Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподіль­чу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соці­альних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові).

81.Погляди Платона і Арістотеля на суспільство і державу.

Платон висунув завершену систему політичного устрою суспільства. Він вважав, що душі кожної людини притаманні три компоненти: розум, афекти і прагнення, але їх співвідношення в кожній людині різні. Перемога розуму над пристрастями досягається через навчання і виховання. А що не кожна людина може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закони. Держава має на основі закону забезпечити природжені потреби людей, наділити громадян матеріальними благами, організувати виховання та розвиток душі й тіла, згуртувати людей і захищати їх своїми засобами. Головне зло суспільства - людський егоїзм, що породжується комерціалізацією людських відносин. У побудові ідеального типу держави Платон виходив з учення про душу й етику. Він виділяє в етиці три чесноти - мудрість, мужність,самовладання, а за їх інтегративний вираз визнає доброчесність, що їх урівноважує. Ідеальна держава має узгодити особисту доброчесність із суспільною справедливістю, а це можливо тоді, коли соц. структура відповідає типам душ. Найвищий щабель - філософи-правителі. Другий щабель займають воїни-охоронці. Третій щабель - це люди, які повинні забезпечувати потреби суспільства і жити в послуху і покорі

Сенс життя людини, за Арістотелем полягає в досягненні вищого блага через діяльність.

Арістотель вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розгляда­ючи їх як невід'ємну складову життя людини. Дозвілля - це не просто вільний час, а час, заповнений різнома­нітними заняттями — філ умоспогляданням, іграми та вправами, забавами, мистецтвом, музикою, бесідами та спілкуван­нями, що породжують відчуття приємності та задоволення.

Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує як вищу цінність, а доброчинність розміщає на найвищому місці шкали цінностей. Цінність державних діячів він визначає за їхніми інтелектуальними та фізичними можливостями.

Вищою формою суспільного жит­тя, за Арістотелем, є поліс (місто-держава), оскільки в ньому права та обов'язки громадян юридичне оформлені й підпорядковані спі­льному інтересу, а сама людина е«істотою політичною», тобто та­кою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства. Арістотель класифікував громадян полісу за майновим станом на клас «надто заможних», клас «украй нужденних» та про­міжний, або «серединний» клас.

82.Сорокін, як найвидатніший соціолог ХХ ст..

Пітирим Сорокін - російсько-американ­ський учений, внесок якого в соціологію був надзвичайно великим. він не тільки став засновником американської школи соціології, але й здобув широке визнання як учений в усіх країнах світу. Його перу належить багато фундаментальних праць із різ­них галузей соціологічної науки. Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціо­логії як генералізуючоїнауки, увага якої фокусується на ви­вченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, вла­стивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середо­вищі собі подібних,-це надорганічна наука, оскільки вивчає світ надорганіки, світ суспільності, що пов'язаний із мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. Структуруючи соціологічне знання, П. Сорокін дійшов висновку, що воно поділяється на чотири розділи: • соціальна аналітика, що вивчає власне суспільну взаємодію, закони та методи соціології тощо; • соціальна механіка, котра вивчає перебіг соціальних про­цесів, їхні закономірності й тенденції; • соціальна генетика, увага якої сконцентрована на ви­вченні еволюційних процесів у суспільстві; • соціальна політика як суто прикладне знання сфокусо­ване на вирішенні практичних завдань. Саме до соціальної політики він відносив соціальну медицину та вчення про щастя. Пітирим Сорокін написав низку робіт із соціології екст­ремальних ситуацій: війни, революції, бідності, голоду. Аналізуючи соціальну сутність революції, П. Сорокін під­креслював небезпеку та ризики, що вона несе суспільству.Наприкінці власного життя П. Сорокін зацікавився проблема­ми конвергенції двох різних соціальних систем - капіталізму та соціалізму в єдиний соціокультурний тип. На думку вченого, майбутнє людства не за капіталізмом або соціалізмом, а за специфічним, проміжним, змішаним, або інтегральним типом, який поєднає більшість позитивних цінностей та звільниться від серйозних дефектів кожного типу.

 

83.Правова культура сучасного українського суспільства.

