Емпірична соціологія, зміст основних етапів її розвитку.

Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань. Конкретні соціальні факти збирають і описують з допомогою таких спеціальних ме­тодів, як соціологічне спостереження, опитування, експеримент тощо.

Особливість ЕС в тім, що вона започаткувалася в практичній сфері – у середовищі державних службовців, підприємців. її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого призвів до швидкого зростання міст, поля­ризації бідних і багатих, збільшення злочинності тощо.

Найвідомішим з емпіриків А.Кетле. З його ім'ям зв'язаний перехід соц статис­тики від збирання й описування фактів до встановлення стійких кореляцій між показниками, статистичних закономірностей. Са­ме з його праць розпочинається відлік розвитку емпі­ричної соціології як емпірично обгрунтованої науки. Окрім відкриття стат закономірностей, концепції середніх величин, поняття соц закону, Кетле рекомендував ставити тільки такі запитання, які необхідні і на які можна отримати відповіді, що не викликають підозри, однаково зрозумілі всій сукупності опитуваних.

ЕС у своєму розвитку пройшла 3 етапи:

Ι; (характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми із соціальним життям. Цей етап – кін. 19ст. – два перші десятиріччя 20ст.. до цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.). ΙΙ; (20-30ті рр.20ст. ЕС відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства). ΙΙΙ;(від 40-х рр. до наших днів, хар. бурхливим розвитком ЕС, відбувається її поєднання з системою управління. Соціологів залучають до вивчення держ. діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, гострих соц. конфліктів). Соціо­логія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною та деліктною поведінкою.

І етап В амер соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа, яка сформувалася на базі першого у світі соц факультету, що його 1892 очолив Смолл. Вона, за­ймаючись практичним вирішенням соц проблем індустріалі­зації (безробіття, бідність, злочинність), емпіричні дослідження поєднувала з теоретичними узагальненнями. Успішно розвивалася соц діяльність. Соц працівники (соціологи, юристи, пси­хологи) займалися розв'язуванням конфліктів, поліпшенням вироб­ничих умов і стабільності кадрів. Саме в межах чиказької школи ви­ходить у світ спільна праця В. Томаса і Ф. Знанецького «Польськийселянин в Європі та Америці», що визначила новий ру­біж у розвитку сучасної соціології. Хоч автори далі констатації фак­тів не просунулися, не зробили жодних висновків чи рекомендацій, але для аналізу було використано документи, автобіографічні дані окремих осіб, кількісні методи оцінки явищ. Соціологи знайшли ефективний інструмент для вивчення соціальної дійсності.

Парк і Берджесс розробили соціально-екологічну теорію, основними поняттями якої є «соціальна мобільність», «соціоеко-номічний статус», «маргінальна особистість».

Індустріальна соціологія є одним із головних напрямів емпірич­ної соціології Заходу, успішний розвиток якої грунтується на дослі­дженні сфери виробництва. Головні концепції цього напряму заро­дилися в США, потім поширилися у Великобританії, Німеччині, Японії, Франції та інших країнах. ІС почала формуватися наприк XIX - поч XX. Саме в цей час у багатьох країнах швидкими тем­пами розвивалося велике машинне виробництво. Підприємці все більше набували переконання в тім, що для підвищення ефективно­сті виробництва необхідно активно впливати на ставлення робітни­ків до праці, на відносини, які складаються між підприємцями та виконавцями, між різними соціальними групами у виробництві. Ці проблеми не могли вирішувати самі тільки підприємці, потрібна була допомога вчених-фахівців. У межах ІС вирішувались такі проблеми: 1) посилення зацікавленості робітників у праці, тобто підвищення її продуктивності. 2) визначення найраціональніших форм взаємин представників різних соціальних груп, що усували б соц. конфлікти. Представники ІС вивчають проблеми промислового виробництва, намагаються узагальнити реальний досвід управління ним, досліджують соц-трудові відносини і розробляють рекомендації щодо їх удосконалення. Особлива увага приділялась проблемі мотивації праці. Склалися 2 підходи: примусовість і заохочення. Прихил примусу: Тейлор, Форд, Мейо, Макгрегор, Херцберг.

11. Порівняльний аналіз концепцій “економічної людини” Ф.Тейлора і “соціальної” Мейо.

Тейлорівська теорія. Головний мотив трудової діяльності – матеріальна зацікавленість. Робітник – це “економічна людина”, яка реагує тільки на заробітну плату. Принципи: 1) відокремити розумову працю, пов’язану з організацією та управлінням, від фізичної. 2) робітники мають виконувати безпосередньо виконавські функції, а організаторські і управлінські мають бути передані працівникам управлінського персоналу. 3) стимулювання max продуктивності праці за допомогою диференціювання відрядної плати виконання чи перевиконання прогресивної норми. Спрямування: на раціоналізацію виробничої діяльності робітників, на застосування прогресивних технологій. Доктрина “людських стосунків” Е. Мейо. Принципи доктрини: 1) людина – це соц істота, орієнтована і включена в контекст групової поведінки. 2) жорстка ієрархія підпорядкування і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою. 3) керівники мають орієнтуватися насамперед на людей, а вже потім на продукцію. Ця доктрина мала велике практичне значення.

Тейлор був інженером, оцінював працю з енергетичних позицій Мейо – психологом (виріш виробничих проблем з соц-псих позицій). Тейлор брав за основу індивідуальну працю і відрядну оплату, Мейо – створення певних неформальних стосунків між людьми. Робітники Тейлора сліпо виконували інструкції; Мейо радився з робітниками, розгляд пропозиції. Тейлор визнавав лише 2 стимули – загрозу покарання і грошову винагороду. У дослідах Мейо з’ясувалось, що робітник не просто “економічна людина”, а є стимули сильніші, ніж з/пл., причому їх досить багато (похвала, гордість, робітник прагне виявити творчі здібності, є повноправним членом групи – соц і псих стим). Основними функціями майстра Т вважав управління, нагляд, вміння добирати кадри. Мейо – важливі не тільки технічні знання майстра, скільки його здатність керувати, налагоджувати довірчі стосунки. Ця доктрина мала велике практичне значення. На фірмах почали створювати служби соціологічних досліджень і налагодження людських стосунків. Керівників і майстрів учили індивідуальному підходу до робітників, умінню вести бесіду, вислуховувати. Також мала теоретичне значення: замінила тейлорівську концепцію “економічної людини” концепцією “соціальної людини”, яка крім матеріальних стимулів передбачала використання соц-псих чинників.