Особенности педагогики,психологии, методика преподавания как гуманитарная наукаСистема навчання Л.В. Занкова виникла в ході міждисциплінарного дослідження співвідношення навчання і розвитку. Міждисциплінарний характер висловився, по-перше, в інтеграції здобутків кількох наук, які займаються вивченням дитини: фізіологів, дефектологів, психологів і педагогів, по-друге, в інтеграції експерименту, теорії і практики. Вперше результати наукового дослідження через психолого-педагогічний експеримент знайшли вид цілісної педагогічної системи і, таким чином, були доведені до практичної їх реалізації. Висновок з проблеми дослідження: розвиток відбувається як складний процес взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, тобто індивідуальних, глибинних якостей дитини. Такому розумінню співвідношення навчання і розвитку відповідає особливий тип навчання, при якому, з одного боку, приділяється виняткова увага побудови навчання, його змісту, принципам, методам та ін. як відображає соціальний досвід, соціальне замовлення, з іншого - настільки ж виняткову увагу приділяється внутрішнього світу дитини: його індивідуальним і віковим особливостям, його потребам та інтересам.
Загальний розвиток Л.В. Занков розуміє як цілісне рух психіки, коли кожне новоутворення виникає в результаті взаємодії його розуму, волі, почуттів. При цьому особливе значення надається моральному, естетичному розвитку. Мова йде про єдність і рівнозначності у розвитку інтелектуального і емоційного, вольового і морального. В даний час пріоритетами освіти визнані ідеали розвивального навчання: вміння вчитися, предметні та універсальні (загальнонавчальні) способи дій, індивідуальний прогрес дитини в емоційній, соціальної, пізнавальної сферах. Для реалізації цих пріоритетів необхідна науково обгрунтована, перевірена часом розвиває педагогічна система. Такою є система Л.В. Занкова, яку характеризують цілісність і взаємозумовленість наступних її частин. Мета навчання - оптимальне загальний розвиток кожної дитини. Завдання навчання - представити учням цілісну широку картину світу засобами науки, літератури, мистецтва і безпосереднього пізнання. Дидактичні принципи - провідна роль теоретичних знань; усвідомлення процесу навчання; швидкий темп проходження навчального матеріалу, робота над розвитком кожної дитини, в тому числі і слабкого. Типові властивості методичної системи - багатогранність, процесуальність, колізії, варіантність. Виховання людини, що відповідає сучасним вимогам суспільства, можливо тільки в тому випадку, якщо, за відомим висловом Л.С. Виготського, навчання буде забігати вперед розвитку дитини, тобто воно буде здійснюватися в зоні найближчого розвитку, а не на актуальному, вже досягнутому рівні. Це базове для сучасної школи психологічне становище осмислено Л.В. Занкова як дидактичний принцип: «навчання на високому рівні труднощів з дотриманням заходів труднощів». Обов'язковою умовою його правильної реалізації є знання особливостей вихованців, знання актуального рівня їх розвитку. Постійне вивчення дитини, починаючи з його вступу до школи, дозволяє досить точно визначити граничний для кожного учня рівень труднощів пропонованого змісту і методів його засвоєння. Зміст дидактичної системи Л. В. Занкова: в єдності інтелектуального та емоційного у дитини молодшого шкільного віку акцент робиться на емоційне, яке і дає поштовх інтелектуальному, моральному, творчого початку (методичне властивість багатогранності). Імпульсом до пошукової діяльності можуть бути колізії. Вони виникають тоді, коли: - Дитина стикається з браком (надлишком) інформації чи способів діяльності для вирішення поставленої проблеми; - Він опиняється в ситуації вибору думки, підходу, варіанти рішення тощо; - Він стикається з новими умовами використання вже наявних знань. У таких ситуаціях навчання йде не від простого до складного, а, скоріше, від складного до простого: від якоїсь незнайомої, несподіваної ситуації через колективний пошук (під керівництвом вчителя) до її дозволу. Реалізація дидактичного принципу «навчання на високому рівні труднощів з дотриманням заходів труднощів» вимагає так відбирати та структурувати зміст, щоб при роботі з ним учні відчували максимальну розумову напругу. Міра труднощі варіюється в залежності від можливостей кожного школяра, аж до прямої допомоги. Але спочатку школяр повинен мати справу з пізнанням труднощами, яка і викликає емоції, що стимулюють пошукову діяльність учня, класу. Молодшим школярам властивий синкретизм (злитість, нерозчленованість) мислення, досить низький рівень розвитку аналізу і синтезу. Ми виходимо із загального уявлення про розвиток як процесі переходу від низьких стадій, для яких характерні злиті, синкретичного форми, до все більш розчленованим і впорядкованим формам, які характерні високих рівнів. Психологи називають такий перехід законом диференціації. Йому підпорядковується психічний розвиток в цілому і розумовий розвиток зокрема. Отже, на початковому етапі навчання слід надавати дитині широку цілісну картину світу, яку створюють інтегровані курси. Так збудовані курси в найбільшою мірою відповідають віковим особливостям молодших школярів та особливостям сучасного інформаційного потоку, який не ділиться на окремі галузі знання. Відповідно з цими особливостями всі навчальні курси побудовані на інтегрованій основі. Л.В. Занков рішуче відмовився від практики, коли кожен відрізок навчального курсу розглядається як самостійна і закінчена одиниця, коли можна переходити до нового відрізку лише після того, як буде «грунтовно» засвоєний попередній. «Справжнє пізнання кожного елементу, - пише Л.В. Занков, - весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах». Так забезпечується дієвість дидактичного принципу «швидкий темп проходження навчального матеріалу». Цей принцип вимагає постійного руху вперед. Безперервне збагачення розуму школяра різностороннім змістом створює сприятливі умови для все більше його глибокого осмислення, оскільки воно включається в широко розгорнуту систему.