Правова культура є однією із форм прояву правосвідомості та стержневою частиною водночас. Вона охоплює матеріальну і духовну сторони буття суспільства і, як явище соціальне, відображає якісний стан правового життя суспільства на кожному етапі його розвитку. На жаль, на сьогоднішній день, якщо говорити про нашу державу, то високий рівень правової культури не спостерігається не лише у пересічного громадянина, часто його не вистачає навіть законодавцям, політичним лідерам, керівникам суспільних організацій. І справа не в тому, що вони не знають закону, а в тому, що вони не рахуються з ним. А це вже зневажання правом. Низький рівень правової культури, нерозвиненість у населення юридичних традицій, що переходять у відкритий правовий нігілізм, заперечення необхідності і цінності права мають глибокі історичні корні. З покоління в покоління в Україні проявляється зневага до закону та суду, терпимість до свавілля. Сьогодні правова культура суспільства потребує систематичного раціонального формування, стимулювання та позитивного соціального розвитку. Система міроприємств, спрямованих на формування політико-правових ідей, норм, принципів, що представляють цінності світової та національної правової культури, виступає як правове виховання. Змістом правового виховання є прилучення людей до знань про державу і право, законність, права та свободи особистості, розуміння сутності правових учень, доктрин, формування у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку.

84.Основні світові релігії та особливості релігійної ситуації в Україні.

Буддизм — найстаріша світова релігія — виник як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм.

Найбільш розробленою і впливовою системою став буддизм, виникнення якого зв'язане з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (Будди).

Християнство — найбільш поширена і одна з найбільш розвинених релігійних систем сучасного світу. Християнство багатьма своїми коренями сягає в культуру стародавнього Сходу, звідки черпало свій багатий догматичний і ритуальний потенціал. Однак це саме та єдина релігія (якщо не враховувати її поділу на численні церкви, віросповідання, секти), яка характерна саме для західного світу на противагу східному з йо го дуже різними релігійними системами.

Християнська релігія виникла в першому сторіччі нашої ери в умовах розвинутого суспільства з гострими політичними, економічними та соціальними суперечностями в одному з найдавніших осередків земної цивілізації — Палестині. Послідовники Ісуса Христа — християни — вірять в єдиного Бога, який виступає в трьох іпостасях: Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа Святого (Свята Трійця). Священна книга християн — Святе Письмо — Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту і Нового Заповіту. Старий Заповіт включає в себе 50 книг (православні вважають канонічними 39, а католики та протестанти — всі 50). У Новому Заповіті 27 книг.

Іслам є однією з трьох світових релігій. Він виник в західній частині Аравійського півострова у період розпаду родоплемінного паду. в умовах, копи намітилась тенденція до об'єднання арабських земель.

Іслам складається з двох частин: теорії — релігійнофілософського вчення іман, тобто віри в істинність ісламу, в його догмати тощо, та релігійної практики дин, тобто культів, обрядів тощо. Основним догматом ісламу є віра в єдиного Бога («Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк Його»). Вважається, що Аллах — єдиний, всемогутній, Він — творець всесвіту, землі й неба, всіх форм життя. В нього немає ні сина, ні дочки, керує світом він один, без його відома нічого не відбувається. За непослух, невіру Бог може покарати як за життя, так і після смерті. Другий догмат полягає у вшануванні пророка Мухаммеда. Третій — віра в передвічність Корану.

Брестська церковна унія.У 1596 р. в Бресті відбувся собор, який проголосив унію (союз) православної і католицької церков. Братства.Братства - релігійно-національні організації українських православних міщан. Першим найбільшим і найвпливовішим у Львові стало Успенське братство (1544 р

85.Соціологія політики та її особливості в Україні.

Соціологія політики — це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає соціальні механізми функціонування влади, вмив суспільства та окремих соціумів на політичні процеси, взаємозалежність політичного життя та інших сфер суспільного життя, політичних та інших соціальних інститутів. Соціологія політики вивчає наслідки соціальних змін, а також вплив політичних інститутів на соціальні процеси і структури. Зміст політичного життя являє собою реалізацію політичних інтересів соціальних спільностей — націй, класів, соціальних груп, а також організацій, що їх представляють партій, громадсько-політичних об'єднань тощо.Таким чином, предметом соціології політики є політична свідомість і поведінка людей, які втілюються у діяльності держав і громадсько-політичних організацій, а також механізм впливу соціальних спільностей та утворених ними політичних інститутів на процеси функціонування політичної влади.• кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсупереходу до демократії і навіть певні конкретні заходи в цьому напрямкуще не привели до реального демократизму всього політичного життя);• нерозвинутість політичних відносин і незрілістьбагато-партійноїсистеми (це знаходить прояв у негативній оцінці різнимисоціальними групами і спільнотами політичних партій; на загалвважається, що ці партії не здатні представляти і захищати інтересилюдей, а ведуть лише боротьбу за владу, впливи і привілеї);• відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів,представників центрального та місцевих органів влади, депутатівВерховної Ради і навіть Президента);• відносне зменшення прихильників незалежності України (особливо в Криму та в донецькому регіоні, де більше третини опитаних у 1994 р. вважали себе громадянами неіснуючого Радянського Союзу);• зниження політичної активності молоді.

