Методичні рекомендації. Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людиниЯкість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи: засновані на суб'єктивній самооцінці; засновані на зовнішній об'єктивній оцінці. 75.
Тема3.2. Соціологія особистості.
Мета: Формувати вміння про життєву позицію особистості, давати характеристику показникам життєвої активності особистості. Зміст самостійної роботи 1. Життєва позиція особистості та її життєвий шлях. 2. Показники життєвої активності особистості. Література Базова література 1. Городяненко В.Г.Соціологія. Підручник.- К.:ВУ «Академія», 2008,- 544с. 2. Вербець В.В. Соціологія. Курс лекцій. К.: Кондор, 2009.- 320с. 3. Воловин В.І. Соціологія. Підручник для вищої школи.- X.: Фактор, 2006.-768с 4. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навч. Посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2010.- 320с. 5. Лукашевич М.П. Соціологія. - К.: Каравелла, 2006.-406с 6. Піча М.В. Соціологія. Загальний курс. - К., 2011 Допоміжна література 1. Білоус В. С. Со ціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002. 2. Бех В.П. Соціальний організм країни. - Запоріжжя: ЗПУ.- 1999.- 306с. 3. Головаха Є. Головні тенденції розвитку українського суспільства у світлі результатів соціологічного моніторингу 1994-2003 років // Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994-20 03. - К., 2003. 4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія та галузеві соціологічні теорії. - К.: МАУП, 2004,- 464с. 5. Коваліско Н.В.Стратифікаційний аналіз сучасного суспільства.- К.: Освіта.-2012. Методичні рекомендації 1. Життєва позиція особистості та її життєвий шлях. Активна життєва позиція особистості - це обумовлення конкретними соціальними обставинами стійка форма прояву ідейно-моральних установок і відношень, знань та умінь, переконань та звичок, що здійснює регулюючий вплив на її поведінку і діяльність. Активна життєва позиція особистості має формуватися поступово. Вона виробляється протягом тривалого часу, в результаті долання повсякденних труднощів, оволодіння соціальним досвідом, професійною майстерністю. Життєва позиція особистості як соціальний феномен характеризує людину як суб’єкта певного способу життя, дає змогу зафіксувати специфічні особливості й спрямованість діяльності окремої людини, певної спільноти у різноманітних сферах життя - у сім’ї, на роботі, в громадській діяльності, щодо використання вільного часу. Життєвий шлях особистості є детермінованим суспільством і вільним вибором людини, процесом поетапного залучення її до суспільних відносин, послідовної зміни способів життєдіяльності, пов’язаних із самореалізацією та самоутвердженням. Проблематика людини є центральною у соціогуманітарних науках. У соціології антропологічні проблеми тісно пов’язані з соціальною практикою людини. Питання для самоперевірки 1. Що таке життєва позиція особистості? 2. В чому полягає суть життєвого шляху особистості? 3. Який взаємозв’язок між життєвою позицією і життєвим шляхом особистості? 2. Показники життєвої активності особистості. Формування життєвої позиції особи - складний і тяжкий процес. Він вимагає великого напруження й затрати фізичних, моральних, психологічних та розумових зусиль. На цей процес значний вплив спричиняють мікро- і макросередовища, рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, соціально-політичний лад, політичний режим, рівень культури тощо. Цей процес супроводжується засвоєнням напрацьованого досвіду людства, здобутків у сфері матеріальної та духовної культури, наукових і професійних знань, світогляду, переконань та навичок, трудової й громадсько-політичної діяльності тощо. Активна життєва позиція особи стає можливою за умови критично-творчого оволодіння всім багатством людства, формуванням у себе готовності активно діяти в світі. Показниками активної життєвої позиції висту пають: - цілеспрямованість і усвідомленість дій і вчинків; - відповідальність і активність у різних видах діяльності; - результати діяльності і суспільної активності особистості, що відповідають вимогам і умовам життя в суспільстві; - реальні дії, вчинки і спосіб життя особистості. Питання для самоперевірки 1. Назвіть показники життєвої позиції особистості.
Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи Тема 3.3. Соціологія культури.
