Философия как форма знания

1 .П’ятистадійна модель німецького економіста Ф.Ліста (п.ХІХ ст.) поділив історію економічного розвитку на п’ ять стадій:

1— стадія дикості, що продовжувалася декілька десятків тисяч років і завершилася приблизно в Х-ХІІ тисячолітті до н.е. із переходом до осілого способу життя. Господарство в цей період носило привласнюючий характер — мисливство, збиральництво, рибальство; організація суспільства характеризувалася стадно-колективними формами.

2 — стадія пастуша,приблизно з X по V тисячоліття до н.е.; основний вид діяльності — скотарство, а землеробство — городництво грас допоміжну роль; організація суспільства — родоплемінна.

3 — стадія землеробська,із V тисячоліття до н.е. по середину XIII ст. вже нашої ери; основний вид діяльності — землеробство; організація суспільства сімейно-станово-державна.

4 — стадія хліборобсько-мануфактурна,із середини XIIIпо середину XVII ст.; основні види діяльності — сільське господарство і ремесло; організація суспільства — станово-державна.

5 — стадія хліборобсько-мануфактурно-комерційна,із середини XVII по середину XIX століття: основні види діяльності — землеробство, ремесло-промисловість, торгівля; організація суспільства — станово-державна.

Сьогодні до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову,із середини XIXдо останньої чверті XX ст.

2. Тристадійна модель Гільденбранта - Бюхера Німецькі економісти і історики — Бруно Гільденбрант і Карл Бюхер, що жили в середині ХІХ ст. виділили всього три стадії в історії господарства. При цьому в основу поділу історичних епох була покладена довжина шляху, яку проходить товар -від виробника до споживача:

1) «природне»,натуральне (або домашнє) господарство, із найдавніших часів — до середини XII I ст. Шляху середньому не більш милі — із поля або городу землероба через млин і кузню в його і панську садибу.

2) «грошове» (або міське) господарство, до кінця
XVIII ст. Шлях від декількох миль до декількох десятків
миль, із поля селянина або з майстерні ремісника через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в будинки споживачів.

3) «кредитне» (або народне) господарство, починаючи з XIX ст. Шлях у сотні і тисячі миль.

3. Формаційний підхід Маркса Спроба синтезувати соціологію та економіку для пояснення еволюції економічних процесів у теорії суспільно-економічних формацій, кожна з яких характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил (під якими розуміється все те, що забезпечує матеріальне існування людини, і сама людина) та виробничих відносин (тобто, соціальні відносини та принципи розподілу матеріальних благ). На певному етапі історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, яка й приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації на іншу. Історія людства за К. Марксом ділиться на три етапи та п'ять суспільно-економічних формацій:

1) Общинний (або первіснообщинний) лад із X тисячоліття по VI ст. до н.е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на грані фізичного виживання. Немає приватної власності на землю — основний засіб виробництва, а от
же, немає експлуатації. Основні суспільні відносини — общинний
дарообмін. Примус до праці носить об'єктивно-фізіологічний характер — хто не добуває собі їжі, вмирає з голоду. Класів не існує.

2) Рабовласницький лад — із V ст. до н.е. по V ст. н.е. З'являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), експлуатація яких приносить рабовласникам додатковий продукт. Примус до праці носить суб'єктивно-терористичний характер - полонених, що відмовляються бути рабами, убивають. Основні суспільні відносини—рабство. Основні суспільні класи — раби і рабовласники. Протиріччя між ними —антагоністичні і рано чи пізно повинні привести до зміни формації.

3) Феодальний лад — VI—XXIII ст. Земля стає основним об'єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту і експлуатації. Примус до праці носить суб'єктивно-економічнийхарактер — власник землі відстоює своє право на додатковий продукт силою зброї і сам вирішує, кому надати право оренди на основний засіб виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — селяни і феодали.

4) Капіталістичний лад — XIXст. Основним об'єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примус до праці носить об'єктивно-економічний характер — той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (працю) на ринку і піддаватися експлуатації. Основні суспільні відносини — додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — робітники і капіталісти.

5)Комуністичний лад — наступає з перемогою робітників над буржуазією. Засоби виробництва переходять у колективну
(суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий
 характер праці змінюється добровільним, творчим. На
базі чого досягається найвищий рівень виробництва і задоволення
потреб усіх членів суспільства.

