Сущность и функции финансов.

Кожен студент повинен знати певний обсяг філософських термінів та понять, які будуть включатися в Модульні контрольні роботи, питання тестів та питання до іспиту. Опитування за словником можуть відбуватися на кожному семінарському занятті. Оцінка за словник буде враховуватись при виставленні оцінки на семінарському занятті.

1. Агностицизм (грец. аgпоstоs — непізнаний) — напрям у філософії, при­хильники якого заперечують пізнаванність суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізна­ваний) і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору. не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують ути­літарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.
2. Аксіологія (грец. axios — цінний) — вчення про цінності, філософська дисципліна, яка вивчає ціннісне ставлення людини до світу — етичне, есте­тичне, релігійне та ін.
3. Аналітична філософія — напрям у сучасній західній філософії, який зво­дить філософську діяльність до аналізу мови.
4. Антиномія (грец. antinomia — суперечність у законі) — суперечність між двома твердженнями, в основі якої не логічні помилки, а обмеженість сис­теми тверджень, з якої вони виводяться. Зустрічаються у філософії (Кант) і математиці. Поняття А. близьке до апорії..
5. Антропологізм — філософська концепція, яка всі світоглядні пробле­ми (що таке світ. суспільство, Бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Лю­дина є мірою всіх речей (Протагор).
6. Антропологія філософська — філософське вчення про людину (Шелер, Гелен, Тейяр де Шарден), яке виводить культуру зі специфіки природи людини.
7. Антропоцентризм — філософський принцип, згідно з яким людина вва­жається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі.
8. Апологети (грец. ароlоgеtіkоs — захисний) — ранньохристиянські пись­менники (Юстін, Тертулліан, Оріген) III ст, які захищали від критики християн­ське вчення; захисники певних течій, учень.
9. Апорія (грец. ароrіа — непрохідність, безвихідь) — проблема, що важ­ко піддається вирішенню, пов'язана із суперечністю між даними спостере­ження і досвідом та їх аналізом у мисленні; суперечність у міркуванні, ко­рені якої перебувають за межами логіки. Відкрив А. Зенон з Елеї (апорії руху — Ахілл і черепаха, простору і часу). Поняття А. близьке за зм'стом до антиномії.
10. Апостеріорі (лат. а роstеrіоrі — з наступного) — знання, набуте в про­цесі досвіду.
11. Апріорі (лат. а рrіоrі — з попереднього досвіду) — ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей. Протилежним до А. є поняття апостеріорі.
12. Архетип — первинні, вроджені психічні структури, первинні схеми об­разів фантазії, що містяться в так званому колективному несвідомому й ап­ріорно формують активність уяви; складають основу загальнолюдської сим­воліки, виявляються у міфах і віруваннях, снах, творах літератури тощо.
13. Атман — дух. душа, активне свідоме начало в індійській ведичній тра­диції.
14. Атрибут (лат. аttrіbиtиm —додане)— невід'ємна властивість речі, суб­станції. За Декартом, А. матерії є протяжність, душі — мислення.
15. Безкінечне — протяжність, кінець якої безперервно віддаляється. Діа-лектично пов'язане з конечним, складається з конечного.
16. Безперервність — зв'язок, стирання граней між розрізненим, дискре­тним (роздільним), перервним.
17. Буддизм — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та іс­ламом). Виходячи з положення, що життя є страждання, в основі якого ле­жать бажання, буддизм пропонує свій шлях подолання страждань. Учить про перевтілення душі (сансара): про закон відплати за вчинені проступки (карма). Метою життя буддиста є досягнення нірвани — злиття з божественною першоосновою Всесвіту.
18. Буття — 1) найзагальніша визначеність речей, з якої розпочинається процес пізнання (Гегель). Перш ніж визначати, яка річ. відбувається конста­тація її буття; 2) найзагальніша властивість всього сущого (і матеріальні речі та ідеї, і цінності мають буття й об'єднуються людиною в єдиний світ); 3) буття як об'єктивне існування на противагу фантому, ілюзії.
19. Відчуження — стан напруги, ворожості щодо суб'єктивного і об'єктив­ного, духовного і матеріального, розумного і стихійного, особистого і суспі­льного. У загальному значенні — це відношення між творцем і творінням, яке збунтувалось і живе власним життям, нав'язуючи.свою логіку творцю; термін широко вживався в німецькій класичній філософії (Фіхте, Гегель, Фейєрбах) і марксизмі.
20. Віра — не обгрунтоване розумом прийняття існування чогось (Бога, до­лі, моральних чеснот іншого, Атлантиди, наукових об'єктів) за істину та дії, що відповідають цим прийняттям.
21. Волюнтаризм (лат.vоlипtаrіus — залежність від волі) — течія в метафі­зиці (і психології), яка в основу світових процесів (і психологічного жипя лю­дини) ставить волю як ірраціональне, тобто несвідоме начало. Найвідоміші представники — Шопенгауер, Ніцше.які проголосили основою всіх явищ сві­ту і людського життя волю.
22. Герменевтика (грец. hermenevein — пояснювати, тлумачити) — філософ­ський метод тлумачення та розуміння феноменів культури, зокрема текстів, їх залежності від контексту культури, в якому він існував, і від культури су­б'єкта, який здійснює інтерпретацію.
23. Гілозоїзм (грец. hуlе — тут, zое —життя) — погляд, згідно з яким мате­рія наділена чуттєвістю, яка різною мірою властива неживим, живим тілам і людині (Бруно, Спіноза).
24. Гіпотеза — форма знання, основою якого є передбачення, сформульо­ване за допомогою певнихфактів. але це знання є невизначеним і потребує доведення.

