Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма.

Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитив­ного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв'язку зі змінами в структурі суспіль­ства і соціальних умов, зокрема:

• сімейних,

• релігійних,

• національних і т. п.

Він виходив зі специфічних станів суспільної свідомості, що пояс­нюють характер взаємин індивіда і соціальної групи.

Він виділяв три типи самогубств:

1) егоїстичне;

2) альтруїстичне;

3) анемічне.

Перший тип самогубства, за Дюркгеймом, полягає в розриві со­ціальних зв'язків між індивідом і групою. Як вважає Дюркгейм, коли люди об'єднані і пов'язані любов'ю з тією групою, до якої вони нале­жать, то вони легко жертвують своїми інтересами заради загальної мети і з великою завзятістю борються за своє існування. Дюркгейм приходить до висновку, що егоїзм є не допоміж­ним фактором, а першопричиною

Альтруїстичне самогубство виступає в Дюркгейма своєрідною зворотною стороною егоїстичного. коли людина ві­докремилася від суспільства, то в неї легко зароджується думка по­кінчити із собою; те ж саме відбувається з нею і в тому випадку, ко­ли громадськість цілком і без залишку поглинає її індивідуальність

Нарешті, самогубства викликаються аномією, соціальною дезорганізацією, в результаті якої люди втрачають звичний спосіб життя і не можуть пристосуватися (адаптуватися) до нових соці­альних умов. Це особливо відноситься до періодів криз і соціаль­них потрясінь, коли валиться сформована ієрархія цінностей: одні люди раптово піднімаються, а інші утрачають свій соціальний стан, що породжує нестійкість суспільства в цілому і зростання числа самогубств.

Як профілактику самогубств він ставить завдання зміцнення со­ціальної солідарності груп, колективів, які оточують індивіда з усіх боків. Але де шукати ці нові соціально зміцнюючі зв'язки — зв'язки, що сприяють солідарності всіх членів. Головним за­собом відродження соціальної солідарності, колективізму він бачить у зміцненні професійних корпорацій.

68.Вплив культури на соціалізацію особистості.

Найбільш повно місце і роль феномену культури реалізується завдяки важливим соціальним функціям, котрі культура виконувала і виконує в суспільстві. Кожний індивід стає, членом суспільства, а головне - особистістю тільки в процесі соціалізації, завдяки засвоєнню знань, умінь, навиків, мови, цінностей, норм, традицій, правил поведінки своєї соціальної групи і всього суспільства в ціломуСхематично соціалізацію можна зобразити як систему "дитина – сім'я - людина". Саме в сім'ї дитина набуває перших ознак суспільного життя. Людина формується в процесі виховання. Дитина навчається, сприймає та набуває певних рис, знань та навиків.Створення та введення системи цінностей - інша форма впливу культури. Культура встановлює систему цінностей, визначає критерії. Сюди можна віднести не тільки навчання культурним нормам та освоєння соціальних ролей, але і передачу від батьків дітям соціальних цінностей, уявлень про те, що таке добро та зло, добре та погане тощо. Людина перш за все характеризується біологічними потребами, і їх вона задовольняє. В подальшому механізмі задоволення потреб виникають інтереси, цінності, бо реалізовуються вони різними шляхами, засобами, методами - формується вибір в інтересах і засобах.

69.Основні проблеми сучасної культури та їх характеристика.

Національна культура виникає одночасно з іншими націо­нальними культурами як реакція на розширення міжнародної взаємодії зовнішнім асимілюючим фактором.Національне й ін­тернаціональне формуються в діалектичному зв'язку між собою.

Взаємодія національних культур ставить ряд проблем.

1) Проблему перегляду і реставрації вже, здавалося б, вирішених проблем. Сюди відносяться проблеми визначення приналежно­сті шедеврів культури і культурної спадщини.

2) Співвідношення подальшої інтелігенції національних культур і питання збереження і розвитку національної самобутності.

3) Проблема мови в багатонаціональній державі.

4) Проблема форм взаємодії національних культур у державах, що раніше складали єдине ціле (СРСР, ЧРСР, Югославія) і в держа­вах, які об'єдналися в одну державу (ФРН).

5) Проблема обміну духовними цінностями, ідеологізації націо­нальних культур.

Проблеми відродження національної культури в Україні.