4. Індустріально-технологічний підхід

Широку популярність у XX ст. отримав запропонований американською інституціональною школою так званий «технологічний» підхід, відповідно до якого історія ділиться на три великі епохи.

1)Доіндустріальну — із X тис. до н.е. по середину XVIII ст н.е. Особливостями якої є низький рівень економічного розвитку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.

2)Індустріальну — з останньої третини XVIII по останню чверть XX ст. Особливостями якої є середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у промисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.

3)Постіндустріальну — з останньої чверті XX ст. Особливостями якої є високий рівень економічного розвитку, широке застосування електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дозволяє замінити живу фізичну працю в промисловості машинною, а основною сферою діяльності стає так званий «третинний» сектор — сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації, де зайнято більше 65% працездатного населення

5. Історико-хронологічнип підхід

Найбільш доцільним є історико-хронологічний підхід, який дає можливість висвітлити основні події економічної історії, а також проаналізувати закономірності економічного розвитку людства.

1) Давній — …..- VIII ст. до н.е. Відбувся поділ праці, і сформувалися основні соціальні інститути: сім'я, община, власність, право, держава, релігія.

2)Античний — із VIII ст. до н.е. по V ст. н.е. З'явилися ремесла, торгівля, приватна власність на землю і рабів.

3)Середньовічний — із VI по середину XV ст. Сформувалися основні європейські нації, з'явилися самостійні міста.

4)Відродження — із середини XV по середину XVII ст. Епоха великих географічних відкриттів і первісного нагромадження капіталу.

5)Просвітництва — із середини XVII до останньої чверті XVIII ст. Відбувся територіальний поділ світу.

6)Вільної конкуренції — з останньої чверті XVIII до останньої чверті XIX ст. Промислова революція.

7)Монополістичної конкуренції — з останньої чверті XIX по середину XX ст. Концентрація капіталів і боротьба за економічний поділ світу призвели до серії криз і війн.

8)Соціального (ринкового) господарства — починаючи із середини XX ст. Найбільш розвинені країни досягли стабільності, сформувався новий середній прошарок, сформувалось суспільство споживачів.

 

6) Господарський розвиток за первісної доби.

(з давніх часів до 4 тис.до.н.е.)Людство пройшло шлях від біолог виду до сучасн типу. Від родового стада до утвор держав. Цивілізації виникли у 3-4 тис. до н. е.

1.Палеоліт(3 млн.-10 тис. до н.е) Знаряддя від палки до списа. Приблизно 100 типів знарядь. Використ кістки та рогу. Збиральництво, загінне полювання, рибальство. Людина підтримує вогонь.

2.Мезоліт.(9-6 тис.до н. е.) Утвор сучасн клімат умов. Великі звірі вимер. Полювання на тварин, птахів. Винайдені лук, стріли, сітки. Прируч дик тварин. Кам’ян знаряд для обробки девера, Сокира.

2.1Протонеоліт (перехід від мез до нео) Криза привласнюючого госп. З’явил відтворююче госп. Перші постійні.поселення 3.Неоліт (4тис до.н.е-2 тис. н.е) Відтвор госп стало домінуючим. Перший поділ праці. Гончарне, бронзоливарне ремесла. Мануфактури, металургії. Генеза грошей Спочатку був безгрошовий обмін товарами В різних регіонах світу використовували в якості грошей різні речі. Поступово роль грошей перейшла до металів З VII століття до н. е. в обігу з'являються карбовані монети. До капіталізму роль грошей виконували мідь, бронза, срібло. Лише в деяких країнах (в Ассирії та Єгипту) ще за 2 тисячоліття до н. е.. для грошей використовували золото. Перші паперові гроші з'явилися в Китаї в 910 році нашої ери. Найбільш ранні в світі випуски банкнот були здійснені в Стокгольмі в 1661 році. У Росії перші паперові гроші (асигнації) були введені при Катерині II (1769 р.) Еволюція рабовласництва. В епоху первісного суспільства рабовласництво спочатку було відсутнє повністю, потім з'явилося, але не мало масового характеру. Причиною цього був низький рівень організації виробництва. Рабство з'явилося і поширилося в суспільствах, які перейшли до с/г виробництва. склалася рабовласниц система з античних часів до XVIII століття. Існували раби-актори, раби-вчителі і вихователі, перекладачі, писарі. Положення рабів поступово, шляхом дуже довгої еволюції, змінювалося на краще.