25. Гносеологія —теорія пізнання, одна з головних філософських дисцип­лін. яка досліджує закономірності процесу пізнання.

26. Гуманізм (лат. hитапиs — людяний) —1) ідейний напрям у культурі Від­родження, який обстоював право на існування незалежної від релігії світсь­кої культури; 2) риса світогляду, яка в розумінні людини виходить з «вічних цінностей» і «природних прав>>. Г. долає національні, расові, релігійні та соці­альні обмеженості у ставленні до людини.

27. Дао — одне з основних понять китайської філософії, означає першо­причину, що породжує речі, дорогу, долю, пустоту.

28. Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані не волі неба, а загальному божественному законові дао.

29. Дедукція (лат. dеdисtіо — виводжу) — метод пізнання, в основі якого рух думки від загального до одиничного.

30. Деїзм (лат. dеиs — Бог) — філософське вчення, згідно з яким Бог ство­рив світ, дав першопоштовх і надалі не втручається у справи.

31. Детермінізм (лат. dеtеrтіпапs — той, що визначає, обмежує) — пояс­нення явищ на основі причинної зумовленості. Принцип Д. є провідним у науці та матеріалістичній філософії.

32. Діалектика (грец. d іаlесtіkе — мистецтво вести бесіду) — один з мето­дів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває в зміні, розвитку, в основі якого взаємодія (боротьба) протилежностей (їеракпіт, Гегель. Маркс). Основні ідеї Д. за Гегелем: перехід кількісних змін в якісні, взаємопроник­нення протилежностей і заперечення заперечення.

33. Дуалізм (лат. dиаlіs —двоякий) — світогляд, який вихідними вважає дза рівноправні та протилежні начала (матерію і дух. світле і темне).

34. Дух — ідеальне начало (принцип) на противагу природі як матеріально­му началу. В людині розрізняють тіло (матеріальне), душу (сукупність пси\:ч-ник"роцесіз)ідух —настанова на всезагальне —моральні, релігійні та пра­вові цінності, естетичні ідеали, світоглядні істини.

35. Евдемонізм — античний принцип життєрозуміння, пізніше в етиці — принцип тлумачення й обґрунтування моралі, за яким щастя (блаженство) є найвищою метою життя.

36. Екзистенціалізм (лат. ехіstепtіа — існування) — суб'єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість. часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини.

37. Елеати — представники давньогрецької філософської школи VI—V ст. до н.е., яка протиставляла мислення чуттєвому сприйняттю, висунула вчення про ілюзорність всіх помітних змін і відмінностей між речами, про незмінну сутність справжнього буття. Виникла в м. Елеї.

38. Еманація (грец. етапаtio — витікання) — у вченні неоплатоніків «ви­промінювання- вищими формами буття нижчих.

39. Емпіризм — філософський напрям, який основою пізнання вважає чут­тєвий досвід (емпірію).

40. Епістемологія (грец. еріstетоlоgіа — теорія пізнання) — частина філо­софії. що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: осно­ви і межі; достовірність і недостовірність. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання.