Мета: вивчити суть понять «масова культура», «субкультура», «контркультура», знати відмінність цих культур; вміти визначати роль особистості у культурному процесі. Зміст самостійної роботи 1. Масова культура. Субкультура. Контркультура. 2. Спадкоємність у розвитку культури. 3. Особлива роль особистості, людської індивідуальності у культурному процесі. Література Базова література 1. Городяненко В.Г.Соціологія. Підручник.- К.:ВУ «Академія», 2008.- 544с. 2. Вербець В.В. Соціологія. Курс лекцій. К.: Кондор, 2009.- 320с. 3. Волович В.І. Соціологія. Підручник для вищої школи,- X.: Фактор, 2006.-768с 4. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навч. Посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2010.- 320с. 5. Лукашевич М.П. Соціологія. — К.: Каравелла, 2006.-406с 6. Піча М.В. Соціологія. Загальний курс. - К., 2011 Допоміжна література 1. Білоус В. С. Со ціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002. 2. Бех В.П. Соціальний організм країни. - Запоріжжя: ЗПУ,- 1999,- 306с. 3. Головаха Є. Головні тенденції розвитку українського суспільства у світлі результатів соціологічного моніторингу 1994-2003 років // Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994-20 03. - К., 2003. 4. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Соціологія та галузеві соціологічні теорії. - К.: МАУП, 2004,- 464с. 5. Коваліско Н.В.Стратифікаційний аналіз сучасного суспільства.- К.: Освіта.-2012. Методичні рекомендації 1. Масова культура. Субкультура. Контркультура. Масова культура (або поп-культура, популярна культура) — культура, яка популярна та переважна серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті і літературі) — контрастуючи з «елітарною культурою». Термін «масова культура» в загальноприйнятому культурологічному значенні вперше застосував у 1941 році німецький філософ і соціолог М. Горкгаймер у праці з відповідною назвою — «Мистецтво і масова культура». Пізніше в США з'являється скорочене слово «маскульт» (англ Мш'ШД, яке ввів у науковий обіг американський філософ Д. Макдональд.. Представники різноманітних субкультур намагаються показати свою індивідуальність, сказати сірій масі: “Я — особистість”, кинути виклик світу з його нескінченними буднями та вистроюванням усіх в один рядок. Все більше підлітків кожного дня у всіх країнах світу приймають ту чи іншу субкультуру. Тому необхідно знати про цю культурне явище, розуміти його та бути готовим зустрітися з представниками у реальному житті.Субкультура - соціальне угрупування, яке об'єднане тим, що кожен з його представників себе до нього зараховує (тобто ідентифікує). Члени такого угрупування можуть формувати групи безпосереднього спілкування (компанії, клуби, тусовки), але їхній зв'язок одне з одним може відбуватися і віртуально, завдяки захопленню одним героєм. Наприклад, субкультура "толкієністів", які грають в рольові ігри за мотивами фентезі-повістей Толкієна найчастіше мають власні клуби, а "поттеромани" (фанати Гаррі Поттера), як одна з наймолодших субкультур, ще тільки формується, то її прихильники згуртовані тільки віртуально завдяки книжкам Джоан Роулінг. Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя та інше - за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленг), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для панків - вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається "ірокез". Чи от інша ілюстрація - скінхеди своїм взуттям вважають тільки черевики фірми "Dr. Martins", а байкери не визнають черевиків і воліють навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з кованою підошвою. Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до якихось соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як було з роботами Карлоса Кастанеди, які писалися ним зовсім не для хіпі, але які хіпі визнали за свої, головно через те, що в них багато йшлося про вживання галюциногенних речовин). Контркультура — в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть «офіційній» традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін «контркультура» вживається для означення форми протесту проти культури «батьків», що поширилася серед частини американської молоді в 60-х — на початку 70-х років XX ст (Контркультура 60-тих). Цей неологізм вперше використаний у 1968 Теодором