Чувствительность измерений

Типові шляхи: компроміс - згода, побудована на взаємних поступках; спосіб насилля (примусовості) - ігнорування аргументів супротивника, нав'язування одній із сторін – 1) переважання сил і ресурсів у 1 із сторін та їх дефіцит у ін.; 2) ізоляція однієї сторони конфлікту, зниження її статусу; 3) знищення, "тотальне винищування супротивника". Необхідні умови: встановити точну діагностику протиборства, включаючи з'ясування його мотивів, причин; прогнозувати ходу і наслідків конфлікту. Варіанти вирішення конфлікту: самими учасниками конфліктуючих сторін; зближення позицій та інтересів протилежних сторін через посередника — медіатора

21.Концептуальні підходи до тлумачення поняття демократії. Термін "демократія" перекладається з грец. мови як народовладдя, або, використовуючи визначення А. Лінкольна, "правління народу, вибране народом і для народу". Даним терміном в Ст. Греції позначали держ. лад, за якого вирішальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню. Ідея демократії І висловлена Геродотом: це — держава, побудована на рівності. Перікл: "Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління знаходиться в руках багатьох, а не кількох". Осн. правової системи Сердньовіччя - це ідея нерівності станових прав і привілеїв. Ідея ж рівності визнавалась тільки в межах замкнутих соціальних спільностей (вільні міста в Європі, віче). Концепція колективної демократії Ж.- Ж. Руссо виходить з того, що правління має належати народові як суцільній масі, у якій "розчинено" індивіда, бо більше важать та мають суттєве значення для демократії, права всього народу (більшості), а не індивідуальні права та свободи конкретної людини.

22.Багатоаспектність демократії. Узагальнюючи набуті знання про демократію, можна виокремити різні ракурси її трактування і визначення: 1. Д. - як різновид держ. устрою, як народовладдя (античне розуміння). 2. Д. - як форма діяльності і функт. будь-якої організації, в основу якої покладена рівноправна участь її членів в управлінні та прийнятті рішень, виходячи з принципу більшості. 3. Д. - як політ. режим, спосіб організації владних відносин у сусп. 4. Д. — як соц. та політ. рухи за народовладдя, за реалізацію демокр. цілей та ідеалів.

23.Принципи демокр. влаштування сусп.-політ. життя. Осн. принципами, що забезп. функціонування суч. цивілізованого сусп., є: 1). зверхність права, правового закону; 2). плюралізм - можливість існування різних думок, партій, організацій, ідеологій; 3). поділ влади; 4). представництво (референдуми); 5). взаємозв’язок свободи і відповідальності, прав і обов’язків; 6). забезпечення інтересів більшості при гарантуванні прав меншості відстоювати власну позицію, відігравати свою роль у сусп. житті; 7). гласність та врахування громадської думки.

24.Демокр. процедури. Вибори, виборчі сист. П роцедури: 1) вибори; 2) голосування; 3) референдум; 4) опонуванням та змагальністю; 5) делегування повноважень; 6) вивч. громадської думки (соціолог. дослідж.). Вибори - це демокр. спосіб форм., періодичної чи позачерг. зміни персонального складу органів держ. влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Виборчі сист., що зумовлено порядком визнач. результатів виборів: 1) мажоритарна (голосуванні за кандидата по виборчому округу і визнанні його обраним на підставі більшості одержаних ним голосів виборців.) - абсолютної більшості, відносної більшості, кваліфікованої більшості; 2) пропорційна (депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу) - із жорсткими, із преференціями, із напівжорсткими списками; 3) змішана (поєднання 2 попередніх виборчих систем).

25. Нація як етап соц.-політ. еволюції етносу, етно-націон. процеси в суч. світі. Виокремлюють 4 етапи розвитку націй: 1. Міжетнічна сумісність, типова для індустр.-виробн. сусп., первісний процес внутр.-націон. обміну, утв. ядро нації з етнічних спільнот, які беруть участь в індустр.-виробн. обміні. 2. Перехідний, кризовий період - зростає процес первісного внутр.-нац. користування ролями, набутими на поч. шляху, сусп. стають індустр.-споживчими. 3. Вторинний процес внутр.-нац. обміну, коли міжетнічна (національна) сумісність стабільна і вимагає відповідних зрілих, формалізованих відносин — більш бюрократичних, природних для діяльності стабільних соціальних груп і сталих видів поділу праці й споживання. 4. Етап міжетнічної сумісності націон. типу - рівновага, відносини діалогу між осн. масою етнічних груп, що беруть участь у націотворчому процесі.

