Тема 1. Общие понятия информатики

Менеджмент – це вміння добиватися поставлених цілей використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

Менеджмент – це вид діяльності по керівництву людей в різних організаціях.

Менеджмент (від слова «менеджер») – це певна категорія людей, яка здійснює роботу по управлінню.

Значення менеджменту:

1. Менеджмент інтернаціональний – дозволяє ефективно використовувати національно-культурні особливості, у зв’язку з цим розрізняють:

1) Американський менеджмент розглядає менеджера, як професіонала, який має спеціальну освіту, часто маючи додаткову інженерну, юридичну, економічну освіти. У зв’язку з цим в США створено могутню управлінську інфраструктуру у вигляді сотень шкіл бізнесу, десятків тисяч консультативних фірм, а також центрів підвищення кваліфікації.

2) Японський менеджмент передбачає підготовку менеджерів шляхом набуття досвіду цілеспрямовано проводячи їх через зміну посад в різних підрозділах фірм. При цьому навчають не лише справі, але й мистецтву людських відносин, поступово накопичуючи якості необхідні керівникові.

3) Європейський менеджмент займає проміжну ланку між американським і японським менеджментом. З одного боку мають школи і центри підвищення кваліфікації з управління. З іншого – освітня підготовка менеджерів пов’язується з детальним розглядом практики управління через опрацювання багатьох управлінських ситуацій та ділових ігор.

2.Менеджмент універсальний.

3.Менеджмент прагматичний.

4.Менеджмент дозволяє використовувати великі масиви знань, накопичені соціальними науками.

5.Менеджмент деідеологізований.

Види менеджменту:

1.Маркетинговий.

2.Фінансовий.

3.Виробничий.

4.Кадровий.

5.Транспортний.

6.Адміністративний.

Отже, термін менеджмент вужчий ніж поняття управління і застосовується лише стосовно фірм, підприємств, організації, не залежно від форм власності та видів діяльності.

Відмінності між менеджерами і підприємцями

ОЗНАКИ	ОСОБЛИВОСТІ МЕНЕДЖЕРІВ	ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМЦІВ
1.Формальний статус.	Наймана робоча сила, залучена на певних умовах для здійснення управлінської діяльності.	Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора чи засновника.
2.Виробничо-господарська орієнтація.	Орієнтований на виконання плану.	Орієнтований на пошук нових можливостей.
3.Здійснення задуманого.	Приймати рішення.	Ризикувати, замінювати ідеї, які виявили нежиттєздатність.
4.Залучення ресурсів.	З метою забезпечення робочих підрозділів.	Для досягнення поставленої мети.
5.Фінансовий статус.	Одержує зарплату.	Виступає власником та розпорядником ресурсів і майна організації.

ТЕМА 2: РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ УПРАВЛІННЯ ЗА КОРДОНОМ ТА В УКРАЇНІ.

2.1.Внесок школи наукового управління в розвиток управлінської думки.

2.2.Класична (адміністративна) школа управління.

2.3.Школа психології та людських стосунків.

2.4.Внесок кількісної школи в розвиток теорії та практики управління.

2.5.Етапи розвитку управлінської науки в Україні.

2.1.Внесок школи наукового управління в розвиток управлінської думки.

1885-1920 – період розвитку школи наукового управління.

Засновники: Фредерік Тейлор, Т. Гант, Френк та Ліліан Гілбрет

Засновники школи вважали, що використовуючи спостереження, заміри,логіку та аналіз можна вдосконалювати операції ручної праці добиваючись більш ефективного виконання робіт.

Головні ідеї в галузі менеджменту сформулював Тейлор у вигляді принципів наукового управління:

1.Розробка оптимальних методів виконання роботи на основі наукового вивчення витрат часу, рухів та зусиль робітників.

2.Підбір та навчання співробітників, надання їм робочих місць, на яких вони можуть принести найбільшу користь.

3.Оплата за результатами праці.

4.Використання функціональних менеджерів, які аналізують роботу підприємства та здійснюють контроль за спеціалізованими напрямами.

5.Підтримка дружніх стосунків між робітниками та менеджерами.

