Жедел бронхит

Абстиненція — стан, що виникає після повного утримування від приймання наркотичних речовин та алкоголю. Клініка і перебіг абстиненції залежать від дози та віщу наркотичної речовини і три- инлості її вживання. Клінічні прояви: головний біль, запаморочен­ня, тахікардія, пригнічений настрій, нерідко виникають ідеї самозвинувачення та каяття, велика фізична слабкість, безсоння, тривожність та ін.

Абстракція — одна з основних операцій мислення; полягає в то­му, що суб'єкт виділяє певні ознаки об'єкта, абстрагуючись від ін­ших ознак. Результатом такого процесу є побудова розумового про­дукту: поняття, моделі, теорії, класифікації та ін. Первинна абст­ракція виступає при безпосередньому чуттєво-образному відобра­женні навколишнього світу, коли одні його властивості стають оріє­нтирами для сприйняття і дії, а інші — ігноруються. Абстракція — необхідна умова катетеризації. За допомогою абстракції фор­муються узагальнені образи реальності, які дають змогу виділити.шачущі для певної діяльності зв'язки і відношення об'єктів. У разі, коли відкидаються істотні ознаки, абстракція стає поверхневою і мнлозмістовною. Тоді абстрактними називаються пусті, відірвані під реальності міркування і поняття. Абстракція, що відповідає на- вколишній дійсності, полягає в такому спрощенні нерозчленованої різноманітності явищ, яке завдяки зосередженості на істотному ро­бить думку більш місткою. Дійсність і продуктивність абстракції перевіряється практикою.

Абулія — патологічне порушення психічної регуляції дій, що виявляється відсутністю спонукання до дії, в неспроможності при­йняти рішення і виконати правильну дію, незважаючи на те, що людина це усвідомлює. Абулію слід диференціювати від слабкості душі як риси характеру, яка усувається спрямованим тренуванням. Абулія часто спостерігається у хворих з випадінням функції лобо­вих часток головного мозку

Автоматизм — дія, що здійснюється без участі свідомості і без свідомого контролю за нею. Залежно від походження, автоматизми поділяються на два типи. Первинні автоматизми є функціонуван­ням вроджених, безумовно-рефлекторних програм. Вторинні автоматизми — навички або дії, що пройшли через свідомість і пере­стали усвідомлюватися. Вторинні автоматизми виникають внаслі" док навчання як результат встановлення жорсткого зв'язку між певними ознаками ситуації і серій послідовних операцій, що рані­ше здійснювалися з участю свідомості. Виділяють автоматизми мо­торні, мовні та інтелектуальні. В нормі автоматизми є компонентом свідомо регульованої дії. Автоматизми без свідомого контролю тра­пляються при патологічних станах організму, наприклад при епі­лепсії.

Агнозія — втрата можливості розпізнавання різних видів від­чуттів та сприйнять, що виникає при ураженні головного мозку. Розрізняють такі види агнозій: зорову, яка виявляється в тому, що людина з достатньою гостротою зору не може впізнавати предмети та їх зображення; слухову, яка виявляється в неможливості розріз­няти звуки мови, знайомі мелодії тощо при збереженні елементар­них форм слуху; тактильну та ін.

Аграфія — один із проявів афазії, що виявляється в повній втра­ті здатності до письма або в грубому перекрученні слів, пропускан­ні складів і літер, неспроможності поєднувати літери і склади у сло­ва та ін. У дітей аграфія може бути проявом недорозвиненості мови, пов'язаної з органічним недорозвитком мозку.

Агресивність — стійка риса особистості, що виявляється готовні­стю до агресивної поведінки. Агресивна поведінка — поведінка або дія, спрямована на завдання людині фізичної або психічної шкоди, або навіть на знищення людини чи групи людей. Агресивність, аг­ресивна поведінка та автоагресія могуть бути ознаками розвитку психопатологічних змін особистості (збудлива психопатія, параноя, епілепсія та ін.).