Рошаком. Ознайомлення з працями теоретиків контркультури, наприклад Герберта Маркузе та Жан-Поля Сартра, дає можливість ширше уявити її соціально-історичний зміст. Хоча різні контркультурні підтечії існували в багатьох суспільствах, тут термін стосується значнішого феномену, що досяг критичної маси, розцвітав та збегігався протягом довгого часу. Контркультурний рух виражав етос, прагнення, та мрії певної частини населення протягом ери соціального вияву иайтгайсту. Важливо розрізняти терміни «контркультура» та «субкультура». Контркультурні коли в Європі 19-того століття включали представників романтизму, богеми, та денді. Інший рух існував в більш уривчасті формі в 1950-тих, як в Європі, так і в США, в формі розбитого покоління, яке в 60-тих змінили хіппі та противники війни у В'єтнамі. Термін набув популярності у новинних медіа, і використовувався для посилання на соціальну революцію яка прокотилась Північною Америкою, Західною Європою, Японією, Австралією, та Новою Зеландією протягом 1960-тих та початку 1970-тих. Контркультура з часом зазвичай перетворюється на мейнстрим, а потім на класику Питання для самоперевірки 1. Дайте визначення поняттю «масова культура». 2. Що таке субкультура. Назвіть головні течії субкультури. 3. Які атрибути про приналежність до тієї чи іншої субкультури? 4. Що таке контркультура? 5. Чим відрізняється субкультура від контркультури? 2. Спадкоємність у розвитку культури. Реальністю культури є й те, що вона виявляє себе історично. Поза історією говорити про розгортання культури неможливо. Адже принцип конкретно-історичного підходу, про який ішлося вище, повною мірою стосується культури. Це означає перш за все, що при розгляді й оцінюванні тієї чи іншої культури не можна ігнорувати умови її формування. Формуючи, розвиваючи людину, культура завжди є само-творчістю, результатом якої є постійне відтворення загальновизнаних цінностей, норм і смислів людської діяльності та постійне оновлення їх. Людина завжди у своїй культуротвор-чій діяльності перебуває між цими двома тенденціями, одна з яких прагне зберегти існуючі форми, тоді як друга спрямована на творення нових. Саме тому попередні досягнення культури не відрізані від сучасності неперехідними межами. Вони у своїх неминущих зразках живуть у сучасності і житимуть у майбутньому. Наша духовна культура є плодом минулого і сіменем майбутнього. Реалізується цей взаємозв'язок часів — минулого, сучасного, майбутнього — завдяки традиціям і новаторству у культурі, через механізм її спадкоємності. Спадкоємність культури — це процес передачі культурно-історичного досвіду. І в цьому вимірі спадкоємність є відтворенням, збереженням вічних цінностей шляхом переосмислення їх у процесі творчості. Саме в спадкоємності як органічному поєднанні традиції і новаторства реалізується історичність культури, її самозбереження й саморозвиток. Культура як процес і результат суспільно-історичної діяльності людини функціонує через органічне поєднання минулого, сучасного і майбутнього, а формою цього поєднання є спадкоємність як мірило єдності минулого і майбутнього в сучасному, міра співвідношення репродуктивності і творчості в діяльності людини. Особливим проявом творчості у культурі є реалізація, здавалося б, "консервативної", своєрідно стійкої її здатності — бути традиційним явищем. Культурна традиція — це процес використання культурних надбань у незмінному вигляді, завдяки якому відбуваються накопичення і передача людського досвіду в історії, і кожне нове покоління людей може використовувати цей досвід, спираючись у своїй діяльності на створене своїми попередниками. На порожньому місці створити нову, більш високу культуру неможливо (хоча такі спроби були і в колишньому Радянському Союзі, і в Китаї під час так званої культурної революції). Традиції— елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються з покоління в покоління й зберігаються в суспільстві протягом тривалого часу. Традиції існують у всіх формах духовної культури. Можна говорити про наукові, релігійні, моральні, національні, трудові, побутові та інші традиції. Завдяки їм розвивається суспільство, оскільки молоде покоління не винаходить заново "велосипеди", а засвоює досягнутий людський досвід культури. Нехтування традиціями порушує наступність у розвитку культури, призводить до