2.2.Класична (адміністративна) школа управління.

1920-1950 – період розвитку класичної школи управління.

Засновники: А.Файоль, Д. Муні, А. Слоун, Т. Емерсон.

Засновники школи вперше описали функції менеджменту, а Анрі Файоль розробив 14 принципів управління, від яких залежить успішне управління будь-якою організацією:

1.Розподіл праці.

2.Влада.

3.Дисципліна.

4.Єдність розпорядництва (виконання розпоряджень лише 1 керівника і підзвітність лише 1 керівнику).

5.Єдність керівництва або напрямів (1 керівник і 1 план).

6.Підпорядкування індивідуальних інтересів спільним.

7.Винагорода персоналу.

8.Централізація чи децентралізація.

9.Скалярний ланцюг (означає чітку послідовність, її побудову, від керівництва до підлеглих).

10.Порядок.

11.Справедливість.

12.Стабільність персоналу

13.Ініціатива.

14.Корпоративний дух.

2.3.Школа психології та людських стосунків.

30-ті рр. 20 ст- сьогоднішній день – період розвитку школи психології та людських стосунків.

Засновники: М. Паркер, Е. Мейо, А. Маслоу.

Дана школа базується на досягненнях наук про людську поведінку, тобто соціології та психології. Характерною ознакою школи є перенесення центру уваги в управління з його завдань на людину.

Основні ідеї школи:

1.Управління- не економічний, а соціальний процес.

2.В основі управління знаходиться людина, неповторна особистість з її інтересами, потребами та мотивами.

3.Людина – це соціальна істота, яка підпорядковується законам розвитку колективу.

4.На продуктивність праці виконавця впливає на матеріальні та моральні фактори.

5.Керівники повинні встановлювати та підтримувати лояльні стосунки з неформальними робочими групами та їх лідерами.

2.4.Внесок кількісної школи в розвиток теорії та практики управління.

60 рр. 20 ст - сьогоднішній день – період розвитку кількісної школи управління.

Засновники: С. Бір, Д. Екман, А. Етховень.

Засновники школи розглядають управління як логічний процес, який можна виразити математично. Дана школа стала наслідком розвитку кількісних методів обґрунтування рішень. Вона передбачає використання в управлінні математики, кібернетики, теорії ймовірностей, статистики,комп'ютерних наук.

В 60-ті 20 ст. розпочалась розробка концепцій управління, які базуються на використанні математичного апарату. В цей час з’являються нові елементи внутрішньо фірмового планування:

1.Імітаційне моделювання рішень.

2.Методи аналізу в умовах невизначеності.

3.Математичне обґрунтування управлінських рішень.

Внесок в управління представників школи кількісних методів полягає в наступному:

1.Поглиблення розуміння складності управлінських проблем, завдяки застосуванню різних математичних моделей.

2.Розвиток та використання кількісних методів для надання допомоги менеджерам, які приймають рішення у складних і кризових ситуаціях.

2.5.Етапи розвитку управлінської науки в Україні.

У розвитку управлінської науки в Україні виділяють 7 періодів розвитку:

I. 1918-1921 рр.

Розроблялись форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізації, організаційні методи управління, адміністрування та державного регулювання.

II. 1922- 1928 рр.

Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом. Були зроблені спроби застосування господарського розрахунку, як основи економічних методів управління, з’явились перші трести та синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

III. 1929- 1945 рр.

Етап пов’язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва. Значна увага приділялась вдосконаленню структур управління, методам підбору та підготовки кадрів, плануванню та організації виробництва.

IV. 1946 – 1965 рр.

Характеризується пошуком нових форм функціонування державних органів управління, а також спробою переходу до територіально- галузевої системи управління.

V. 1966- 1975 рр.

Здійснено спробу проведення господарської реформи через посилення ролі економічних методів управління. Етап підтвердив неефективність реформ, які проводились в рамках командно- адміністративної системи.

VI. 1976 – 1985 рр.

Характеризується усвідомленням неважливості реформування командно-адміністративної системи, яка склалась в економіці Радянського союзу.

