Техніка і науково-технічний прогрес

Розвиток матеріально-виробничої сфери суспільства на сучасному його етапі визначається певними особливостями, які дозволяють характеризувати цей етап науково-технічною рево-люцією, або революцією технологічною, інформаційною, комп’ютерною, телекомунікаційною тощо. Незважаючи на тер-мінологічні розбіжності, його провідною рисою є величезний розвиток техніки, інформації та комунікативних засобів, котрі суттєво змінюють усю систему суспільних відносин і саму люди-ну. Техніка (від грец. tеchne — майстерність, мистецтво) розгля-дається як система створених людиною засобів, знарядь вироб-ництва, а також прийоми та операції, вміння й мистецтво здійснення процесу праці. У техніці людство акумулювало свій багатовіковий досвід, засоби, методи пізнання та перетворення природи, втілювало досягнення культури.

З усієї сукупності технічних засобів визначальними в житті й розвитку суспільства є ті, що функціонують у сфері матеріально-го виробництва. Техніка, таким чином, як «виробничі органи су-спільної людини» є результатом людської праці та розвитку

знання та одночасно їх засобом. Рівень розвитку техніки — пока-зник володіння оволодіння людиною силами природи. Якщо на ранніх стадіях історії техніка (в сучасному розумінні) була роз-винута крайньо слабо і у виробництві переважала жива праця, то зараз у загальній сумі трудових витрат на одиницю продукції пе-реважає, як правило, оречевлена праця. Скорочення частини жи-вої у праці в процесі виробництва — закономірна тенденція тех-нічного прогресу. Вдосконалення техніки дозволяє не тільки все більш масштабно впливати на навколишнє середовище, але й змінює саму людину, розвиваючи її здібності та знання.

Історичний розвиток техніки включає три основні етапи: зна-ряддя ручної праці, машини, автомати. Технічний прогрес — найважливіший фактор зростання продуктивності праці і показ-ник рівня розвитку продуктивних сил суспільства. Сучасний роз-виток продуктивних сил ґрунтується на широкій базі науково-технічного прогресу.

Початок науково-технічного прогресу датується XVI— XVIII ст. — початком надзвичайно бурхливого соціального і економічного розвитку. Потреби торгівлі, мореплавства, ману-фактурного виробництва вимагали теоретичного й експеримента-льного вирішення ряду практичних промислових завдань. Подальший розвиток продуктивних сил став неможливим на попередній основі, без активного розвитку техніки та науки.

У загальному ході науково-технічного прогресу виділяють три етапи, пов’язані з якісними перетвореннями продуктивних сил, що призводили до різкого збільшення продуктивності праці, до-зволяючи говорити про науково-технічну революцію.

Першим етапом став етап механізації, машинізації виробницт-ва, який звільнив людину від виснажливої фізичної праці і наба-гато разів збільшив її продуктивність.

Другий етап — етап автоматизації, пов’язаний з науковими досягненнями в галузі автоматики, електроніки, обчислювальної техніки, Це зумовило можливість переходу до вищих форм авто-матизації — автоматизації цілих цехів, заводів. Сьогоднішні сут-тєві зміни у продуктивних силах націлені на повну автоматиза-цію виробництва в масштабах усього суспільства.

Третій етап пов’язаний з розвитком мікроелектроніки, інфор-матики, біотехнології, створення робототехніки, масової комп’ютеризації тощо. Науково-технічний прогрес в сучасних умовах характеризується тісним зв’язком виробництва з досяг-неннями таких фундаментальних наук, як фізика, математика, хімія, біологія, а також наук, що виникли на стику різноманітних

галузей знань, наприклад, таких, як біотехнологія, що ґрунтуєть-ся на інтеграції методів біології, генетичної та клітинної інжене-рії у сполученні з мікробіологічним синтезом.

Сутність сучасної науково-технічної революції якраз і полягає в перетворенні науки в безпосередню продуктивну силу. Це означає:

— по-перше, те, що наукові знання стають невід’ємною скла-довою практично кожного зайнятого у процесі виробництва;

— по-друге, те, що управління виробництвом, технологічними процесами можливе тільки на основі науки;

— по-третє, включення науково-дослідної й конструкторської діяльності як безпосередньої ланки у структурі виробничого про-цесу.

Отже, наука — для того, щоб дійсно виконувати роль безпо-середньої продуктивної сили, — повинна випереджати розвиток виробництва. Науково-технічна революція охоплює сьогодні і науку, і технологію, і техніку, а також систему організації праці й управління виробництвом.