Адаптація — сукупність пристосувальних реакцій, що протіка­ють на різних рівнях нервової системи та організму в цілому і спря­мовані на підтримання стійкого гомеостазу. Адаптація є одним із центральних понять в біології і широко застосовується в теорети­чних концепціях, які трактують взаємовідносини суб'єкта і його на­вколишнього оточення як процеси гомеостатичного врівноваження (наприклад, гештальтпсихологія та ін.). Вивчення фізіологічних регуляторних механізмів адаптації має велике практичне значення для розроблення заходів з підвищення стійкості організму до пере­падів температури, змін атмосферного тиску, професійних хвороб, а також для інших практичних завдань медичної психології, психо­фізіології тощо. Іноді виділяють різні фази процесу адаптації до незвичайних екстремальних умов: початкова декомпенсація, част­кова компенсація і повна компенсація. При адаптації спостеріга­ються зміни на всіх рівнях організму — від молекулярного до психо­логічної регуляції діяльності. В успішності адаптації до екстремаль­них умов вирішальну роль відіграють процеси тренування, фізич­ний, психічний і моральний стан суб'єкта. Розрізняють адаптацію сенсорну і соціальну. Сенсорна адаптація — це пристосувальні змі­ни чутливості до різного ступеня виваженості інтенсивності подра­зника. Соціальна адаптація є постійним процесом активного при­стосування суб'єкта до умов соціального середовища, а також ре­зультатом такого процесу.

Адреналін — гормон, що має симпатотропну активність і вироб­ляється мозковою речовиною надниркових залоз.

Акалькулія — порушення рахунку і рахункових операцій вна­слідок порушення функцій різних часток кори головного мозку. Розрізняють такі види акалькулій: первинна — виявляється пору­шенням розуміння розрядної будови чисел та труднощами в самих рахункових операціях! вторинна — виникає при інших розладах ішщих психічних функцій (афазія, агнозія, амнезія) та при загаль­ному порушенні інтелектуальної діяльності.

Акомодація — зміни існуючої системи з метою пристосування її до новохх) об'єкта чи ситуації. Так, в офтальмології акомодацією на­зивають зміни кривизни кришталика при розгляданні предметів, що розміщені близько або на значній відстані від ока.

Акселерація — прискорення соматичного розвитку і фізіологіч­ного дозрівання дітей та підлітків, яке виявляється в збільшенні розмірів їх тіла та маси, а також прискорення статевого дозрівання. Акселерація спостерігається в останні 100 - 150 років. Так, у дітей шкільного віку зріст збільшився на 10 см, а статеве дозрівання на­стає на один-два роки раніше. В зв'язку з цим при збереженні умов статевого виховання, що традиційно склалися, в окремих випадках ми никають психологічні колізії (виникнення смислових бар'єрів, конфліктів, афективних форм поведінки). Існують дані про приско­рення розумового розвитку дітей, але достовірних статистичних ви­сновків поки що немає.

Активація — стан нервової системи, який характеризує рівень її збудливості та реактивності. Розрізняють активацію нервової сис- тимн в цілому та окремих часток мозку. Рівень активації залежить під модулюючого впливу лімбічної системи та ретикулярної форма­ції стовбура мозку, що об'єктивно виявляється в змінах інтегратив­них та звичайних вегетативних показників: частоти серцевих ско­рочень, частоти дихання, показників артеріального тиску та ін. Ак­ти нація буває довготривалою (тонічною) і короткотривалою (фазичною). В психології і психофізіології розрізняють активацію психоло­гічну і активацію фізіологічну.

Активність — загальна характеристика живих істот, їх власна динаміка як джерело перетворень або підтримання ними життєво іначуїцих зв'язків з навколишнім світом. Активність живих істот іалежить від прогнозування ймовірного розвитку подій в середо- пищі і становища в ньому організму. У психології активність виступає у співвідношенні з діяльністю і виявляє себе як динамічна умо­ва її становлення, що здійснюється і видозмінюється як властивість її власного руху. Розрізняють такі види активності: надінтуїтивну (здатність підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити ділі, що є надмірними порівняно з початковими завданнями), загальну (одна із сфер проявів темпераменту), відчужену (певна нейтралізація людської активності під час дії на людину зовнішніх або внутрі­шніх сил, внаслідок чого виникає відокремлення суб'єкта від ре­зультатів його діяльності), пошукову (поведінка людини, спрямо­вана на зміну ситуації або ставлення до неї при постійному враху­ванні ступеня її ефективності, але за відсутності певного прогнозу її результатів), психічну (періодичне чергування біоритмів психічної активності людини — стан напруженості і стан розслаблення пси­хічної діяльності), наднормативну (форма прояву надситуаційної активності, що виражається в прагненні індивідуума або групи підвищити офіційно пред'явлені суспільством вимоги до деяких видів діяльності).

Активованість — властивість нервової системи, що визначається взаємовідношеннями основних нервових процесів (збудження і га­льмування) і рівнем активації неспецифічних структур головного мозку.