VII. 1986 – наші дні.

Етап проведення економічних реформ. Поділяється на 5 підетапів:

1.Характеризує роботу підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованому на нормативному розподілі прибутку.

2.Застосування 2 моделі господарського розрахунку, побудованій на нормативному розподілі доходу.

3.Впровадження прогресивних норм, організації праці, а також збільшення економічної свободи підприємств.

4.Впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління.

5.Початок та розвиток ринкових реформ (процес роздержавлення та приватизації власності, орендні кооперативні підприємства, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічна діяльність).

ТЕМА 3: ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ.

3.1.Поняття та значення функцій менеджменту. Класифікація функцій менеджменту.

3.2.Основні функції менеджменту та принципи їх реалізації.

3.3.Конкретні функції менеджменту та їх взаємозв’язок з основними функціями.

3.1.Поняття та значення функцій менеджменту. Класифікація функцій менеджменту.

Функції менеджменту – це особливі види діяльності, які відображають напрями або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на відносини людей в процесі виробництва і управління ним.

Класифікація функцій менеджменту (2 типи):

I.Класифікація з позиції об’єкту управління (виробництва).

II.Класифікація з позиції суб’єкту управління (менеджери, апарат управління)

I.Класифікація з позиції об’єкту управління (виробництва).

1.Функції, які відображають структуру господарства (управління промисловістю, с/г, транспортом і т.і.)

2.Функції, які відображають рівні виробництва:

-Управління дільницею.

-Управління цехом.

-Управління підприємством.

-Управління регіоном.

-Управління економію держави.

3.Функції, які відображають стадії процесу виробництва (управління виробництвом, постачанням, збутом і т.д.)

4.Функції, які відображають складові елементи процесу виробництва (конкретні функції).

Наприклад, управління кадрами, управління якістю продукції, організацією праці, оперативне управління виробництвом.

II.Класифікація з позиції суб’єкту управління (основні).

1.Планування.

2.Організація.

3.Мотивація.

4.Контроль.

3.2.Основні функції менеджменту та принципи їх реалізації.

Планування – це один із способів, за допомогою якого керівництво забезпечує єдиний напрямок зусиль всіх членів організації до досягнення її загальних цілей.

Основні етапи процесу управління:

I. Описання мети підприємства:

1.Прибутковість:

-обсяг прибутку

-дохід та інвестований капітал

-розмір виплати дивідендів на акцію

-відношення прибутку до обсягу реалізації

2.Ринки.

3.Продуктивність (ефективність).

4.Продукція.

5.Фінансові ресурси.

6.Виробничі потужності, будівлі та споруди.

7.Дослідження та введення новинок.

8.Організація.

9.Людські ресурси.

10.Соціальна відповідальність.

II. Аналіз зовнішнього середовища являє собою процес, за допомогою якого керівництво оцінює зміни в зовнішньому середовищі та вивчає зовнішні можливості і негативні явища, які можуть допомогти або ускладнити досягнення мети організацією.

1.Економічні фактори:

-темпи інфляції

-рівень зайнятості

-конвертованість національної валюти

2.Політичні фактори:

-політична стабільність в державі

-можливість одержання позики від держави

-угоди по тарифах і торгівлі

-спрямовані проти інших країн або заключні з іншими країнами

3.Ринкові фактори:

-зміна життєвих циклів виробів та послуг

-легкість проникнення на ринок

-рівень конкуренції в галузі.

4.Технологічні фактори:

-зміна технологій виробництва

-застосування електронно-обчислювальних машин у проектуванні товарів та послуг

-успіх в технології засобів зв’язку

5.Міжнародні фактори:

-доступ до сировини

-діяльність іноземних картелів

-зміна валютного курсу і політичних рішень в країнах, які виступають в ролі інвестиційних об’єктів або ринків

6.Фактори конкуренції:

-вивчення сильних і слабких сторін конкурентів

-оцінка майбутньої мети конкурентів

-аналіз стратегії конкурентів

7.Соціальні поведінки:

-зміна соціальних установок менеджерів

-рух на захист інтересів споживачів

-роль жінок і національних меншостей у суспільстві.