41. Естетика (грец. еstеtikos — чуттєво сприймане) — філософське вчення про прекрасне, про художнє освоєння дійсності. Основні категорії Е.: «прек­расне", «трагічне», «комічне». Основна проблема — специфічне оцінне став­лення людини до дійсності.

1. Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або відно­шення між явищами.
2. Заперечення заперечення — один з основних принципів діалектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає протиле­жності тези і антитези. (Ця подія і випадкова, і не випадкова.)
3. Ідеалізм — напрям у філософії, який первинним вважає ідеальне на­чало — Бога, дух, розум тощо. Згідно з І. духовна субстанція є творцем сві­ту. Відрізняють об'єктивний (Платон, Гегель) і суб'єктивний (Берклі, Мах) щеалізми.
4. Ідеальне — протилежне матеріальному. До сфери ідеального відносять­ся поняття, цінності, ідеї, Бог. Матеріальні речі характеризуються речовинні­стю, просторовістю, часовістю, причинністю; ідеальне позбавлене цих рис. Відношення між ідеальними предметами засноване на логічності.
5. Іманентний (лат. іттапепs — властивий, притаманний чомусь) — вну­трішньо притаманний предметам або явищам, той, що випливає з їх приро­ди; напрям у філософії, який проголошує об'єктивний світ іманентним (внут­рішнім) змістом свідомості суб'єкта.
6. Індукція (лат. іпсіисі.ю — наведення) — логічний умовивід від частково­го, одиничного до загального.
7. Інтенція (лат. іtіепtiо — стремління) — спрямованість акту свідомості на певний предмет. Наприклад, у сприйманні дерево, будинок, в міркуван­ні — числа, в фантазії — русалки і т. ін.
8. Інтерсуб'єктивний — такий, що існує лише в межах взаємодії суб'єктів. Інтерсуб'єктивними є, наприклад, моральні чи правові норми: вони не су­б'єктивні і не об'єктивні.
9. Інтуїція (лат. іtіиеrі —уважно дивлюсь) — безпосереднє охоплення сут­ності предмета. В основі І. вроджена здатність (талановитість), тривалий до­свід, які допомагають осягнути сутність явища, опускаючи опосередковані ланки.
10. Ірраціоналізм — вчення, згідно з яким основою світу є щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання інтуїція, почуття..
11. Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знан­ня дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вва­жав, що І. є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.
12. Історичний матеріалізм — соціальна концепція марксизму, згідно з якою історичний розвиток суспільства визначається економічними факто­рами. Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, згідно з Марк­сом, визначає основні етапи (формації) історії людства — первісний лад, ра­бовласництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм. Претендує на роль єдино наукової теорії суспільства.
13. Історія філософи — галузь філософських знань, предметом яких є за­кономірності та особливості пізнання відношення людини і світу на різних етапах розвитку філософії.
14. Картезіанство — напрям у філософії у XVI І— XVIII ст„ теоретичною осно­вою якого було вчення Декарта (латинізоване ім'я — Картезіус), що обстою­вало раціоналізм у теорії пізнання та механістичний матеріалізм у пояснен­ні явищ природи.
15. Категоричний імператив — безумовний моральний обов'язок, велін­ня. Термін, запроваджений Кантом. Суть його Кант формулював так: пово­дься так, щоб правила твоєї поведінки могли стати законом для діяльності всіх людей.
16. Категорії — загальні структури або властивості сущого — речей, про­цесів, живого, ідеальних предметів (всього, що утворює світ; загальні фор­ми мислення.
17. Кількість — число, величина, чисельна визначеність: відмінність речей однієї якості (вага, довжина) або міра сукупності речей однієїякості. Згідноз Гегелем, К. на певному етапі переростає в якість.
18. Конфуціанство — філософське вчення, яке у відношеннях людини і сві­ту проголошує верховенство добра, захищає непорушність установлених не­бом суспільних понять.
19. Креаціонізм (лат. сrеаtіо — творення) — вчення, що пояснює походжен­ня і різноманітність світу божественним творчим актом.
20. Лінгвістична філософія — напрям у сучасній філософії, який вважає головним завданням аналіз буденної мови (Райл, Остін, пізній Вітгенштейн).
21. Логіка — наука про закони та форми людського мислення. Арістотель відкрив основні її закони: закон тотожності; закон несуперечності; закон ви-ключенаго третього. Дотримання законів і правил Л. є запорукою істинного мислення.