Актуалізація — дія мозку, яка полягає у витягуванні засвоєного матеріалу із сховищ довготривалої або короткочасної пам'яті для наступного використання його при впізнаванні, пригадуванні, спо­гадах або при безпосередньому відтворенні. Актуалізація характе­ризується різним ступенем складності або легкості витягування матеріалу, що залежить від рівня збереження або забування цього матеріалу.

Акцептор результатів дії — психологічний механізм передба­чення і оцінювання результатів дії в функціональних системах. Є аферентним механізмом, який формується раніше, ніж станеться дія, але водночас має всі ознаки майбутніх результатів. Призначе­ний для сприйняття інформації про отриманий результат і порів­няння її з тими параметрами результатів, які склалися ще на мо­мент дії умовного подразника (витягуються з пам'яті в процесі при­йняття рішення). При повному збігу результатів і в зв'язку з вико­нанням своєї ролі функціональна система розпадається і організм може переходити до виконання іншої цілеспрямованої дії. При част­ковому незбігу вводяться поправки в програму дій такої системи. При повному незбігу результатів розвивається орієнтувально- дослідницька поведінка.

Алгоритм — припис, який на основі системи правил задає послі­довність операцій, точне виконання яких дає змогу вирішувати за­вдання певного класу. Є ключовим поняттям для математики і ма­тематичної логіки. Використовується в психології і психофізіології при вивченні порядку процесів керування і процедур виконання, приписаних в різних видах діяльності. Містить вказівку на необ­хідні для вирішення завдання вихідні дані, критерій (або правило), за яким при досягненні кінцевого результату психологічний або психофізіологічний процес визнається закінченим.

Алексія — неможливість читання, яка виникає при порушенні різних відділів кори головного мозку домінантної півкулі, або не­спроможність освоїти процес читання. Розрізняють різні форми алексії, що залежить від ділянки ураження кори мозку.

Алкоголізм — зловживання алкоголем. Розрізняють побутове пияцтво без ознак звикання, хронічний алкоголізм та алкогольні психози. Хронічний алкоголізм, у свою чергу, поділяють на три ста­дії. При хронічному алкоголізмі можливий розвиток алкогольної депресії з еуїцидальними спробами. На сьогодні відмічається «по- МОЛОДшання» алкоголізму і розвиток його в підлітковому віці.

Альбінізм — спадкова аномалія, яка характеризується частко- иаю або повною відсутністю пігментації шкіри, райдужної оболонки очей та волосся.

Амнезія — втрата пам'яті від кількох секунд до кількох років, ніш виникає при різних локальних ураженнях головного мозку. Розрізняють дві основні форми амнезії: ретроградну й антиретроградну. Ретроградна амнезія виявляється порушенням пам'яті на події, які передували захворюванню (наприклад, травми). Антиретрогрядна амнезія — порушення пам'яті на події, що відбувалися після початку захворювання або після дії травмуючого (амнестич- ного) фактора. Окрім цього, виділяють такі види амнезії: захисну (иитіснення), інфантильну (втрата пам'яті за перші роки життя — до (1-8 років), істеричну і післягіпнотичну (забування подій, що відбувалися в період гіпнотичного сну).

Аналгезія — повне усунення больової чутливості. Аналгезія ви­никає при пошкодженні провідників больової чутливості від рецеп­ті) ного апарата до кори головного мозку, при дії різних анальгетиків, анестетиків та ін.

Аналіз — процес поділу цілого на частини. Аналіз здійснюється н аналізаторі на рівні оперування поняттями. Аналіз є обов'яз- ісоиим етапом в процесі пізнання навколишнього світу і однією з основних операцій у розумових процесах. Аналіз нерозривно пон'язаний з процесами синтезу.

Аналізатор — нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, що надходять із внутрішнього і зовнішнього середовища організму людини та тварин. Складається із трьох час­тіш: периферійний рецепторного відділу, провідних шляхів з аферентними і еферентними провідниками та трьох кіркових зон. За­тінено від виду чутливості виділяють такі аналізатори: зоровий, слуховий, нюховий, больовий, вібраційний та ін. У корі головного мозку відбувається аналіз і синтез подразнень, що надходять, які потім доводяться до свідомості. Аналізатор бере участь у підготовці відповіді організму на подразнення.