III. Управлінське дослідження внутрішніх сильних і слабких сторін підприємства.

Управлінське дослідження являє собою методичну оцінку функціональних зон підприємства, призначену для вивчення його стратегічно сильних і слабких сторін.

Управлінське дослідження проводиться по 5 функціях:

-функції маркетингу

-виробничі функції

-фінанси і бух.облік

-людські ресурси

-культура та імідж підприємства

IV. Вибір загальної стратегії.

Висновки:

1.Стратегічне планування являє собою процес вибору мети для підприємства і рішення про те, що слід зробити для її дослідження.

2.Стратегічне планування забезпечує основу для всіх видів управлінських рішень

3.Основними етапами процесу планування є:

1)формування та опанування мети підприємства;

2)аналіз зовнішнього середовища;

3)дослідження внутрішніх сильних і слабких сторін підприємства;

4)вибір загальної стратегії.

4.Функція планування включає в себе:

1)прогнозування;

2)складання довгострокових планів;

3)складання перспективних планів;

4)складання поточних планів;

5)складання оперативно-виробничих планів.

Організація – це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його мети.

Розподіл організаційної структури управління на ступені та рівні

СТУПЕНІ УПРАВЛІННЯ	РІВНІ УПРАВЛІННЯ
1.Вищий ступінь управління.	1)рівень директора 2)рівень заступників 3)рівень відділів управління 4)рівень бюро, секторів та лабораторій
2.Середній ступінь управління.	Рівень цехів основного та допоміжного виробництва.
3.Нищий рівень управління.	Рівень дільниць основного та допоміжного виробництва.

Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює стосунки між рівнями повноважень є делегування.

Делегування означає передачу завдань і повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання.

Відповідальність являє собою зобов’язання виконувати завдання та відповідати за їх позитивне вирішення.

Повноваження являють собою обмежене право використовувати ресурси організації та спрямовувати зусилля їх співробітників на виконання певних завдань.

Розрізняють 2 типи повноважень:

1.Лінійні.

2.Апаратні/штабні.

Лінійні повноваження – це повноваження, які передаються безпосередньо від начальника до підлеглого і далі до інших підлеглих.

3 типи апаратних повноважень:

1)консультативний апарат;

2)обслуговуючий апарат;

3)особистий апарат.

Консультативний апарат консультує лінійне керівництво в їх галузі знань (цехи).

Обслуговуючий апарат виконує обслуговуючу функцію (інформація, яка потрібна начальнику цеху).

Особистий апарат є різновидністю обслуговуючого апарату. Він формується тоді, коли керівник призначає секретаря або помічника.

 

Мотивація – це процес спонукання або стимулювання себе та інших до діяльності для досягнення особистої мети та мети організації.

2 групи теорій мотивації:

1.Змістовні теорії мотивації.

2.Процесуальні/процесійні теорії мотивації.

Змістовні теорії мотивації роблять основний акцент на визначенні переліку і структури потреб людини.

Потреба – усвідомлена відсутність чого-небудь, що спонукає до дії.

2 групи потреб:

1.Первинні.

2.Вторинні.

Спрощена модель мотивації поведінки через потреб

→ Потреби →Спонукання→Поведінка→Мета

Результат задоволення мети: ←

1)задоволена;

2)частково задоволена;

3)незадоволена.

 

Потреби можна задовільнити за допомогою винагород, а винагорода – це те, що людина вважає для себе цінним.

Типи винагород:

1.Зовнішні (грошові виплати, просування по службі).

2.Внутрішні (почуття успіху при досягненні мети).

Згідно теорії Маслоу є 5 основних типів потреб утворюють ієрархічну структуру, яка визначає поведінку людини.

Ієрархія потреб згідно теорії Маслоу

1.Фізіологічні.

2.Потреби безпеки та захищеності.

3.Соціальні.

4.Потреба успіху.

5.Потреба самоствердження.

1+2=Первинні

3+4+5=Вторинні

 

Теорія Геуберга

Дана теорія стверджує, що фактори, які діють у процесі роботи, впливають на задоволення потреб.