Деякі політологи вважають, що нація форм. на етнічній основі в 3 етапах: академічний (певна етнічна група збирає та публікує народні пісні, легенди, прислів'я, досліджує історію, звичаї та вірування, укладає словники); культурний (становлення літер. націон. мови, функт. її в освітніх закладах, розв. преси, вживання мови в науці, технічній літ-рі, у політиці, сусп. житті, побуті освічених людей); політичний (нація, об'єднана спільною мовою, прагне держ. самовизначення, незалежності, суверенізації).

26. Об'єктивні та суб'єктивні чинники формування нації. До етнонаціон. спільнот належать етнос, етнічна група, народність, нація, нац. група. Етноси і нації - це суб'єкти політики за таких умов: на етапі боротьби за нац. державу або нац.-територ. автономію; під час визначення нац. пріоритетів у період становлення політ. інститутів; у міжнародних відносинах; у процесі захисту на держ. рівні етнокульт. специфіки нац. меншин. Усвідомлення етносом своїх інтересів, прагнення захищати їх політ. методами і за допомогою політ. інституту (держави) вказує на його перехід у нову стадію розвитку — національну. Уже в час свого утвердження поняття нації мало 2 виміри: внутр. (соц.-політ.) - втілився в ідеях народного суверенітету й рівноправності всіх людей, що становлять громадянське сусп. і націю; зовн. (етно- або культ.-політ.) пов'язаний із розумінням окремішності й культ. гомогенності цього народу та його права творити власну державу, визначати її кордони і налагоджувати стосунки з ін. народами.

27.Націоналізм, його різновиди. Націоналізм - це природне і відер. демонстрування, відстоювання і захист етносами своєї самобутності і неповторності, устремління до держ.-політ. незалежності. Ентоні Сміт: антиколоніальний,інтеграційний,сепаратистський. Рос. вчені: громадянський і етнічний. Типологія Макса Гайдмана: 1) пригноблених Н. народів (євреї, поляки, курди); 2) іредентистський Н. народів, які прагнуть відокремлення і визволення з-під влади імперій; 3) запобіжний Н. ототожнюється із імперіалізмом могутніх націон. держав, які на перше місце ставлять власні економічні інтереси; 4) престижницький націоналізм, в основі цього типу лежить культ історичного минулого нації (до прикладу, рух неонацистів). Е. Сміт розширює значення: процес форм. та утвердження націй або нац. держав; усвідомлене розуміння належності до нації; мовні та символізовані означення нації; ідеологія нації; сусп.-політ. рух.

28.Напрями етнополітики, заг.-демокр. принципи нац. політики. Напрямки:етноплюралізм (рівні умови для всіх народів), інтеграція (ств. нації з етніч. Конгломерату), асиміляція (природна, вимешена, насильницька), геноцид, дискримінація→сегредація (терит., інституціальна). Принципи: рівність прав і свобод людини; заборона обмеження прав громадян за ознаками соц., расової, нац., мовної чи реліг. приналежності; збереження держ. цілісності; гарантія прав корінних нечисленних народів; раво кожного громадянина визначати свою національну приналежність без примусу; сприяння розв. нац. культур і мов; своєчасне і мирне вирішення протиріч і конфліктів; заборона діяльності, спрямованої на підрив держ. безпеки, провокації соц., расової, нац. і реліг. ворожнечі; захист прав і інтересів громадян країни за її межами.

29.Типи міжнаціон. конфліктів та шляхи їх вирішення. Міжнац. конфлікти - це конфлікти між державами, окремими етносами, етніч. групами з приводу захисту прав своїх співвітчизників, приєднання їх до "іст. території", здобуття етніч. групою адмін.-терит. автономії або незалежності, розподілу влади, престижу і матер. Причини: концепція внутр. колоніалізму, етніцистську, неоетніцистську та інструменталістську концепції. Типи: 1) за інтенсивністю проявів – швидкоплинні, ті, що протікають в'яло. 2) за масштабами прояву - локальні; регіон.; глобальні. 3) за цілями, які ставлять перед собою конфліктуючі сторони у боротьбі - соц.-екон. (висуваються вимоги громадської рівності), культ.-мовні (вимога збереж. чи відродження ф-й мови і культ. етніч. спільностей), політ. (етнічні меншини добиваються політ. прав - автономії); терит. (на основі зміни кордонів, приєднання до інших держав).