Особенности педагогики,психологии, методика преподавания как гуманитарная наука Педагогика – 1. наука об образовании личности, совокупность прикладных и теоретических наук, изучающих воспитание, образование и обучение. 2. наука о воспитании и социализации личности. Выделяются педагогические научные дисциплины: 1. дидактика (теория обучения) 2. теория воспитания 3. теория управления школой 4. история педагогики и отрасли педагогики.1. дошкольная педагогика2. коррекционная педагогика3. спортивная педагогика4. инженерная педагогика5. профессиональная педагогика Структура педагогики:- научные факты- понятия, категории, термины- педагогические закономерности- теория (общая (обучение, воспитания, управления), частная) ОБЪЕКТ: сфера обучения людей ПРЕДМЕТ: закономерности осуществления педагогического процесса Функции: 1. выделять из окружающей действительности пед. явления, факты, события 2. научиться описывать их на языке педагогики 3. объяснять их, почему так происходит 4. программировать их на основе закономерностей пед. науки Понятийный аппарат: 3 уровня 1. научный (закон, закономерность) 2. педагогический (образование, воспитание, педагогический процесс, педагогическое взаимодействие) 3. аспектный (методы, формы обучения, контроль, оценка, учебный план, стандарт)
Особенности педагогики как гуманитарной науки: объектом изучения является человек; в педагогике результаты исследования субъективны;;результат исследования зависит от объекта исследования; существует сильное противоречие между научным и обыденным смыслом понятий
2) Современная информационно образовательная среда образовательной организации Создание и развитие единой информационно-образовательной среды является основной целью Федеральной целевой программы "Развитие единой образовательной информационной среды (2001-2005 годы)". Выполнение данной программы лежит в основе реализации стратегических направлений деятельности в области информатизации образования, что обеспечит:
Каковы подходы к определению понятия "информационно-образовательная среда" (ИОС)? В широком смысле, образовательная среда есть подсистема социокультурной среды, совокупность исторически сложившихся фактов, обстоятельств, ситуаций. Она выражается в целостности специально организованных педагогических условий развития личности. Анализ множества определений ИОС позволяет сделать вывод, что это - совокупность (скорее, система) информационной, технической и учебно-методической подсистем, целенаправленно обеспечивающих учебный процесс, а также его участников. Ряд исследователей (1) под образовательной социокультурной средой понимают систему ключевых факторов, определяющих образование и развитие человека: люди, которые влияют на образовательные процессы; общественно-политический строй страны; природная и социокультурная среда (включая культуру педагогической среды); средства массовой информации; случайные события.
Под информационно-образовательной средой понимается, как правило, следующее: системно организованная совокупность информационного, технического, учебно-методического обеспечения, неразрывно связанная с человеком как субъектом образовательного процесса (3);антропософический релевантный информационный антураж, предназначенный для раскрытия творческого потенциала и талантов обучающего и обучающегося (Ж.Н.Зайцева); единое информационно-образовательное пространство, построенное с помощью интеграции информации на традиционных и электронных носителях, компьютерно-телекоммуникационных технологиях взаимодействия, включающее в себя виртуальные библиотеки, распределенные базы данных, учебно-методические комплексы и расширенный аппарат дидактиких (4). Информационно-образовательная среда - это педагогическая система нового уровня. Есть ряд подобных определений понятия ИОС. Одним из возможных вариантов данного подхода мы представляем такой: "Информационно-образовательная среда - это педагогическая система плюс ее обеспечение, т.е. подсистемы материально-техническая, финансово-экономическая, нормативно-правовая, управленческая и маркетинговая". Теоретическое ядро всей ИОС составляет именно педагогическая система. Можно говорить о новом направлении педагогической науки, исследующим педагогические процессы в этом новообразовании, называемом ИОС. Такое новое направление мы условно называем как "Электронная педагогика".
|