1.Гігієнічні фактори:

-розмір оплати праці

-характер контролю з боку безпосереднього начальника

-умови праці

2.Мотивуючі фактори:

-почуття успіху

-просування по службі

-признання з боку оточуючих

Процесуальні/процесійні теорії мотивації:

1.Теорія сподівань.

2.Теорія справедливості.

3.Теорія Портера-Лоулера.

Теорія сподівань базується на припущенні того, що людина спрямовує свої зусилля на досягнення якої-небудь мети лише тоді, коли буде впевнена у великій імовірності задоволення за цей рахунок своїх потреб або досягнення самої мети. Найбільш ефективна мотивація досягається тоді, коли люди вірять, що їхні зусилля обов’язково дозволять їм досягнути мети і приведуть до одержання особливо цінної винагороди. Мотивація слабшає, якщо імовірність або цінність винагороди оцінюється людиною невисоко.

Теорія справедливості передбачає, що люди завжди порівнюють відношення нагороди до витрачених зусиль, а також порівнюють її з тим, що одержали інші працівники за аналогічну роботу. Якщо людина вважає свою працю недооціненою, то вона буде зменшувати зусилля.

Теорія Портера-Лоулера базується на тому, що мотивація є функцією потреб, сподівань і сприйняття працівниками справедливої винагороди. Згідно даної теорії результативність праці породжує задоволеність.

Контроль – це процес забезпечення досягнення організації своєї мети.

Види контролю:

1.Попередній(реалізується у формі певної політики, процедур і правил. Застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів).

2.Поточний(контроль здійснюється тоді, коли робота вже розпочата і проводиться він у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником).

3.Завершальний(контроль здійснюється тоді, коли робота виконана або час на виконання вичерпаний).

Етапи процесу контролю:

I.Встановлення стандартів (конкретних цілей, які підлягають вимірюванню і мають часові обмеження).

II.Порівняння показників функціонування з даними стандартами.

III.Вимірювання результатів.

 

3.3.Конкретні функції менеджменту та їх взаємозв’язок з основними функціями.

Конкретні функції менеджменту пов’язують основні або загальні функції окремих структурних підрозділів (відділів управління).

Класифікація конкретних функцій менеджменту:

1.Загальне (лінійне) керівництво – директор підприємства, начальники цехів.

2.Конструкторська – конструкторський відділ.

3.Технологічна підготовка виробництва – технологічний відділ.

4.Стандартизація то нормалізація продукції і технологічних процесів – відділ стандартизації.

5.Організація праці і зарплати.

6.Ремонтне та енергетичне обслуговування обладнання і будівель.

7.Контроль якості продукції – відділ контролю якості.

8.Оперативне управління основним виробництвом – планово-диспетчерський відділ.

9.Технічно-економічне планування.

10.Бухгалтерський облік і фінансова діяльність.

11.Матеріально-технічне постачання, кооперування та збут продукції.

12.Охорона праці та техніка безпеки.

13.Діловодство.

14.Господарське обслуговування.

ТЕМА 4: ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ПРОЦЕС МЕНЕДЖМЕНТУ

4.1.Поняття організацій та їх класифікація.

4.2.Зміст факторів внутрішнього середовища організації.

4.3.Характеристика зовнішнього середовища організації.

4.4.Етапи життєвого циклу організації.

4.1.Поняття організацій та їх класифікація.

Організація – група людей, діяльність яких свідомо керована та координована для досягнення певної мети.

Класифікація організацій:

1.За способом та метою утворення:

- Формальні організації – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується та контролюється для досягнення певної мети.

- Неформальні організації – виникають і функціонують спонтанно. Вони як правило входять до складу формальної і фактично створюються на засадах врахування спільних інтересів.

2.За кількістю цілей:

-Прості.

-Складні.

3.За величиною:

-Великі.

-Середні.

-Малі.

4.За формами організації підприємництва:

-Підприємства.

-Банки.

-Страхові компанії

-Інвестиційний фонд тощо.

5.За юридичним статусом:

-Юридичні особи.

-Не юридичні особи.

