Введение. З ідеологічної, а у більшості випадків – і нормативно-правової точок зору українське законодавство відповідає стандартам ЄС

З ідеологічної, а у більшості випадків – і нормативно-правової точок зору українське законодавство відповідає стандартам ЄС. Основним питанням для України в цій галузі є не стільки подальша адаптація до європейських стандартів її нормативно-правової бази, скільки дотримання вітчизняних законів у нашій повсякденній адміністративно-політичній та бізнесово-виробничій практиці. Саме вона далеко не завжди розвивається у руслі українського законодавства, демонструючи власну динаміку та логіку розвитку. Разом із тим, на рівні нормативно-правового регулювання вітчизняного аудіовізуального сектора є доцільним здійснити, зокрема, наступне:

· Внести до Закону України "Про захист економічної конкуренції" зміни та доповнення, які визначатимуть: 1) типи медіа-ринків, субринків, критерії їх класифікації; 2) критерії визначення часток суб’єктів господарювання на таких ринках; 3) поняття горизонтальної, вертикальної та перехресної концентрації.

· У Закон України "Про телебачення і радіомовлення" у частині обмеження концентрації ЗМІ внести зміни відповідно до нового визначення термінів та понять.

· Внести у Закон України "Про рекламу" доповнення щодо визначення поняття "телеторгівля" та засад її квотування згідно, наприклад із середньоєвропейськими нормами (тривалість трансляції блоками – не менше 15 хвилин, кількість трансляцій – не більше 8 на добу, загальна тривалість трансляції – до 3 годин на добу). Скасувати частину другу статті 13 цього ж Закону, яка передбачає можливість збільшення частки реклами в астрономічній годині фактичного мовлення з 20 % до 25 % за рахунок політичної реклами

· Провадити відпрацювання процедур регулювання комерційного телерадіомовлення. Відмінність української ситуації від типово європейської полягає у порівняно сильних позиціях держави щодо видачі ліцензій комерційним мовникам, регулювання рекламної діяльності тощо. Відтак, держава в принципі спроможна ефективно діяти за такими напрямами як: а) регулювання тематичної структури сітки мовлення каналів, встановлення мінімального відсотка дитячих, просвітницьких тощо програм, національного кіно (подібно до діяльності ІВА – "Служби незалежного телерадіомовлення" у Великій Британії); б) забезпечення виконання учасниками медіа-ринку вимог законодавства України і передусім ЗУ "Про телебачення і радіомовлення" та "Про рекламу"; в) запровадження суспільного нагляду за діяльністю комерційних ЗМІ, регулярне оприлюднення інформації не лише про власників медіа, а й про осіб, які можуть впливати на їх діяльність (згідно з новою редакцією Закону України "Про телебачення і радіомовлення").

 

http://old.niss.gov.ua/Monitor/april08/19.htm

національний інститут стратегічних досліджень

Відділ гуманітарної політики

(С. Гнатюк)

 

висновок

Розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року, призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Сьогодні Європейський Союз та Україна мають спільний кордон і як безпосередні сусіди будуть посилювати свою політичну та економічну взаємопов‘язаність. Розширення дає можливість для України та Європейського Союзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть поза рамки співробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичного співробітництва. Європейський Союз та Україна сповнені рішучості посилити свої відносини та сприяти утвердженню стабільності, безпеки і добробуту. Такий підхід заснований на спільних цінностях, спільній власності та диференціації. Це сприятиме подальшому зміцненню нашого стратегічного партнерства.

Європейський Союз та Україна сповнені рішучості працювати разом шляхом виконання цього Плану дій в рамках Європейської політики сусідства, щоб не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі.

Україна та ЄС погодилися інтенсифікувати політичні, безпекові, економічні та культурні відносини, включаючи транскордонне співробітництво та спільну відповідальність у запобіганні та врегулюванні конфліктів.

Швидкість прогресу у відносинах буде повністю залежати від зусиль України та конкретних досягнень у виконанні зобов’язань щодо спільних цінностей.

Цей План дій є важливим новим кроком у цьому процесі. Він охоплює часові рамки у три роки. Його імплементація допоможе реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) як діючої основи співробітництва України та ЄС та сприятиме і підтримуватиме мету України щодо подальшої інтеграції до європейських економічних та соціальних структур. Імплементація Плану дій значно наблизить українське законодавство, норми та стандарти до законодавства Європейського Союзу. Він також закладе міцну основу для подальшої економічної інтеграції, включаючи через спільні зусилля у напрямку Зони вільної торгівлі ЄС – Україна після вступу України до СОТ, на основі ухвалення та реалізації економічних та торговельних норм та правил, які сприятимуть посиленню торгівлі, інвестування та зростання. План дій сприятиме розробці та реалізації стратегій та заходів, спрямованих на забезпечення економічного зростання та соціального зближення, зростання життєвого рівня та захисту навколишнього середовища, забезпечуючи тим самим досягнення довгострокової цілі сталого розвитку.