30.Панівна еліта: поняття і структура. Сучасні концепції політ. еліт. Політ. еліта - певна група, прошарок сусп., яка конц. у своїх руках держ владу і займає владні посади, керуючи сусп. Рівні: вища – займ. високі посади у законодав., виконав. і судовій владі; середня – депутати, керів. обл.,великих міст, лідери політ. партій і рухів; адміністр. (бюрокр.) – вищий шар держ. управл. Типи: відкр. і закритий. Теорії еліт. Макевіалістськая шк. (Г.Моска, В.Парето) сусп-ву властива елітарність. В осн. цього факт природних відмінностей людей: фізичних, психол., розумових, моральних. Маси визнають право еліти на владу. Еліти змінюють один одного в ході боротьби за владу. Т-я елітної демократії (Р.Даль, С.Липсет): розуміння демократії як конкурентної боротьби претендентів на керівництво сусп. під час виборч кампаній. Еліта не панує, а здійснює керівн. масами з їх згоди, за доп. вільних виборів. Ціннісні т-ї (В.Ропке, Ортега-і-Гассет): еліта - прошарок сусп., наділений високими здібностями до управління, вона результат природ. відбору осіб із видатними якостями і здібностями управляти суспільством. Соц. рівність людей повинна розумітися як рівність можливостей. Конц. плюралізму еліт (С.Келлер, О.Штаммер, Д.Рісмен): еліта множинна, жодна її група не спроможна зробити вирішального впливу на всі сфери життя одночасно. Ліволіберальні конц. (Р.Міллс): сусп. управляється винятково 1 пануючою елітою. Можливості демокр інст-ів (вибори, референдуми) незначні. Політ. еліта це меншість сусп-ва, що утв. самост., відносно-привілейовану групу, наділену особл. психол., соц. та політ якостями, бере безпосер. участь у затвердженні та здійсненні рішень, повязаних із використ. держ влади, впливом на неї. Т-я елітаризму Г.Моски: в будь-якому політ організмі є 2 класи: панівна меншість-правлячий клас, політично-залежна більшість.-клас яким правлять.Право влади меншості над більшістю - з якостей, притаманних правлячій меншості. Т-я Парето: політ житті є 2 типи еліт, які змін-ть при владі одна одну. І тип - Леви, стабільність розв. політ системи, силовими методами правління, консерватизмом, ІІ тип -Лиси, хитрість, обман та демагогія. Міхельс ідею залізного закону олігархічних тенденцій: ств. будь-яких великих організацій, обовязково призводить до їхньої олігархізації та форм. еліти.

 

31.Сутність, функції політичної еліти. Політ. еліта - це носії політ.-управлінських якостей, люди які засвоїли певні позит. якості, цінності й пріоритети (влада, багатство, компетентність, культура, сила волі тощо), посідають провідні, найбільш впливові позиції у сусп. Ф-ї: консолідація сусп., забезпечення його стабільного розвитку; репрезентація сусп. груп у політ. житті сусп.-ва; регулят.-контр.; артикуляція інтересів великих соц. груп; форм. інституційно-організ. волі сусп. груп; кадрова (розташування, зміщення посад, виховання і вишкіл резервного фонду еліти).

32.Типи та ознаки політ. еліти. Типи: за джерелами та способами її форм. (плутократична, макіавелістська); за змістом ф-й та цілями їх діяльності (псевдоеліту, контреліта і квазіеліта); за сист. її рекрутування (система гільдій та антрепренерська система (підприємницька)).

33.Соц. природа, функції політ. лідерства. Лідер - авторитетний член політ., сусп. організації, об'єднання або малої групи, особистий вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль в соц. процесах, ситуаціях. Лідерство - 1 з факторів спільної діяльності, коли індивід або частина соц. спільності, верстви, групи реалізує роль лідера, об'єднує, спрямовує дії об' єднання. Напрямки: теорем. - спроби теоретично поширити і реалізувати проблему за доп. різних філос.-іст. концепцій лідерства; і утилітарному - емпіричні дослідження (вивч. досвіду, практики) і вироблення рекомендацій. інтерес до лідерства і спроби обміркувати складне і важливе соц. явище - лідерство. Ф-ї: інтеграція сусп. навколо спільних завд. і цінностей; пошук і прийняття оптимальних політ. рішень; захист мас від бюрократії і беззаконня; налагодж.сист. постійного зв. з масами; ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соц. енергії; легіматизація сусп.-політ. устрою.