Після здобуття Укр незал. Для укр.культ.чи не вперше зявилась перспектива вільного розвитку, для російськомовних – сталося певне обмеження можливостей ужитку рос.м. Русиф.стр.чинять запеклий опір такій перспективі, практичній р-ції Закону про мови. Отже, мова є важл. політ. чинником. Проф. культ. тісно звязана зі змістом проф д-сті, роллю, яку вона відіграє в сусп., організацією роб.місця представників даної професії, на неї справляє великий вплив проф.освіта та підготовка.

70.Проблема сучасної освіти. Профільне навчання. Наразі більшість учнів зацікавлені у вивченні тільки обраних ними предметів. Саме тому такими популярними стали всілякі технікуми, гімназії, ліцеї та колежі — у більшості з них навчання здійснюється за профільними напрямками. Проблема 2. Зовнішнє тестування. Чимось ця проблема пов'язана з попередньою. Власне, учні зовсім не проти самої концепції зовнішнього тестування, - непокоять чутки про наповнення робіт. Страшно навіть подумати, що буде, якщо всі писатимуть однакові тести - незважаючи на здібності, нахили, ухили та профілі... Ну як філолог виконуватиме роботу з математики, яку вивчає за скороченою програмою, без поділу на алгебру та геометрію?.Проблема 3. Вступ. Для старшокласників ця проблема найважливіша, адже саме від успішної (чи не дуже) вступної кампанії залежить, без перебільшень, їхнє майбутнє. Ми вже наслухалися і про ціни вступу на держбюджет, і про вартість потрібного варіанту тестування за тиждень до екзамену та й про сам перебіг вступних випробувань. Про хитрі правила подачі на апеляцію і про те, як, перш ніж виставити оцінку, екзаменатор уважно звіряється з якимось підозрілим списком. Чого хочуть учні? Це дуже просто: справедливих змагань.Звичайно, проблем в українській освіті ще дуже багато. Це і підручники, рекомендовані Міністерством освіти, з помилками на кожній сторінці. А чого тільки варта дванадцятирічна система навчання? Цікаво в нас, між іншим, виходить. Спочатку було десять класів, і всім було добре. Але освіту зробили одинадцятирічною (тоді за таємничих обставин зник четвертий клас). А от тепер - аж дванадцять класів... Проблеми, їх багато, вони різні. От тільки причина їх, як мені здається, одна: освітні закони видають теоретики, які ніколи не мали справи з живими дітьми.

71. Завдання вищої освіти України в контексті вимог Болонського процесу. 1. Вища освіта України – це достатньо сформована система, яка певною мірою відповідає структурі освіти розвинених країн світу. 2. З метою адаптації освітньо-кваліфікаційних рівнів України до вимог Болонського процесу передбачається змінити рівень спеціаліста на рівень магістра за галузевою ознакою поряд з існуючим рівнем магістра, який відповідатиме європейському рівню “master of science”, а рівень молодшого спеціаліста вивести з системи вищої освіти. 3. Наявна в Україні система наукових ступенів кандидата наук і доктора наук може бути адаптована до системи, прийнятій в Європі, після узгодження структури4. Критерії визначення якості вищої освіти мають бути розроблені і узгоджені для забезпечення контролю якості як для здійснення зовнішнього контролю, так і для забезпечення якості на рівні вищого навчального закладу, за участю роботодавців і міжнародних експертів.6. Для реалізації принципу “освіта через усе життя” в Україні потрібно удосконалити систему перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців шляхом створення навчально-науково-виробничих комплексів при вищих навчальних закладах, 7. Україна активно співпрацює з країнами ЄС щодо впровадження європейської тематики у вищу освіту, яка відображена у спільних проектах і програмах.Таким чином, Україна проводить активну роботу щодо адаптації вітчизняної системи вищої освіти до умов Болонського процесу з наміром увійти до Болонської співдружності