86.Значення релігії для функціонування суспільства.

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінюва­ти однозначно. Так, релігія відігравала важливу культур­но-історичну роль. В межах релігійних віровчень форму­вались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упо­рядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формуван­ня відчуття єдності людського роду, значущості непе­рехідних загальнолюдських моральних норм і ціннос­тей. Однак релігія може бути виразником зовсім ін­ших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

У середні віки церква не тільки володіла монопо­лією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві ре­лігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.

Релігійні організації можуть дотримуватися й про­гресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи христи­янські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Ба­гато релігійних організацій і в наш час активно ви­ступають за мир, за ядерне роззброєння.

В пострадянських суспільствах релігійні організа­ції сприяють національній ідеї. Так, в Україні відро­дження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку су­спільства, і саме суспільні процеси визначать в кінце­вому підсумку її долю.

Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визна­чалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину.

87.Функції і канали висловлювання громадської думки.

Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки — це канали її висловлення.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням «фігури ретранслятора». Тобто наявне «втручання» у зміст різних «текстів» громадської думки
Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступати люди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію, нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізувати зміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званих панельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозувати закономірності функціонування громадської думки,
функції Директивна функція громадської думки полягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер. Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів.
Спонукальна функція громадської думки (функція тиску на органи управління). Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів, демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповідних рішень,
Консультативна функція громадської думки «дає поради» органам управління щодо способів і шляхів розв'язання проблем,
Експресивна функція громадської думки (найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежно від того, в яких умовах їй доводиться «діяти», завжди займає певну позицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльності держави.

88.Особливості функціонування соціального феномену свободи слова в Україні.

Свобода слова є одним з головних чинників розвитку громадянського суспільства та невід’ємною складовою права громадян на отримання інформації. Саме наявність свободи слова перетворює засоби масової інформації на ефективний інструмент контролю громадян - платників податків над державою.З іншого боку, вона забезпечує зворотний зв’язок між суспільством і державою, що дозволяє діючій владі приймати рішення більш виважені та відповідні сподіванням громадян.

Середня оцінка за п’ятибальною шкалою склала 2,7 бали, тобто, не дістає “задовільного” рівня. Свобода слова, що сприймається як самоціль, втрачає стимули до розвитку. Нам треба домагатися не просто матеріалізації цього, поки що досить абстрактного, поняття, але передусім - створення умов його безперебійного функціонування, оскільки свобода вибору без належної інформації буде нездійсненна. Отже, на думку громадян, рівень свободи слова в Україні є досить низьким (нижчим від задовільного), тенденцій до його підвищення громадська думка не відзначає.

89.Реабілітація, ре соціалізація, десоціалізація.

Реабіліта́ція соціа́льна — комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції інваліда в суспільство, відновлення йогосоціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів патронажу і соціального обслуговування.
Ресоціалізація — це процес соціального оновлення особистості, засвоєння нею повторно (у разі десоціалізації) або вперше позитивних, з погляду суспільства, соціальних норм і цінностей, взірців поведінки. Десоциализа́ция — утрата индивидом, по каким-либо причинам, социального опыта, отражающаяся на его жизнедеятельности и возможности самореализации в социальной среде.^[1] Причины могут быть самые различные: длительная болезнь, отпуск, психическое расстройство, изоляция и тому подобное.

90.Девіантність особистості як біопсихосоціальне явище. У наслідок різноманітних причин духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятих у суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.Соціальна поведінка – дії людини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і природи.Соціальна норма – типовий зразок дії, еталон поведінки, що приписується індивіду, який діє в певній ситуації. Виходячи із власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх дій, свою активність.Основні види девіантної поведінки (за Р. Мертоном) - конформізм – повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення; - Інноваційна - людина визнає цілі суспільства, але намагається реалізувати їх новими, нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо); - Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак дотримується певних «правил гри», діє у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).