34 Вимоги до політ. лідерів у демокр.сусп. Маштаб мислення,вміння говорити і орг, вміння розбиратися у людях,чітке визначення мети, акумулятивність(виражати інтереси широких мас), політ. інформативність, задатність до іновацій, освідченість, лексика політ лід.

35 Типи політ. лідерства. за мірою впливу на сусп. (реальний та менеджер - немає яскравого впл. на сусп.); за псих. (лідер ідеолог і лід. прагматист; лід. харизматик і л.прагматик; л.угодович; л. фанатик; відкритий лідер і л.догматик); за стилем керівництва і політ. сист.де діє лід.(диктаторський, демокр., авторитарний, плутократичний - л.тіньової економіки).

36.Поняття політ. свідомості, її функції. Політ. свідомість – це відобр. політ. буття через призму шнтересів і цінностей. Ф-ї: пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформ; оцінна - оцінка політ дійсності і формування політ поглядів, переконань, позицій; регулятивна - регулює соц. поведінку людей на осн сприйняття дійсності, на основі сукупності що виробляються їм пол. ідей, норм, уявлень і переконань; мобілізуюча - спонукає людей до пол орієнтованої поведінки, до участі в сусп житті ради відстоювання своїх соц-політ інтересів.

37.Структура, типи і види політ. свідомості. Політ. свідомість – це сукупність поглядів, оцінок та установок які відображають політико-владні відносини. Серед найбільш поширених типів політичної свідомості і впливових пол. ідеологій сучасності за прихильністю людей до відповідних політ. цінностей виділяються: ліберальна пол свід, для якої пріоритетами в політиці є принципи свободи індивідів; консерв. пол свід, яка спрямована на збереж. традиц. сусп. цінностей; соціалістична пол свід, яка базується на пріоритеті в політиці принципів колективізму, соц. рівності й справедливості; соціал-демокр., пріоритетом якої є здійсн. ідей демокр. соціалізму в усіх сферах життя сусп.

38.Поняття політ. культури, її функції. Політ. культ - це політ. харк. особистості, що включає в себе політ. знання, переконання. Ф-ї:1. Виховна - підвищення політ. свідомості й нац. самосвідомості через безпосередню участь громадян в управлінні, політ. житті, зростанні їх інформованості й компетентності, освіченості. 2. Регулююча - безпечувати вплив громадян на політ. процес, насамперед через участь у контролі за роботою органів влади й управління, а також за доп. існуючих норм, традицій, ідеалів. 3. Захисна - охороні політ цінностей, що відповідають вимогам соц. прогресу, демократії, гуманізму. 4. Прогност. - передбачення варіантів поведінки суб´єктів політики у перебігу політ подій. 5. Комунікативна - забезпечує ідейно-політ зв´язок громадянина з політ сист., ін. членами сусп.

39.Структура, типи політ. культури. Структ. - політ.свідомість і поведінка (інтереси;знання, погляди, уявлення, цінності і орієнтації) політ. діяльність (норми полт. поведінки; навички і способи політ.діял.; вміння і досвід). Типи: Патріарх. - повнп відсутність у простих людей інтересу до політ життя. (культ африк. племен). Підданська - сильна орієнтація на політ. сист. та результати її діяльн., слабка орієнтація на акт. участь у функт. політ системи. Активістська активна зацікавл. громадян тим, що їм дасть політ система, політ життя і тим, що вони можуть відіграти активну роль у політ житті.