 

Госп розвиток стародавніх цивілізацій. Трипільська культура.( Землеробство. Кругове розташування жител. Стіни з лози, мазали глиною. Дах мав 4 схили. Виник наземн вид транспорту. Розвинена сис-ма обміну.Техніка обробки каменю. Використ міді.Найцівілізованіші.) Пшеворська культура (1ст.до.н.е-1 ст.н.е. Застосов залізоплав. горни.Є ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Культура пов’язана із зародж слов’янства.) Черняхівська культура (2-7ст. н.е.Вся етнічна терит України. сільське госп. Двопілля. Залізо- та бронзо- плавильні майстерні. Державні утворення. Ця культура зумовила появу держави антів) Держава Антів (3-4ст.н.е..Матір України. Тер сучасн України була передовою у с/г. Але після нападу монголо-татар Україна починає відставати в розвитку, бо захистила Європу.)

7)Особливості господарювання в Давньому Єгипті.

У давні часи Єгипет займав майже ту ж територію, що й зараз. Цивілізація Єгипту виросла на берегах Нілу, заснована на с/г. Вміли регулювати підйом води Нілу за допомогою розгалудженої іригаційної системи. Розмежовували свої поля межовим камінням. Обробка металу(посуд). Стандартизували писемність, календар, Вичення астрології, матем, медицини. Виготовлення папірусу і скла. Недоторканність царського майна. Фараони роздавали земельні багатства храмам і знаті. Право землевласника на розпорядження своєю землею і худобою: дарування, успадкування, передача за заповітом. Грошей не було, обмін товарами, потім виникла система, за якою вартість товару оцінювалась у вагових одиницях міді(дебен). Монетна система виникла тільки в 7 ст до н.е. у Лідії(Мала Азія). Одяг з лляних тканин: від грубої пряжі до прозорих тканин. Взимку вовняні тканини, але вважали вовну нечистою. Одяг чоловіків – плаття, набедрена повязка. Жінок – пряма візька сукня на двох бретелях. Вельможі – більш довгий одяг, сорочки, хустки, вільні плащі. Бісерне плетиво, аплікації, перуки. Стежили за чистотою, замість мила – мазь з олії, вапна і пахощів. Прилади для гоління і ліки для шкіри, парфуми, підводили очі усі. Тримали собак, кішок, мавп, гусаків. Спорудження храмів і пірамід, виконане вручну тисячами рабів, використовуючи насипи, похилі площини, канати. Спочатку роботу винонували селяни як частину повинності, потім полонені і раби. Будинки з цегли(обпалена на сонці глина), в них три головні частини: передня – приймальня(укладення угод), далі приміщення для дружн прийомів, задня – житлові кімнати для членів сімї, будинки до 4 поверхів. Готували їжу на вулиці,вміли смажити, варити, пекти і т.д. Основні продукти харч – хліб і пиво. Вино доступне тільки багатим. Дівчак-селянок заміж у 12 р. Багатих – 14-15р. Чоловік старший на кілька років. Шлюбні угоди з докладними викладами фін умов і зобовязань: дружина мала право на утримання за рах чоловіка, приносила придане, але воно належ їй. Пізніше чоловіки створ сімей фонд: 2/3 належ чоловіку, 1/3 жінці, роль соціал посібника дітям на випадок смерті батьків. Жінки мали ті ж права, свободу і обовязки перед державою, але не займали держ посад.

 

8)Особливості господарювання в державах Давнього Межиріччя.

Цивілізація зявилась однією з перших. Найбільш швидкий розвиток був в південній частині тер – Шумер, що розташов на тер сучас Іраку. Біля 5000 р. до н.е. освоїли береги річок і боліт. Вирощ пшеницю, ячмінь, овочі, фініки, розводили овець,корів. Помешкання з цеглин(мул і глина). Стійла для худоби з плетених циновок. Земля родюча, але мало дощів. Навчились будувати зрощувальні канали для подачі води на поля, зявився надлишок продуктів і частина людей стала ремісниками, торговцями і священниками. У ранній період виковували вироби з цільних шматків міді. Біля 4000 р до н.е. добув мідь із руди, шляхом нагрівання, спосіб лиття міді, срібла, золота в ливарні форми. У 3500 р до н.е. виробляли бронзу, змішуючи мідь та олово. Період з 3000 до 1000 р до н.е. – Бронзовий вік. Можливо була писемність. У 2370р до н.е. житель міста-держ Лагаш у Межиріччя – Урукагіна захопив владу і провів реформи для збільшення числа повноправних воїнів, зниження податків, поліпшення держ управ, справедливий розподіл багатства. Скасував залишки патріархату, зокрема право жінки на поруш шлюбу і майно чоловіка. 2132-2024 до н.е. у місті-державі Ур та Двуріччі правила «Третя династія» у складі Урнамуну-Шульги-Бусин-Шусин-Ібисин. Прославився Шульги, правив 52 роки, скасував приватну власність, зявилась централіз планування економіки(збір всього зерна до сховищ і розподіл «пайків»). Вторгалися у сімейне життя: царські чиновники вирішували кому варто мати сімю. Населення перетвор у держ рабів, їх перекидали пішим маршем з одної частини країни в іншу для будів. Система кругової поруки, колектив відповідал, чинов апарат досягав 20% населення, чищення в армії, чинов апараті, серед селян і рабів.