втрат цінних досягнень людства. Водночас сліпе схиляння перед традицією породжує консерватизм і застій у розвитку суспільного життя і, відповідно, культури. Тому формування і розвиток людини як суб'єкта культуротворення відбувається через освоєння і засвоєння соціально-культурних традицій, залучення до них у процесі соціалізації, виховання, освіти. Через залучення до соціально-культурної традиції люди кожного наступного покоління включаються у життя, у світ предметів і відносин, у світ символів, створених попередніми поколіннями. Традиція в культурі виступає певним типом відношення між послідовними стадіями культурного розвитку, коли "старе" переходить у "нове" і продуктивно "працює" у ньому. Якщо ця продуктивна традиція здатна перетворюватись у контексті соціально-культурного нового, сприяючи його розвитку, вона набуває сталості. Традиція, яка перешкоджає подальшому розвиткові культури, поступово відживає себе і відходить у минуле, у забуття. А все важливе, цінне, що сприяє розвиткові культури і людини, людство зберігає як дорогоцінний скарб. У культурі функціонують також вічні цінності. Культура, як правило, діє за принципом: те, що є вічним, є завжди сучасним. Доля дійсно великих творінь культури виявляється у тому, що вони набагато переживають те, чому спочатку служили, бо більшість із них зберігають своє неперехідне ціннісне значення. Процес діяльності у сфері культури завжди реалізується через свободу, власний вільний вибір серед різних можливо Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи Тема 3.4. Соціологія сім’ї і вільного часу.
Мета: Ознайомитись з поняттям «студентська сім’я», «вільний час», давати реальу оцінку життєдіяльності студентської сім’ї. Зміст самостійної роботи 1. Студентська сім’я, її суттєві особливості. 2. Основні види вільного часу. Класифікація затрат вільного часу. Література Базова література 1. Городяненко В.Г.Соціологія. Підручник.- К.:ВУ «Академія», 2008,- 544с. 2. Вербець В.В. Соціологія. Курс лекцій. К.: Кондор, 2009.- 320с. 3. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навч. Посібник,- К.: Центр учбової літератури, 2010,- 320с. 4. Лукашевич М.П. Соціологія. - К.: Каравелла, 2006.-406с. 5. Піча М.В. Соціологія. Загальний курс. - К., 2011 6. Соціологія.Підручник за ред.. М.П.Требіна,- К.,2010 7. Танчин 1.3 Соціологія,- Львів: Українська академія друкарства, 2009.- 358с. Допоміжна література 1. Білоус В. С. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002. 2. Бех В.П. Соціальний організм країни. - Запоріжжя: ЗПУ,- 1999,- 306с. 3. Головаха Є. Головні тенденції розвитку українського суспільства у світлі результатів соціологічного моніторингу 1994-2003 років // Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994-2003. - К., 2003. Методичні рекомендації 1. Студентська сім’я, її суттєві особливості. Проблема сім'ї відіграє важливу роль у соціально-економічної ситуації країни, особливо проблеми молодіжної сім'ї, що є основою формування майбутнього будь-якого суспільства. Потрібно відзначити, що останнім часом має тенденцію до зростання кількість студентських шлюбів. Саме тому актуальною є проблема формування у молодого покоління готовності до створення в нових умовах сім'ї та сімейного життя. Дослідженням проблем молодої сім'ї займались такі вчені, як Л. Андрієнко, І. Гребеннікова, 3. Зайцева, А. Капська, О. Карпенко, А. Карасевич, С. Ковальова, А. Макаренка, І. Пайкова, А. Харчева та інші. На готовність молоді до створення сім'ї впливає низка чинників: омолодження шлюбів, недостатня економічна і соціальна захищеність, загальне послаблення моральних норм у суспільстві, поширення нетрадиційних форм шлюбу, раннє фізіологічне дозрівання дівчат і хлопців, що поєднується з психологічною та духовно-моральною безвідповідальністю стосунків, небажання мати дітей або відкладання цього акту на невизначене майбутнє. Значне погіршення матеріально-побутового становища переважної більшості населення України не сприяє формуванню готовності до сімейного життя: збільшується кількість розлучень, у тому числі з ініціативи жінок, внаслідок чого зростає кількість неповних сімей і дітей, які виховуються без одного з батьків та зростає чисельність позашлюбних дітей, девальвується сама цінність сім'ї, глибокі почуття, на яких грунтуються міцні шлюбні відносини.