Антиципація — здатність людини та тварин передбачати розви­ток подій, явищ і результатів тих чи тих дій ще до того, як вони бу­дуть реально здійснені або сприйняті (випереджаюче відображен­ня). Антиципація заснована на властивостях центральної нервової системи передбачати хід та результати подій, що мають відбутися. Забезпечується механізмом акцептора результатів дії.

Антропогенез — процес виникнення людини. Згідно з еволю­ційною теорією основними передумовами перетворення мавпи на людину були такі відмітні ознаки: високий розвиток рухової актив­ності (локомоції і маніпулювання), значна рухливість кисті, особ­ливо пальців рук, переважання бінокулярного зору над нюховими відчуттями та функціонування його одночасно з рухами верхніх кінцівок, високорозвинені форми групової поведінки та спілкуван­ня. Вивільнення верхніх кінцівок від функції пересування сприяло розвитку їх яіс знаряддя різних дій і маніпулювання. А це, в свою чергу, сприяло розвитку людських трудових дій, для яких характер­ним було виготовлення і використання знарядь праці. Потім відбу­валося подальше підвищення рівня психічної діяльності, а спільна праця сприяла розвитку суспільних відносин, мови і свідомості.

Апарат вестибулярний — вушний лабіринт з напівкруглими ка­налами, ядра стовбура мозку, провідні шляхи та кірковий центр, розміщені в сіфоневій частці головного мозку. Основна функція — сприйняття подразнень про положення і рух голови.

Апатія — стан організму, який характеризується байдужістю, емоціональноіо пасивністю, спрощенням почуттів і зниженням на­мірів та інтересів. Виникає переважно при розладах психіки та ор­ганічних захворюваннях головного мозку.

Апное — відсутність дихання упродовж певного відрізку часу.

Апперцепція — поняття про залежність сприйняття навколиш­нього світу від набутого досвіду, від загального змісту психічної ді­яльності людини та від її індивідуальних особливостей.

Апраксія —- порушення доцільних цілеспрямованих рухів і дій, яке не є наслідком розладів пірамідної, координаторної та інших систем, а пов'язане з розладами вищого рівня організації рухової діяльності організму і залежить від ураження тієї чи тієї частини головного мозісу. Розрізняють такі види апраксій (А):

апрактоагнозія — поєднання зорових просторових порушень і рухових розладів;

ідеаторнв А — характеризується втратою плану або задуму складних дій, порушенням послідовності окремих рухів, неможли­вістю виконання мовних завдань, символічних жестів та ін.; виникає при ураженні надкраєвої звивини тім'яної частки домінантної півкулі;

конструктивна А — виявляється втратою здатності конструювати ціле із частин (наприклад, скласти із сірників задану фігуру ромб, квадрат та ін.); виникає при ураженні кутової звивини тім іяної частки домінантної півкулі;

4) моторна (динамічна, кінетична) А — характеризується труд­нощами у виконанні послідовних рухових актів не лише спонтан­них і за завданням, а й наслідувальних; виникає при ураженні мозолистого тіла (часто однобічна);

5) оральна А — характеризується порушенням кінестетичної основи мовного апарату і часто поєднується з аферентною моторною афазією;

6)регуляторна А — виявляється порушеннями підпорядкованості рухів заданій програмі та мовної регуляції, регуляції довільних рухів; виникає при ураженні лобових звивин.

Артизм — стан психологічного відчуження, який виражається у відстороненні, униканні, «втечі» людини від контактів з навколишньою дійсністю і зануренні в замкнений світ особистих переживань.

Асиметрія функціональна головного мозку — характеристика розподілу психічних і нейрофізіологічних функцій між правою та лівою півкулями. Ліва (домінантна) півкуля оперує вербальнознаковою інформацією в її експресивній формі, читанням та рахунком; права (субдомінантна) півкуля оперує образами, орієнтацією в просугорі, різними музичними тонами, мелодіями та іншими невербальними звуками, розпізнаванням складних об'єктів і продукуванням сновидінь. Дослідами на «розщепленому» мозку встановле­ної що обидві півкулі здатні до сприйняття слів і образів та до їх переробки, але ці процеси відбуваються у них по-різному. Права і ліва півкулі функціонують у тісному взаємозв'язку і кожна з них вносить свою| специфіку в роботу мозку загалом, що і виявляється в мислен­ні та поведінці окремої людини.

Асоціація — зв'язок між психічними явищами, при яких актуалізація сприйнять та уявлень зумовлює появу інших сприйнять та уявлень.