Україна та ЄС спільно працюватимуть з метою виконання Плану дій. Згідно з ухваленою Спільною Стратегією ЄС щодо України, Європейський Союз визнає європейські прагнення України та вітає її європейський вибір

 

ПОЛОЖЕННЯ про Міністерство інформаційної політики України 1. Міністерство інформаційної політики України (МІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів. 2. МІП у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. 3. Основними завданнями МІП є: 1) забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів; 2) забезпечення здійснення реформ засобів масової інформації щодо поширення суспільно важливої інформації. 4. МІП відповідно до покладених на нього завдань: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, готує пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України; 2) розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; 3) погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять на погодження від інших міністерств та центральних органів виконавчої влади, готує в межах повноважень, передбачених законом, висновки і пропозиції до проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 4) готує в межах повноважень, передбачених законом, зауваження і пропозиції до прийнятих Верховною Радою України законів, що надійшли на підпис Президентові України; 5) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, зокрема з питань поширення суспільно важливої інформації в Україні та за її межами, а також забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів; 6) бере участь у формуванні державної інформаційної політики; 7) вживає заходів до захисту прав громадян на вільний збір, зберігання, використання і поширення інформації, у тому числі на тимчасово окупованих територіях та у районі проведення антитерористичної операції відповідно до покладених на нього завдань в рамках закону про воєнний та надзвичайний стан; 8) здійснює в межах повноважень, передбачених законом, координацію діяльності органів виконавчої влади та взаємодію з органами місцевого самоврядування з питань, віднесених до компетенції МІП; 9) надає методичну та практичну допомогу прес-службам органів виконавчої влади; 10) надає методичну допомогу державним та комунальним засобам масової інформації в процесі їх реформування; 11) розробляє плани заходів щодо сприяння незалежності засобів масової інформації, захисту прав журналістів та споживачів інформаційної продукції; 12) організовує проведення досліджень впливу результатів діяльності засобів масової інформації на суспільну свідомість; 13) організовує розроблення та впровадження навчальних курсів з інформаційної політики і розробляє навчально-методичне забезпечення для навчальних закладів усіх рівнів акредитації; 14) бере участь у підготовці центральними органами виконавчої влади планів і програм навчання фахівців у сфері інформаційної політики, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації; 15) розробляє разом з МЗС, Мінкультури та МОН плани заходів та програмні документи щодо	17.09.15
		позиціонування України в світі; 16) розробляє та вносить на розгляд Кабінету Міністрів України програмні документи у сфері захисту інформаційного простору України від зовнішнього інформаційного впливу; 17) сприяє дотриманню в Україні свободи слова; 18) вживає разом з іншими центральними органами виконавчої влади заходів до популяризації вітчизняної телепродукції за кордоном; 19) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення механізму державної підтримки діяльності з виготовлення та популяризації вітчизняної аудіовізуальної продукції; 20) забезпечує проведення фестивалів, виставок тощо; 21) проводить моніторинг інформації у вітчизняних та іноземних засобах масової інформації та інформує про його результати Кабінет Міністрів України; 22) утворює спеціалізовані експертні ради МІП; 23) організовує та забезпечує діяльність державних телерадіоорганізацій в частині закордонного мовлення з метою поширення інформації про Україну у світі; 24) організовує навчання державних службовців з питань, що належать до його компетенції; 25) здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю МІП, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які видаються МІП; 26) здійснює управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління; 27) здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов’язань, узятих за міжнародними договорами України, з питань, що належать до його компетенції; 28) здійснює інші повноваження, визначені законом. 5. МІП з метою організації своєї діяльності: 1) здійснює добір кадрів в апарат МІП, на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери його управління, формує кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників апарату МІП; 2) контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; 3) організовує планово-фінансову роботу в апараті МІП, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; 4) забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів; 5) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх здійсненням в апараті МІП, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління; 6) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, захист інформації з обмеженим доступом, а також технічний захист інформації, контроль за її збереженням в апараті МІП; 7) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави. 6. МІП для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку: 1) одержувати безоплатно від міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, копії документів і матеріалів, статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань; 2) залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) для розгляду питань, що належать до його компетенції; 3) проводити публічні заходи (з’їзди, конференції, семінари, наради тощо) з питань, що належать до його компетенції; 4) користуватися урядовими системами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами. 7. МІП у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними
		Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями. 8. МІП в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання. Накази МІП, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”. Нормативно-правові акти МІП підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку. Накази МІП, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов’язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами. 9. МІП очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем’єр-міністра України та звільняється з посади Верховною Радою України. Міністр має першого заступника, заступників та заступника Міністра - керівника апарату, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра. 10. Міністр: 1) очолює МІП, здійснює керівництво його діяльністю; 2) спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції МІП; 3) визначає пріоритети роботи МІП та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани роботи МІП, звіти про їх виконання; 4) організовує та контролює виконання в апараті МІП Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України; 5) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, розробником яких є МІП; 6) представляє в установленому порядку проекти законів, внесені Кабінетом Міністрів України, розробником яких є МІП, і доповідає з інших питань, що належать до компетенції МІП, під час їх розгляду на пленарних засіданнях Верховної Ради України; 7) веде переговори і підписує міжнародні договори України у межах наданих йому повноважень; 8) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату МІП, призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку їх керівників та заступників керівників, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; 9) вносить подання щодо представлення в установленому порядку державних службовців та працівників апарату МІП, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МІП, до відзначення державними нагородами; 10) порушує в установленому порядку питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності своїх заступників; 11) притягує до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МІП; 12) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників; 13) погоджує в установленому порядку призначення на посади керівників відповідних структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій; 14) дає обов’язкові до виконання працівниками апарату МІП
		доручення; 15) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є МІП; 16) представляє МІП у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; 17) скликає та проводить наради з питань, що належать до компетенції МІП; 18) підписує накази МІП; 19) здійснює інші передбачені законом повноваження. 11. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МІП, обговорення найважливіших напрямів діяльності МІП може утворюватися колегія Міністерства. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Міністра. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у МІП можуть утворюватися інші постійні або тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи. Рішення про утворення чи ліквідацію колегії, інших постійних або тимчасових консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Міністром. 12. Гранична чисельність державних службовців та працівників апарату МІП затверджується Кабінетом Міністрів України. Структура апарату МІП затверджується Міністром. Штатний розпис та кошторис МІП затверджуються заступником Міністра - керівником апарату за погодженням з Мінфіном. 13. МІП є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Джерела

1. Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. – К.: Фенікс, 2006. – С. 118.

2. Див., наприклад, рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom» від 26 листопада 1991 р.; «Педерсен і Баадсгаард проти Данії»; «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» від 25 червня 1992 р.; «Джерсільд проти Данії» від 23 вересня 1994 р.

3. Жуковська О. Л. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / За ред. О. Л. Жуковської – К.: ВІПОЛ, 2004. – С. 531.

4. Прудник М. Свобода преси як вияв політичного розвитку / Віче. – 2008. – № 1. – С. 54–55.

5. Шевчук С. Судовий захист прав людини. Практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції. – К.: Реферат, 2007. – С. 423.

6. Editorial Board of Pravoye Delo and Shtekel v. Ukraine. Рішення від 5 травня 2011 р.

7. Gazeta Ukraina-Tsentr v. Ukraine. Рішення від 15 липня 2010 р.

8. Goodwin v. United Kingdom. Рішення від 27 березня 1996 р.

9. Hendyside v. United Kingdom. Рішення від 7 грудня 1976 р.

10. Lingens v. Austria. Рішення від 8 липня 1986 р.

11. Lyashko v. Ukraine. Рішення від 10 серпня 2006 р.

12. Oberschlick v. Austria (no. 1). Рішення від 23 травня 1991 р.; Prager and Oberschlick v. Austria. Рішення від 26 квітня 1995 р.