91.Зміст “статики” та “динаміки” контівської соціології.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1) соціальну статику,

2) соціальну динаміку.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціону­вання соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспіль­ства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так са­мо, як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і вза­ємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а суспільство визначає соціальну природу особистості. Анатомічно розтинаючи суспільство на окремі соціальні струк­турні елементи, інститути, О. Конт особливо виділяє родину, держа­ву і релігію як те, що відіграє найважливішу роль у забезпеченні ор­ганічної єдності суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільно­го розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших фак­торах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, при­ріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав пер­винним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на кож­ному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються в Конта «станом людських розумів».

92. Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні.

1 етап (Київська Русь XI—XIII ст): Іларіон — «Слово про закон і благодать»; Нестор — «Повість временних літ»; Володимир Мономах — «Повчання»: Самостійність Русі, її захист, Єдність та незалежність Русі, Моральні принципи, настанови, Взаємна допомога у боротьбі з воро­гами, Місце та роль держави 2 етап (Запорізька Січ, Визвольна Боротьба 15-17 ст): Д. Наливайко, 1. Вишенський, П. Могила, Ф. Прокопович та інші: Демократизм, справедливість, Турбота про соціальний розвиток освіти, виховання, Самостійність та незалежність України, Національний патріотизм, Завдання держави: забезпечення пот­реб людини 3 етап (Г. Сковорода та ін 18 ст.): Рівність між людьми, Права людини на щастя та свободу, Виховання людини через самови­ховання, Самореалізація індивіда через «сродну працю» 4 етап(Початок XX ст): Драгоманов, Франко та ін.: Рівність та справедливість, Конституційне право людини та суспільства, Самоврядування, Прогнозування соціально-демогра­фічного розвитку, Національне визволення 5 етап (поч 20 ст.): М. С. Грушевський (1866—1934) — «По-чатки громадянства (генетична соціологія)»: Сутність суспільства та його генеза, Трансформація суспільства від тра­диційних форм до індустріальних, Спеціалізація праці та перетворен­ня людини, Якісні характеристики українсь­кої нації, Необхідність незалежної, національ­ної церкви

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського братства, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціософські міркування автора насичені ідеями все- слов'янського братства і відродження України.

 

93.М.Шаповал як визначний представник укр..соціології.

Микита Шаповал (1882-1932 pp.) - публіцист, поет, кри­тик, соціолог. Найбільш відомі праці М. Шаповала: "Загальна соціологія", "Українська соціологія", "Соціологія українського відродження", "М. П. Драгоманов як ідеолог нової України" та ін.На думку вченого, соціологія - це практична наука про су­спільство, що дає можливість свідомо керувати ним. Структурні елементи соціологічного знання:• загальна соціологія, що вивчає загальне в соціальних процесах і соціальних відносинах;• соціографія, котра досліджує та описує соціальні явища в конкретних історичних умовах;• соціотехніка, яка пропонує конкретні програми розвитку й керівництва суспільством у майбутньому на основі знання про минуле та про теперішній стан суспільства. У роботі "Загальна соціологія" М. Шаповал аналізує основні поняття соціології - суспільство, соціальний акт, скупчення тощо. Суспільство — це сукупність людських взаємовідносин, структуроутворювальними елементами та чинниками якої є соціальний акт, що передбачає взаємо­стосунки людей, дію одного й реакцію іншого — безпосередню чи просторову. Соціальний акт діє через органи чуття, що реагують на зовнішні подразнення, які передає людина людині специфічними передатчиками. Передатчики бувають символічні, чи знакові та фізичні.Головним завданням соціології як науки є вивчення при­чинових зв'язків між соціальними явищами та процесами. Специфічним чинником і суб'єктом діяльності, а також системи відносин, є індивід. Індивіди діють не самі по собі, а в об'єднанні з іншими, утворюючи в процесі взаємодії нові соціальні групи, колекти­ви чи соціальні сили. Микита Шаповал одним із перших в українській соціо­логії детально розглянув рушійні сили розвитку суспільства. Характерною рисою його соціології є практична спрямо­ваність, пов'язана з орієнтацією на вирішення конкретних соціальних проблем.