40.Поняття, функції, критерії класифікації політ. ідеологій. Політ. ідеоло́гія - це сист. політ. правових, реліг. і філософю поглядів та ідей, які відображають сусп. життя з точки зору політ.інтерісів. Функції: пізнавально-інформаційна, оціночна, нормативно-регулятивна, інтеграційна, мобілізуюча, орієнтаційна, контрольна,політ- соц.,амортизаційна (знімає соц напруження). Класифікація: соц-демокр., консервативна, ліберальна, націоналіна, фашиська, комунітична і соціалістична

41.Політ. доктрина консерватизму. Консерватизм - політ ідеологія і практика сусп-політ життя, зорієнто­вана на збереження і підтримання існуючих форм соц. структури, традиц. цінностей і морально-правових засад. Консерватизм виступає за єдину, спільну культуру та спільну сист.ему цінностей. Одночасно він негат. ставиться до плюралізму, вважаючи, що полікультурне сусп. нестабільне. У цьому контексті консерватори є націоналістами, але лише у контексті розв. власного народу, не мають імперіалістичної складової (спрямування на ін. народи). Європейському парламенті депутати від різних країн, які репрезентують нац. консервативні політ. сили, об'єднані у Народну партію. Осн течії консерв. - традиціоналістська й патерналістська - виступають на захист сильної влади й держави, вбачаючи в них засіб забезпечення традицій, нац. своєрідності. Суч. консерватори проти визнаггя метою сусп. розвитку свободу особистості. Суспільна мета постає як єдність інтересів держави та нації.

42.Політ. доктрина лібералізму. ЛІБЕРАЛІЗМ - політ та ідеолог. течія прихильників парламент. ладу, вільного підприємництва та демокр. свобод і обмежує сфери діяльності держ. Етапи:1) класичний лібералізм – кін XVII ст. - поч XIX ст.2) демокр. лібералізм – поч XIX ст. – до Першої світової війни;3) соціальний лібералізм – кін XIX ст. – до кін 60-х років XX ст.;4) неолібералізм – від завершення Д.с.в. війни. Загал. характеристики мають універсальний характер і властиві лібералізму впродовж усього періоду його існування:– раціональність;– справедливість.– конституціоналізм;– демократія. Становлення лібералізму власне відбувалося в межах перманентної боротьби проти абсолютної влади, що сформувало стійке переконання, що влада/держ завжди має бути обмеженою з боку сусп. Головними інструментами, котрі дають змогу визначати ефективні межі влади, є конституціоналізм, поділ влад та опозиція.

43.Політ. доктрина соціал-демократизму. Виникнення терміна "соціал-демократія" пов'язано з діяльністю II Інтернаціоналу, який був створений у 1889 р. і об'єднував робітничі партії, що дотримувались засад марксизму (проіснував до 1914 p.). Цей термін поч. використовувати з 2 пол XIX ст. для означення робітничих партій та їхніх прихильників, які у своїй діяльності наголошували на боротьбі за демократизацію сусп життя і відрізнялися від робітничих партій, які дотримувались революційних методів діяльності. Багато марксистських робітничих партій європейських країн називали себе соціал-демократичними, зокрема Німецька соціал-демократична партія. Остаточне формування соціал-демократії як самостійної доктрини/ідеології та інституційного політ. руху відбулося після Д.с.в. Відповідно у розвитку політичної доктрини соціал-демократії ми можемо виділити три головні етапи: перший – до Д.с.в., другий – з кін 40-х і до сер80-х років і третій – з кін 80-х років минулого ст.

44.Політ. доктрина комунізму. Комуні́зм - політ ідеологія, заснована на ідеї сусп. загальної рівності та свободи, сусп. власності на засоби виробництва та безгрошового перерозподілу майна. 1 етап – від поч ст до 1924 p., коли пішов з життя Ленін. У цей час головний внесок у розвиток комунізму зробив Ленін як теоретичними працями, так і практичними діями, тому цей етап цілком закономірно називають "ленінізмом". 2 етап 1924–1956 pp., коли на XX з'їзді КПРС Перший секретар ЦК КПРС М. Хрущов виступив з рефератом про культ особи Й. Сталіна. "сталінізм". 3 етап – від XX з'їзду КПРС, який започаткував процес десталінізації, і до 1985 p., тобто до поч перебудови. 4 етап поч від процесу перебудови, який призвів до "падіння Берлінського муру", що стало символом краху реального соціалізму/комунізму, і триває до сьогодні.