На цьому фоні особливо гостро постає проблема створення саме студентської сім'ї. Студентська сім'я - досить складний і ще маловивчений об'єкт досліджень. Відповідно літератури з даної теми не багато, дослідження як правило відносяться до кінця 80-х, початку 90-х років минулого століття. Загалом, під студентської сім'єю розуміється така, в якій обоє - студенти денного відділення вищого навчального закладу. Студентська сім'я з близькості ідейно-моральних характеристик подружжя має потенційну здатність до успішного функціонування. Однак існує ряд соціально-економічних, педагогічних та адміністративно-правових факторів, що ускладнюють реалізацію позитивних установок на успішне функціонування сім'ї в студентські роки. Сучасна студентська сім'я стикається з низкою проблем, таких як: соціальна незрілість молоді, відсутність матеріальної бази і власного житла, несумісність навчання у вузі та виконання сімейних функцій, проблеми взаєморозуміння з батьками. В цій статті зупинимось на основних. По-перше, потреба у поповненні бюджету сім'ї та пов'язана з цим робота значно відволікають сімейних студентів від основного виду їх діяльності - навчання. Таким чином, матеріальні труднощі аж ніяк не сприяють успішному оволодінню знаннями. Відомо, що майже будь-яка молода сім'я сьогодні потребує матеріальної допомоги, та студентська сім'я не є винятком. Така сім'я живе сьогодні в дуже важких матеріальних умовах. Більшість молодих людей на початку свого сімейного життя стикаються з проблемами, про які вони, можливо, раніше й чули, але не думали, що їм доведеться їх вирішувати. Зокрема, такий маленький бюджет, який має в своєму розпорядженні молода сім'я, вимагає особливої ретельності ведення господарства. І тут необхідні хоча б елементарні знання та вміння. Аналіз бюджету студентських сімей, проведений соціологом П.П. Звідріньшем, показав, що, незважаючи на певну матеріальну допомогу батьків, в матеріальному відношенні вони живуть у менш сприятливих умовах, ніж сім'ї молодих людей, зайнятих у виробництві. По-друге, одним з головних питань, з якими стикаються студенти, вступаючи у шлюб, є житлове питання. Добре, коли молоді починають спільне життя в окремій квартирі, але таке трапляється вкрай рідко. Житлову проблему сімейних студентів в певній мірі дозволяють вирішувати студентські гуртожитки. Надання кімнати в гуртожитку молодій сім'ї безпосередньо залежить від матеріального забезпечення того чи іншого вищого навчального закладу. Студентським сім'ям надають місця в гуртожитках тільки лише близько половини ВНЗ. По-третє, серйозною проблемою для стійкості і гармонійності шлюбних відносин у молодої сім’ї є характер взаємовідносин з батьками. Якщо молода сім’я не отримує батьківського схвалення, то це не може не відбитися на міжсімейних та внутрішньосімейних відносинах. Однією з причин нестабільності шлюбу є нерозуміння подружжям справжнього значення сім’ї, її стійкість - не в безконфліктності відносин, а в умінні їх толерантно вирішувати, в усвідомленні того, що фізичне та моральне здоров’я людини залежить у першу чергу від сім’ї. Отже, держава повинна підтримувати молоді сім’ї, зокрема студентські. Потрібно вирішувати житлову проблему, надавити матеріальну допомогу і створювати додаткові робочі місця для студентів. Питання для самоперевірки 1. В чому особливість «студентської сім’ї»? 2. З якими проблемами стикається сучасна студентська сімія? 3. Як держава підтримує молоді сім’ї? 2. Основні види вільного часу. Класифікація затрат вільного часу. Соціологія вільного часу - галузь соціології, яка вивчає життєдіяльність, відносини й орієнтації людей у сфері вільного часу. Вільний час - це частина позарабочого часу, що залишається у людини із врахуванням
