитку релігійних уявлень, незалежно від своїх конкретного смислового наповнення, пов'язані з якими то соціально- психологічними властивостями і потребами людини, які, однак, задовольняються різними варіантами конкретних релігій. У цьому сенсі і говорити про релігійному свідомості як про одну з форм суспільної свідомості. Поняття релігійної форми суспільної свідомості, в такий спосіб, підкреслює те що, що наявність релігійних уявлень відповідає духовним потребам людини - це з одного боку, з другого - релігія ніж формою суспільної свідомості є відбитком реальних сторін громадського буття. Загалом вигляді громадське буття можна подати як сукупність діянь П.Лазаренка та відносин, створених певному етапі історичного поступу суспільства. До громадського буття в - перших, відносини для людей складаються у процесі спільного виробництва, обміну та споживання, у - других, це безпосередній зв'язок людей природою, із засобами вироблених матеріальних благ, в - третіх, відносини індивідуальні, сімейні, групові, національні, релігійні.

У самій загальної формі можна сказати, що релігія є сфера духовного життя суспільства, групи, індивіда, що він є особливий спосіб практично - духовного освоєння світу і науковотехнологічна галузь духовного виробництва. Стосовно суспільству загалом релігія постає як громадська підсистема, складне освіту, у якому здійснюється діяльність, складається складна структура.

Коріння релігійного світогляду мають різний характер

Соціальні коріння пов'язані з умовами громадського буття людини. Вони також висловлюють залежність людини від сформованих цьому історичному етапі соціальних відносин, у тому числі вона може вирватися самостійно, з допомогою лише власних власних сил.

>Гносеологические коріння пов'язані з відповідний рівень розвитку людської свідомості, появою абстрактного мислення, яке таїть у собі здібності відриву думки із дійсністю. Людина навчаються уявляти, представляючи у фантазіях і те, чого немає у реальної буденної дійсності. З іншого боку, виникнення релігії пов'язано з недостатністю знань, накопичених на той час людиною, що позбавляло його можливості раціональним чином пояснити багато природні явища і процеси.

Психологічні коріння пов'язані про те, що чоловік у часто свого життя опинявся.

Мистецтво – естетичне освоєння освіту в процесі художньої творчості – особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образа відповідно до певних естетичних ідеалів; одна з форм суспільної свідомості. Закономірності мистецтва вивчають естетика і мистецтвознавство.

Мистецтво відособлюється в окрему форму духовного життя суспільства. Джерелом становлення художньої творчості є праця – виробництва і спілкування. Вся суспільна практика, в процесі якої людина доцільно формує навколишній світ і водночас розвиває в собі здатність творчості.

На базі мистецтва розвивається художня свідомість суспільства, яка включає в себе не тільки власне мистецьку творчість і її витвори, а й усю сукупність естетично-художніх потреб, смаків, поглядів, норм, ідеалів тощо. які забезпечують активну цінність орієнтацію людей у реальних життєвих обставинах. Мистецтв виховує в людях не лише потребу художньої насолоди, а й здатність творчого ставлення до всіх природних і суспільних явищ. Завдяки особливостям свого впливу на людину, мистецтво стало фактором виховання і однією з найважливіших складових частин духовної культури, суспільства. Мистецтво задовольняє незліченні людські запити і виконує численні суспільні функції – пізнавальну, виховну, естетичну.

Філософія і мистецтво
Філософія як і мистецтво це відображення етичного та естетичного відношення людини до світу. Ці дві науки вивчають і відображають духовне життя суспільства, вони є однією з форм суспільної свідомості. Людина за своєю суттю є істотою творчою, тому будучи орієнтованим на творчості людини, її філософське мислення є постійним прагненням до мудрості.Філософія як і мистецтво передусім учить мислити, вчить проблемному, творчому підходу до своєї тематики.Особливість філософського знання, відмінність його від мистецтва полягає у багатозначності філософських ідей, тобто ідеї можуть осмислюватись і розвиватись у різних напрямках.

Філософія і наука
Філософія є теоретична основа світогляду, або його теоретичне ядро, навколо якого виникає свого роду духовне хмара підсумованих поглядів буденної мудрості, що є необхідним, але не достатнім рівнем світогляду. Однак світогляд має і вищим рівнем, на якому цілеспрямовано досліджуються мистецтва, науки, головні принципи релігійних поглядів і досвіду, найтонша область морального життя суспільства. У залежності від того, яким чином вирішується питання про співвідношення матерії і духу, світогляд називають матеріалістичним чи ідеалістичним, атеїстичним або релігійним.
Існує багато визначень такого унікального явища, як наука, але в силу її складності та багатогранності якесь одне, універсальне визначення навряд чи взагалі можливо. Протягом своєї історії вона зазнала стільки змін і кожне її положення настільки пов'язане з іншими аспектами суспільного діяльності, що будь-яка спроба дати визначення науки, а таких було чимало, може висловити більш-менш точно лише одну з її сторін. І все-таки у всіх випадках досить чітко простежується виділення двох підходів до розуміння науки, коли її трактують у широкому або вузькому сенсі.
Історично можна виділити наступні етапи взаємини науки та філософії:
1) Натурфілософський. Виник у Стародавній Греції.
Філософи умоглядно складали картину світу, природи, спираючись на міфологію, тобто без особливої ​​опори на науку, без доказів.
На більш пізніх етапах (XVII-XVIII століття) почали інтенсивно розвиватися математика, механіка.
2) Позитивістський етап (30-40 роки XIX століття).
Був представлений такими діячами як Рассел, Карнап, Віпкінштейн, Конт та ін Позитивістський етап проходив під гаслами: «Філософія нічого конкретного світу не дає, - це вигадки, тому тільки конкретні науки дають нам позитивні знання», «Наука сама по собі філософія», «Геть метафізику, хай живе фізика», «Філософія має справу з Псевдопроблема, які пов'язані з мовними іграми». Реалії сьогоднішнього дня такі, що гостро стоїть питання про те, що може дати наука для філософії і філософія для науки.
Структура філософії визначає її функції. У відповідності зі своїм статусом філософія виконує по відношенню до всіх без винятку галузях знань дві основні функції - мирну і методологічну. У ретроспективному плані філософія завжди виконує мирну функцію, а в перспективному, в ставленні до подальшого розвитку науки, має методологічне значення. Саме філософія допомагає наукам підтримувати «критичний дух», необхідний рівень наукової обгрунтованості, побачити недоліки в методах і засобах дослідження, зрозуміти необхідність постійного наукового пошуку. Все це відкриває шлях до вдосконалення реальної дійсності, гармонізації відносин людини і природи, руйнування встановлених стереотипів і догматичного мислення, наукових спекуляцій і химерний вигадок