94.Макросоціологічна концепція “золотого мільярду”

Наприкінці XX ст. набула поширення макросоціологічна концепція “золотого мільярду”, згідно з якою існують високо розвинуті суспільства, які здатні забезпечити своїм членам (а цеприблизно мільярд населення Землі) гідне життя, і решта суспільств, що становлять джерело дешевої сировини і дешевої робочої сили для високо розвинутих суспільств. Термін "золотий мільярд" утворився як синтез двох великих ідей сучасної західної культури, які беруть дуже різний характер - від квазінаукових до суто ідеологічних і навіть містичних, релігійних. Одна ідея - це уявлення про "Золотий вік" прогресу і благоденства. Інша - песимістичний визнання обмеженості ресурсів Землі і неможливості поширення цього благоденства на всі нинішнє населення планети.Зрозуміло, термін "золотий мільярд", як сильно "ідеологічно навантажена "метафора, не вживається в офіційних документах. Там він замінюється набором ухильні понять і визначень, так що сенс стає ясний з контексту. Так, коли ряд вчених і експертів ООН об'являють, що благополучне життя на Землі можлива тільки для одного мільярда людей, вони по суті використовують поняття "золотий мільярд".

95.Соціальна адаптація та інтеріоризація особистості.

Адапта́ція соціа́льна — активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу.Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації); пасивну (не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, пристосуватися до особистих норм, оцінок, засобів яльності). Показники пасивної соціальної адаптації — перехід в інше соціальне середовище, аномія та різні види порушень у ціннісно-нормативній системі суспільства (див. Аномія), відхилення поведінки.

Інтеріоризáція - психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування. Поняття введено франц. психологами П'єром Жане, Жаном Піаже, Анрі Валлоном, використовується в психоаналізі при поясненні переходу структури міжіндивідуальних відносин всередину психіки та формування несвідомого (індивідуального або колективного), яке в свою чергу визначає внутрішній план свідомості. Інтеріоризáція – присвоєння цінностей, їх вростання в особистість. Процес формування внутрішніх структур психіки. Процес переходу від зовнішніх (реальних) до внутрішніх (ідеальних) дій — психічних актів.

96.Проблеми права в соціології Дюркгейма.

З ім’ям видатного французького соціолога Е.Дюркгейма пов’язана класична парадигма в соціології права, що залишається одним з теоретичних фундаментів сучасної соціології права.

Це стосується, зокрема, дослідження ролі соціальних конфліктів в суспільних відносинах, вчення про покарання, про зв’язок права и форм соціальних відносин, концепції аномії і т.п.. Але значення вчення Е.Дюркгейма полягає не тільки в формулюванні основних положень власне соціології права, але й в тому, що він зробив для формування соціології як науки.

Якщо в суспільствах із механічною солідарністю панують норми кримінального права з репресивними санкціями, то в суспільствах з органічною солідарністю домінують норми кооперативного права з реститутивними санкціями. Ця ідея Е. Дюркгейма набула особливої актуальності в наш час.

97.Основні типи держави та державного устрою

Виділяють наступні форми державного устрою: унітарну державу та федерацію.

Унітарна держава — це проста єдина держава, частинами якої є адміністративно-територіальні одиниці, що не мають суверенних прав

Федерація — це складова союзна держава, частинами якої є державні утво­рення, що мають суверенні пра­ва.

Основні ознаки унітарної держави (Україна, Болгарія, Поль­ща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фін­ляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості кра­їн світу);2) єдина система вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на іериторію усієї країни;3) єдине громадянство і єдина державна символіка;4) єдина система законодавства і єдина судова система;5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;6) в міжнародних відносинах виступає одноособово.

В залежності від того, ким і як здійснюється державна влада, яким чином побудовані та діють органи влади, політична наука вирізнює монархії та республіки.

Монархія (від грецького слова “єдиновладдя”) – це форма правління за якої, влада цілком або частково зосереджена в руках одноосібного володаря, голови держави – монарха (короля, царя, шаха, імператора, еміра, т.і.). Головні ознаки монархії влада передається за спадком; здійснюється безстроково; не залежить від населення (підданих).

Республіка (від лат “суспільне діло”) – це форма правління, за якої голова держави є виборним та змінюваним, а його влада вважається похідною від волі виборців та представницького органу. Головні ознаки республіки: влада обирається; є строковою; несе політичну відповідальність перед виборцями; джерелом влади в Типи держав за рівнем захисту прав і свобод людини:— правові: держави з режимом конституційної законності;— неправові: або держави з режимом беззаконня, або держа­ви з режимом революційної законності. Типи держав за способом набуття влади:— легітимні (набуття влади визнано законним із боку насе­лення країни і міжнародного співтовариства)— нелегітимні, але існуючі де-факто (набуття влади здійсне­но незаконним шляхом).

