Предмет философии и ее структура.
Упродовж всієї епохи Відродження ми зустрічаємось з безмежною вірою у здатність людини проникнути в таємниці божественної природи. Саме з цього періоду закладаються основи наукового природознавства, яке спочатку набуло рис натурфілософських поглядів. Натурфілософія (від лат. «натура» – природа і «філософія») – є системою умоглядних уявлень про природу, що розроблялася у філософських вченнях. Антисхоластична спрямованість філософії епохи Відродження приводить до появи пантеїзму як провідної риси всіх натурфілософських вчень. Пантеїзм (від гр. «пан» – усе, «теос» – Бог) –вчення про тотожність Бога і природи. Бог тут втрачає свій надприродний характер, зливається з природою, завдяки чому сама природа починає обожнюватись. Одним із найвідоміших представників натурфілософії епохи Відродження був німецький кардинал католицької церкви, математик, уродженець містечка Куза в Німеччині Микола Кубанський (1401-1464 рр.). Своє вчення він грунтує на християнськи переробленому неоплатонізмі. Центральною ідеєю філософії Кузанського є вчення про тотожність абсолютного максимуму й абсолютного мінімуму. Це вчення стало передумовою обгрунтування нескінченності світу і створення геліоцентричної системи, а також сприяло подальшому розвитку діалектичного методу пізнання. Поняття «абсолютний максимум» (нескінченне) і абсолютний мінімум (неподільне, єдине) Кузанський розглядає у своєму найвідомішому творі «Про вчене незнання». Виходячи з неоплатонівського поняття Єдиного як неподільного (і тому абсолютного мінімуму), Кузанський стверджує, що єдине і нескінченне – тотожні. Абсолютний максимум – це нескінченність, більшого від неї нічого не може бути, вона нічим не обмежується, їй ніщо не протистоїть. Цей абсолютний максимум і є Бог. Бог як абсолютне буття, як абсолютний максимум є всім і включає в себе все інше. Тому з ним співпадає абсолютний мінімум, єдине. Кузанський доходить висновку: у нескінченності всі протилежності співпадають. У Бозі як нескінченності, абсолютному максимумі щезають всі відмінності створеного світу. «У Бозі – все» – це є теза пантеїзму Кузанського. Тому усе в природі, кожна річ і кожне явище є відбиттям Божественного світла і сенсу. Усе в цьому світі збігається з Богом. Таке уявлення стає характерним для натурфілософії Відродження з її прагненням осмислити природу як єдине ціле, елементи якого нерозривно зв’язані одне з одним. Пантеїзм Відродження підносив цінність будь-якої окремої речі у світі, природи і людини, ототожнюючи їх з Богом. Людський інтелект, згідно з Кузанським, здатний осягнути єдність протилежностей у нескінченному. Це вміння з'єднувати протилежності у процесі пізнання є ознакою діалектичного методу Кузанського. Вчення Кузанського спричинило руйнування старої, схоластичної картини світу, яка грунтувалася на філософії Арістотеля і геоцентричній астрономії Птолемея. Вважалося, що центром скінченного світу є Земля. Кузанський заперечує наявність фізичного центру Всесвіту. Бог присутній у всьому світі, виступає і його межею, і його центром. Тому Земля є часткою світу як «обмеженого максимуму», центр якого «всюди і ніде». Наступний крок у пізнанні нескінченності світу належить М. Копернику (1473-1543 рр.), який створив геліоцентричну систему світу. Джордано Бруно (1548-1600 рр.) поєднує діалектичну ідею тотожності протилежностей Кузанського і геліоцентричну систему Коперника. Пантеїзм філософії природи Дж. Бруно є найрадикальнішим із усіх нутурфілософських систем епохи Відродження. Бруно пориває не тільки зі схоластичними уявленнями про світ, але й з основами християнського світобачення. Для Дж. Бруно нескінченним є не тільки Бог, але й природний світ. Більше того, Бруно висуває ідею нескінченної множинності світів, тим самим відверто відмовляючись від геоцентричної доктрини. Пантеїзм Бруно мав натуралістичний характер, тяжів до матеріалістичного світогляду. На відміну від М. Кузанського, який природу розчиняв в Бозі, підносив її до Бога, Бруно, навпаки, Бога «зводить» до природи, саму природу перетворює на Бога, визначаючи її «Богом в речах». Пантеїстична філософія природи Дж. Бруно завершує розвиток ренесансного мислення. Пізніше, разом з розвитком природознавства на експериментальних і математичних засадах, починається криза і згасання гуманістичної традиції.
література з теми
1. Антология мировой философии. Т.2. М., 1970. 2. Горфункель А.Х. Гуманизм и натурфилософия. М., 1977. 3. Горфункель AJC. Философия эпохи Возрождения. М., 1980. 4. Кравців Б. Ренесанс і гуманізм На Україні // Європейське Відродження та українська література XVI-XVII ст. Київ, 1993. 5. Татаркевич Вл. Історія філософії. Т.2. Львів, 1999.
Предмет философии и ее структура. Предметом философии является ВСЕОБЩЕЕ в системе «мир - человек». Специфика предмета философии заключается в том, что он принципиально не локализован, как, например, в специальных науках. Главную особенность философии в предметном плане составляет духовное воспроизведение мира как целостного образования, на основе того, что выработано в рамках других форм общественного сознания. Предмет философии отличен от предмета частных наук, изучающих эмпирическую реальность, тем, что он представляет собой отношение человека к миру. Философия изучает не мир сам по себе, не сами объекты, а отношение к ним человека. Философии нет там, где нет человеческих целей, человеческого присутствия. Все это находило отражение в структуре философского знания, которое включает в себя следующие разделы:
|