22. Логос — у давньогрецькій філософії — світовий розум, закон (Геракліт); у неоплатоніків і гностиків — думка і слово Бога.
23. Марксизм — ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну еко­номію; «теорію» революційного перетворення буржуазногосуспільства в со­ціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).
24. Матеріалізм — напрям в історичному розвитку філософії, який вважає матерію першоосновою всього сущого, намагається пояснити всі явища і процеси через матеріальні причини. Протистоїть ідеалізму і релігії. М. Був притаманний давньогрецьким філософам (Демокріт), Просвітництву XVII— XVIII ст. (Дідро. Ламетрі). Марксу.
25. Матерія — філософська категорія, протилежна ідеї. ідеальному. Мате­ріальність речей чи процесів визначається їх речовинністю, просторово-часовим буттям, причинними зв'язками з іншими речами і процесами. В де­яких філософських системах М. як неживе протиставляється живому.
26. Метафізика — умоглядне вчення про найзагальніші види буття — світ, Бога й душу.
27. Метод — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоретичних чи прак­тичних проблем.
28. Механіцизм — спрощений підхід до складних біологічних і соціальних явищ, який намагається зрозуміти їх на основі законів механіки. Властивий мислителям XVII—XVIII ст.
29. Мислення — активний процес узагальнення й опосередкованого відо­браження дійсності, який забезпечує розгортання на основ» чуттєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у системах понять.
30. Міра — філософська категорія, яка відображає співвідношення, гармо­нію кількісних і якісних ознак предмета. М.—це протяжність (інтервал) кіль­кісних змін, в межах якої якість залишається незмінною. Бути в мірі означає не виходити за межу, не переходити в іншу якість.
31. Міф (грец. mythos — сказання, легенда) — світогляд родового і ранньо-класового суспільства, в якому одухотворені й персоніфіковані природні си­ли та соціальні явища. Міфологічне відтворення дійсності зумовлене низь­ким рівнем розвитку матеріального виробництва. В М. синтетичне злиті за­чатки науки, релігії, філософії, моралі, мистецтва. М. — засіб духовного контролю роду над індивідом.
32. Неоплатонізм — напрям античної філософії, який систематизував учен­ня Платона, поєднавши їх з ідеями Арістотеля щодо єдиного абсолюту та іє­рархічної будови буття.
33. Номіналізм (лат. nomen — ім'я) — філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсалії існують не в дійсності, а тільки в мисленні.
34. Неопозитивізм — один із основних напрямів філософії XX ст., сучасна форма позитивізму.
35. Об'єкт — те, що пізнається (природа, суспільство,-люди на тощо).
36. Онтологія — вчення про першооснови буття.
37. Пантеїзм — філософське! релігійне вчення про присутність Бога у єстві самої природи, ототожнення Бога з природою, розчинення Бога в природі, або, навпаки, природи у Богові.
38. Патристика (лат. раtег— батько)— сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—VII ст.
39. Перипатетики— учні та послідовники Арістотеля. Назва походить від звички мислителя викладати своє вчення під час прогулянки в саду.
40. Персоналізм — релігійно-філософська течія, яка вищою реальністю і цінністю вважає персону— людину, Бога (американське відгалуження Бо-ун, Хокінг, французьке—Муньє.Лакруа). Світ— сукупність духовних персон (на зразок монадЛейбніца).
41. Підсвідоме — одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким по­значають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим конт­ролем. Проявляється в снах, обмовках та ін.
42. Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстра­ктних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльні­стю і зумовлене суспільним буттям людини.
43. Піфагореїзм— напрям у давньогрецькій філософії, який абсолютизу­вав та обожнював поняия числа і проголошував його першоосновою світу та сутністю речей.
44. Плюралізм (лат. р1иrа1іs — множинний) — філософські вчення, які визна­ють множинність субстанцій (Демокріт, Лейбніц); вчення, які визнають мно­жинність поглядів на світ, істин. Характерний для соціологічних течій Заходу.
45. Позитивізм (франц. роsitivisте — умовний, позитивний, побудований на думці) — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософ­ських знань, теоретичного мислення.
46. Прагматизм (грец. ргаgта —справа, дія)—філософська течія, яка зво­дить суть понять, ідей, теорій до практичних операцій підкорення навколиш­нього середовища і розглядає практичну ефективність ідей як критерій їх істинності.