98. Соціологія праці та управління – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально – трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Соціологія праці вивчає багато різних проблем: співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто чому є підприємці, управлінці і робітники, які до того ж можуть стати безробітними), специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів в них.

Праця – цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його життя.

Тейлорівська теорія. Головний мотив трудової діяльності – матеріальна зацікавленість. Робітник – це “економічна людина”, яка реагує тільки на заробітну плату. Принципи: 1) відокремити розумову працю, пов’язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2) робітники мають виконувати безпосередньо виконавські функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми. Спрямування: на раціоналізацію виробничої діяльності робітників, на застосування прогресивних технологій.

99.Вплив релігії на свідомість і релігійну поведінку.

Вивчаючи релігію, соціологія визнає її як існуючий соціальний факт, підсистему суспільства, що погоджена з ним (суспільством) і справляє певний вплив на життєдіяльність і розвиток цього суспільства, на поведінку і взаємодію окремих індивідів на різних рівнях. Вивчається також і зворотний зв’язок, тобто ті тенденції і динаміка змін у релігії, що відбуваються під впливом змін у суспільстві. Після проведеного аналізу, можемо виокремити такі сучасні особливості впливу релігії на процес соціалізації особистості:

2) брак релігійного виховання (тобто, немає позитивного занурення у царину релігії з дитинства; вплив релігії виявляється в часі нерівномірним протягом життя);

3) діти не наслідують батьків (через трансформаційні суспільні зміни типовою є ситуація, коли батьки є невіруючими, а діти – навпаки);

5) релігійні об’єднання виступають у якості референтних груп;

6) релігія обмежує можливості самореалізації як у власній інституції, так і в інших;

7) відбувається регламентація поведінки і створення відповідної мотивації;

11) вплив релігії формує відповідні психологічні особливості особистості;

12) релігійна інституція задовольняє відповідні потреби і формує певні власні;

16) релігія виконує певні психотерапевтичні функції у житті людини.

100 Знаменита теорія М.Вебера - т.зв. теорія «раціональної бюрократії», згідно з якою практичне здійснення держ. управління неминуче належить професійній бюрократії, яка слугує своєрідним чинником раціоналізації влади, характеризується ефективністю розподілу обов'язків, суворою ієрархічністю владних функцій, формально встановленою системою правил управлінської діяльності. Водночас М.Вебер фіксував факт політ, відчуження цих «людей політики» від сусп-ва, попереджав про загрозу бюрократизації сусп-ва. Щоб запобігти тиранії бюрократії, М.Вебер запропонував теорію плебісцитарної демократії, згідно з якою харизмат. лідер. вибраний плебісцитарним шляхом (пряме голосування всього народу), має доповнити недостатню легітимізуючу силу парламентарної демократії. Окрім того, вчений аналізував і форми демократії без вождя, метою яких має стати зведення до мінімуму панування людини над людиною завдяки створенню системи раціонального представництва інтересів, механізму колегіальності й поділу влади Загалом проблема примирення д-ви й сусп-ва, визначена як основний напрям сусп- політ, досліджень у XIX ст., була суттєво розвинена у науковій спадщині М.Вебера, соціолог, й політолог, підходи якого справили значний вплив на політолог, теорії зх. теоретиків.

101.Роль В. Липинського та його у визначенні сутності політичної еліти суспільства.

З ім’ям видатного українського мислителя, історика, соціолога і політичного діяча В’ячеслава Липинського (1882 – 1931) пов’язують виникнення консерватизму і монархізму в українській політичній науці. Свої елітистські ідеї В. Липинський викладає у третій частині твору “Листи до братів-хліборобів та у трактаті “Покликання варягів чи організація хліборобів”

Ще в перших своїх працях, написаних польською мовою, В. Липинський висуває на роль провідної верстви України спольщену шляхту. Саме вона, на його думку, мала б активно брати участь у національно-державному відродженні країни Тому саме із державністю він і пов’язував аристократію та за цим принципом вважав себе українцем.

Як і класики елітизму, В. Липинський був переконаний у тому, що в кожній нації завжди існувала й існує активна меншість, яка керує, і пасивна більшість, якою керуютьСуспільство В. Липинський ділить на три верстви: еліти, продуценти (робітники, хлібороби, буржуазія, пролетаріат) та інт