6.За характером адаптації до змін:

-Механістичні.

-Органі стичні.

Загальні риси організацій:

1.Наявність ресурсів.

2.Залежність від зовнішнього середовища.

3.Вертикальний поділ праці.

4.Горизонтальний поділ праці.

5.Необхідність управління.

6.Наявність формальних і неформальних груп.

7.Здійснення певних видів діяльності.

4.2.Зміст факторів внутрішнього середовища організації.

Фактори впливу на організацію – рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації і забезпечують певний рівень одержаних результатів

Основні фактори внутрішнього середовища:

1. Цілі – конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації.

2. Структура – взаємовідносини рівнів управління і видів робіт, які виконують служби або підрозділи планування виробничих та адміністративних приміщень, розміщення транспортних шляхів, інформаційні потоки.

3. Завдання – види робіт, які необхідно виконати певним способом та в зумовлений термін.робота з предметами та знаряддями праці, інформацією та людьми.

4. Технологія - спосіб перетворення вхідних елементів у вихідні шляхом виконання операцій.

3 групи технологій:

1)Технологія індивідуального та дрібносерійного виробництва.

2)Технологія масового виробництва.

3).Технологія безперервного виробництва.

5. Працівники – найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, кваліфікацією, освітою,фаховістю,поведінкою,ставленням до праці, наявністю якостей лідера.

6. Ресурси – основними ресурсами для забезпечення діяльності підприємства є: робоча сила,капіталовкладення, матеріальні та інформаційні ресурси та енергетичні ресурси.

4.3.Характеристика зовнішнього середовища організації.

Фактори зовнішнього середовища організації поділяються на 2 групи:

1.Фактори прямої дії, які безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності.

2.Фактори непрямої дії, які впливають не безпосередньо, а через певні механізми та взаємовідносини.

Фактори зовнішнього середовища організації прямої дії (ФЗСОПД):

1.Споживачі.

2.Постачальники.

3.Конкуренти.

4.Державні органи влади.

5.Інфраструктура.

6.Законодавчі акти.

7.Профспілки, партії та громадські організації.

8.Система економічних відносин в державі.

9.Організації-сусіди

Фактори зовнішнього середовища організації непрямої дії (ФЗСОНД):

1.Міжнародні події.

2.Міжнародне оточення.

3.Науково-технологічний прогрес.

4.Політичні обставини.

5.Соціально-культурні обставини.

6.Рівень техніки і технології.

7.Особливості міжнародних економічних відносин

8.Стан економіки.