Астенія- нервово-психічна слабкість, що виявляється підвище­ними втомою та виснаженням, зниженням порогу чутливості, нестійким настроєм та порушеннями сну. Виникає внаслідок захворувань, різних інтоксикацій, при надмірному розумовому і фізич­ному навантаженні, довготривалих негативних переживаннях і конфліктах.

Астереогнозія — порушення стереогнозу при повному збереженні загальних видів чутливості, яке зводиться до нездатності впізнавати знайомі предмети обмацуванням їх із заплющеними очима.

Атрофія — дегенерація органічної структури, яка виявляється зниженням або випадінням її функції.

Аутогіпноз — самогіпноз, спричинений самонавіюванням. Афазія — повна або часткова втрата здатності говорити або ро­зуміти мову, яка виникає при локальних ураженнях кори мозку лівої (домінантної) півкулі у правшів, і є системними розладами різних видів мовної діяльності. Характеризується порушеннями фонематичної, морфологічної і синтаксичної структур мови та ро­зуміння мови при збереженні мовно-рухового апарату та елемента­рних форм слуху. Виділяють сім форм афазії, кожна з яких пов'язана з порушенням одного із факторів, що є основою мови, і спостерігається при ураженні певної ділянки кори головного мозку:

1)афазія акустико-мнестична — порушення слухо-мовної пам'яті, виявляється: а) труднощами розуміння ускладненої мови (швидкої мови, одночасним пред'явленням двох мовних повідом­лень та ін.); б) труднощами при усній мові та письмі під диктовку (пошук потрібних слів, вербальні парафазії)! осередок ураження розміщений переважно у верхній скроневій звивині ближче до тім'яної частки;

2)афазія динамічна — характеризується порушенням послідов­ності мовних висловлювань, планування мовних висловлювань, зв'язаної усної і письмової активної мови, труднощами актуалізації слів, що означають дію; виникає при осередках ураження переваж­но в задніх відділах нижньої та частково середньої лобових звивин;

3)афазія моторна аферентна — повна або часткова втрата здат­ності до вимови слів, запинання на окремих словах, заміна одних звуків іншими,' при цьому виді афазії порушується самостійне письмо та під диктовку; виникає при осередках ураження у зад­ньому відділі нижнього лобового завитка;

4)афазія моторна еферентна — виявляється порушенням кіне­стетичної організації мовних актів, труднощами при переході з од­ного слова (складу) на інше через інертність мовних стереотипів; розвивається при осередках ураження у задньому відділі нижнього лобового завитка;

5)афазія оптико-мнестична — характеризується порушенням зорової пам'яті і виявляється труднощами в називанні предметів та їх зображень; осередок ураження розміщений на стику скроневої, потиличної та тім'яної часток головного мозку;

6)афазія семантична — порушення розуміння певних логіко- граматичних висловлювань, наприклад, «брат батька», «батько брата», «кішка з'їдена мишею», «кішка з'їла мишу», поєднується з порушенням рахунку та просторового мислення; виникає при осе­редках ураження в тім'яній частці!

7)афазія сенсорна — порушення фонематичного слуху — здат­ності розпізнавання звукового складу слів (труднощі розуміння усної мови та письма під диктовку); виникає при ураженні верхньої скроневої звивини.

Афект — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для індивіда життєвих обставин. Виявляється різко вираженими рухами та вегетативними зрушеннями в різних органах та системах організму, втратою во­льового контролю і бурхливим проявом емоцій. Виникає у відповідь іш явище, що вже минуло, і є наче зсунутим до його кінця. Основою мфокту є переживання людиною внутрішнього конфлікту. Такий конфлікт виникає внаслідок протиріччя між її нахилами, прагнен­нями та бажаннями або протиріччя між можливостями виконання і нимогами, які висуваються індивіду (чи він сам ставить їх собі). Афект розвивається переважно в несподіваних, критичних і небез­печних ситуаціях при неспроможності людини знайти з них адек- ии гний вихід. Має властивості домінанти, в зв'язку з чим гальмує психічні процеси, що не пов'язані з ним, та нав'язує той чи інший стереотипний спосіб розв'язання небезпечної ситуації (заціпеніння, ииіча або агресія), які склалися в процесі еволюції і тому здійснюються лише за певних умов. Водночас афект виконує важливу роль у п иоренні специфічного досвіду (афективні сліди), який виявляється при зіткненні індивіда з окремими обставинами, що призвели до розвитку афекту і попереджають про можливість повторення мебо їнечної ситуації. Афект характеризується звуженням свідомості або повною її втратою і повною амнезією. Увага індивіда захоплюється обставинами, які спричинили афект. Афект супроводжується вираженими вегетативними реакціями з боку кардіоваскулярної, дихальної та інших систем і органів. Стійкість до втягнення індивіда в стан афекту залежить від рівня його моральної мотива­ми Профілактика зводиться до унеможливлення ситуацій, що по­роджують афект, а також до підвищення рівня моральних мотива­цій та потреб особистості.