Класифікація академіка Струмліна У вітчизняній соціології поділ на необхідний і вільний час в рамках всього бюджету часу було введено в 20-і роки академіком С. Г Струміліним. Виберемо з його класифікації бюджету часу показники тільки вільного часу: фізичний розвиток: фізкультура і спорт, прогулянки, туризм; культурна самодіяльність: громадські обов'язки, навчання, відвідування лекцій, музеїв, читання книг, газет, художня самодіяльність; культурний відпочинок: кіно, театр та інші видовища, домашні ігри, шахи, шашки та ін; інші розваги: прийом гостей і ходіння в гості, інші втрати часу; бездіяльний відпочинок та інше. Всі витрати часу - необхідного і вільного - для суспільства і для особистості дуже важливі. Але витрати вільного часу мають якісно інший характер: вони обумовлені не злиднями і зовнішніми обставинами, а внутрішніми, усвідомленими потребами розвитку особистості. Діяльність людини у вільний час спрямована на безпосереднє формування індивідуальності людини, тобто на те, що робить його особистістю. Вільний час, як правило, спрямоване на розвиток творчих здібностей і задатків, підвищення культурного рівня, на естетичне, моральне, фізичне вдосконалення людини. У міру зростання продуктивних сил суспільства скорочуються кордону необхідного і розширюється сфера вільного часу. У цьому проявляється закон економії суспільного часу. Питання для самоперевірки 1. Що таке вільний час? 2. Яким чином класифікують вільний час?
Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи Тема 4.1. Суть соціологічного дослідження і його програма.
Мета: формувати мету і завдання соціологічного дослідження, характеризувати та аналізувати методи соціологічного дослідження. Зміст самостійної роботи 1. Мета і завдання соціологічного дослідження. 2. Розвідувальне, описове і аналітичне дослідження. Література Базова література 1. Городяненко В.Г.Соціологія. Підручник.- К.:ВУ «Академія», 2008,- 544с. 2. Вербець В.В. Соціологія. Курс лекцій. К.: Кондор, 2009.- 320с. 3. Волович В.І. Соціологія. Підручник для вищої школи.- X.: Фактор, 2006.-768с 4. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навч. Посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2010.- 320с. 5. Лукашевич М.П. Соціологія. - К.: Каравелла, 2006.-406с 6. Піча М.В. Соціологія. Загальний курс. - К., 2011 Допоміжна література 1. Білоус В. С. Со ціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002. 2. Сурман Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы соцылогических исследований. - К., Методичні рекомендації 1. Мета і завдання соціологічного дослідження. Мета соціологічного дослідження містить в собі відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури. Відповідно до мети соціологічні дослідження поділяють на теоретико-пізнавальні (спрямовані на глибше пізнання явища чи процесу, отримання нового, різнобічного знання, вирішення соціальних проблем шляхом розробки нових підходів до їх вивчення) і прикладні (націлені на практичне розв'язання чітко окреслених соціальних проблем - організаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов'язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо). Оскільки мета дослідження має узагальнений вигляд, для її досягнення треба розробити завдання. Завдання соціологічного дослідження - логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію. Завдання соціологічного дослідження поділяють на головні (передбачають пошук відповідей на головне запитання, безпосередньо пов'язане з розв'язанням поставленої проблеми), часткові (виникають у процесі вирішення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв'язання проблеми) і додаткові (можуть бути логічно не пов'язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад, методичних). Питання для самоперевірки 1. Що таке соціологічне дослідження? 2. Що є метою соціологічного дослідження? 3. Які завдання виконує соціологічне дослідження?