88. Просвітництво — ідеологія молодої буржуазії XVIII ст.. яка продовжува­ла гуманістичні традиції Відродження. Представники Поки, Вольтер. Монте-ск'є, Дідро, Руссо та ін.

89. Простір — одна з основних ознак матеріальності речей: форми існу­вання матерії, що фіксує їх протяжність і порядок розташування. Субстан-ційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реляційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір взаємопов'я­заний з часом, визначається через час і навпаки. Якісно відмінним стру­ктурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові ха­рактеристики.

90. Протилежність — поняття, що відображає такі відношення між сторо­нами взаємодії, за яких вони взаємозумовлюють і взаємовиключаютьодна одну. Наприклад, полюси в електриці.

91. Раціоналізм (лат. гаїіолаїіз — розумний) — філософський напрям, який визнає центральну роль в аналізі розуму, мислення.

92. Реалізм (лат. геаііз — суттєвий, дійсний) — філософський напрям, згід­но з яким загальні поняття (універсалії) існують реально як сутності речей.

93. Релятивізм (лат. геlativus — відносний) — підхід, який абсолютизує мін­ливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам фі­лософії (софісти, сенсуалісти-суб'єктивісти).

94. Розсудок — початковий рівень мислення, де оперування абстракція­ми відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої схеми.

95. Розум — вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

96. Романтизм — філософська течія, представники якої розглядали при­роду як художній витвір духу, проповідували культ генія, відводили провідну роль у пізнанні мистецтву, інтуїції.

97. Свідомість — відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне яви­ще, існує на основі мови. Феноменологія розглядає С. як потік актів (сприй­мання, пригадування, міркування та ін.), спрямовані на певні предмети (ін-тенціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості.

98. Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

99. Свобода — одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що во­на (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детерміную­чись обставинами. С. є підставою моральності людини. В політичній сфері розширення свобод передбачає посилення відповідальності.

100. Сенсуалізм (лат. sensus — почуття, відчуття) — напрям у гносеології, згі­дно з яким відчуття є єдиним джерелом пізнання. Представники Локк, Берк-лі, Мах та ін. Поняття близьке за змістом емпіризму.

101. Синтез — метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле. Сім'я як мікросоціальна група — соціально-біологічна спільнота, іцо існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відпові­дає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.

102. Скептицизм (грец. skeptikos — гой, що розглядає, досліджує) — філо­софські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здій­снення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа IV—III ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї (Піррон. Секст Емпірик).

103. Софізм — хибний силогізм (умовивід), якому надано видимість прави­льної форми для навмисного введення співбесідника в оману.

1. Сприйняття — цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.
2. Стоїцизм —напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зо­середжуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відсто-роненість від бід і радощів життя.
3. Структура — закономірний зв'язок, усталене відношення між елемен­тами системи (наприклад, відношення між словами в реченні).
4. Структуралізм — напрям у сучасній (переважно французькій) філосо­фії, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філо­софії. Розглядає структуру як вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. С. мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Пред­ставники К. Леві-Стросс, М. Фуко та ін.
5. Суб'єктивізм — філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта.
6. Субстанція (лат. substantia — сутність) — незмінна першооснова всьо­го сущого. Згідно з уявленням прихильників субстанційної моделі світу С. по­роджує всі явища світу і є їх об'єднуючим началом. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, ідеалісти — Бога.
7. Судження — форма мислення, яка відображає явища, процеси дійсно­сті, їх зв'язки.
8. Схоластика (пат. scholasticos —ученний, шкільний) — філософське вчен­ня, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною ме­тодикою та формально-логічними проблемами.
9. Теологія — богослов'я, вчення про Бога, система християнських догматів.
10. Теорія (грец. thеоrіа — спостереження, дослідження) — найрозвинуті­ша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення зако­номірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.
11. Трансцендентальне (лат. transcenendens — той, що виходить за ме­жі) —поняття, яким в деяких філософських системах позначаються пра­вила (принципи) функціонування свідомості. В свідомості можна вичле-нити індивідуальні чуттєві (психічні) акти та однакові для всіх людей пра­вила, схеми функціонування свідомості, які кантіанство та феноменологія називають трансцендентальними. Вони, отже, є потой­бічними щодо чуттєвого «матеріалу» свідомості. Кант, зокрема, вважав трансцендентальними категоріальні схеми, за допомогою яких синте­зувався чуттєвий досвід.
12. Універсалії — загальні родові поняття. Питання про природу У. було предметом дискусії між номіналістами і реалістами.
13. Універсум — філософський термін, що позначає всю буттєву реальність (як досяжну, так і недосяжну для людини) у часі й просторі.