 

9)Особливості господарювання в Індії

Займала півострів Індостан, благодатна країна, ¾ тер рівнини і плоскогіря придатні для с/г, субтропічний клімат, родючі грунти долин Інда і Ганга. Достаток і неглибоке залягання руди сприяло розвитку ремесла. Вирощували пшеницю, ячмінь, потім рис. Перші стали культивувати бавовну і виготов тканини з неї. Приручено і одомашнено багато видів худоби, згодом навіть слони. Цивілізація в Індії зявилась на основі невеликих общин, утворених в долі Інда 3000 р до н.е. Велика кількість не с/г населення. Чверть, третина зайнята ремеслом(включ майстрів золота і срібла), підтримкою культу(храми), охороною порядку. Поселення дуже великі – від декількох сотень до декіл тисяч людей. Міста мали правильно геометричну форму: прямокутник, овал, склад з двох частин: цитадель і «нижнє місто». Переважно двоповерхові будинки будув з обпалених глиняниз цеглин, сполучені за допомог мулистого або гіпсового розчину. Вулиці перетин під прямим кутом, до 10 метрів шириною. Система відводу нечистот(прообраз каналізації) і дощ води. Найважлив міста – Хараппа і Мохенджо-Даро. Площа 250 га, насел – 100 тис жител. Індія – густонаселенна. З 1800 р до н.е. цивілізація занепадає. Можливі причини: часті повені, вичерпання родюч грунтів, вирублення майже всіх дерев. 1500 р до н.е. у долину прийшла група індоєвр племен – аріїв. Заснували кілька царств, кожне мало раджу – правителя. Багатство людини визначалось кіл-тю голів худоби, якою володів. Поділ суспільства на «варни» - класи-прошарки. Спочатку три варни: брахмани – жерці і священнослуж; раджанья – адмін і віськова знать; виш – хлібороби, ремісники, купці; шудр – дравіди(корінне насел і нащадкі зміш шлюбів). Пізніше військова знать – кшатрії. Адміністративна обєдн з брахманами. Пізніше сформ система «каст» - класів-станів, зберег до тепер. В основі – фаховий принцип. Вища (брахмани, воїни), середні (торговці, землероби), нижча (землероби и ремісники) і недоторканні.

 

10)Особливості господарювання в Китаї.

Був геогр ізольований, відрізаний морем, горами, пустелями.не мав прямих контактів з зх крахнами до 2 ст до н.е., коли його відвідало посольство з Рима. Поява землероб общин у долині Хуанхе близько 5 ст до н.е. – кльтура Яншао. Хлібороби вирощ просо, фрукти, горіхи, овочі, тримали свиней і собак. 2205 р до н.е. – династія Сю. 1766 до н.е. у місцевості провінції Хенань виникла династія Шан. Кінець 11 ст до н.е. територія Шан завойована народом Чжоу.Тер царства поділена на три повіти, деякі управлялись ваном(царем), іншіі – чиновниками. У 8 ст до н.е. царство розпалось на дрібні. У 5ст до н.е. утвор сім найбільших держав, що наступні 250 р вели війну міх собою. Перемогло царство Цинь. Перший імператор – Цинь Ши хуанді: обєднав землі, удоскон законодавство, адмін систему, ввів єдину грош систему. Монети мали отвір для нанизання на шнурок. Започаткував будів Вел Китайської стіни, що захищала від гунів. Встановив тоталітаризм за 36 років правління, що мав на меті побудову імперії. Опір і невдоволення придушувались, система кругової поруки, колектив відповід членів сімї до третього коліна. Народ вірив, що повелителі від бога Ди. У 6-4 ст до н.е. мудрець Конфуцій вважав, що світ може бути відновлений тільки коли люди навчаться дотримуватись правил поведінки. Конфуціанство стало основою політ ладу китайськ сусп. Цинь Ши Хуанді знищив конфуц трактати і 500 видатних конфуціаністів. Їх вплив віднов через 400 років після смерті Ши. Фундатор даосизму – Лао Цзи вчив: якщо люди будуть жити в гармонії з навкол світом, вони виконають своє признач на землі. У 4 ст до н.е. зявились вироби з заліза, застосовані для вироб зброї. Мали шовк, який у 1 ст до н.е. експортували у Рим. Експорт напівкоштовних каменів, порцеляни, прянощів.