2. Розвідувальне, описове і аналітичне дослідження. Вид соціологічного дослідження визначається характером поставлених мети й завдань, глибиною аналізу соціального процесу і т. д. Розрізняють три основні види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове і аналітичне. Розвідувальне (або пілотажне, зондажне) дослідження — найпростіший вид соціологічного аналізу, який дозволяє розв'язувати обмежені завдання. По суті йде випробування інструментарію, тобто методичних документів: анкети, бланк — інтерв'ю, опитувального листа, карток спостереження, карток вивчення документів та ін. Програма такого дослідження спрощена, як й інструментарій. Сукупності, що обстежуються, невеликі: від 20 до 80-100 чоловік. Розвідувальне дослідження, як правило, випереджає глибоке вивчення проблеми. В ході його уточнюються мета, гіпотези завдання, питання, їх формулювання. Проводити таке дослідження особливо важливо у тих випадках, коли проблема вивчена недостатньо або ж взагалі постає вперше. Розвідувальне дослідження дозволяє отримати оперативну соціологічну інформацію. Описове дослідження - більш складний вид соціологічного аналізу. З його допомогою отримують емпіричну інформацію, яка дає відносно цілісне уявлення про соціальне явище, що вивчається. Воно зазвичай проводиться в тому випадку, поки об'єкт аналізу — відносно велика сукупність, яка відрізняється різними характеристиками, наприклад, трудовий колектив великого підприємства, де працюють люди різних професій, статі, віку, стажу праці і т. д. Виділення в структурі об'єкта вивчення відносно однорідних груп (наприклад, за рівнем освіти, віку, професій) дає можливість оцінити, порівняти характеристики, що цікавлять дослідника, виявити наявність або відсутність зв'язків між ними. В описовому дослідженні може бути застосовано один або декілька методів збору емпіричних даних. Поєднання методів підвищує достовірність і повноту інформації, дозволяє зробити більш глибокі висновки і обґрунтовані рекомендації. Найвагомішим видом соціологічного дослідження є аналітичне дослідження. Воно не лише описує елементи явища або пронесу, що вивчається, але й дозволяє виявити причини, які лежать в його основі. Пошук причинно-наслідкових зв'язків — головне призначення цього дослідження. Якщо в описовому дослідженні встановлюється зв'язок між характеристиками явища, що вивчається, то в аналітичному з'ясовується, чи має цей зв'язок причинний характер і що є основною причиною, яка визначає те або інше соціальне явище. В аналітичному дослідженні вивчається сукупність багатьох чинників, що обумовлюють те або інше явище. Зазвичай їх класифікують як основні і неосновні, постійні і тимчасові, контрольовані і неконтрольовані і т. д. Аналітичне дослідження неможливе без детально розробленої програми і відпрацьованого інструментарію. Воно переважно завершує розвідувальне і описове дослідження, в ході яких збираються відомості, які дають попереднє уявлення про певні елементи соціального явища або процесу, що вивчається. Аналітичне дослідження найчастіше носить комплексний характер. За методами, які використовуються, це дослідження багатше, різноманітніше, ніж розвідувальне і описове дослідження. Питання для самоперевірки 1. В чому суть розвідувального соціологічного дослідження? 2. Які проблеми досліджуються за допомогою розвідувального дослідження? 3. В чому суть описового дослідження? 4. Які відмінні риси між описовим і розвідувальним дослідженнями? 5. Розкажіть про умови проведення аналітичного дослідження. В чому його особливості?
Завдання з методичними рекомендаціями для самостійної роботи Тема 4.2. Основні методи проведення соціологічного дослідження.