72. Соціологія сімї Сім'я або родина — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.Це репродуктивна функція, яка полягає у відтворенні населення — дітонародженні і духовно-мораль­ному відтворенні людини в сім’ї. Розрізняють багатодітну, середньодітну і малодітну сімейну орієнтацію. Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної демографічної поведінки населення, насамперед регулювання процесів дітонародження, сприяння його зростанню.Ще одна дуже важлива функція інституту сім’ї, яка зв’язана з репродуктивною функцією, — функція соціалізації, що полягає в навчанні і догляді за дітьми, їх соціальному захисті. Поряд з виховною функцією важливою є рекреативна функція, яка сприяє розвитку особистості в членів сім’ї. Водночас сім’я виконує комунікативну функцію, тобто задоволь­няє потребу людини в духовному спілкуванні, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємопідтримці. розширена (або складна) сім'я повна сім'я,; неповна сім'я,; реконструйована сім'я, де один з батьків помер, другий взяв новий шлюб або вони розлучилися; патріархальна сім'я матріархальна

73.основні проблеми сучасної укр.. молоді. В умовах глибокої трансформації суспільних відносин значна частина української молоді втратила позитивні життєві орієнтири, можливість реалізації життєвих планів та прагнень. Ослаблення дії старих регулятивних чинників і несформованість нових, спричинили істотне посилення негативних явиш, поширення поведінкових стереотипів, хибно сприйнятих за вияви свободи особистості. Молодь потребує: забезпечення матеріальних потреб для свого розвитку та продовження свого роду; повноцінного спілкування, що породжує проблему самогубств; важливою є можливість працювати за спеціальністю з достойною винагородою за працю.2. Участь у суспільному житті та самореалізація молоді. Переважна більшість проблем молоді — це складові загальних потреб українського суспільства. Значна частина молоді не цікавиться політикою й вважає неважливою участь у виборах, не відчуває себе господарями своєї держави і не бачить соціальну перспективу в Україні. 3. Освіта, працевлаштування та забезпечення житлом. 4. Сучасний стан здоров’я молоді.

74.Молодь як специфічна соц..-демогр. Спільнота 16.12.06

У сучасній літературі існує багато визначень молоді. Найбільш поширеним є визначення молоді як соціально-диференційованої соціально-демографічної групи, котрій при­таманні специфічні психологічні, фізіологічні та культурні властивості. Ці властивості визначаються не лише віковими особливостями, але й тим, що соціально-економічне, соціально-політичне становище молоді, її духовний світ, система ціннісних орієнтацій перебувають на стадії становлення.Важливим питанням є визначення вікових параметрів молоді.Вони залежать як від історичних особливостей, тра­дицій, так і від рівня соціально-економічного розвитку країни:• нижня межа визначається біологічною, статевою зрілістю;• верхня - визначається з огляду на юридичне повноліття, закінчення навчання, здобуття професії, одруження та набуття економічної незалежностіЗа законами України цей вік означується від 14 до 35 років. Як специфічна соціально-демографічна група суспільства молодь визначається не лише віковими межами, а й тим, яке місце вона посідає в соціальній структурі суспільства, а також особливостями соціального розвитку.У житті молодої людиниумовно можна виділити три основних періоди• період пошуку - коли молода людина сама для себе ви­значає та приймає рішення стосовно навчання і сфери про­фесійної діяльності;• період інтеграції в суспільство - пов'язаний із першими роками професійної діяльності;• період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності. Це визначає суперечності, котрі існують на рівні молодь-суспільство.Найбільш суттєві з них такі:- рівень освіти та матеріальний стан молоді;- потяг до знань і необхідність працювати;- прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;- професійний статус і потреби сучасного ринку праці;- бажання вирішувати власні проблеми самостійно та реаль­на участь у прийнятті управлінських рішень.

75.Державна молодіжна політика в Україні

Держа́вна молоді́жна полі́тика — це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Головними завданнями державної молодіжної політики є:вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив;залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці;координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

76.Політична культура

Політична культура сучасної України має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

- заідеологізованість мислення, - низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;- правовий нігілізм;- нерозвиненість громадянських позицій;- підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер.

77.Проблеми сучасної сімї

Сім'я – це мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення,однак реальність свідчить про те, що інколи цей гармонійний потік енергії порушується, в результаті чого між членами сімейних відносин виникають непорозуміння Тому, приймаючи таке важливе рішення у своєму житті, кожним повинна усвідомлюватися уся відповідальність, потрібно відкинути свій егоїзм, любити безкорисливо, бути готовим для жертовності В Україні існує ціла низка проблем, що перешкоджають нормальному розвитку сім’ї: низький грошовий дохід; низький матеріальний рівень, дефіцит вільного часу, погані житлові умови, невлаштований побут, труднощі, зв'язані з народження і вихованням дітей, тощо.

