Соціальні інститути

Соціальний інститут — стійкий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх в систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему. Американський соціолог Ч.Міллс під інститутом розумів суспільну форму деякої сукупності соціальних ролей. Інститути він класифікував за виконуваними ним завданнями (релігійним, військовим, освітнім), які утворюють інституціональний порядок.. Сучасний німецький соціолог А.Гелен трактує інститут як регулюючу установу, що направляє в певне русло дії людей подібно тому, як інстинкти керують поведінкою тварин. Іншими словами, інститути забезпечують процедури впорядкування поведінки людей і спонукають їх іти второваними шляхами, які суспільство вважає бажаними. На думку Л.Бовьє, соціальний інститут – це система культурних елементів,орієнтованих на задоволення набору конкретних соціальних потреб і цілей. Власне інститут утворюють взаємодіючі індивіди. Соціальний інститут – це культурно санкціонований спосіб виконання певного виду діяльності або сукупності певного виду діяльності. Індивід бере участь в інституті через механізми соціальних статусів. Дж.Бернард і Л.Томпсон трактують інститути як сукупність норм і зразків поведінки. Це складна конфігурація звичаїв, традицій, вірувань, установок, правил-регуляторів і законів,які мають певну мету й виконують певні функції. Інститути-це сукупність норм або правил поведінки,які стосуються тільки людей. У сучасній вітчизняній соціологічній літературі поняттю соціального інституту також приділяється значне місце. В енциклопедичному соціологічному словнику соціальний інститут визначається як основний компонент соціальної структури суспільства,що інтегрує й координує безліч індивідуальних дій людей, впорядковує соціальні відносини в окремих сферах громадського життя. Згідно з С.С.Фроловим,соціальний інститут –це організована система зв’язків і соціальних норм,яка поєднує значущі суспільні цінності й процедури,що задовольняють основні потреби суспільства. На думку М.С.Комарова, соціальні інститути являють собою ціннісно-нормативні комплекси,за допомогою яких направляються й контролюються дії людей у життєво важливих сферах –економіці, політиці,культурі. Виходячи з вищескладених точок зору, можна дати таке визначення: соціальний інститут – це стійкий комплекс формальних і неформальних правил,принципів, норм, установок, що регулюють взаємодію людей у певній сфера жіттєдіяльності й й організовують їх у систему ролей і статусів. Під інститутом, крім того, мають на увазі відносно стабільно сукупність символів, вірувань, цінностей, норм, ролей і статусів, що управляє конкретную сферою соц.життя таких, як сім’я, економіка, політика, освіта і релігія. Соц.Інститути допомагають вирішувати життєво-важливі проблеми у великій кількості людей, що звертаються до них. Наприклад, мільйони людей, закохоючись, вдаються до допомоги інституту шлюбу й сім’ї, а бажання одержувати нові знання приводить їх в інститут освіти.Дбаючи про становлення законного порядку в суспільстві, люди створюють державу і її органи: уряд, суди, поліцію, адвокатуру. Інститути і в той же час виступають інструментами соц.контролю, тому що завжди своєму нормативному порядку стимулюють людей підкорятися й дисциплінуватися,тому інститут розуміється як сукупність норм і зразків поведінки.

56. Норма та санкції як головні регулятивні механізми.

Соціальні норми та соціальні санкції являються головними регулятивними механізмами дії соціальних інститутів.

Соціальна норма (з лат. — керівне начало, правило, зразок) — загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.
Соціальні норми виконують функції інтеграції, упорядкування, підтримання функціонування суспільства як системи взаємодій індивідів і груп. За допомогою соціальних норм
вимоги суспільства переводяться в еталони, моделі, стандарти поведінки цих груп і в такій формі адресуються особистості. Соціальна поведінка людини, реалізація її як особистості, виконання соціальних функцій тощо забезпечуються засвоєнням і втіленням у поведінці саме соціальних норм, які диктує їй певна соціальна група.
Соціальні норми можуть бути універсальними (стосуються кожного індивіда суспільства) й окремими (стосуються певної сфери діяльності, наприклад, професійної, або пов’язні з певною статусною позицією чи соціальною роллю). Необхідна умова дієвості соціальних норм — їх відповідність усталеним у даному суспільстві цінностям.
Важливу роль у механізмі соціального контролю відіграють звички.
Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не наштовхується на негативну реакцію соціальної групи.

Санкція — продукт спільноти, необхідний для керівництва поведінкою своїх членів, для стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.
Санкції бувають негативними (покарання) і позитивними (заохочення), хоча звичайно в буденній мові чомусь під словом «санкція» частіше розуміють негатив.
Санкції поділяють на формальні (реакція формальних інститутів на певну поведінку) і неформальні (реакція, джерелом якої є громадська думка, коло товаришів, сусідів, неформальні інститути). З огляду на зміст тиску, який виявляють санкції, виділяють: правові санкції (система покарання і заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні санкції (система заохочень, доган, зауважень, які випливають із визнаних моральних принципів); сатиричні санкції (система насмішок, глузувань, яких зазнають люди, що поводяться інакше, ніж прийнято); релігійні санкції (нагороди і покарання, передбачені системою догматів, вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення). Перелічені санкції доповнюють одна одну. Якщо між ними виникають протиріччя, ефективність їх знижується.
У цивілізованому суспільстві застосовується широкий спектр спеціальних видів санкцій.
Неформальні негативні санкції — висловлення подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські стосунки тощо. Ці санкції передбачають важливіші соціальні наслідки у вигляді позбавлення певних вигод, виключення з певних захисних соціальних відносин. Формальні негативні санкції — покарання, передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи, арешт, ув’язнення, позбавлення громадянських прав, конфіскація майна, смертна кара та ін.). Ці покарання діють через погрози, але водночас і як потенційне застереження, яке попереджує, що чекає за вчинення антисоціальних, асоціальних діянь. Вони є виразом самооборони соціальної групи від агресії, порушення її інтересів, незалежно від того, чи це інтереси всього суспільства чи тільки панівного класу.