Аферентація — постійний потік нервових імпульсів в централь­ну нервову систему від органів чуття, які сприймають інформацію внаслідок дії внутрішніх і зовнішніх подразників. Перебуває у прямій залежності від сили подразнення, активності або пасивності індивіда.

Аферентний синтез — синтез матеріалу, зафіксованого в пам'яті, мотивації, інформації про середовище і пускового стимулу і метою прийняття рішення. Належить до теорії функціональних систем. П. К. Анохін пам'ять в цій системі трактує як сукупність взаємозв'язаних функціональних систем різного рівня ієрархії, які гформовані внаслідок еволюції та в індивідуальному життєвому досвіді, а мотивацію — як домінуючу потребу організму на цей мо- мгит. Завдяки наявності домінуючої потреби актуалізуються всі її теми, які коли-небудь приводили до її задоволення. Інформація

про середовище допомагає досягти в дій обстановці потрібного ре­зультату. Остаточне рішення приймається тоді, коли будь-яка подія (пусковий сигнал) надає переваг вибраній під дією мотивації та на­вколишньої обстановки одній із систем. Аферентний синтез — це процес взаємодії центральних і периферійних, аферентних і еферент­них нейронів усіх відділів нервової системи і організму в цілому.

Бажання — свідомий потяг, який відображує потребу, пережи­вання, що перейшло в діючу думку про можливість чим-небудь во­лодіти або що-небудь здійснити.

Безумовний рефлекс — спадково закріплена стереотипна форма реагування організму на біологічно значущі подразники зовніш­нього і внутрішнього світу. І. П. Павлов розглядав ці рефлекси як вроджені, на яких формуються умовно-рефлекторні зв'язки. На під­ґрунті безумовних рефлексів надбудовуються складні умовні реф­лекси, які спільно з безумовними рефлексами удосконалюють при­стосувальну дію організму до умов зовнішнього світу та забезпечу­ють гнучкість і динамізм поведінки. Найважливішими безумовни­ми рефлексами є орієнтувальний, статевий, оборонний та ін.

Біль — психічний стан, який виникає внаслідок дії надпотуж­них або руйнівних впливів на організм при загрозі його існуванню або цілісності, або вплив таких подразників на окремі аналізаторні системи. Біль виник в результаті еволюції тваринного світу і має дуже велике значення для живого організму. Біль вказує на пору­шення нормального перебігу фізіологічних процесів в організмі задовго до появи зовнішніх проявів хвороби. Больові відчуття як емоційне переживання спричинюють переважно негативні емоції, що в окремих випадках набувають характеру страждання. Біль не­рідко стає стимулом для різних оборонних реакцій, спрямованих на усунення причин, що зумовлюють біль. Больові відчуття форму­ються в центральній нервовій системі, переважно в задній центра­льній звивині, яка є кірковим центрам аналізатора больової та тем­пературної чутливості. Біль — сильна безумовна реакція, що ха­рактеризується значною інерцією. Больові відчуття певною мірою перебувають під впливом кори головного мозку і залежать від ін­дивідуальних особливостей людини, таких як цілеспрямованість, переконання, ціннісна орієнтація та ін. Про це свідчить безліч прикладів про мужність, коли людина не піддається болю і діє від­повідно до високоморальних мотивів, а також про малодушність та зосередження на своїх больових відчуттях. Про залежність больо­вих відчуттів від кори головного мозку вказують факти зменшення та повної відсутність болю при гіпнозі.

Біоритм психічної активності людини (активність психічна: біо- ритм) — періодичне чергування стану напруження і розслаблення психічної діяльності людини. Розрізняють такі біоритми: і) зовніш­ні, які пов'язані з циклами сонячної активності (11,5 року), змінами сезонів року, добовими коливаннями та ін.І 2) внутрішні, що.іумоп люються змінами активності та розслаблення фізичної та психічної діяльності.