 

11)Господарство Стародавньої Греції.

Антична культура базувалась на вирощенні трьох основних кльтур: пшениці, оливок і винограду. Скотарство більш розвинуте в гурськ районах. Череди великої рогатої худоби невеликі, конярство слабо розвинуте. Притаманна взаємодія культур народів Європи,Азії, Африки. Природні багатства сприяли ранньому розвитку ремесла і торгівлі, досягнуті успіхи у галузі кораблебудування. Зовн торг - в руках купців-власників кораблів і капітанів. Притаманні міста-держави(поліси). Винайшли катапульту у 4 ст до н.е. Населення жило переважно у містах. Розвиток обміну, поява грошей, купців;відокр ремесла від с.г. Розвиток ремесла, спеціалізація виробників, спеціалізація полісів(Мітел-тканини,Коринф-кераміка). Поділ суспільства на 2стани:вільні громадяни(багаті,менш заможні і бідні) і невільники. Приклад рабовласницької держави-Спарта(найсильн військ поліс Ст. Гр.)-господарство відстале, грош обмін не розвинений. В Аттиці, в острівній частині Еллади – підвищення розв ремесла,торг. Колонізація. Причина-гонитва за землями, здобиччю.

 

12)Античний Рим: економічні причини розвитку та занепаду.

Сформувався у нижній течії Тигру 8 ст до н.е. Історія поділ на3 періоди: 1)царський(8-6 ст доне); 2)республіканський(509-31 рр доне); 3)імператорський(31 рдоне-476 рне). Гол галузь-землеробство. Вирощ пшениця, ячмінь. Притаманне відгінне тваринництво, стійлова форма тв-ва, присадибне птахівництво. Причини розвитку: широке впров рабства; розв товарного вир-ва; перехід від дріб госп до вир-ва на вел площі. 6-3 ст доне - у СР склалося рабове сусп, що мало патріарх хар. Рабство поділялось на боргове, спадкове і домашнє. Головною виробничою силою залишалося вільне населення. «Закони 12 таблиць» (сер 6 ст доне) захищали приватну власн, політ та економіч права рабовл. Рабами були іноземці, римське право обороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Раби мали роль виробн. сили (були міські та сільськогосподарські). Джерела рабства - війни,піратство,борги. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів (нобілів) (прибутки йшли від землі). 1ст доне - кінець республіки - період воєн, занепаду с/г. 1-3ст не - позитивні зміни в агротехніці: вдоскон коса, серп, застос штучне зрошення. У І—II ст. н. е. розпочалися зміни в організації виробництва у володіннях великих землевласників. Латифундії поділялися на невеликі ділянки (парцели), які надавалися в оренду колонам — дрібним землеробам. У добу пізньої Римської імперії (III—V ст. н. е.) господарство занепало і прийшло до кризового стану. Перші ознаки кризи виявилися після повстання Спартака в І ст. до н. е. і протягом наступних століть вони поглиблювалися. Причина кризи - загострення суперечностей рабовласницького суспільства. Контроль за працею рабів у латифундіях був утруднений, що призводило до зниження продуктивності праці. Занепала невелика оренда, за статусом вона наблизилася до колонату і прекаріїв. Економічний занепад охопив ремесло і торгівлю. Зменшилося населення міст. Зазнала краху завойовницька політика Риму. Пізня Римська імперія переживала глибоку кризу рабовласницького суспільства. Через міжусобні війни була постійна політична нестабільність. Загостр соц супереч. Постійні народні повстання. Натиск варваріві. Східна і Західна частини імперії роз'єдналися щодо адміністрування та управління. Столицю було перенесено з Риму на сх у Візантію. В 476 p. н. е. Західна Римська імперія перестала існувати.