Для цього необхідна ефективна державна політика, щодо розвитку сім’ї, цілеспрямована діяльність центрів і служб, які займаються проблемами сім’ї, доброзичливі стосунки між людьми, повага та любов.

78.Концепції виникнення суспільства.

Найближчими попередниками людини, на думку Дарвіна, були людиноподібні мавпи. Водночас учений підкреслював, що з огляду на велику спеціалізацію жоден нинішній представник сімейства людиноподібних мавп не може розглядатися як предкова форма людини.Виготовлення знарядь праці дало людям можливість активніше використовувати природні ресурси для задоволення своїх потреб, і в першу чергу потреби в харчуванні. Спільні пошуки їжі, полювання і захист від ворогів згуртували первісний колектив, сприяли формуванню зв'язків між окремими членами в процесі колективної діяльності. Ускладнення виробничої практики призвело до необхідності обміну набутим досвідом і передання його наступним поколінням. Тут і з'являється потреба щось сказати одне одному. Таким чином, мова, як і свідомість, виникає в процесі трупової діяльності.Саме в цей час виникають людина сучасного типу — гомо сапієпс (людина розумна) і суспільство.

79.Особливості розвитку сучасного українського суспільства.

Сучасна соціальна структура українського сус­пільства є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні мо­жна виокремити та визначити основні її елементи: 1. значно скорочується частка робітників промислових підприємств у соціальній структурі. 2. посилюється диференціація робітничого класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей,. 3. зростає чисельність робітничого класу, що за змістом праці, за рівнем загальної профе­сійності не поступається інженєрно-технічній інтелігенції. 4. має місце подальше підвищення освітнього рівня та профе­сійної кваліфікації робітників. Зміни в соціальній структурі селянст­ва: 1. значно зменшується чисельність зайнятих без посередньо продуктивною працею в полі й на фермах. 2. зростає чисельність зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції та сировини. 3. збільшується чисельність зайнятих у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах. 4. спостерігається поступове зростання авторитету й ролі кваліфікованої землеробської праці. 5. поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргіналізації відбиваються ще в одній тенденції-формуванні середнього класу. Середній клас — це насамперед високопродуктивні й широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники.

За останніми даними, в Україні середній клас ще не сфор­мований, малочисельний, охоплює близько 20 % населення, соціальна структура українського суспільства перебуває на етапі станов­лення, вона нестійка, недосконала, отже, й суспільство не мож­на вважати досить стабільним.

80. Роль і значення Спенсера для розвитку соціологічної науки.

В основі соціологічних поглядів Г. Спенсера,лежали два вихідних положення, тісно пов'язаних з дарвінським вченням:

а) розуміння суспільства як соціального організму, подібного до біологічного організму, і організму, який підкоряється тим же законам організації, функціонування і розвитку;

б) вчення про загальну еволюцію, згідно з якою будь-яке явище неорганічного, органічного і надорганічного світу є «частиною загального процесу еволюції», оскільки існує тільки одна ево­люція, що відбувається всюди однаково».

Органіцистичні, натуралістичні ідеї Г. Спєнсера невіддільні від його еволюціонізму в соціології. Сам предмет соціології уявлявся йому як вивчення «зростання, розвитку, будівлі і відправлення сус­пільного агрегату». Еволюція розглядалася ним як джерело будь-якого природного і суспільного явища. У її основі — прояв і взаємо­дія двох протилежних процесів: інтеграції (концентрації, об'єднання) і дезинтеграцї (диференціації, розсіювання), тому що еволюція — це «інтеграція речовини і розсіювання руху». Вона завжди спрямована на перехід від невизначеного і простого до визначеного і складного.

Таким чином, і соціальна еволюція виступає в Спенсера як ав­томатичний, нездоланний, в загальному і в цілому визначений про­цес чергування розвитку і розкладу певних суспільств.

Згідно з цим Г. Спенсер класифікував суспільства за ступенем їх складності, а соціальний прогрес бачив у послідовному підйомі на усе більш ускладнені ступені організації суспільства, що відбивають все більш високі ступені їхньої внутрішньої згуртованості. Він поді­ляв у цьому зв'язку суспільства на:

• прості,

• складні,

• подвійно і

• потрійно складні.