Біоритми мозку — фонові або спонтанні коливання електричної активності мозку. Біоритм — регулярна або ритмічна активність мозку, що характеризується довжиною повторення хвилі при незмінній або незначній варіації її частоти. Залежно від стану органі­зму (розумове навантаження, емоційне напруження, сон та ін.) ре­єструються біоритми певної частоти і амплітуди. Окрім цього, біо­електрична активність може виявлятися нерегулярною, аритмічною активністю мозку, що складається з хвиль різної довжини і амплі­туди, та пароксизмів груп хвиль і комплексів з різкими змінами їх амплітуди.

Бісексуальність — подвійна сексуальність (поняття, яке вказує им подвійну природу сексуальності, що пов'язано з наявністю у ін­ші нідуума чоловічих та жіночих елементів, залежно від розвитку і співвідношення яких формується відповідний тип сексуальної поведінки).

Біхевіоризм — напрям в американській психології XX ст., що иииіречує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить ін ихіку до різних форм поведінки, які сприймаються як сукупність іп пкцій організму на подразники зовнішнього середовища.

Ваблення — стан, що виражає недиференційовану, несвідому або недостатньо свідому потребу, яка спонукає індивідуума діяти в напрямі задоволення цієї потреби. Ваблення (потяг) є минущим митцем, оскільки представлена в ньому потреба або вгасає, або ус- нідомлюється і перетворюється на конкретне бажання, намір, мрію тощо. Ваблення є одним із центральних понять психоаналізу. Проте різні напрями психоаналізу по-різному трактують значення ваблення в психічній діяльності людини, що пов'язано з різним трактуванням несвідомого сексуального потягу.

Ваблення сексуальне — сексуальний інстинкт, що походить із апутрішніх джерел подразнення, які спрямовані на усунення сексу апі,кого збудження безпосереднім або опосередкованим задоволен­ії ам первинних потягів. Ваблення сексуальне впливає на життєдія- иі.нкть, оскільки є потребою в коханні і виступає як потяг до життя.

Ваблення статеве — багатозначний термін, який охоплює сексу а мі.не бажання загалом, мотиваційний аспект сексуальності та пра­гнення до тілесного зближення з певною особою.

Вазопресин (антидіуретичний гормон) — гормон задньої частки гіпофізу, який регулює зворотне всмоктування води в нирках, не попускає надлишкового виділення води з сечею. Вазопресин звужує артарії і спричинює підвищення артеріального тиску.

Вербальний — термін, що використовується в психофізіології для визначення форм знакового матеріалу та процесів оперування цим матеріалом. Розрізняють: вербальний усвідомлений матеріал (ряди іменників, прикметників, дієслів, уривки текстів, вірші та ін.) і вербальний неусвідомлений матеріал (групи із трьох приголос­них, склади неусвідомлених слів різного ступеня наближеності до реальної мови). Вербальному матеріалу протиставляється невербальний усвідомлений матеріал (геометричні фігури, малюнки, предмети та ін.) і невербальний неусвідомлений матеріал (незви­чайні геометричні фігури, чорнильні плями). Залежно від обставин використовують словесне або жестикуляційне спілкування. Крім цього, виділяють вербальний (визначений на основі розв'язання словесних завдань) та невербальний (розв'язання конструктивних та інших невербальних завдань) інтелект: вербальну і невербальну інформацію.

Взаємодія — процес безпосереднього або опосередкованого впливу нервових центрів, процесів один на одного, що приводить до їх взаємних зв'язків.

Взаємодія аналізаторів — один із проявів єдності сенсорної сис­теми. У психофізіології і нейрофізіології найкраще вивчені зміни функціонального стану одного аналізатора у разі подразнення в іншому аналізаторі. Окрім цього, аналізатори взаємодіють при їх­ній спільній роботі, в результаті чого індивідуум отримує інформа­цію про різні сторони навколишнього світу, про які жоден із аналі­заторів інформацію сам по собі не дає. При патологічних станах вза­ємодія аналізаторів може порушуватися, внаслідок чого виникає дезінтеграція сенсорних систем і нервової системи загалом. Такі по­рушення взаємодії аналізаторів використовуються в клініці для діагностики захворювань.

Вибірка — група обстежених, яка представляє певну популяцію і відібрана для експерименту або дослідження.

Вибірка залежна — вибірки, що складаються із результатів до­сліджень одних і тих самих піддослідних після кількох різних впливів.

Викривлення апперцептивне — будь-які індивідуальні відхи­лення від стандартної інтерпретації стимулу.