 

13) Загальна характеристика феодалізму і його періодизація.

З одного боку, в античному суспільстві у IV—V ст. почали складатися протофеодальні елементи, з іншого — багато народів приходило до феодалізму шляхом самостійного внутрішнього розвитку.

У новітніх дослідженнях виділяють такі етапи становлення і розвитку феодалізму: 1) раннє середньовіччя V—IX ст. (земля концентрується у найвищих станів суспільства, формується залежне суспільство, установлюються васально-ленні відносини); 2)високе середньовіччя X—XIII ст. (панування доменіальної системи господарювання, формування феодальної ієрархії, значний розвиток ремесел і торгівлі); 3) пізнє середньовіччя XIV—XV ст. (утвердження товарно-грошових відносин і майже зникнення доменіального господарства, активний процес звільнення селян, розмивання феодальної ієрархії, поява елементів раннього капіталізму, впроваджені тех новинки вітряний млин, доменна піч, артилерія, книгодрукування та ін., формуються централізовані держави).

Феодальну економіку характеризують такі ознаки: — панування великої земельної власності класу феодалів; — поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали в приватній власності основні засоби виробництва, худобу; — своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її держателями на різних умовах аж до права спадкового користування; — різні форми й ступені позаекономічного примусу селян, особиста і поземельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправність селянства; — переважання аграрного сектору над торговим і промисловим; — панування натурального господарства і відповідний характер держави; — низький у цілому рівень техніки та знань, ручне виробництво, що надавало особливого значення індивідуальним виробничим навикам.

 

14)Феодалізм у Візантії.

Друга пол IX—XI ст. позначена зростанням податкового гніту та повинностей. Сплачували податок не з двору, а з кількості тяглової й домашньої худоби, з використовуваних пасовиськ, птиці, вуликів, тобто із всіх джерел доходів селянського господарства. Селяни залучалися до виконання будівництва укріплень, державних споруд, шляхів, мостів, перевезень будівельних матеріалів. Із X ст. почали сплачувати податок на користь церкви — канонікум. До цього додавалися пограбування і здирства з боку численних чиновників фіскального апарату. У зв'язку з появою бідних та вбогих із X ст. вводиться податкова відповідальність общини за односельчан. У IX—X ст. посилилася майнова диференціація стратеотів (військовий стан, який за несення служби отримував від уряду земельний наділ), із верхівки яких поступово формувався пануючий клас. Важливим джерелом доходу візантійської держави була велика державна земельна власність, що зростала за рахунок завойованих територій, покинутих земель. Брак робочих рук і сила общини гальмували формування та розвиток великого приватного землеволодіння. Не випадково великі господарства виникають у скотарських районах, де ведення господарства потребувало мінімум працівників. До X ст. з малоімущих сформувався стійкий прошарок найманих робітників — містії. І лише із середини X ст. вони стали переходити в категорію париків (феодально залежні селяни), що сприяло зростанню великого землеробства. Держава, щоб не втратити платників податків на пільгових умовах, намагалася оселити цих селян на державних землях. Так сформувалася категорія державних париків. Аналогічні процеси відбувалися і в монастирських володіннях. У Візантії посилення гніту селян здійснювалось не землевласниками, а державою, яка перетворювала вільних селян у залежних. Існуванню численних категорій селян, підлеглих безпосередньо державі, прикріпленню селян до сіл і податковому тягарю сприяли централізація держави, застосування римської системи оподаткування. Усе