117. Феномен (грец. рhаіпотепоп — ге, що з'являється) — в буденній мо­ві —унікальне явище: у філософії —чуттєві дані, взяті безпосередньо, як са­мі по собі. Наприклад, для художника яскравий захід сонця є Ф., і він сприй­має його як самоданість. Для вченого — це явище, за яким приховується певна закономірність, сутність.

118. Феноменологія (грец. phaiпотепоп — ге. що з'являється) — філософ­ське вчення про феномен, який постає не чим іншим, як з'явою певної реа­льності, Її самовияв і саморозкриття. Ф. не розкриває реальності, а засвід­чує її такою, якою вона є.

119. Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути все-загальне у світі, в людині і суспільстві. Філософія вибудовується із сумнівів і обґрунтовувань, доведень, живе у вільних дискусіях, а тому по-справжньому можлива лише в демократичному суспільстві. Філософськими дисципліна­ми є метафізика, онтологія, гносеологія, філософська антропологія, логіка, етика, естетика та ін. Ф. вивчає всі феномени культури під кутом зору всеза­гальності. тобто їх суті, місця та функції в культурі.

120. «Філософія життя» — напрям у т. з. некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній чи пси­хологічній формах) основним предметом філософії. Представники — Ніцше, Дільтей, Бергсон, Фрейд.

121. Філософія історії — сфера філософського знання про загальність і сут-нісність історичного процесу, іманентну логіку розвитку суспільства.

122. Філософія культури — філософське знання про сутнісні засади культури як процесу й цілісності її архетики, закономірності та перспективи розвитку.

123. Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті люди­ни, держави, суспільства.

124. Філософія релігії — сукупність актуальних і потенційних філософських установок щодо релігії і Бога, філософське осмислення їхньої природи, сут­ності та сенсу.

125. Філософська антропологія — вчення про природу та сутність людини.

126. Форма — зовнішній вияв предмета, певного змісту, внутрішня структу­ра, певний порядок предмета або перебігу процесу.

127. Ціле— інтегроване поєднання нових якостей, які не властиві окре­мим частинам, але виникають в результаті їхньої взаємодії у певній систе­мі зв'язків.

128. Цінність — значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цін­ностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджу­вали неокантіанці (Ріккерт). М. Вебер. М. Шелер та ін.

129. Частина (або елемент) — див. елемент.

130. Якість — сукупність ознак, що вирізняють річ серед інших, відмінних від неї, і споріднює з подібними.

 

 

Сущность и функции финансов.

Финансы – экономические отношения, связанные с формированием, распределением и использованием централизов. и децентрализов.фондов ден.ср-в. Главное назначение финансов в том, чтобы обеспечить потребности гос-ва и хоз.субъектов в ден.ср-вах и одновременно организовать контроль за их целевым использованием. Признаки:1)распределительный хар-р эк-их отношений, который основан на правовых нормах и этикой ведения бизнеса; 2)в результате этих отношений создаются централиз. и нецентрализ. Фонды ден.ср-в;Источники: главным и основным источником ден.ресурсов явл.ВВП. На уровне гос-ва и МСУ:налоги, сборы,доходы от внешнеэкномич.деят-ти и ценных буммаг.На уровне хоз.суб.:собств.источники:ЧП и АО,дивиденды,банк.кредиты. На уровне физ.лиц:зарплата,выплаты соц.хар-ра-трансфертные платежи,доходы от операций с личным имуществом,потреб.кредит. Функции: 1) Распределительна; 2) Контрольная:проявл. в контроле за распред. Ден.ср-в на макро и микро уровне по соотв. фондам и расход-ем их по целевому назначению. Реализуется через деят-ть гос-ых фин.орг. и фин.служб внутри предприятия.; 3) Регулирующая: в целях регулирования эк-их и соц-ых отношений гос-во в лице органов фед.власти(Правительства и ЦБ РФ) использует методы: гос.бюджетное планир-ие; гос.регулир-ие РЦБ; налоговое и таможенное регул-ие; федеральные и региональные программы помощи.