45.Політ. доктрина фашизму. Фашизм є продуктом XX ст., а саме – міжвоєнного періоду. Він виник як протест проти сучасності, проти ідей і цілей, сформульованих Просвітництво, каталізатором його виникнення була П.с.в.В основі політичної доктрини фашизму лежала зовнішньо примітивна, але приваблива і зрозуміла найширшим масам схема. У світі боротьба народів і держ, перемагає у цій боротьбі сильніший, а слабший зникає або перетворюється на колонію переможця. Нація, яка бажає бути переможцем, а не переможеним, має в першу чергу потурбуватися про внутрішню єдність, відмовитися від непродуктивної витрати ресурсів. Ця єдність нібито вимагає жертв від усіх груп населення - від робітників і селян до поміщиків і капіталістів. Демократія з її слабкими сторонами, що роблять неможливими внутрішню мобілізацію нації, мусить поступитися місцем диктатурі. В перспективі ця диктатура дасть нації силу і процвітання, ліквідує злочинність і класові конфлікти, дозволить перетворитися на світову державу.

46.Поняття політ. системи. Структура та функції політ. системи. Політ. систе́ма - впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соц. інститутів, що виконують певні політ. функції. Покликана відображати різні інтереси соц. груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на держ. владу. Структура: політ. інститути, політ. відносини, політ. норми, політичну свідомість і політ. культуру. Організ.-інституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну та дух.-ідеологічну підсистеми. Ф-ї політ. сист. – осн. напрями впливу політ. системи на політ. життя сусп.: вироблення політ. курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку сусп.;організація діяльності сусп. на виконання цілей, завдань політ. програми держави (мобілізаційна); фулегітимізації - приведення реального політ. життя у відповідність до офіційних політ. правових норм; координація окремих елементів сусп.; політ. соціалізація; артикуляція інтересів узгодження та впорядкування інтересів і потреб соц. верств населення; інтеграція елементів сусп навколо єдиних соц-політ цілей і цінностей; політ комунікація скл політ сист.

47.Типи політ. систем. Залежно від типу політ режиму політ. системи поділяють на: демократичні; тоталітарні; автократичні. Типологію політ. систем за характером цінностей запропонував Алмонд Габріель: англо-американська - стабільні, ефективні, здатні до саморегулювання (у Великобританії, США, Канаді, Австралії); континентально-європ. - співіснування і взаємодія в політ. культурі елементів старих і нових культур, традицій, політ. нестабільність у сусп. й може призводити до суттєвих змін політ. системи (Нім, Італії, Франції ІІ пол. XX-поч. XXI ст.); доіндустр. та частк. індустр. тип - поєднання різних політ. культур і відсутність чіткого розподілу владних повноважень (у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки); тоталітарна з гомогенною політ. культурою - відсутність плюралізму і можливості реалізації власного інтересу, тотальний ідеолог. вплив (існував в Італії, Німеччині, СРСР, нині - у Пн. Кореї, В'єтнамі).

48.Політ. режими та їх типи. Політ. режим - це концентр. характеристика системи, що функц. з позицій конкретно-істор. принципів її легітимності. Типи: 1) тоталітарний; 2)авторитарний; 3)ліберальний 4)демокр. Тоталітаризм – здійснює абсолютний контроль над всіма сферами сусп. життя. Риси: заг. ідеологія, монополія 1 політ. партії, контроль над економікою, організ. терор і переслідування інакомислячих. Принцип: «заборонено все, крім того, що наказано». Авторитаризм – встановлений або нав'язаний такою формою влади, що концентр. в руках 1 людини або в окремому органі влади і знижує роль ін. Риси: носій влади 1 людина, або група осіб; виникнення неконтрол. владою незалежних профспілок, молодіжних організацій, політ. структур; заохочення людей до труд. активності; жорстка податкова політика; опора на силові структури. Принцип: „дозволено все, крім політики”. Ліберальний - це режим, коли еволюційні процеси порушують лише верховні політ. аспекти сусп. ладу. (Швеція, Фінляндія, Франція). Демократичний - народовладдя. Принцип: „дозволено все, що не заборонено законом”.