Характеристика факторів зовнішнього середовища організації прямої дії

ФЗСОПД	ВПЛИВ ФАКТОРІВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ	ВПЛИВ ОРГАНІЗАЦІЇ НА ФАКТОРИ
1.Споживачі.	Будь-яка організація в ринкових умовах орієнтується у своїй діяльності на забезпечення потреб споживачів. Тобто організації займаються виробництвом таких товарів та послуг, на які з боку споживачів існують незадоволені потреби.	Організація може впливати на формування попиту та смаків споживачів через проведення продуманої рекламної кампанії, надання додаткового спектра послуг, а також більш привабливих пропозицій.
2.Постачаль-ники.	Забезпечують організацію необхідними ресурсами, при цьому несвоєчасні поставки, підвищення цін на ресурси, недотримання вимог постачальниками знижує переконливість діяльності організації.	Організація може застосовувати диверсифікаційний підхід до постачальників і тим самим захистити себе від певних ризиків.
3.Конкуренти.	Конкуренти заохочують організацію постійно вдосконалювати свою виробничо-господарську діяльність з метою досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності.	Якщо організація вдосконалить споживчі, технічні та естетичні характеристики своєї продукції, то вона може істотно впливати на своїх конкурентів.
4.Державні органи влади.	До державних органів влади належать: -Верховна Рада України -Адміністрація президента України -Кабінет Міністрів -Національний банк України -Державна податкова адміністрація України -Державна митна служба України -регіональні органи управління. Всі ці структури розробляють та затверджують засади функціонування організацій у державі і контролюють виконання та дотримання необхідних вимог.	Організації можуть вносити певні пропозиції стосовно діяльності державних органів влади та оскаржувати окремі інструкції державних органів влади.
5.Інфра- структура	Інфраструктура включає: -фінансові інституції -транспортне сполучення -зв'язок -консалтингові служби тощо. Вона впливає на швидкість та якість розрахунків, одержання необхідної інформації, що визначає ділові стосунки організації.	Організація може бути задіяна у розбудові інфраструктури регіону, подавати конкретні пропозиції щодо вдосконалення її складових елементів.
6.Законодавчі акти.	Будь-яка організація в Україні функціонує на засадах базових законодавчих актів, до яких належать: -Закон України про підприємства в Україні -ЗУ про підприємництво -ЗУ про господарські товариства -ЗУ про оподаткування прибутку підприємств тощо.	Організації можуть пропонувати певні зміни до законодавчих актів, виступати ініціаторами прийняття конкретних законів, а також критикувати законодавчу базу.
7.Профспілки, партії та інші громадські організації.	Профспілки на підприємствах здійснюють контроль за дотриманням трудового законодавства, дбають про покращення умов праці та її оплати, охорони здоров’я та відпочинку. Партії можуть бути ініціаторами страйків та опозиційних дій.	Керівництво організації може відхилити умови профспілок, не погоджуватись з окремими вимогами, а також вести переговори з профспілковими організаціями. Організації можуть лобіювати свої інтереси у законодавчих та виконавчих органах влади через представників партійних організацій.
8.Система економічних відносин у державі.	Система економічних відносин у державі формує умови, правила та принципи функціонування організацій, а в ринкових умовах підприємство працює за умовами попиту, пропозиції та конкуренції.	Якщо умови функціонування підприємства стають нестерпними, то організації можуть добиватись покращення ситуації, протестувати, а також вимагати створення інших умов діяльності.
9.Організації-сусіди.	Організації-сусіди впливають на підприємство, працюючи з ним на одних площах, використовуючи спільні комунікації, склади та приміщення.	Організація може відокремити комунікації, викупити приміщення, що орендується організаціями-сусідами.

 

Характеристика зовнішнього середовища організації непрямої дії

ФЗСОНД	ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРІВ	ПРИКЛАДИ ВПЛИВУ НА ОРГАНІЗАЦІЮ ФЗСОНД
1.Міжнародні події.	Міжнародні події – це будь-які події політичного, економічного, соціального чи військового характеру, які відбуваються у світі і зачіпають інтереси більше 2 країн світового співтовариства.	Внаслідок терористичних актів у США протягом певного часу були заборонені всі авіарейси, тому організації з інших держав, які співпрацювали з постачальниками з США, не змогли своєчасно одержати необхідні ресурси для забезпечення виробничо-господарської діяльності.
2.Міжнародне оточення.	Міжнародне оточення характеризує економічний та політичний стан країн з контрагентами яких співпрацює дане підприємство.	Якщо 1 із сусідніх держав застосувала б економічні санкції до іншої країни, то у відповідь вона також може запровадити певні економічні обмеження.
3.Науково-технічний прогрес.	Процес розвитку науки і техніки, що передбачає розробку та впровадження наукових винаходів, створення прогресивних технічних засобів та нових технологій.	Наприклад, підприємство впроваджує нову сучасну технологічну лінію виробництва радіаторів. Це дає можливість покращити якість продукції та зменшити її вартість. В даному випадку підприємство стає серйозним конкурентом для всіх організацій, які працюють на ринку систем опалення.
4.Політичні обставини.	Обставини, які склались у процесі формування державного устрою, проведення реформ, розвитку суспільства, політичної боротьби тощо.	Напередодні парламентських виборів політики приймають сприятливі для функціонування підприємств законодавчі акти з метою популяризації своєї громадської позиції.
5.Соціально-культурні обставини.	Соціально-культурні обставини відображають загальний рівень культури в країні, доходи на душу населення, соціальну стабільність, розвиток науки тощо.	Високий рівень культури і доходів населення сприяли формуванню висококваліфікованої робочої сили, що, в свою чергу, забезпечить виготовлення якісної конкурентоспроможної продукції.
6.Рівень техніки та технологій.	Рівень техніки та технологій демонструє відповідність стану техніки і технологій сучасним вимогам, таким як ресурсу економності, простоті у застосуванні, використанні новітніх інформаційних та комп’ютерних систем.	Якщо на підприємстві використовується застаріле обладнання, яке є небезпечним і високотравматичним, то профспілки будуть вимагати від керівників такого підприємства закупівлю сучасного устаткування для забезпечення нешкідливих та безпечних умов праці.
7.Особливості міжнародних економічних відносин.	Особливості МЕВ включають особливості: -міжнародної торгівлі -міграції робочої сили -міжнародних фінансово-кредитних та валютних відносин.	Певні тарифні чи нетарифні обмеження, які застосовуються іноземними країнами до країни базування нашої організації можуть зробити економічно невигідною співпрацю з підприємствами, які функціонують у цих країнах.
8.Стан економіки.	Характеризує загальний рівень розвитку економіки.	Якщо в країні ринкова економіка характеризується високим рівнем розвитку, то в будь-якій галузі існує сильна конкуренція, оскільки антимонопольне законодавство запобігає створенню умов для монополій.