Мета: вміти розрізняти основні методи соціологічного дослідження, вміти формувати соціологічну вибірку. Зміст самостійної роботи 1. Соціологічне спостереження. Соціологічний експеримент. 2. Соціологічна вибірка. Соціологічний вимір. Література Базова література 1. Городяненко В.Г.Соціологія. Підручник.- К.:ВУ «Академія», 2008,- 544с. 2. Вербець В.В. Соціологія. Курс лекцій. К.: Кондор, 2009.- 320с. 3. Волович В.І. Соціологія. Підручник для вищої школи.- X.: Фактор, 2006.-768с 4. Кузьменко Т.М. Соціологія. Навч. Посібник,- К.: Центр учбової літератури, 2010,- 320с. 5. Лукашевич М.П. Соціологія. - К.: Каравелла, 2006.-406с 6. Піча М.В. Соціологія. Загальний курс. - К., 2011 Допоміжна література 1. Білоус В. С. Со ціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посіб. - К., 2002. 2. Сурман Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы соцылогических исследований. - К., 1. Соціологічне спостереження. Соціологічний експеримент. Спостереження як метод збирання соціологічної інформації не можна віднести до специфічних методів соціології. Остання запозичила його ще з часів перших соціологів із раніше сформованих галузей емпіричного знання і в кінцевому рахунку із природничих наук. В соціологічно-природничому симбіозі спостереження можна в першому наближенні визначити як планомірне цілеспрямоване сприйняття явиш, результати якого в тій або іншій формі фіксуються дослідником і потім перевіряються. При цьому збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка) лише та інформація, яка може бути використана для опису, а потім і пояснення проблемної ситуації, яка досліджується. Розрізняють також відкрите спостереження, яке характеризується тим, що членам досліджуваної групи факт спостереження за ними відомий, від групи він не приховується, і спостереження інкогніто, коли члени спостережної групи не підозрюють, що за ними ведеться спостереження. Спостереження може бути: включеним, невключеним; польовим, лабораторним, випадковим (незапланованим). Головною особливістю методу спостереження є те, що відбувається безпосередній зв'язок з об'єктом, також однією з особливостей методу є неможливість повторного спостереження. Можна також виділити спостереження: нестандартизоване, у якого немає чіткого плану дій, приписуваних ззовні; стандартизоване, у якого є чітко фіксовані приписи відносно предмета і процедури спостереження. Кожний вид (тип) спостереження має свої позитивні і негативні сторони. Як основний метод збирання первинної інформації метод спостереження є досить ефективним в монографічних дослідженнях, тобто дослідженнях окремого випадку, а також в дослідженнях, які не вимагають великого обсягу вибірки. Експеримент — це загальнонауковий метод одержання в контролюючих і управляючих умовах нового знання. В соціологію він прийшов із галузі наук про природу. Точиться низка дискусій про можливості проведення соціологічних експериментів, їх- етичність. Саме через ці причини проведення експерименту поставлене в жорсткі рамки. Виділяють такі види експерименту: економічний, правовий, педагогічний, соціально- психологічний і т. д. Підготовка і проведення будь-якого експерименту — справа досить трудомістка і вимагає спеціальних знань і методичних навичок. Питання для самоперевірки 1. Назвіть основні методи соціологічного дослідження. 2. В чому полягає суть соціологічного дослідження? 3. Назвіть види методу соціологічного спостереження. 4. В чому суть методу експеримент? 5. Які види експерименту виділяють у соціології? 2. Соціологічна вибірка. Соціологічний вимір. Вибірка — це множина об'єктів, подій, зразків або сукупність вимірів, за допомогою визначеної процедури вибраних з статистичної популяції або генеральної сукупності для участі в дослідженні. Зазвичай, розміри популяції дуже великі, що робить прийняття до уваги всіх членів популяції непрактичним або неможливим. Вибірка являє собою множину або сукупність певного обсягу, члени якої збираються і статистичні характеристики обчислюються таким чином, що в результаті можна зробити висновки або екстраполяцію із вибірки на всю популяцію або генеральну сукупність. Характеристикою положення для вибіркового розподілу є вибіркове середнє, а характеристиками розсіювання вибіркового розподілу — вибіркові дисперсії. Числовою характеристикою вибірки є також розмах її значень. Поняття вибірки включає процес того, як отримуються дані (тобто, випадкові змінні). Це необхідно робити таким чином, щоб можна було зробити математичний аналіз вибірок, як і отримати статистичні дані, розраховані на їх основі, наприклад вибіркові середні, коваріацію вибірок. Крім того, такі статистичні дані повинні мати місце і для всієї популяції. Обсяг вибірки Обсяг вибірки — число випадків, включених у вибіркову сукупність. Із статистичних міркувань рекомендується, щоб число випадків становило не менше ЗО—35. При порівнянні двох (і більш) вибірок важливим параметром є їх залежність. Якщо можна встановити гомоморфну пару (тобто, коли одному випадку з вибірки X відповідає один і лише один випадок з вибірки У) для кожного випадку в двох вибірках (і цей взаємозв'язок є важливим для вимірюваної на вибірках ознаки), такі вибірки називаються залежними. Приклади залежних вибірок: пари близнят два вимірювання якої-небудь ознаки до і після експериментальної дії чоловіки і дружини тощо У випадку, якщо такий взаєм
|