Витіснення (придушення, репресія) — один із видів психологіч­ного захисту — процес, внаслідок якого неприйнятні для індивіду­ума думки, спогади, переживання виганяються із свідомості і пере­водяться в сферу несвідомого, продовжуючи впливати на поведінку суб'єкта, переживаючись у формі тривоги, страху та ін. Вчення про витіснення є істотною частиною (фундаментом) психоаналізу.

Виховання — діяльність з передавання новим поколінням сус­пільно-історичного досвіду, планомірна і цілеспрямована дія на свідомість і поведінку людини з метою формування певних устано­вок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій,, що забезпечують умови для її розвитку, підготовки до суспільного ЖИТТЯ і трудової діяльності

Вищі психічні функції — складні системні психічні процеси, які входять до основних понять сучасної психології і психофізіології Основою їх є свідомі форми психічної діяльності. їм властива воли­ка пластичність, взаємозамінність компонентів, що входять до них. Розробка теоретичних засад про вищі психічні функції дала змоіу обґрунтувати положення про можливість відновлення порушених психічних функцій за рахунок перебудови функціональних систем, які є їхньою фізіологічною основою. Окрім того, було виявлено вну- трішньосистемну та міжсистемну перебудову функціональних сис­тем, які полягали, наприклад, в переведенні процесу на вищий (свідомий) рівень, заміні ланки функціональної системи, що випа­ла, новою та ін.

Відновлення (відновлення рефлекс) — розгальмування — част­кове або повне відновлення умовного рефлексу після його згасання внаслідок тимчасової перерви (спонтанне відновлення), або внаслі­док появи знову безумовних подразників чи підкріплюючих агентів цього рефлексу.

Відображення — всезагальна властивість матерії, яка полягає у здатності об'єктів відтворювати з різним ступенем адекватності ознаки, структурні характеристики і відношення інших об'єктів. Характер відображення (відбиття) залежить від рівня організації матерії. Залежно від цього воно є якісно різним в неорганічній і органічній природі, в світі тварин і в світі соціальному, в простих і високоорганізованих системах. На рівні живого організму відобра­ження первинно виявляється в подразливості при дії внутрішніх і зовнішніх стимулів. Допсихічне відображення з розвитком органіч­ної природи перетворюється на чутливість, яка приводить до від­чуття і його усвідомлення.

Відтворення — процес витягування інформації, що зберігається н довготривалій пам'яті, образів минулого, мислено локалізованих в часі і просторі. Відтворення поділяють на довільне та мимовільне. Власне відтворення, у вузькому розумінні, діє без опори на образ сприйняття, а інформація пригадується цілеспрямовано і без жод­них зусиль (пригадування). Відтворення здійснюється без повтор­ного сигналу. Відтворені події можуть супроводжуватися супутніми цьому епізоду емоціями. Реконструкція або відновлення минулого досвіду ніколи не бувають тотожними, що залежить від динаміки розвитку особи (її установок, мотивів, мети), давності відтворювано­го матеріалу, а також значущості його для людини. Повнота від­творення залежить від пам'яті суб'єкта та умов, за яких за­пам'ятовувався той або той епізод.

Відтворення довільне — зумовлюється завданням відтворення і «формації, яка зберігається в довготривалій пам'яті

Відтворення мимовільне — виникає поза намірами людини під впливом уявлення, думок і відчуття, зумовлених сприйняттям того або того об'єкта чи ситуації, або поточною діяльністю — читання книги, перегляд кінофільму та ін.

Відчуття — безпосередній зв'язок свідомості з навколишнім сві­том, перетворення енергії зовнішніх подразників на факт свідомос­ті (на інформацію); відображення властивостей предметів об'єктив­но існуючого світу, які виникають при їх безпосередній дії на ре­цептори.

Відчуття: взаємодія — при одночасній дії кількох подразників відбуваються зміни порогу чутливості.

Відчуття: поріг — значення подразника, що зумовлює або змі­нює сприйняття, відчуття. Поріг сприйняття або відчуття обернено пропорційний кількісному показнику відповідного виду чуття. Роз­різняють нижній і верхній абсолютні пороги відчуття: нижній абсо­лютний поріг — мінімальне значення подразника, що вперше по­чинає зумовлювати відчуття; верхній абсолютний поріг — значення подразника, за якого відчуття або проходить, або якісно змінюється (наприклад, перетворюється на больове при збільшенні яскравості світла або збільшенні інтенсивності звуку). Між цими порогами зна­ходиться зона комфортності відчуття.