Разом із тим розвиток як самої науки, так і технічної освіти людини потребує від останньої й удосконалення її морального обличчя, яке формується під впливом усієї сукупності суспільних наук (передусім філософії, а також духовної культури в цілому). Суспільні науки беруть участь не тільки у формуванні духовного світу людини, але й у самій організації виробництва — гармоні-зації міжособистісних (моральних, психологічних, політичних, правових тощо) відносин, більш ефективному врахуванні можли-востей людини в її взаємодії з технічними системами тощо.

Таким чином, науково-технічна революція торкається не лише виробничо-технологічних, економічних процесів, але й, розвива-ючи людський фактор, призводить до змін у соціальній сфері, прискорює ритм самого життя, змінює форми та характер спілку-вання людей; вона, крім того, виводить людство на рішення ряду актуальних проблем глобального масштабу — екологічних, соці-ально-генетичних, проблем штучного інтелекту та клонування людини тощо.

Наслідки науково-технічного прогресу створили передумови для виникнення й теоретичного обґрунтування технологічного детермінізму — теорії та методології соціального детермінізму в позитивізмі, суть котрої зводиться до формули: «наука і техні-ка — незалежні, змінні; соціальні інститути — залежні». Виник-нувши на початку ХХ ст. у творах Т. Веблена, Д. Бернхема, Б. Бернштейна, К.Каутського, в подальшому ця теорія трансфор-мувалась в індустріалістські (У. Ростоу, Дж. Гелбрейт та ін.) і постіндустріалістські (Д. Белл, О.Тоффлер, З. Бжезінський, Г. Кан, Е. Вінер та ін.) концепції. Технологічний детермінізм аб-солютизує відносну самостійність та визначальну роль науки й техніки, оптимістично сприймаючи їх наслідки в сучасному сус-пільстві, і недооцінює зворотний вплив на них соціальних факто-рів — характер суспільних відносин, науково-технічну політику держави, культурні традиції й цінності. Технологічний детермі-нізм є теоретичним обґрунтуванням і виправданням пов’язаного з науково-технічною революцією суспільного розвитку, тому за-кладається в основу більшості сучасних технократичних концеп-цій суспільства.

З іншого боку, з’явились і протилежні оцінки наслідків науко-во-технічної революції, що знайшли відображення в антитехніци-змі, або технофобії (від двох слів: «техніка» і грец. phobos — по-боювання, страх) — умонастрої, філософсько-світоглядній і життєвій позиції окремих мислителів і певної частини суспільст-ва, котрі пов’язані з песимістичним та нігілістичним ставленням до техніки. Такі ідеї трапляються в Аристотеля, Ж.-Ж. Руссо, М. Бердяєва, представників екзистенціальної філософії, Римсько-го клубу тощо.

Сьогодні поширення антитехніцизму значною мірою зумов-люється проблемами екологічного характеру, що зумовило появу низки філософських концепцій відповідної спрямованості.

Екологічний песимізм ґрунтується на думці, що технічна циві-лізація зайшла у глухий кут. Загибель природи в результаті тех-нічного прогресу неминуча, а це наближає смертний час людства. У зв’язку з останнім наповнюється новим змістом релігійно-есхатологічні уявлення про «кінець світу» тощо.

Неорусизм відштовхується від поглядів Руссо, який стверджу-вав, що розвиток науки людству щастя не принесе. Необхідно відмовитися від технічної цивілізації, перейти до простого при-родного життя, повернутися до «золотого віку» — тобто «назад до природи».

Екологічний оптимізм сповідує думку, що для паніки немає підстави: треба лише обмежити шкідливі наслідки технічного прогресу, посилити охорону природи, розробити заходи щодо протидії забрудненню середовища тощо. При цьому все це може бути досягнуто в ході подальшого продовження технічного про-гресу і на його основі.

Технократичний утопізм наполягає на тому, що технічний прогрес зупинити неможливо, і масштаби людського впливу

на природу будуть зростати все більшими темпами. Це рано чи пізно зробить природні умови на землі остаточно неприда-тними для життя. Але не треба впадати у відчай: людство на основі досягнень науки спроможне створити для себе штучне технічне середовище і може жити в нових умовах не гірше, ніж зараз.

Технофобні настрої посилюються і побоюванням того, що результати технічних досягнень можуть цілеспрямовано ви-користовуватися певними політичними силами чи силовими структурами проти окремих громадян, чи цілого суспільства, або проти інших країн, а також узагалі вийти з-під контролю людини, перетворюючись на силу, котра протистоїть людині і спрямовує свої дії проти неї. Тому нерідко технофобія супро-воджується гаслами про відмову від благ «технологічної ци-вілізації», закликами до природного і навіть до аскетичного способу життя, до «конструктивного опору» науково-технічному оновленню.