49. Особливості форм. політ системи в Укр при переході від тоталітаризму до демократії. Здійснюючи перехід до демократичного сусп з соціально орієнтованою ринковою економікою та плюралістичною політ. системою, Укр натрапила на низку об'єктивних та суб'єктивних чинників, які суттєво ускладнили трансформаційний перехід. У політ. спектрі це втілено у порівняно великому впливові так званих "лівих сил", які виступають проти ринкових і демократичних реформ.Процес демократичної трансформації в Укр, сподіваннями щодо допомоги Зх, сили спротиву старої номенклатури, нерозумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації.Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя більшості пересічних громадян щоразу спричиняють Перехідній політ. системі Укр притаманні, поряд із демокр. ознаками, риси, що властиві олігархічним та охлократичним режимам. некомпетентність владних структур, неповага до закону, намагання неадекватними засобами негайно розв'язати проблеми. Нерозвиненими залишаються механізми стримувань і противаг у політичній системі.Проте, незважаючи на труднощі, непослідовність і нерівномірність реформ, Уже прийнято Конституцію, що проголосила держ правовою, соціальною, демократичною, є досягнення у трансформації економіки та впровадження її ринкових засад, завершено процес приватизації, створено клас великих власників, закладено основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. У сусп-політ житті відбулася демонополізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, є осередки громадянського сусп — громадські об'єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні друковані та інтернет-видання.

 

50. Осн. концепції походження держави. Теологічна - виникнення держ божественної волі. На монарха покладені основні обов'язки з поширення вчення Божого, з покарання ворогів, що творять зло, і зі створення умов для благочестивого життя людей. Патріархальна - держ як продукт сім'ї, яка розрослася до розмірів держ, при цьому влада правителя тлумачиться як влада батька в сім'ї, а відносини між підданими і володарями - як сімейні відносини. Договірна - виникненню держа передує природній стан сусп і людини, який характеризується необмеженою свободою. Психологічна - держ існує через наявність у людини психологічних потреб жити в межах організованого суспільства, у відчутті необхідності колективної взаємодії або через схильність більшості до підпорядкування. Класова (марксистська) - державу класову за походженням. Завоювання (насильства) - держ як результат завоювання сильними племенами слабких. Органічна - проводить аналогію між держ і живим організмом як у структурі, так і в функціях. Всі елементи держави взаємопов'язані і доповнюють один одного. Порушення цієї гармонії призводить до хвороби всього організму і навіть до його смерті. Спортивна - виводить генезис держави з поширення спорту. Олімпійські ігри стали фундаментом процесу об'єднання давньогрецьких міст і виникнення держ.

 

51. Держава, її ознаки та функції. Держа́ва – політ. утворення з визначеною територією, економікою і політ владою. Ознаки: наявністю державного суверенітету, тобто верховенства, повноти, єдності та неподільності влади всередині країни та її рівноправності і незалежності у міжнародних відносинах. територіальною ознакою, наявністю сист права. Функції: 1. За територіальною спрямованістю:а) внутрішні функціїб) зовнішні функції, 2. За сферою суспільного життя:а) економічні:б) політичні:в) гуманітарні:г) соціальні 3. За часом виникнення:а) постійні,б) тимчасові Додаткові (неосновні) функції - це напрямки діяльності держави, які е складовими основних функцій і завдяки яким вони реалізуються, розвиток медичної науки;створення профілактичних та лікувальних медичних закладів;забезпечення потреб медицини матеріальними засобами та ін.

52. Форми держ. правління та держ. устрою. Фо́рма держ. у́строю - це елемент форми держави, який характеризує внутр. структуру держ, спосіб її територ. поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади. Форми: проста (унітарна); складна(федеративна, конфедеративна). На поточний момент виділяється 3 осн форми держ устрою Унітарна держ - проста, єдина держава, яка характеризується відсутністю у адміністративно-територ. одиниць ознаки суверенітету. Виділяють централізовані і децентралізовані складні держави, з наявністю або відсутністю автономних утворень. Федерація - складна, союзна держава, частини якої є держ. утвореннями з певним держ. суверенітетом. Будується на розподілі функцій управління між центром і суб'єктами федерації. Конфедерація - тимчасовий союз держав, який ств. для досягнення політ, економ, культ та ін цілей. Не володіє самост. суверенітетом, відсутня єдина сист. законодавства.