13. Observer and Guardian v. United Kingdom. Рішення від 26 листопада 1991 р.

14. Tammer v. Estonia. Рішення від 6 лютого 2001 р.; Constantinescu v. Romania. Рішення від 27 червня 2000 р.

15. Ukrainian Media Group v. Ukraine. Рішення від 29 березня 2005 р.

16. Zana v. Turkey. Рішення від 25 листопада 1997 р.

17. Sanoma Uitgevers B. V. v. Netherlands. Рішення від 14 вересня 2010 р.

18. Sunday Times v. United Kingdom. Рішення від 26 квітня 1979 р.

19. Делегація Спілки на чолі з секретарем НСЖУ О. Наливайком перебувала у Страсбурзі і Брюсселі. – 12.03.2012. – Інформаційне агентство УНІАН. – [Електронний ресурс]. – http://www.unian.ua/news/491095-prezident-evroparlamentu-ukrajinskim-jurnalistam-vlada-mae-poboyuvatis-zmi.html

 

 

Введение

сторию возникновения и развития искусства Древнего Египта можно проследить на огромном протяжении времени — свыше четырех тысяч лет. Уже благодаря одному этому обстоятельству изучение египетского искусства представляет большой интерес, так как мы можем выяснить пути сложения и развития искусства в одном из первых в истории человечества классовых обществ и установить отражение в нем тех изменении, которые происходили в жизни египетского рабовладельческого общества.

Египетское искусство интересно и важно своими прекрасными памятниками непреходящего, большого художественного значения и тем, что многое было создано египетским народом в истории человечества впервые. Египет первый в мире дал монументальную каменную архитектуру, замечательный своей реалистической правдивостью скульптурный портрет, высокого мастерства изделия художественного ремесла. Египетские зодчие и скульпторы великолепно владели искусством обработки разнообразных пород камня. Об этом ярко свидетельствуют созданные ими гигантские гробницы фараонов — пирамиды, обширные колонные залы храмов, высеченные из цельных глыб камня огромные обелиски, колоссальные монолитные статуи, весившие до тысячи тонн. Египтяне путем длительных поисков и накопления навыков довели до высокого совершенства и художественные ремесла — резьбу по дереву и кости, различные виды обработки металла, тончайшие ювелирные работы из золота, серебра и самоцветов, изготовление цветного стекла и фаянса, тонких прозрачных тканей. Эти работы египетских мастеров замечательны сочетанием изумительного вкуса в выборе формы и материала с необычной тщательностью выполнения, доходившей до того, что для инкрустации иного ларца использовалось до 20 тысяч вставок из кусочков слоновой кости и эбенового дерева.

Египетское искусство — это новый, важный этап после искусства первобытнообщинного строя. Оно ценно конкретным изображением действительности и вниманием к человеку, тем, что оно впервые отразило сложный в своей противоречивости мир классовых отношений.

Огромной заслугой египетского искусства было раскрытие внутреннего мира человека, его чувств и переживаний. Темой многих сцен было горе родных и друзей, оплакивающих смерть близкого человека, ужас бегущих от египетских колесниц врагов, нежная взаимная любовь членов семьи. Впервые в мире египетское искусство привлекло внимание к такому глубоко человеческому чувству, как материнство, и высоко подняло его, закрепив в образе Исиды с младенцем Гором. В этом образе, возникшем на почве народной мифологии, издревле сосредоточивались чаяния тысяч египетских матерей, веривших, что Исида может так же избавить от болезней и смерти их детей, как по легенде она спасла от смертельной опасности своего сына. Вокруг Исиды наслоились народные сказания, в которых она изображается матерью, бесконечно любящей своего ребенка. Как любая египетская мать, Исида при виде лежащего замертво сына начинает звать на помощь и «метаться, как рыба, брошенная на жаровню». Характерно, что, по этим сказаниям, Исиде в ее несчастьях помогают бедняки: в одном случае первыми прибегают на ее зов рыбаки, в другом — когда богатая женщина закрыла двери своего дома перед Исидой, ее пустила к себе бедная рыбачка. Понятно, что и созданный египетским искусством образ Исиды-матери был так распространен в широких массах населения на всем протяжении истории Древнего Египта, а впоследствии сыграл несомненную роль в сложении христианской иконографии.

При изучении египетского искусства необходимо учитывать те причины, которые привели к возникновению и длительному сохранению некоторых его особенностей. С образованием классовых отношений оно стало средством идеологического воздействия на сознание эксплуатируемых масс в целях укрепления и возвеличения власти фараона и рабовладельческой верхушки общества. Пути развития египетского искусства были в значительной степени обусловлены его постоянной зависимостью от религии, что было связано с общим сравнительно медленным развитием египетской культуры. Известная застойность характера древнеегипетского рабовладельческого общества объясняется тем, что основа его хозяйства — земледелие — было построено на искусственном орошении, которое требовало сохранения общины. «Я полагаю, что трудно придумать более солидную основу для застойного азиатского деспотизма» — писал К. Маркс по поводу роли общины на Востоке.

