Охарактеризуйте украї́нський архітекту́рний модерн

УАМ — один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903 по 1941 роки). В основі УАМ лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури і перш за все барокової, вплив якої, починаючи з 1910 — го року було помітним і навіть зростаючим. Сильним був також вплив європейського модерну.

Етапи розвитку УАМ

В. Чепелик виділяє три етапи у розвитку українського архітектурного модерну

1. 1903 — 1917 — період бурхливого розвитку УАМ. Два різновиди — народний стиль (романтизм) і раціоналістичний модернізм (більш стриманий). Декор у архітектурі будівель був інтенсивний, живописний, у ньому були розвинені народні теми, збагачені мотивами, що прийшли від європейської архітектурної традиції.

 

2. Постреволюційний час. Після окупації України більшовиками, багато-хто з діячів УАМ опинилися в еміграції. Багато-хто підпадав під арешти і цькування з політичними обвинуваченнями. Під загрозою розправи де-хто відмовлявся від своїх поглядів на УАМ. Магістральними напрямами розвитку архітектури 1920-1930-х pp. стають раціоналізм та конструктивізм. УАМ має значно менше поширення, але і в ньому на цей час триває велика робота з пошуку нових типів жител й громадських споруд.

3. 1934 — 1941 роки. Певне пожвавлення у розвитку УАМ, але утиски продовжилися. Утиски стали одним з факторів, що припинили розвиток УАМ.

Після 1941–1945 років елементи УАМ використовувалися окремими архітекторами, але їхні роботи нечисленні і маловідомі.

Центри розвитку УАМ

Виділилося кілька центрів розвитку УАМ.

 

Київський центр

Першим будинком, спорудженим у Києві у стилі УАМ, стає дім І. І. Щітківського на вул. Полтавській, 4-а (1907–1908 pp.). Цей рядовий двоповерховий будинок був виконаний у дереві й обличкований цеглою, мав плаский фасад у сім вікон на поверх.

Саме у Києві було вперше побудовано споруду інженерного призначення у стилі УАМ — будинок міської очищувальної станції на Саперній слобідці (архітектор М. О. Даміловський).

Для архітектури Київського центру характерним є те, що тут більш розвинутий раціоналістичний напрям УАМ.

 

Львівський центр

Колишня клініка Солецького, в архітектурі якої використовувалися народні гуцульські та закопанські мотиви, архітектор Олександр Лушпинський

Докладніше: Гуцульська сецесія

Львівські архітектори вироблювали місцеві варіанти УАМ, в якому регіональні особливості передували тим, що долинали зі сходу України. Разом з тим досить красномовним стає бажання львівських митців хоча б частково підхопити та розвинути деякі характерні форми народностильової архітектури Наддніпрянщини зокрема трапеційні прорізи у порталах та вікнах, хоча ці теми в Галичині так і не стали настільки панівними, як це ми бачимо в Центральній та Східній Україні.

Найвідомішою спорудою в цьому стилі у Львові є будинок страхового товариства «Дністер» (вул. Руська, 20), споруджений за проектом архітектора Івана Левинського.

За роки розвитку УАМ було збудовано понад 500 об'єктів у цьому стилі. Спадщина УАМ зберіглася неповністтю. Багато чого знищено у роки Першої світової війни, війни УНР з більшовистською Росією і Польщею, Другої світової війни. Велику роль у недостатньому збереженні об'єктів УАМ відіграло відношення до них совєцької влади, в період якої багато з них або знищувались, або зазнавали неправильної реставрації. Імена багатьох архітекторів, що працювали у стилі УАМ, в совєцький час знаходились під забороною. Протягом десятиріч штучного забуття роботи і долі цих архітекторів були невідомі навіть фахівцям. У 1970 — х роках деякі історики архітектури і краєзнавці за власною ініціативою і без найменшого розголосу почали непомічений тоді владою пошук і вивчення пам'яток, доробку значних майстрів, навіть намагалися піднятись до певних узагальнень, публікувати свої роботи, де тільки щастило — від районних газет до збірників тез наукових конференцій в обласних центрах. Продуктивніше вивчення УАМ почалося лише у 1990—му році. Одним з найвідоміших дослідників УАМ є В. Чепелик

 

 

8.Літературна та просвітницька діяльність "Руськоъ трійці";

Маркіян ШАШКЕВИЧ, Іван ВАГИЛЕВИЧ, Яків ГОЛОВАЦЬКИЙ.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє го-ловне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери ЇЇ вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського на-роду під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений До Друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби Народу, оспівування козацьких ватажків - Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, І львівською цензурою. Перша намагалася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступила не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книжки українською мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень уне-благонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність". Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не припинили активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською, польською чи німецькою мовами, водночас у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. "Трійчани" енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови в побут національної інтелігенції. У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів -"Читанку", написаний живою розмовною українською мовою (термін "читанка" належить самому М. Шашкевичу).

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дністровая". І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у "3орі", лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до ЇЇ поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: "Русалка Дністровая", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані - була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

"Русалка Дністровая" стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності "Руської трійці". Незабаром це об'єднання розпадається. Переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає М. Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під верховенством Польщі. Довше від інших обстоював ідеї "Руської трійці" Я. Головацький. Проте й він під впливом М. Погодіна приєднується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії.

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об'єднання "Руська трійця". Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.