53. Поняття громадянського суспільства. Шляхи його формування. Розглядаючи проблеми формування громадянського суспільства, слід також звернути увагу на те, що воно у різних країнах є далеко не однаковим. Громадянське суспільство - це не стереотип, а ідея, яка передбачає практичне втілення з урахуванням традицій, історії, менталітету населення. Так, науковці піддають сумніву ідею індивідуальної приватної власності, яка є основою класичної доктрини громадянського суспільства з огляду на те, що у США, де напевне ніхто не стане заперечувати наявність громадянського суспільства, озв'язання можливе тільки на дійсно демократичній основі, складовими якої є розвиток принципу самовизначення і одночасного поширення народовладдя на інтернаціональній основі.

54. Сутність та характеристики правової держави.

Характеристика правової держ розкривається через взаємовідносини з громадянським сусп, особистістю і правом. У правовій держ регулюються взаємовідносини правової держ і громадянського сусп: одне не підміняє ін, а суспільні інститути не підміняють держ, владних структур. правова держава - політична організація, що створює умови для життєдіяльності індивідів, груп, інститутів громадянського суспільства на основі права. Зі становленням правової держави тісно пов' язане громадянське суспільство. Вони формуються водночас. У правовій держ виключається диктатура якогось класу, політ партії, політ руху, бюрократії, відбувається вільне змагання сусп-політ орг в конституційних межах. У правовій держ вищим авторитетом володіє закон.

55 Громадсько-політ. організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соц. активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їх статутах. Громадські орг та рухи виникають із природної потреби сучасної людини бути співучасником у справах сусп. Риси: чітка структура; свій статут; офіційна реєстрація в органах влади; діяльність в інтересах сусп і в межах чинної законності; власний адміністрат. апарат.

56.Класифікаці громадських орг і рухів За рівнем політизованості або за місцем у політ. системі (політ. партії, сусп.-політ. організації, громадські організації);За рівнем комерціалізації (некомерційні і неприбуткові організації, благодійні фонди);За характером організованості (партії, рухи, організації); За місцем у ієрархічній структурі (місцеві, регіон., загальнодерж. організації; первинні організації або їх об'єднання, асоціації); За напрямами діяльності, сферами інтересів (професійні, демографічні, творчі, спортивні, культ.-просвітницькі, науково-технічні); За рівнем стабільності (такі, що постійно діють або тимчасові).За завданнями — політичні, професійні, наукові, творчі та інші організації;За типом членства — лише індивідуальне членство (партія, профспілка), лише колективне членство (асоціації міст і підприємств), змішане членство (наукове товариство) без членства (суспільні рухи).;За сусп роллю виділяють масові орг, орієнтовані на справи всього сусп і такі, що дбають переважно про потреби та інтереси своїх членівЗа галузями діяльності

57. Соц.-політ. сутність, ф-ї політ. партій. Політ. партія - добровільне та організ. оформлене об’єднання громадян, яке виражає інтереси частини сусп. і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання держ. влади. Роль партій: є своєрідним механізмом врегулювання політ. конфліктів, визначають характер і напрямок політ. процесу, забезпечують зв'язок сусп. і держави. Функції: Представництво інтересів партії виступають важливими виразниками інтересів соц. класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій. Комунікативна ф-я забезпечує необхідний зв'язок між тими, хто здійснює політ керівництво, та тими, на кого воно поширюється. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політ посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди та через який обирається нац. політ керівництво. Розробка політики та здійсн. політ курсу у правлячій партії її лідери, що здійснюють політ. керівництво країною, вирішують подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеч. виконання спільних для всього сусп. цілей, нац. інтересів даної держ. Ф-ї соціальної інтеграції політ партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політ. влади у сусп.., виступають об'єктами емоційної прихильності або протидії.

58. Типи політ. партій. Залежно від соц бази: партії моносередовищні, що складаються виключно з представників якихось окремих груп, верств, класів;партії проміжні, які включають у себе представників кількох соціальних груп, верств, класів;партії універсальні, які об'єднують все суспільство незалежно від наявності групових і класових перешкод;корпоративні партії, що виражають більш вузькі групові інтереси. розроблена М.Дюверже, виділяють такі їх типи: Прямі і непрямі партії. Партії зі слабкою і сильною структурою. Централізовані і децентралізовані. "М'які" і "жорсткі" партії. Кадрові партії, Масові партії Відкриті і закриті партії. За ступенем причетності індивіда до партії. М.Дюверже запропонував розрізняти тоталітарні і спеціалізовані партії. У перших партійність стає своєрідним способом життя, все життя людини ставиться на службу партії, сама ж вона виходить за межі вл