4.4.Етапи життєвого циклу організації.

Будь-яка організація має циклічний характер розвитку, тобто проходить через певні етапи життєвого циклу (ЖЦ), які визначають характер їх діяльності.

Етапи життєвого циклу організації.

ЕТАПИ ЖЦ ОРГАНІЗАЦІЇ	ХАРАКТЕР ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
I.“Етап народження”	Проникнення на ринок, забезпечення виживання при збитковій діяльності.
II.“Етап дитинства”	Закріплення на ринку чи окремих його сегментах.
III. “Етап юності”	Суттєве розширення цільових сегментів ринку, а також забезпечення високих темпів прибутку.
IV.“Етап ранньої зрілості”	Подальше розширення сегментів ринку, забезпечення стабільного росту прибутків, орієнтація на регіональну диверсифікацію.
V.“Етап завершальної зрілості”	Формування іміджу підприємства, збалансоване зростання.
VI.“Етап старіння”	Згортання діяльності, падіння прибутковості і фінансової стійкості.
VII.“Етап відродження”	Суттєве оновлення форм, видів та напрямів діяльності, залучення значних обсягів інвестицій.

ТЕМА 5: МЕТОДИ МЕНЕДЖМЕНТУ.

5.1.Сутність та класифікація методів менеджменту.

5.2.Економічні методи менеджменту.

5.3.Організаційно-розпорядчі методи менеджменту.

5.4.Соціально-психологічні методи менеджменту.

5.5.Особливості застосування методів менеджменту в ринкових відносинах.

5.1.Сутність та класифікація методів менеджменту.

Методи менеджменту – це сукупність способів і прийомів впливу на колектив працівників та окремих виконавців з метою досягнення цілей організації та ефективного використання її місії.

Методи менеджменту покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації творчої активності кожного члена колективу, забезпечити своєчасну і дієву ліквідації відхилень від накресленої програми дій. Методи менеджменту є засобом практичної реалізації вимог об’єктивних економічних законів розвитку суспільства і відповідних законів розвитку суспільства і відповідних їх закономірностей та принципів менеджменту.

Групи методів менеджменту:

1.Економічні методи.

2.Організаційно-розпорядчі.

3.Соціально-психологічні.

5.2.Економічні методи менеджменту.

Економічні методи менеджменту – це сукупність прийомів та способів, що забезпечують використання об’єктивних економічних законів та інтересів у діяльності організації на основі товарно-грошових відносин з метою досягнення її цілей.

У систему економічних методів входять практично всі важелі механізму господарювання:

1.Ціна.

2.Кредит.

3.Фінанси.

4.Прибуток.

5.Економічні стимули

6.Податки.

7.Бюджет.

8.Плани.

Ціни дозволяють стимулювати випуск необхідної продукції за кількістю та якістю, досягати фінансової стабілізації та сприяти структурним змінам в організаці