управління було зосереджено в імператорському палаці в Константинополі. Усіх чиновників призначав імператор, центральний уряд контролював провінційне управління. Армія будувалася за римським взірцем. Саме в таких умовах утверджувалися феодальні відносини, закріплювалася феодальна вотчина. Зростання великого землеволодіння відбувалося за рахунок скорочення приватної власності вільних селян, власності общини, а також за рахунок поступової феодалізації відносин на державних землях. Прагнення держави забезпечити обробіток землі й надходження податків призвело до того, що чимраз більше державних земель переходило до великих земельних власників, особливо монархів. Іншими джерелами формування феодального землеволодіння були: 1) солемній — надавання прав на отримання державних податків з майна або платників; 2) пронія — пожалування прав вилучення за громадянську, державну або військову службу. Пронія (турбота, опіка) сприяла спрощенню власницьких прав і перетворенню її згодом на умовне земельне держання відповідно до всіх прав на селян у цих землях. У X—XI ст. формується типовий феодальний маєток. Основною робочою силою стає не раб, а парик. Візантійський парик був особисто вільний, міг покинути свою землю, але його могли продати разом із землею, оскільки земля продавалася. Париком ставав той, хто не мав містій, або повністю розорений селянин, прив'язаний до двору боргами чи іншою залежністю. Останнє зумовило високий рівень феодальної ренти. Рента, яку сплачували парики землевласнику, за обсягом була значно більша, ніж платежі селян-власників державі. В XI ст. переважала продуктова рента, розмір якої становив 30—45 % сукупного доходу парика. Вільні селяни, які орендували державну землю, і посаджені на державних землях безземельні селяни поступово перетворювались у державних париків. Отже, парикія як феодальна форма залежності стала у Візантії домінуючою і провідною в усіх типах господарства. Феодалізація візантійського суспільства проявилась і в розвитку елементів васальних відносин, пов'язаних із поширенням форм умовного землеволодіння. Вони розвивались у формі етерії — світи, яку становили дрібні землероби, васали, котрі були під захистом і заступництвом багатого власника, прямого утримувача землі. Ці відносини формувалися на основі дружби, яка означала вірність, подяку за надані послуги, допомогу. Пріоритет обов'язку перед друзями порівняно з посадовим, службовим обов'язком по суті розхитував устої централізованої державності. Він став проявом феодалізації державного апарату зсередини, коли посада переставала бути інструментом виконання визначених функцій і перетворювалась на інструмент особистої влади її носія. Наслідком цього явища стало зростання корумпованості бюрократичного апарату та його неефективності. Накази і розпорядження не доходили до місць і не виконувались, податки не надходили вчасно, й значна частина їх зникала на шляху до казначейства. Отже,у Візантії XI ст. в основному утвердилися феодальні відносини. Проте процес оформлення їх не завершився. В XI ст. не склалися чіткі станові градації всередині пануючого класу, не було відокремленості духовенства як особливого стану, не сформувався також міський стан. Відбулося це наприкінці XIII — на початку XIV ст., коли після захоплення Константинополя хрестоносцями (1203) розпалася імперія. Відновлення Візантії в 1261 р. й аж до кінця XIV ст. обмежувалося лише Константинополем та його околицями. Саме з наступним відновленням Візантії пов'язане встановлення панування великого земельного володіння. Багато земель з париками було роздано світським феодалам і великим монастирям. Вільне селянське землеволодіння скоротилося до мінімуму. Розширення імунітетних привілеїв вело до зростання прав феодалів на землю і закріпачення селянина.