В то же время длительное сохранение религиозного объяснения окружающего мира препятствовало возникновению иных объяснений явлений природы. В этих условиях при давящей деспотической власти фараона в Египте не произошло и не могло произойти широкого развития стихийно — материалистического миропонимания и реальное познание мира не стало основой философского миросозерцания египтян. Хотя в определенные исторические моменты у них и появлялись сомнения в правильности жреческих учений и даже в существовании загробного мира, эти сомнения не нашли широкого философского обобщения. Естественно, что в Древнем Египте не было почвы для свободы индивидуального творчества, равно как и для развития реалистического искусства в таких масштабах, как это имело место в Греции. Поэтому К. Маркс, говоря, что «предпосылкою греческого искусства является греческая мифология, т. е. природа и общественные формы, уже переработанные бессознательно-художественным образом народной фантазией», добавляет: «не любая мифология, т. е. не любая бессознательно — художественная переработка природы (здесь под последнею понимается все предметное, следовательно, включая общество). Египетская мифология никогда не могла бы быть почвой или материнским лоном греческого искусства».

В свете всего сказанного становится понятной одна характерная особенность египетского искусства — длительное следование принятым в древности образцам. Причина этого явления заключается в том, что религиозные воззрения, складывавшиеся в своих основных общих чертах вместе со сложением классового рабовладельческого общества, закрепили как не подлежащие изменению формы древнейших памятников египетского искусства, имевшие религиозное назначение. Поскольку на протяжении всей истории Древнего Египта памятники искусства в своем подавляющем большинстве имели также религиозно-культовое назначение, творцы этих памятников были обязаны следовать установившимся канонам, что мешало развитию творчества художников, хотя, конечно, не могло остановить это развитие целиком.

В искусстве рабовладельческого Египта сохранились такие черты, которые восходили к искусству доклассовому и были закреплены традицией как канонически обязательные. Таковы, например, изображения предметов, фактически не видимых ни художником, ни зрителем, но присутствие которых в определенном месте данной сцены известно (рыб, гиппопотамов и крокодилов под водой); изображение предмета путем схематического перечисления его частей (передача листвы деревьев в виде множества условно стилизованных и условно же расположенных листьев или оперения птиц в виде отдельных перьев); сочетание в одной и той же сцене разных точек зрения при изображении разных частей этой сцены или разных частей фигуры (так, птица изображается в профиль, а хвост ее сверху, в профильных изображениях рогатого скота рога даются в фас, у фигуры человека — голова в профиль, глаз в фас, плечи и руки в фас, ноги в профиль).

Необходимость следовать канонам вызвала создание письменных руководств для художников. Хотя они до нас и не дошли, но мы знаем о существовании до позднего времени рукописи «Предписаний для стенной живописи и канона пропорций», указанной в списке книг библиотеки храма в Эдфу, равно как и о наличии соответствующих руководств и для скульпторов. Соблюдение канонов обусловило и технические особенности работы египетских мастеров, применявших сетку для точного перенесения на стену нужного образца. Сохранились деревянные доски, на которых по разграфленному сеткой фону нанесены рисунки отдельных фигур, которые художники затем переносили на разграфленные более крупными клетками поверхности стен. Следы таких сеток на стенах также сохранились. Удалось установить, что в Древнем царстве стоящая человеческая фигура делилась на шесть клеток, в Среднем и Новом царстве — на восемь, в позднее время — на двадцать шесть, причем на каждую часть тела отводилось определенное количество клеток. Соответственные канонические образцы существовали и для фигур зверей, птиц и пр.

Не следует, однако, думать, что египетское искусство было полностью сковано канонами и не менялось в течение своего многовекового существования или что личность египетского художника не играла никакой роли в развитии искусства. Разумеется, египетское искусство, как и искусство каждого народа, хотя и медленно, но развивалось и изменялось в зависимости от конкретных перемен в исторической обстановке, отражая и новые требования, выдвигавшиеся в связи с этими переменами, и борьбу различных социальных слоев, и то значение, которое имели художественные школы и отдельные мастера, сумевшие проявить свою творческую роль даже в пределах канонических рамок. Памятники сохранили нам много имен творцов египетского искусства. Из автобиографий наиболее выдающихся мастеров видно, что они и сами сознавали свое значение в развитии искусства их страны. Так, в надписи знаменитого зодчего XVI века до н. э. Инени мы читаем: «То, что мне было суждено сотворить, было велико... Я искал для потомков, это было мастерством моего сердца... Я буду хвалим за мое знание в грядущие годы теми, которые будут следовать тому, что я совершил».