Авторитаризм.

Політична партія – це організація однодумців, що представляє інтереси громадян, соціальних груп і класів, ставлячи своєю метою реалізацію цих інтересів шляхом завоювання державної або участі в її здійснені.

Функції партії: 1. Ф-я соціального представництва, що характеризує зв'язок партії з конкретною соціальною групою чи суспільством у цілому.2. ф-я соціальної інтеграції – досягнення згоди з існуючим ладом, примирення інтересів конфліктуючих соціальних груп.

3. ф-я соціалізації включення особистості у світ політики, вплив на формування її ціннісних орієнтацій.

4. ф-я боротьби за владу – сенс існування багатьох політичних партій зводиться до того, щоб перемогти на виборах і сформувати уряд.5. ф-я політичного рекрутування – підбір, підготовка і висування кадрів як для самої партії, так ідля інших структур політичної системи. 6. Ф-я розробки і здійснення політичного курсу – у різних політичних системах по різному реалізується.

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ(суспільно політичний рух) – об’єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

МЕТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ:

– брати участь у формуванні державної влади й управління;

– реалізовувати законодавчу ініціативу;

– брати участь у виробленні рішень органів державної влади і управління;

– представляти й захищати інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах.

Станом на 1 січня 2011 року Міністерством юстиції України було зареєстровано 3213 об’єднань громадян всеукраїнського рівня, у тому числі 185 політичних партій. Для порівняння: у 1999 році в Україні кількість зареєстрованих всеукраїнських об’єднань громадян та політичних партій становила відповідно 1208 та 90.

 

 

Авторитаризм.

Авторитаризм є одним із найбільш поширених в історії видів політичного режиму. Характерними ознаками авторитарного режиму є:

1. Відмова від принципів конституційності і законності. Якщо конституція і зберігається, то суто в декларативній формі.

2. Концентрація влади в руках уряду, глави держави чи військових. Громадяни відчужені від процесу прийняття рішень. Правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а шляхом призначення.

3. Органи влади, як центральні, так і місцеві, мають маріонетковий характер.

5. Можливість втручання армії в політичний процес.

б. Не виключені вибори, боротьба партій, але все це відбувається в жорстко регламентованих рамках.

6. Наявність приватного сектору економіки, вільного від прямого державного втручання.

7. Авторитарний режим допускає існування інакомислення і опозиції в чітко визначених межах. Правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму.

Отже, авторитаризм — це політичний режим, в основу якого покладено зосередження монопольної влади в руках однієї чи групи осіб, що знижує або виключає роль представницьких інституцій влади у суспільстві. Авторитарні режими досить поширені і різноманітні. Серед них можна виділити такі різновиди:

1. Абсолютистська монархія (Саудівська Аравія, Катар, Оман, ОАЕ), в якій монарх наділений необмеженою владою. Виборні представницькі органи відсутні. Уряд призначається монархом і підзвітний тільки йому.

2. Теократичний авторитарний режим (Іран), характерний для країн, де до влади прийшли фанатичні релігійні клани.

3. Військово-бюрократична диктатура (Греція за правління "чорних полковників", Аргентина, Бразилія), що встановлюється внаслідок військових переворотів.

4. Персональна тиранія, різновидом якої є султанізм. При такому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат (Сомалі — Барре, Гаїті — Дювальє, Уганда — Аміна, Нікарагуа — Сомоса).

Отже, аналізуючи основні риси і різновиди авторитаризму, можна дійти висновку, що, з одного боку, в своєму розвитку він може трансформуватись у жорстку диктатуру і навіть у тоталітарний режим, а з іншого боку, за режиму авторитаризму можуть бути започатковані основи громадянського суспільства, демократії. Наприклад, у країнах Південно-Східної Азії (Сінгапур, Південна Корея, Таїланд) авторитарна влада показала відносно високу здатність сконцентрувати зусилля і ресурси ДЛЯ розв'язання завдань економічного зростання, проведення радикальних реформ, забезпечити громадський порядок, не допускаючи деструктивного протистояння групових інтересів. Якби авторитаризм автоматично приводив до демократії і процвітання, то більшість країн Африки, Латинської Америки були б процвітаючими демократіями. Для переходу до демократії потрібен ряд інших умов, таких як: наявність відповідної політичної культури, історичних традицій, соціального середовища тощо.