Розширення судових прав феодалів фактично ставило в залежність не тільки окремих селян, а й общину в цілому. Зміцнювалася система вотчинної організації, зростала роль економів і старост феодала, вотчинного суду. Суттєво збільшився обсяг феодальної ренти. Зростали натуральні побори на користь феодала та грошові — на користь держави.

 

 

15)Рання феодальна Франція

Кін ІX – на поч X ст феодальна знать консолідується і проявляє себе як стан, інтереси якого для короля є визначальними. Карл Лисий приписував кожній людині королівства визнавати над собою сеньйора, якого захоче, в особі короля чи його васалів. Під тиском знаті у 877 р. він видав К’єрсейський капітулярій, що узаконив перетворення бенефіція на феод, визнав право графів передавати свої посади у спадщину. Король не міг забрати надані бенефіції. Земельні магнати мали свою адміністрацію, суд, могли карбувати монету, вести війни без відома короля. Вони стали суверенами у своїх володіннях. Герцоги, графи часто ухилялись від виконання своїх васальних обов’язків відносно короля, якого вважали “першим серед рівних”. Адміністративна, податна й судова самостійність знаті, її незалежність від королівських агентів юридично закріплювалась в імунітетних грамотах. Спроби королівської влади подолати сепаратизм, місництво, безладдя в управлінні наштовхнулись на колективний опір знаті. Общинна земля перейшла у власність феодалів. Новий порядок закріплювався формулою: “Немає землі без сеньйора”. Він остаточно зруйнував попередню общину франків. Духовні феодали–єпископи та абати – отрим владу від папи римського. Вступ їх на посаду називався інвеститурою. Феодальна знать каролінгської епохи роздаванням бенефіцій примножила кількість своїх прямих васалів. Роздавання бенефіцій та імунітетних грамот прискорило оформлення феодалізму. Церкви зміцнювали монастирі, феодали будували замки, які захищали їх від нападів повсталих селян. Васал був зобов’язаний вірно служити своєму сюзерену, міг розрахов на заступниц з боку свого сеньйора. Діяло правило: “Васал мого васала – не мій васал”. Це охороняло права магнатів від посягань королівської влади. Щоб примусити непокірного васала виконувати свої обов’язки, сеньйор нерідко йшов на нього війною. Селяни займали нижчий щабель у суспіл піраміді феод сусп. Формально община ще зберігалась, проте була залежна від феодалів. Основною форма експлуатації особисто залежних селян (сервів)- барщина. Селяни обкладались грошовим податком (талією) на користь поміщика. Особисто вільні селяни (вілани) за користування землею платили поміщикові чинш. Гостра нужда змушувала багатьох вільних селян віддавати себе в розпорядження церкви, монастиря(наз облатами). Виникли баналітети, тобто заповідні права сеньйорів щодо селян: зобов’язували селян молотити хліб на млині сеньйора, пекти хліб лише в його печі та ін. Серви мали невеликі ділянки землі, і феодали не могли безкарно вбивати їх. З XІІІ ст. серви отримали право викуп волю, за умови виплати подушного податку (талії), побору із спадщини (менморту), шлюбної податі, серв діставав свободу і ставав орендарем землі (віланом). Далі платив тільки грошову ренту (цензиву) за ділянку землі. До серXV ст., після Столітньої війни з Англією, влада була змушена надати всім селянам свободу, але за викуп. Правовий статус різних категорій селян став однаковим. У ІX–XІІ ст. підвищ продуктивність праці на селі. Відокремлення ремесла від землеробства сприяло розвитку міст, особливо на півдні Франції. Посил приплив селян до міст. Кожний, хто прожив у місті рік і один день, вважався вільний. З часом становище міст, розташованих на землях великих феодалів, стало погіршуватись: городян змушували платити сеньйору різні додаткові податки. Внаслідок тривалої боротьби з феодалами деякі міста звільнились від сеньйоріальної адміністрації і суду. Міські жителі користувались підтримкою короля.Опираючись на міщан, король міг вести успішну боротьбу за підпорядкування собі територій, які займали великі феодали, за централізацію влади. З останнім монархом династії Каролінгів герцоги, графи та єпископи вже мало рахувались. У 987 р. на з’їзді феодальної знаті королем Франції обрано Робертіна Гуго Капета. Поклав початок династії Капетінгів. Мав мало землі, його володіння грабували навіть прямі васали. Щоб навести порядок у своєму домені, Капетінгам знадобилось майже 100 років.

16) Особливості генезису феодалізму в Англії.

В ранній період (IV- середина VII в.) у Англії ще переважали рабовласницькі відносини. Проте в рамках цього періоду почався спонтанний розвиток елементів феодалізму.

В окремих регіонах обширної імперії цей процес відрізнявся відомою своєрідністю. В одних областях у великих масштабах зберігалося рабство, в інших - широке розповсюдження мала державна власність на землю або громадське землеволодіння. Генезис феодалізму у Англії можна розділити на два періоди: початковий (VII- середина IX в.), коли в державі були ще сильні пережитки рабовласництва і широке розповсюдження одержала вільна сільська община, коли в результаті кризи рабовласницької системи, Англія перетворилася на середньовічну державу; і завершальний (середина IX-XII в.), протягом якого феодальні відносини стали повністю пануючими. Найхарактернішою типологічною особливістю генезису феодалізму у Англії було перш за все швидке позбавлення рабовласництва. Важливою типологічною відмінністю генезису феодалізму у Англії, особливо на його першому етапі, було широке розповсюдження в імперії вільної сільської общини. Характерною особливістю суспільного розвитку Англії було тривале співіснування таких форм земельної власності, як безумовна приватна власність на землю, генетично висхідна до пізноримських аграрно-правових відносин, державна поземельна власність і власність дрібних селян-общинників. Безумовна приватна власність кристалізувалася як в крупних маєтках, так і в господарстві вільних селян. Однією з найважливіших типологічних особливостей генезису феодалізму є наявність у Англії протягом всього періоду формування феодальних відносин державної власності на землю. Умовна поземельна власність формувалася у Англії більш повільними темпами, ніж в інших регіонах Західної Європи. Форми ум